пошук  
версія для друку
26.07.2008

Права людини в Україні - 2007. 11. Свобода пересування та вибору місця проживання

   

[1]

Ситуація з дотриманням свободи пересування суттєво не змінилася у 2007 році. Проблемою залишається незавершеність переходу від системи «прописки» до реєстрації: багато процедур залишаються неузгодженими. Також не вирішеними залишаються проблеми бездомних громадян. Наприклад, держава так і не вирішила питання можливості реєстрації їхнього місця переважного перебування в усіх населених пунктах.

1.  Свобода пересування

Обмеження свободи пересування можуть бути встановлені відносно пересування в межах території України чи міждержавного пересування (виїзду з України чи в’їзді до неї).

У зв’язку з проблемою тривалого розслідування кримінальних справ, що іноді триває багато років, довгий час існує проблема застосування до особи запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Така особа не може залишити межі адміністративно-територіальної одиниці, де вона зареєстрована. Іноді таке кримінальне розслідування може тягтися роками, а чим триваліший цей час, тим важче обґрунтувати втручання держави у свободу пересування особи.

Кабінет Міністрів України в 2007 році скасував[2] правила покупки іменних квитків на поїзди виключно за паспортами чи іншими документами, що посвідчують особу. Цей крок надав більшої свободи особам у пересуванні, а також усунув можливості держави щодо стеження за пересуваннями громадян.

Істотною проблемою у пересуванні для громадян стали проблеми з видачею закордонних паспортів. Починаючи з травня до листопада, отримати паспорт для виїзду за кордон було практично неможливим через штучні перепони.[3] Понад 60 тисяч громадян знаходилися в черзі на отримання таких паспортів і, відповідно, не могли протягом року виїжджати за кордон, що значно обмежило їхню свободу пересування.

Наприкінці року ситуація частково нормалізувалася, хоча практика видачі закордонних паспортів залишається незадовільною: вона надто довга в часі, вимагає подолання багатьох бюрократичних процедур, вона є дорогою та недоступною для багатьох громадян, вона також залишається неузгодженою, що породжує численну кількість зловживань та корупцію в цій сфері.

Залишається проблемою процедура видачі посвідчення особи-моряка, що діє для цих громадян замість паспорту для виїзду за кордон. Фактично, дозвіл на вироблення такого посвідчення надає СБУ, що не відповідає законодавству та обмежує права особи.[4]

Виникають періодичні конфлікти з-за недопуску Україною на свою територію іноземців.

Найбільш скандальною історією була заборона в’їзду до України депутату Державної Думи Російської Федерації Костянтину Затуліну у 2006 році, котра завершилася в 2007 році. Затулін оскаржив такі дії СБУ до суду. Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) 16 травня 2007 року виніс ухвалу, якою залишив касаційну заяву Затуліна без задоволення. Проте Затулін, у свою чергу, подав скаргу до Європейського суду з прав людини проти України, хоча навряд чи вона матиме перспективу.

 

Справа Затуліна (витяги з рішення ВАСУ)

У вересні 2006 року гр. Затулін звернувся до суду з позовною заявою до СБУ, Головного управління СБУ в АР Крим, начальника Головного управління СБУ в АР Крим гр. В., начальника підрозділу відділу захисту національної державності Головного управління СБУ в АР Крим гр. О. про визнання протиправною та скасування постанови від 3 червня 2006р. про заборону в’їзду в Україну громадянину Затуліну, зобов’язання відкликати доручення Держкомкордону (Прикордонним військам) України щодо заборони в’їзду в Україну, зобов’язання опублікувати в офіційних засобах масової інформації рішення про скасування заборони в’їзду в Україну.

Вимоги обґрунтовував тим, що вказаною постановою заборонено йому в’їзд на територію України протягом одного року, починаючи з 3 червня 2006 р., у зв’язку з тим, що його виступи та висловлювання в засобах масової інформації, на прес-конференціях та мітингах в Україні створюють умови до вчинення протиправних дій, пов’язаних з посяганням на територіальну цілісність та недоторканність України, розпалювання національної ворожнечі та свідчать про втручання у внутрішні справи України. Вважав, що такі висновки є надуманими, зроблені відповідачами безпідставно, з порушенням міжнародного законодавства та законодавства України.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 5 жовтня 2006 р., залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду міста Києва від 30 листопада 2006 р., в задоволенні позовної заяви було відмовлено.

…Судами було встановлено, що позивачу було заборонено в’їзд в Україну терміном на один рік на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", з якої слідує, що в’їзд іноземцю в Україну не дозволяється в інтересах забезпечення безпеки України. Такий висновок відповідачі обґрунтовували тим, що позивач, перебуваючи на території України, провів прес-конференцію для засобів масової інформації, а також виступив на мітингу, де висловив свої судження з приводу знаходження на території України військовослужбовців армії США, державної політики України в Автономній Республіці Крим, можливості проведення військових навчань "СИ Бриз 2006" за участі кораблів НАТО та дав негативну оцінку внутрішньої та зовнішньої політики, яка проводилася керівництвом держави. З виступів позивача відповідачі зробили висновок про грубе втручання у внутрішні справи України, які створюють передумови до здійснення протиправних проявів, пов’язаних з посяганням на територіальну цілісність та недоторканність України, а також до розпалювання національної ворожнечі.

…У касаційній скарзі Затулін та його представник гр. Ф. просили скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву.

…У ст. 3 Закону України "Про основи національної безпеки України" вказано, що об’єктами національної безпеки є людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. Відповідно до ст. 7 цього Закону на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об’єднань національних меншин та релігійних громад; загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України.

…Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в’їзд в Україну іноземцю та особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Службу безпеки України" на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

…Отже, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що, заборонивши в’їзд Затуліну в Україну, відповідачі діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені національним та міжнародним законодавством.

…Керуючись ст. ст. 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - ухвалила: Касаційну скаргу Затуліна та його представника гр. Ф. залишити без задоволення.

 

Загалом, кожного року зростає кількість громадян України, що виїжджає за кордон, а також кількість іноземців, що в’їжджають до України.

 

Туристичні потоки[5] 

 

Кількість громадян України, які виїжджали за кордон - усього[6]

Кількість іноземних громадян, які відвідали Україну - усього[7]

Кількість туристів, обслугованих суб’єктами туристичної діяльності України – усього[8]

Із загальної кількості туристів:

іноземні туристи

туристи-громадяни України, які виїжджали за кордон

внутрішні туристи

2000

13422320

6430940

2013998

377871

285353

1350774

2001

14849033

9174166

2175090

416186

271281

1487623

2002

14729444

10516665

2265317

417729

302632

1544956

2003

14794932

12513883

2856983

590641

344 332

1922010

2004

15487571

15629213

1890370

436311

441798

1012261

2005

16453704

17630760

1825649

326389

566942

932318

2006

16875256

18935775

2206498

299125

868228

1039145

2007

17334653

23122157

 

 

 

 

 

В’їзд іноземних громадян в Україну у 2007 році[9]

 

 

Кількість іноземних громадян, які в’їхали в Україну − усього*

Із них − за метою поїздки:

службова, ділова, дипломатична

туризм

Приватна

навчання

працевлаштування

імміграція (постійне місце проживання)

культурний та спортивний обмін, релігійна, інша

Усього

23122157

908964

1444962

20563044

49481

7814

24032

123860

 

2.  Свобода вибору місця проживання

Загалом в Україні забезпечується свобода вибору місця проживання, проте в правовому регулюванні існує низка недоліків, що залишилися з часів існування «прописки». Проблеми існують у двох площинах:

-  реалізація багатьох прав та свобод і надалі залежить від офіційного місця реєстрації;

-  громадяни, що не мають власного житла, кількість яких постійно зростає, у більшості випадків не мають можливості реєструватися за місцем фактичного проживання з-за необґрунтованого вузького визначення підстав для реєстрації.

Перша проблема, фактично, є опосередкованим додатковим заходом владного примусу до реєстрації. Іншою формою владного примусу є існуюча адміністративна відповідальність за проживання без реєстрації.

При цьому, зрозуміло, що держава може запроваджувати систему реєстрації громадян в інтересах громадського порядку. Проте така реєстрація не повинна нести стільки складнощів та незручностей для самих громадян, як це є на сьогодні.

Можливість реалізації багатьох прав і свобод лише за місцем реєстрації походить, очевидно, ще з кріпосного права та радянської системи «прописки». Лише за місцем реєстрації реалізуються права громадян, передбачені Законами України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про пенсійне забезпечення», «Про освіту», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про захист населення від інфекційних захворювань», «Про зайнятість населення» тощо. Громадяни без місця проживання та реєстрації не можуть відновити документи, влаштуватися на роботу, отримати медичну та соціальну допомогу.

 

3.  Права бездомних

Залишаються проблеми щодо захисту прав бездомних. Як вже було зазначено, без реєстрації громадяни позбавляються багатьох прав. Це істотно погіршує правовий стан бездомних і фактично викидає їх з системи державного соціального забезпечення.

Держава спробувала врегулювати цю прогалину, прийнявши низку законодавчих актів, що мали би вирішити це питання.[10]

Цими документами утворювалися центри для реєстрації бездомних, центри їх нічного перебування та соціальної реабілітації.

Проте практика впровадження цих нормативних актів залишається незадовільною.

Наприклад, у Києві бездомним надають тимчасову реєстрацію строком на два місяці в місцях реєстрації бездомних, а потім відмовляють у продовженні реєстрації без жодного логічного чи правового обґрунтування. Тобто, тимчасова реєстрація надається для вироблення документів, але потім людина фактично повертається в попередній стан через відсутність реєстрації та, відповідно, незалученість до державних соціальних програм.

Крім того, законодавство впроваджено тільки в окремих населених пунктах. За даними Уряду, сьогодні діє лише 44 соціальні заклади для бездомних громадян, з яких 13 є недержавними. Проте тільки цими 44 центрами надано послуги 10 тисячам осіб (приблизно 227 чоловік у рік на кожен центр). [11]

Також на сьогодні функціонують лише 22 центри соціально-психологічної допомоги, які надають притулок, психологічні, інформаційні, юридичні, медичні послуги, забезпечують продуктами харчування, допомагають в оформленні документів особам, сім’ям з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах. Тобто, вони є навіть не в усіх обласних центрах.

Хоча прогрес очевидний: за даними уряду станом на 1 січня 2006 року діяло лише 5 будинків для ночівлі всього на 168 місць, де протягом 2005 року перебували 1893 особи, та 8 спеціальних відведених місць для надання послуг бездомним на 220 місць, де перебували 1762 людини.[12]

У Києві в рамках спільного українсько-нідерландського проекту був створений Центр соціальної адаптації для жінок, що не мають місця проживання, на 80 місць. Проте в 2007 році його вирішили закрити: будинок знаходиться у привабливому місці й був реконструйований коштом проекту. Тепер Київська міська державна адміністрація вирішила змінити цільове призначення будинку і, очевидно, недешево продати.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18 січня 2006 р. «Про заходи щодо підвищення ефективної боротьби з небезпечними інфекційними хворобами», уведеним у дію Указом Президента України від 14 лютого 2006 р. № 132, доручено Мінпраці, Мінекономіки, Мінфіну, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям здійснити протягом 2006 року заходи щодо створення та функціонування закладів соціального захисту для безпритульних громадян. Проте розвиток мережі таких закладів стримується внаслідок неналежного фінансування, а рішення органів влади не виконуються. Для здійснення цієї роботи, за даними місцевих органів виконавчої влади, найближчим часом необхідно додатково створити ще 99 закладів, з яких 29 центрів обліку бездомних громадян та 48 будинків нічного перебування, 19 центрів реінтеграції і три соціальні готелі із загальною кількістю 2107 місць.[13]

Потребує також удосконалення законодавство з питань соціального захисту бездомних громадян, розв’язання ряду проблем профілактики бездомності і реінтеграції бездомних громадян, діяльності соціальних закладів, утворення закладів для бездомних сімей, де вони могли би проживати разом з дітьми, формування житлового фонду соціального призначення, підготовки фахівців із соціальної роботи з бездомними громадянами, лікування таких поширених серед бездомних громадян особливо небезпечних хвороб, як туберкульоз, гепатит, ВІЛ/СНІД, венеричні хвороби, захворювання шкіри, алкогольна та наркотична залежність тощо.

 

4.  Рекомендації

1)  Відповідно до Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190 щодо вступу України до Ради Європи необхідно передати функції реєстрації громадян, іноземців та осіб без громадянства на території країни до Міністерства юстиції України.

2)   Завершити реформування законодавства в сфері реєстрації осіб з урахуванням позитивної міжнародної практики та закону України про свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

3)  Скасувати визначену законом про свободу пересування та вільний вибір місця проживання процедуру реєстрації тимчасового місця перебування (така процедура передбачена законом, проте вона не використовується на практиці).

4)  Завершити створення автоматизованої системи обліку реєстрації громадян із застосуванням кращих прикладів інших країн та дотриманням міжнародних стандартів захисту прав людини. Така система повинна бути автономною й не об’єднувати інші дані про особу, що збираються іншими органами влади.

5)   Розглянути питання про розширення підстав для реєстрації (наприклад, як це зроблено в законі про реєстр виборців), а також переглянути законодавство з метою усунення залежності реалізації прав від місця реєстрації. Паралельно із цим необхідно спростити процедуру скасування реєстрації в приватних помешканнях, а також усунути взаємозалежність факту реєстрації з правом на дане помешкання в державному та комунальному житловому фондах. Без цих заходів створити реалістичну систему реєстрації буде неможливим.

6)  Привести у відповідність до законодавства діяльність МВС з видачі паспорту для виїзду за кордон, зокрема, зробити однаковою цю процедуру по всій країні та припинити незаконне вимагання додаткових документів (страхових полісів, довідок про відсутність судимості, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідок про сплату додаткових послуг).

7)  Удосконалити процедуру видачі посвідчення особи моряка з урахуванням положень щодо свободи вільного пересування та чітко визначених підстав щодо обмежень виїзду за кордон.

8)  Скасувати практику обмеження виїзду за кордон осіб, що мають допуск до державної таємниці.



[1] Підготовлено Володимиром Яворським, УГСПЛ.

[2] Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252 «Про Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом», стаття 2.2.2 Наказу Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 року № 297 «Про затвердження Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України».

[3] Дивіться більш докладно про це в розділі «Право на приватність».

[4] Дивіться про це більше у Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні-2006».

[5] Доступно на сайті Держкомстату України, http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/tyr/tyr_u/arh_vig.html

[6] Включно з одноденними відвідувачами (за даними Адміністрації Держприкордонслужби України).

[7] Включно з одноденними відвідувачами (за даними Адміністрації Держприкордонслужби України).

[8] За даними Державної служби туризму і курортів України.

[9] За даними Адміністрації Держприкордонслужби. Доступно на сайті Держкомстату України, http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/tyr/tyr_u/arh_vig.html.

[10] Дивіться: Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», що набув чинності з 1 січня 2006 року; Наказ Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Типових положень про заклади соціального захисту для бездомних громадян та осіб, звільнених з місць позбавлення волі" від 14 лютого 2006 року N 31; Постанова Кабінету Міністрів України від 30 березня 2006 р. N 404 «Про затвердження Типового положення про центр обліку бездомних громадян»; Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 3 квітня 2006 року N 98 «Про затвердження Типового положення про соціальний готель».

[11] Концепція соціального захисту бездомних громадян, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2008 р. № 639-р.

[12] Пятый периодический доклад Украины, представляемый государствами-участниками в соответствии со статьями 16 и 17 Международного пакта об экономических, социальных и культурных правах. E/C.12/UKR/5

14 August 2006. Пункт 285.

[13] Концепція соціального захисту бездомних громадян, затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2008 р. № 639-р.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори