Права людини в Україні - 2007. 9. Свобода мирних зібрань

[1]

2007 року ситуація з дотриманням свободи зібрань порівняно з 2006-м змінилася. Моніторинг дотримання цього права, який уже кілька років поспіль проводить Інститут “Республіка”, свідчить, що минулого року з’явились позитивні тенденції – порушень права на мирні зібрання відбулося значно менше, ніж 2006, зокрема, за перші півроку 2007 не було зафіксовано розгону жодного мітингу.

Крім статті 39 Конституції, інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок проведення мирних зібрань, не існує. Місцеві положення, які ґрунтуються на Постанові ПВР СРСР від 28 липня 1988 року, суперечать Конституції й визнаються судами незаконними, проте, ще діють в окремих регіонах і є джерелом конфліктів.

Якість адміністративної практики в контексті діяльності міліції чи органів місцевого самоврядування значною мірою залежить від керівників Департаменту громадської безпеки МВС та їхнього розуміння завдань міліції в цій сфері або місцевих посадовців, що прагнуть за будь-яку ціну заборонити не бажані мирні заходи.

За даними МВС, протягом 2007 року відбулося 187 952 мирних зібрань (у 2006 році – 170 700, у 2005 – 124 400) за участю майже 82, 5 млн. чоловік (у 2006 році – 85, 3 млн. чол., у 2005 році – 63 млн. чоловік). Тобто, за останні роки існує чітка тенденція збільшення кількості мирних зібрань, проте кількість учасників в них істотно не зростає.

1.  Правове забезпечення свободи мирних зібрань

Протягом 2007 року не було прийнято жодного правового акту, який би регулював свободу зібрань. Таким чином, як і раніше, свобода мирних зібрань регулюється лише статтею 39 Конституції. Вона встановлює «декларативний» порядок реалізації свободи зібрань, тобто організатори мітингів і демонстрацій лише повідомляють місцеві органи влади про намір провести зібрання і при цьому надання дозволу на проведення зібрання з боку жодного державного органу чи органу місцевого самоврядування Конституцією не передбачено. Заборонити мітинг чи якимось чином обмежити право на зібрання, згідно з Конституцією, може лише суд.

Кілька проектів спеціальних законів щодо свободи зібрань, розроблених громадськими організаціями, народними депутатами та урядом[2], так і не були розглянуті Верховною Радою України протягом 2007 року.

Важливою подією для реалізації свободи зібрань став розгляд Бабушкінським районним судом міста Дніпропетровська позову місцевої громадської організації «Республіка» про скасування «Положення» Дніпропетровського міськвиконкому 2003-го року про правила проведення мітингів і демонстрацій у місті. Це «Положення»[3] було найбільш «драконівським» з усіх, які приймала місцева влада (наприклад, мітинги за цим «Положенням» можна було проводити тільки в одному місці, а для того, щоби провести будь-яке зібрання, потрібно було отримати дозвіл восьми (!!!) комунальних служб). Як ми зазначали в попередніх звітах, всі такі «Положення», схвалені місцевою владою багатьох міст, є неконституційними. У Києві, Львові, Сумах та кількох інших містах такі «Положення» були скасовані судами чи відмінені міськрадами раніше, проте в низці міст – Харків, Херсон, Запоріжжя, Полтава – вони продовжують бути підставою для заборони зібрань судами, і, навіть, всупереч Конституції, для заборони без судових рішень, а лише за рішенням місцевої влади.

30 березня 2007 року суд скасував згадане «Положення» як таке, що суперечить Конституції України[4], а в червні Апеляційний суд Дніпропетровської області підтвердив це рішення місцевого суду. Важливо, що суд у своєму рішенні визнав: органи місцевого самоврядування не можуть (відповідно до статті 92 Конституції України) ухвалювати будь-які рішення, які регламентують реалізацію громадянських прав.

6 червня 2007 року рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 543 було затверджене Тимчасове положення «Про порядок розгляду питань щодо організації та проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій у місті Харкові». Зазначене рішення виконавчого органу місцевого самоврядування майже у всіх своїх пунктах не відповідає (прямо суперечить) правовим актам вищої юридичної сили, а саме Конституції України, Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, рішенню Конституційного Суду України від № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року. Наприклад, Пункти 4.1, 4.2, та 4.3 Положення обумовлюють місця на території міста, де, на думку чиновників міськвиконкому, можна проводити загальноміські демонстрації, походи та мітинги.[5]

Позитивним є той факт, що протягом 2007 року жоден орган державної влади або місцевого самоврядування, жоден суд не посилалися на законодавство СРСР щодо свободи зібрань, зокрема, на Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року “Про порядок організації проведення зборів, мітингів, вуличних заходів і демонстрацій у СРСР”, як це було у минулі роки.[6]

Департамент громадської безпеки МВС 2007 року вперше розробив «Методичні рекомендації із забезпечення охорони правопорядку під час проведення масових заходів та акцій», де врахував багато побажань правозахисників щодо реалізації права на мирні зібрання, а також європейську практику та рішення Європейського суду з прав людини щодо свободи зібрань. Зокрема, ці «Методичні рекомендації» передбачають, що у випадку виникнення порушень громадського порядку під час мітингу, міліція не «припиняє» (тобто – розганяє) мітинг, а локалізує і припиняє саме правопорушення без припинення всього мітингу. Також тут зазначено, що згідно з українським законодавством та нормативними актами МВС та Міністерства юстиції, працівники міліції залучаються державними виконавцями в разі необхідності для проведення виконавчих дій під час виконання рішень судів (у тому числі рішень про заборону мітингів) лише для охорони правопорядку.

2. Адміністративна практика реалізації свободи зібрань

2007 року порівняно з попередніми періодами практично не змінилося ставлення представників місцевої влади до мирних зібрань, особливо до тих, які носять опозиційний характер. Місцеві влади намагалися їх заборонити чи «припинити».

Ще 29 грудня 2006 року представники Київської міської державної адміністрації (КМДА) всупереч рішенню Шевченківського райсуду столиці, який 25 грудня відмовив КМДА в задоволенні заяви про заборону мирного зібрання, а лише на підставі акту про «порушення правил благоустрою міста», складеного напередодні представниками тієї ж КМДА та Шляхоексплуатаційного управління (ШЕУ) Шевченківського району, демонтували намет, установлений «з метою вивчення громадської думки щодо соціального проекту «12 кроків назустріч владі» активістами Всеукраїнської спілки «Громадська рада України» на Майдані Незалежності. Присутні під час демонтажу намету близько 30 учасників зібрання чинили опір представникам КМДА та ШЕУ. Проте присутні представники міліції, не звертаючи уваги на вимоги представників КМДА, не взяли участі у демонтажу намету та не затримали на вимогу керівника КМДА жодного з учасників акції, а також відмовилися застосовувати проти них спецзасоби.

Після перевірки заяв голови «Громадської ради України» В. Халецького, слідчий відділ Шевченківського районного управління МВС 23 січня 2007 року спрямував до прокуратури Шевченківського району Києва матеріали, які свідчили про порушення посадовцями КМДА під час демонтажу намету статті 364 Кримінального кодексу України (КК) («зловживання владою або службовим становищем») та статті 365 КК («перевищення влади або службових повноважень»). Прокуратура 13 лютого відмовила в порушенні кримінальної справи проти чиновників київської влади, але згаданий випадок – перший зафіксований прецедент за всю історію країни, коли міліція не переслідувала на вимогу місцевої влади учасників мирних зібрань, а навпаки − звинуватила в порушенні права на мирні зібрання саму владу. Зокрема, міліціонери вказали, що представники КМДА демонтували намет всупереч указаному рішенню Шевченківського суду від 25 грудня 2006 року та без присутності представників державної виконавчої служби.

Коли 27 січня 2007 року голова КМДА Леонід Чернівецький спрямував до міністра МВС листа, у якому вимагав від міліції притягнення активістів «Громадської ради України» до адміністративної відповідальності за статтею 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), МВС відповіло: «Для складання відносно представників Всеукраїнської спілки «Громадська рада України» адміністративних протоколів про правопорушення, передбачене ст. 185-1 (Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій) КУпАП, у працівників міліції підстав не було».

У тому, що змінилося ставлення міліції до свободи зібрань, не останню роль зіграли правозахисні організації, представники яких входять до створеної в грудні 2005 року Громадської ради МВС України із забезпечення прав людини (ГР МВС). Протягом цих років між правозахисниками та керівниками МВС було встановлено прямий контакт, завдяки якому вдавалося в оперативному порядку вирішувати гострі питання із забезпечення права на мирні зібрання, зокрема, звільнити затриманих за статтею 185-1 КУпАП (на думку правозахисників, затриманих безпідставно) у січні в Києві та в жовтні в Одесі учасників пікетів. Також керівництво МВС залучало представників ГР МВС до участі у відомчих комісіях, які розслідували діяльність міліції під час резонансних подій: застосування сили до вболівальників міліцейським спецзагоном «Беркут» під час футбольного матчу «Динамо» (Київ) – «Шахтар» (Донецьк) 27 травня та пікетування пам’ятника російській цариці Катерині ІІ в Одесі влітку – восени. Застосування сили з боку міліції було визнано комісією неадекватним, і декілька міліціонерів понесли дисциплінарні покарання. Кримінальні справи щодо дій міліції та футбольних фанатів під час згаданого матчу досі розслідуються.

У квітні 2007 року Шевченківський райсуд міста Києва заборонив проведення зібрань з приводу президентського указу про розпуск парламенту, як «синьо-білим», так і «помаранчевим» політичним силам у центрі столиці. Заборонив за позовом КМДА через те, що, на думку позивача, можливі сутички між зібраннями різнополюсних політичних сил. На нашу думку, суд, приймаючи це рішення, порушив Конституцію України та знехтував практикою Європейського суду з прав людини, яка, згідно із Законом «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в національній правовій системі. У свою чергу, керівництво МВС (зокрема, заступник Міністра внутрішніх справ України на той час, начальник міліції громадської безпеки В. Фатхутдінов) заявило, що, не дивлячись на рішення суду, не буде перешкоджати проведенню обох мітингів, лише охоронятиме громадський порядок. Усі заходи, заплановані політиками різних таборів, відбувалися в столиці протягом кількох тижнів на Майдані Незалежності, Європейській площі та біля приміщення Конституційного Суду. Міліція не протидіяла цим заходам, лише встановлювала кордони між мітингуючими представниками різних політичних сил. Порушень громадського порядку не було зафіксовано. Такі дії міліції можна розцінити як забезпечення її працівниками верховенства права та свободи мирних зібрань.

Симптоматичним було проведення минулого року акції під назвою «Марш Свободи». Ця акція проводиться щороку в першу неділю травня в багатьох містах світу з вимогою декриміналізації легких наркотиків. 2006 року київська міліція заблокувала проведення акції навіть всупереч рішенню суду, який не заборонив Марш. Така поведінка правоохоронців викликала тоді гостру критику з боку правозахисників. А 2007 міліція, дослухавшись до представників громадських організацій, не блокувала учасників акції, як це було 2006, а навпаки – охороняла їх від опонентів – представників крайньо-правих угруповань і «скінхедів». Таким чином, відбулися як «Марш Свободи», так і акція його опонентів.

Також певним тестом для міліції стало проведення ходи представників сексуальних меншин. Увечері 17 травня активісти й активістки гей-лесбійського руху України провели в Києві на Хрещатику публічну акцію, спрямовану на боротьбу з гомофобією та пропаганду толерантності. Спонтанний захід переріс в гей-лесбійську ходу. Участь в акції взяли представники цілої низки ЛГБТ-організацій та неформальних груп: київської міської громадської організації Гей-альянс, феміністсько-лесбійського Інформаційно-освітнього центру Жіноча Мережа, всеукраїнської громадської організації Гей-Форум України, столичної ініціативної гей-групи, Жіночого спортивного клубу NRG та інших. На маршруті ніяких вагомих інцидентів не відбулося, якщо не брати до уваги словесних сутичок активістів з окремими громадянами. Сюрприз очікував учасників заходу в парку Шевченка, куди колона підтяглася ближче до восьмої вечора, щоб на площі навколо пам’ятника Кобзарю зняти із себе гей-лесбійську й антигомофобну атрибутику.

Виявилося, столичні правоохоронні органи всерйоз і дуже оперативно занепокоїлися безпекою учасників акції: до парку підтягнулися помітні сили спецназу – за твердженням ЛГБТ-активістів, не менше сотні бійців. Омонівці дислокувалися по периметру парку, а також у безпосередній близькості від учасників ходи, яка уже завершилася. Присутність спецназу була цілком виправданою. З’ясувалося, що опонувати учасникам акції мали намір представники ультранаціоналістичних сил. Однак вони спізнилися. Група гомофобно налаштованих молодих людей прибула на місце подій уже тоді, коли акція завершилася. Під пильним наглядом спецназівців учасники акції залишили парк.

Керівник операції правоохоронних органів із забезпечення громадського правопорядку під час акції в неформальній розмові з її організаторами пояснив, що сили спецназу стягнуті для недопущення силових інцидентів, і дав рекомендації, яким чином учасникам варто розійтися, щоб звести нанівець можливий ризик.[7]

Загалом, за даними МВС, протягом 2007 року до адміністративної відповідальності було притягнуто 169 учасників мирних зібрань (у 2006 році – 158). Не було зафіксовано, як і в попередніх роках, жодного випадку покарання посадової особи за перешкоджання у проведенні мирного зібрання.

3. Роль місцевої влади та судів у порушенні свободи зібрань

Якщо можна говорити про позитивні зміни у ставленні міліції до свободи зібрань, то про прогрес у ставленні до свободи збиратися мирно і демонструвати свої погляди з боку як органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, так і місцевих судів, у 2007-му році говорити не доводиться.

Про ставлення до свободи зібрань посадовців КМДА ми вже говорили вище, але порушниками свободи зібрань у 2007-му році стали також керівники Харківської та Львівської міських рад.

Так, на початку березня Харківський міськвиконком звернувся до суду з позовом про заборону мітингу руху «Народна самооборона», запланованого 16 березня на майдані Свободи. Аргументація позову: організатори невчасно повідомили владу (в українському законодавстві досі не визначено, за який саме час організатори зібрання мають повідомити владу про намір зібратися), не надали сценарію акції, не узгодили прибирання території з комунальниками тощо (ці вимоги до організаторів зібрань взагалі не містяться в жодному правовому акті). Дзержинський райсуд міста на час розгляду позову призупинив підготовку до мітингу, а також рекламу заходу в пресі. Відтак народні депутати з фракції “Наша Україна” Микола Катеринчук та Давид Жванія вирішили від свого імені організувати зустріч із виборцями на тому ж місці. Але секретар Харківської міськради Геннадій Кернес увечері 15 березня разом з працівниками комунальних служб демонтували сцену, яку організатори зустрічі з виборцями встановлювали на площі Свободи.

Тоді ж, 15 березня суд таки заборонив будь-які мітинги 16 березня на цій харківській площі, і мітинг «Народної самооборони» відбувся в іншому місці.

В іншому випадку, Окружний адміністративний суд Харківської області відмовив місцевій владі у задоволенні її адміністративного позову щодо заборони проведення 9 серпня у Харкові акції в рамках Міжнародного дня захисту корінних народів світу.[8]

У вересні працівники одного з будівельних підприємств Львова вимагали відставки судді Личаківського районного суду міста, який, на їхню думку, порушив присягу судді, винісши протягом одного дня кілька десятків (!!!) рішень, які накладали арешт на акції, якими володіли представники трудового колективу підприємства. 12 вересня за позовом Львівського міськвиконкому Галицький райсуд Львова, заборонив пікетувати Личаківський райсуд. Пікетувальники припинили після цього свою акцію, вважаючи свою мету досягнутою – проблемою правосуддя у Личаківському суді зайнялася Вища рада юстиції, а листівки з текстом про дії згаданого судді на той час вже були роздані громадянам, які проходили або проїжджали громадським транспортом через центр міста, де й відбувався пікет.

Окружний адміністративний суд Києва відмовився обмежити проведення масових акцій на Майдані Незалежності та на інших центральних площах Києва з 24 по 30 вересня за позовом Київської міської державної адміністрації.[9]

На початку жовтня Суворовський районний суд м. Херсон заборонив мирну смолоскипну ходу на честь Дня українського війська. Суд аргументував свою позицію тим, що це буде заважати руху машин швидкої допомоги, пожежних машин, а також „неминуче призведе до дезорганізації роботи органів влади та місцевого самоврядування”. Суд при цьому посилався на недолуге рішення Херсонського міськвиконкому, прийняте ще у березні 2006 р., яке, на нашу думку, є незаконним і антиконституційним.[10]

Ленінський районний суд Севастополя 18 жовтня заборонив громадській організації «Рух проти нелегальної імміграції – Севастополь» проводити 4 листопада „Русский марш” центральними вулицями і проспектами міста. Аргументація місцевої влади не могла не дивувати: перекриття учасниками акції руху транспорту може певною мірою паралізувати життя міста і створити його жителям масу незручностей.[11]

Можна зробити висновок, що відсутня єдина судова практика щодо можливості обмеження свободи мирних зібрань. Рішення судів істотно відрізняються в аргументації й потребують узагальнення на рівні Верховного Суду України. Ще достатньо часто суди необґрунтовано обмежують свободу мирних зібрань, хоча все частіше також й відмовляють органам місцевої влади в їхніх заявах про заборону мирних зібрань.

4. Інциденти під час масових зібрань

Найбільшу критику минулого року викликали дії спецзагону міліції «Беркут» під час сутичок у Києві на стадіоні «Олімпійський» під час футбольного матчу «Динамо» – «Шахтар» 27 травня.

Одразу ж після згаданих подій заступник міністра внутрішніх справ Василь Фатхутдінов створив комісію для розгляду інциденту в складі представників МВС і членів Громадської Ради МВС. Комісія дійшла висновку, що окремі фанати “Динамо” порушували громадський порядок, проте й представники міліції, наводячи лад, діяли неадекватно ситуації. За результатами роботи комісії низка працівників “Беркуту”, які неадекватно застосовували силу до вболівальників, отримали дисциплінарні стягнення.

27 червня 2007 року громадян, які протестували проти забудови території біля будинку № 14 на вулиці Березняківській у Києві, атакували близько 40 осіб, які прибули в автобусі. За довідкою, наданою Дніпровським райуправлінням столичної міліції, вони завдали черепно-мозкових травм, травм шиї та живота трьом учасникам протестів – мешканцям сусідніх з будівництвом будинків. Потім згадані особи почали монтувати загороджувальний паркан навколо майбутнього будівельного майданчику. Після того, як протестанти викликали міліцію та “швидку допомогу”, правоохоронці затримали сімох нападників – 18-20-річних студентів Київського національного інституту фізкультури, які за помірну плату (зазвичай така плата складає порядку 150 гривень) погодились здійснити напад на учасників протесту. Частина нападників отримала адміністративне покарання. Щодо інших учасників нападу (загальним числом тринадцять) на мирний пікет ведеться слідство в кримінальній справі про нанесення тілесних ушкоджень.

5. Одещина і Крим – проблемні регіони

У першій половині 2007 року інциденти 27 травня на стадіоні “Олімпійський” та 27 червня на Березняках у Києві були по суті єдиними, що стосувалися масових зібрань. Проте, починаючи з 25 червня, розпочалися конфлікти в Одесі. Вони стосувалися демонтажу пам’ятника учасникам повстання проти російської монархії на панцирному кораблі “Потьомкін” 1905-го року та встановлення на його місці пам’ятника російській цариці Катерині II. Цариця має далебі неоднозначну репутацію, адже саме за її указами була зруйнована Запорізька січ та запроваджено кріпацтво в Україні. Тому проти спорудження монументу Катерини ІІ протестували представники козацьких об’єднань та національно орієнтованих організацій з багатьох регіонів України (Івано-Франківськ, Харків, Хмельницький, Полтава та ін.). Більшість одеситів ставились до вшанування російської імператриці індиферентно, проте громадські формування одеських козаків, які співпрацюють з місцевою міліцією в заходах щодо охорони громадського порядку, активно підтримали спорудження монументу.

Протести завершилися лише 29 жовтня, коли пам’ятник, споруджений за рішенням Одеської міської ради було відкрито. Протягом чотирьох місяців від часу демонтажу пам’ятника потьомкінцям до відкриття пам’ятника Катерині, відбулося кілька сутичок між одеською міліцією та одеським козацтвом, залученим міліцією, з одного боку, та представниками козацьких об’єднань з інших областей України та деякими громадянами Одеси (найбільша кількість, за повідомленням міліції, 500 осіб) з іншого боку.

З точки зору представника Інституту «Республіка», який брав участь у роботі комісії МВС, що досліджувала питання мирних зібрань в Одесі 2007 року, найбільша проблема тут полягала в тому, що одеська міліція залучила (маючи на це формальне право згідно з Законом України «Про міліцію») до протистояння з противниками встановлення монументу громадські формування місцевого козацтва. Таким чином, міліція сприяла тому, що конфлікт між громадянами та представниками місцевої влади Одеси був переведений у конфлікт між громадянами.

До протестів проти встановлення пам’ятника Катерині в липні долучилися протести проти військових навчань українських та натовських військ під назвою «Сі Бриз – 2007». За поданням Одеського міськвиконкому Приморський райсуд Одеси заборонив «будь-яким фізичним, юридичним особам і громадським організаціям» проводити мітинги в центрі міста. Цікаво відзначити, що все населення України, якому суд заборонив збиратися в Одесі, навіть не було повідомлене про те, що хтось збирається обмежити його конституційне право і не було запрошене з цього приводу до суду, як цього вимагають норми законодавства. В одному випадку протягом 18-ти (з 5 липня), а в другому – протягом 12-ти днів (з 14 вересня) у «вільному місті біля моря» (так у літературі називають Одесу) діяло правило «більше трьох не збиратися».

В Криму 6 листопада близько тисячі працівників кримської міліції заходились виконувати рішення суду про знесення будівель, зведених представниками кримських татар[12] на горі Ай-Петрі, що належить до території міста Ялта. Ці будівлі були споруджені на земельних ділянках, самовільно захоплених кримськими татарами після повернення на батьківщину. Проблема розподілу земельних ділянок в Автономній Республіці Крим (АРК) і проблема прав кримських репатріантів – предмет окремого дослідження.

А щодо предмету нашого дослідження, варто зазначити, що Голова Верховної Ради АРК Анатолій Гриценко схвалив знесення самовільних будов та заявив, що опір знесенням чинять «радикально налаштовані кримські татари». Водночас, кримськотатарська громадська організація «Койдешлер» (Односельці), яка, власне, і чинила 6-го листопада опір працівникам міліції, вказала, що земельні суперечки в Криму ускладнює надмірна корумпованість кримських чиновників. За словами голови організації Ібраіма Воєнного, «кримські чиновники загрузли в корупції в сфері земельних відносин».

У результаті сутичок між міліціонерами та кримськими татарами, затримано понад двадцять репатріантів[13]. Затримані отримали адміністративні стягнення. Проте так і залишились без належного реагування з боку представників як кримської влади і кримської міліції, так і з боку кримськотатарських організацій повідомлення про застосування під час сутичок 6-го листопада на Ай-Петрі вогнепальної зброї як кримськотатарськими репатріантами, так і міліціонерами. Так чи інакше, нам відома людина, яка отримала серйозне вогнепальне поранення в ногу під час згаданих подій.

На жаль, цього разу керівництво МВС відмовилося створювати будь-які комісії (у тому числі й за участю представників громадських організацій) для розслідування інциденту на Ай-Петрі. Проте, на нашу думку, створення такої комісії мало би важливе значення хоча б з тих міркувань, що акції кримських татар постійно відбуваються на всій території АРК. І, безперечно, будуть тривати до остаточного розв’язання земельного питання на півострові. І чи не найважливішим результатом роботи такого органу мусили би стати рекомендації щодо запобігання конфліктам, подібним конфлікту на Ай-Петрі.

16 листопада перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров звинуватив місцеву владу в перешкоджанні проведенню акцій протесту кримських татар. За словами Р.Чубарова, 9 листопада у виконком Сімферопольської міської ради було подано повідомлення про проведення масових акцій на центральній площі міста. За його даними, в цей же день відбулося засідання Залізничного райсуду Сімферополя, який задовольнив позов міськради про заборону проведення масової акції. Як зазначив Р.Чубаров, у кримських татар є підозра в упередженості суддів, що заборонили встановлювати намети на площі перед Радою міністрів автономії, оскільки, зокрема, представника Меджлісу, який подавав повідомлення про проведення акції, не сповістили про розгляд справи в суді. «Люди просто відштампували ті рішення, які бажані владі, абсолютно не вникаючи в процеси», – зазначив перший заступник голови Меджлісу.[14]

Не зважаючи на супротив влади, намети почали встановлювати 7 листопада. Намети були демонтовані татарами 17 грудня, коли вони вирішили тимчасово припинити акції протесту.

6. Рекомендації

1)  Затвердити Наказом Міністра МВС та зареєструвати в Міністерстві юстиції «Методичні рекомендації із забезпечення охорони правопорядку під час проведення масових заходів та акцій».

2)  Створювати комісії в МВС за участю представників громадськості для розслідування інцидентів під час мирних зібрань, що виникли за участю правоохоронних органів. Висновки цих комісій мають бути оприлюднені.

3)  Провести навчання працівників спеціальних підрозділів та патрульно-постової служби правоохоронних органів з метою забезпечення ними громадського порядку при проведенні мирних зібрань, охороні учасників мирних зібрань, підстав і умов використання ними спеціальних засобів і фізичної сили, а також забезпечити незалежний контроль за реалізацією їхніх повноважень під час проведення мирних зібрань.

4)  Перекласти українською мовою рішення Європейського Суду з прав людини за статтею 11 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод, що стосуються свободи мирних зібрань та передати ці переклади в усі місцеві та апеляційні адміністративні суди.

5)  Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, розробити навчальний курс і провести навчання суддів місцевих і апеляційних адміністративних судів усіх областей України щодо практики застосування статті 11 Європейської конвенції з прав людини в судовій практиці щодо подань органів влади про заборону мирних зібрань.

6)  Верховному Суду України доцільно узагальнити практику рішень судів у справах про обмеження права на мирні збори та демонстрації.

7)  Прийняти законопроект про проведення мирних зібрань, розроблений українськими правозахисними організаціями, у якому враховується практика Європейського суду з прав людини та позитивна практика демократичних країн.

8)  Органи місцевого самоврядування та державної влади (зокрема, в Харкові, Херсоні, Запоріжжі та Полтаві) повинні скасувати свої рішення щодо затвердження Положення про порядок проведення мирних зібрань та використання «малих архітектурних форм», привести інші свої рішення у відповідність до вимог Конституції України та статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Прокуратура України повинна опротестувати в судовому порядку такі рішення місцевих органів влади в разі відсутності реакції з їхнього боку.

9)  Уповноваженому Верховної ради України з прав людини доцільно більше уваги звертати на порушення місцевими органами влади та правоохоронними органами права на мирні збори.

10)  Організаторам мирних зборів рекомендуємо оскаржувати в судовому порядку рішення судів першої інстанції про обмеження права на мирні зібрання, а також незаконні дії правоохоронних органів.

[1] Підготовлено Володимиром Чемерисом, Інститут „Республіка”, членом Правління УГСПЛ.

[2] Дивіться Розділ «Свобода мирних зібрань» в Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2006».

[3] Там же дивіться більш докладний аналіз цього Положення.

[4] Правозахисники домоглися скасування Рішення Дніпропетровської міської ради, котрим обмежувалася свобода мирних зібрань // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua/index.php?id=1175879506. За цим посиланням також доступний текст рішення суду.

[5] Більш докладний аналіз цього Положення дивіться: Харківський міськвиконком незаконно обмежує право на мирні зібрання // Портал „Права людини в Україні”, http://khpg.org/1182519303, а також: Давайте бороться за свои права! // Прямий ефір на місцевому радіо „Волна” від 14 червня 2007 року. Доступне на Порталі „Права людини в Україні”, http://khpg.org/1182512251.

[6] Дивіться Розділ «Свобода мирних зібрань» в Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2006», де є більш докладний аналіз цього Указу.

[7] На стихійну гей-ходу в Києві підтяглися сили спецназу // Кореспондент.нет, 18 травня 2007,  13:01, http://ua.korrespondent.net/ukraine/292828.

[8] Міська влада Харкова не змогла заборонити проведення акцій в рамках Міжнародного дня захисту корінних народів світу // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua/index.php?id=1186657298.

[9] Суд відмовився обмежити політичні акції на Майдані // Сайт УГСПЛ, http://helsinki.org.ua/index.php?id=1190719233.

[10] Як мирна хода заважала божевільним пожежним машинам // Портал „Права людини в Україні”, http://khpg.org/1194512550. Також надруковано в місцевій газеті «Вгору» 19 жовтня 2007 р.

[11] Севастопольський суд заборонив проведення 4 листопада „Русского марша” // Інформагентство „Уніан”, http:// human-rights.unian.net.

[12] Кримські татари були депортовані з Криму 1944-го року і повернулися туди на початку 1990-х.

[13] За повідомленням Центру громадських зв’язків Головного управління МВС України в Криму.

[14] Влада перешкоджає проведенню масових акцій кримських татар // Інформагентство УНІАН, http://human-rights.unian.net/ukr/detail/186292.