пошук  
версія для друку
26.07.2008

Права людини в Україні - 2007. 20. Порушення прав людини в ситуації торгівлі людьми

   

[1]

Актуальність проблематики торгівлі людьми не зменшилася в 2007 р. порівняно з попереднім. Серйозною проблемою залишилася нескоординована та нецілеспрямована діяльність державних структур із реалізації державної політики в цій сфері з урахуванням принципу захисту прав.

1. Торгівля людьми: нові тенденції

Зростає кількість випадків внутрішньої торгівлі[2]. Цій проблемі приділяється недостатньо уваги. Урядові структури не мають досвіду в цій царині. Важко оцінити масштаби проблеми через брак інформації.

Немає єдиної, консолідованої статистичної бази даних про кількість жертв торгівлі людьми. Правоохоронні органи мають офіційні дані про кількість потерпілих, яких вони реєструють у ході розслідування злочинів, проте ці дані не включають випадків, що не були задокументовані. Міжнародна організація міграції (МОМ) та постачальники соціальних послуг ведуть окрему статистику щодо осіб, яким вони надають допомогу та які не завжди обліковані статистикою МВС.

За даними Департаменту МВС із боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, у 2005 році було виявлено та повернено до України 446 жертв торгівлі людьми, у тому числі 39 дітей. У 2006 році цей показник становив 393 жертв, з яких 52 дитини. За перші дев’ять місяців 2007 року вже було виявлено та повернено до України 337 жертв торгівлі людьми, у тому числі 52 дитини. Наразі Департамент та його обласні підрозділи опрацьовують 600 справ, порушених за фактом торгівлі людьми. Починаючи з 1998 року зареєстровано близько 2000 злочинів такого роду.

Статистика МОМ щодо надання допомоги жертвам торгівлі людьми свідчить, що основними країнами призначення є Росія, Туреччина, Польща, Чехія, Італія та Об’єднані Арабські Емірати. У цілому, допомогу було надано 937 особам у 2006 році та 847 особам за перші дев’ять місяців 2007 року. У 2006 році було повернено на батьківщину 50 вивезених дітей, а за перші дев’ять місяців 2007 року 41 дитину, переважно, з Росії, Туреччини та Об’єднаних Арабських Еміратів.

Дані Центру «Ла Страда-Україна» також говорять про популярність вищезазначених країн.[3] У 2007 р. Центром було надано допомогу 183 особам (72 - дорослі та 111 – діти).

У період з 2001 року по жовтень 2007 року Громадський рух «Віра, надія, любов» (Одеська область) виявив 725 жертв торгівлі людьми, з яких 275 осіб походили з України, 382 – з Молдови, 22 – з Киргизстану, 7 – з Казахстану, 19 – з Узбекистану, 16 – з Росії, 3 – з Білорусі та 1 – з Грузії. В 2005 році було виявлено 148, а в 2006 році – 94 жертв торгівлі людьми (в тому числі 4 дитини). За перші десять місяців 2007 року було виявлено 69 постраждалих від торгівлі людьми.

2. Державна політика протидії торгівлі людьми: короткий огляд

Проект Державної програми протидії торгівлі людьми на 2006-2010 р. був розроблений спільними зусиллями громадських організацій, зацікавлених міністерств та відомств в середині 2005 р., але прийнятий урядом лише 7 березня 2007 р. Під час узгодження в міністерствах дуже важливі заходи зникли з програми, особливо, у частині зусиль держави з надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми, моніторингу діяльності.

5 вересня 2007 року Кабінет Міністрів України постановою № 1087 схвалив створення Міжвідомчої ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми.[4] Цією ж постановою Уряду було припинено діяльність попередньої Міжвідомчої координаційної ради з протидії торгівлі людьми, заснованої Кабінетом Міністрів України у грудні 2002 року. Нова Рада, очолювана Міністром у справах сім’ї, молоді та спорту, мала бути постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України. Постановою Уряду затверджено персональний склад Ради та передбачено можливість залучати до її роботи провідних науковців, фахівців-практиків, представників підприємств, державних установ і неурядових організацій, різноманітних фондів, у тому числі міжнародних.

Навіть із вищенаведеної назви дорадчо-консультаційного органу стає зрозумілим, що він не є дієздатним. Єдине в 2007 р. його зібрання виявило і неузгодженість дій його членів, і відсутність уявлень у керівництва щодо адекватних форматів його роботи, цілей, завдань та результатів роботи. Але Уряд подібну критику у свій бік не сприймав і пропозиції громадських організацій щодо змін залишав без уваги. Для приведення системи координування у відповідність до стандартів управлінської діяльності сьогодні потрібна лише політична воля Уряду, оскільки думка експертів щодо необхідності змін одностайна.

З ухваленням Державної програми області також мали розробити (або переглянути вже існуючі) регіональні програми протидії торгівлі людьми (далі – регіональні програми). Представник Міністерства України в справах сім’ї, молоді та спорту під час інтерв’ю зазначила, що наразі вже прийнято близько 20 регіональних програм[5].

Комплексний підхід до протидії торгівлі людьми передбачає переслідування тих, хто сприяє чи здійснює цей злочин, попередження торгівлі людьми та захист прав осіб, постраждалих від торгівлі людьми.[6] Розглянемо докладніше питання попередження торгівлі людьми та захисту потерпілих.

3. Попередження торгівлі людьми

Міністерство освіти і науки видало наказ від 4 квітня 2007 р. №279 «Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. №410 «Про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.». Однак проблемою є відстеження виконання, контроль та фіксація усієї роботи, що здійснюється на місцях, оскільки у відповідь на запит щодо виконання положень Державної програми, Міністерство освіти і науки (МОН) надає невичерпну інформацію про діяльність навчальних закладів та органів управління освітою. Практичний досвід дозволяє говорити про значно більші досягнення органів управління освітою та навчальних закладів.

Робота з дітьми трудових мігрантів

У 2006 році Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» організував проведення дослідження «Проблеми дітей трудових мігрантів: аналіз ситуації». За результатами проведеного дослідження було виявлено необхідність роботи із цією категорією дітей. Тому Центр звернувся з пропозицією до Міністерства освіти і науки зміцнити роботу в цій сфері. Міносвіти видало наказ № 865 від 28 грудня 2006 р. «Про соціально-педагогічну та психологічну роботу з дітьми трудових мігрантів». Відповідно до наказу було передбачено ряд заходів для виконання у 2007 р., зокрема, розробка, друк та розповсюдження навчально-методичного посібника «Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми трудових мігрантів» та інформаційних матеріалів, проведення 5 обласних семінарів, моніторинг використання матеріалів, організація всеукраїнського семінару з даної проблематики. Роботу продовжено в рамках наступного наказу МОН №1176 від 25 грудня 2007 року «Про організацію і проведення соціально-педагогічної роботи з дітьми трудових мігрантів у 2008 році».

4. Захист постраждалих від торгівлі людьми

Серйозною проблемою було й залишається питання надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми. Складність надання комплексної допомоги унеможливлює її реалізацію силами однієї організації. Саме тому міжнародні організації, перш за все ОБСЄ, рекомендують створювати та розвивати національні механізми перенаправлення (НМП) потерпілих, які є надзвичайно важливими в забезпеченні належного захисту прав людей, постраждалих від торгівлі людьми. НПМ розглядається як механізм співпраці, у межах якого державні установи виконують свої зобов’язання щодо забезпечення та захисту прав людей, що постраждали від торгівлі людьми, а також координують зусилля у стратегічному партнерстві з громадянським суспільством.[7]

Ця проблема є дуже серйозною. Вона показує, що торгівля людьми не тільки сама по собі є порушенням прав людини, про що йшлося детально в попередньому звіті, але й створює умови для порушення прав потерпілих громадян та, у певних випадках, членів їх сімей. Мова йде про право на приватність, право на охорону здоров’я, право на захист, право на справедливий розгляд справи, право на свободу від насильства та жорстокого поводження тощо.

Стан надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми є дуже низьким. Але проблема полягає ще в тому, що Україна все частіше ідентифікується не лише як країна походження потерпілих від торгівлі людьми, але і як країна транзиту та призначення. Чинні положення Державної програми протидії торгівлі людьми спрямовані на українських громадян, проте відсутні будь-які спеціальні положення про порядок репатріації та соціального включення постраждалих від торгівлі з інших країн, забезпечення їхніх потреб у захисті та допомозі під час перебування в Україні[8]. Як правило, громадяни інших країн, які потерпають від торгівлі людьми в Україні – вихідці з Молдови або Узбекистану.

Закон «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» передбачає право потерпілих скористатися заходами безпеки, якщо вони беруть участь у кримінальному процесі[9]. На практиці ж, ці правові інструменти або взагалі не застосовуються до потерпілих від торгівлі людьми, або застосовуються вкрай рідко.

Попередня ідентифікація постраждалих у пунктах перетину державного кордону

Ідентифікація ймовірних жертв торгівлі людьми – це основа будь-якого НМП, а складний характер злочину зумовлює значну тривалість цього процесу. В Україні ймовірних жертв торгівлі людьми ідентифікують, у першу чергу, правоохоронні органи, а також постачальники соціальних послуг, у тому числі НУО. В Чернівцях, приміром, лише 5-7% жертв торгівлі людьми, виявлених неурядовими організаціями, звертаються до правоохоронних органів.[10] Контакти з імовірними жертвами торгівлі людьми встановлюються в результаті цілої низки заходів.

Наведемо приклад механізму ідентифікації потерпілих від торгівлі людьми серед депортованих через морський порт м. Одеса. Працівники правоохоронних органів Одеської області розповіли, що вони, як правило, заздалегідь отримують списки осіб, депортованих з Туреччини. Турецькі міграційні установи окремо позначають імена жінок, депортованих за проституцію. Працівник обласного Управління СБУ зустрічається та розмовляє з депортованими особами. Імовірних жертв торгівлі людьми направляють до обласного Управління МВС із протидії торгівлі людьми. Якщо служба безпеки та міліція погоджуються, що особа стала жертвою торгівлі, вони направляють її до НУО Громадський рух «Віра. Надія. Любов». Наступного ж дня НУО повідомляє міліції, чи особа готова спілкуватися з правоохоронними органами. Більшість жертв не мають реєстрації в Одесі. Однак, якщо вони згодні давати свідчення, інформація про це надходить до відповідного обласного Управління СБУ. Серед депортованих зустрічаються особи, які постраждали від торгівлі людьми в Туреччині, проте офіційно турецькі компетентні органи їх не ідентифікували як жертв[11].

Чинна система надання допомоги жертвам торгівлі людьми в основному фінансується міжнародними організаціями, зокрема, МОМ. Мережа соціальних закладів майже не бере участі в цій системі. За даними МОМ, ця організація фінансує близько 95% усіх програм допомоги постраждалим від торгівлі людьми в Україні[12]. Важко переоцінити значення Київського медичного реабілітаційного центру для жертв торгівлі людьми, заснованого і фінансованого МОМ. За словами представників НУО, Центр надає комплексну та спеціалізовану медичну допомогу на засадах конфіденційності. Будучи унікальним закладом в Україні, Центр приймає клієнтів з усіх областей.

У Львівській області всі установи, залучені до протидії торгівлі людьми, також направляють виявлених жертв до НУО «Жіночі перспективи», яка може доправити їх до свого притулку. Притулок розрахований на 6 жінок та 1 дитину. У разі потреби, НУО може винайняти квартиру для постраждалих чоловіків. У такому випадку витрати покриває МОМ. НУО може направляти жертв торгівлі до інших установ, наприклад, Центру «Салюс».

У Хмельницькій області жертви торгівлі, виявлені Центром зайнятості та обласним Управлінням боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, направляються до організації «Карітас».

Проблема компенсації шкоди потерпілим від торгівлі людьми

Складною проблемою є компенсація збитків потерпілим. Законодавчі положення про компенсації (відповідно до ст.ст. 22 та 23 Цивільного кодексу України) застосовуються лише до тих осіб, що визнані потерпілими від злочину відповідно до ст. 49 Кримінально-процесуального кодексу. Згідно зі ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу, жертви торгівлі людьми можуть подати цивільний позов у межах розслідування кримінальної справи. Якщо особа цього не зробила, вона може подати позов у цивільній справі. За словами представників правоохоронних органів, у ході досудового слідства жертв торгівлі людьми, як правило, інформують про їхнє право подавати заяви про відшкодування збитків (моральних та матеріальних). Однак, представники інших відомств заявляють, що в більшості випадків потерпілим не повідомляють про таку можливість. Загальною проблемою є отримання кваліфікованої юридичної допомоги, оскільки іноді адвокатам бракує часу для надання клієнтам якісних порад.

Причинами неподання позовів про компенсації є недостатність або відсутність юридичної допомоги потерпілим, невпевненість у можливості отримати компенсації або страх помсти з боку злочинців. За словами працівників правоохоронних органів, більшість торгівців людьми не має коштів чи зареєстрованої на них власності. Моральні збитки також, зазвичай, не відшкодовуються, оскільки без допомоги їх важко обрахувати. Інша проблема полягає в судах, оскільки процедура судового розгляду є надто тривалою, і слідчі мають доводити, що потерпілі зазнали страждань і моральної шкоди. У цілому, можна стверджувати, що існуючий механізм отримання компенсацій є надмірно ускладненим[13].

Міністерство юстиції намагалось розробити та подати до Парламенту проект закону про компенсації, яким пропонувалося створити компенсаційний фонд для жертв злочинів, пов’язаних з насильством, що дозволило б їм отримувати компенсацію у вигляді державної соціальної допомоги. Проте, поки що ця ініціатива не реалізована.

Нещодавно завершився спільний проект Американської асоціації адвокатів та МOM (фінансований ЄС та SIDA) «Конфіскація активів, як джерело фінансування допомоги жертвам та протидії торгівлі людьми в Україні». Проект ретельно вивчив можливість створення фонду допомоги жертвам торгівлі людьми або конфіскаційного фонду, який міг би розв’язати проблему виплати компенсації потерпілим, соціальної допомоги жертвам торгівлі людьми та фінансування програм протидії торгівлі людьми. Фонд міг би гарантувати право жертв на отримання допомоги від держави. Проект запропонував конкретні заходи з удосконалення законодавства та механізмів компенсації, включно із запровадженням конфіскації активів.

Хоча створення такого фонду видається радше економічною, ніж політичною проблемою, МОМ усе ж уважає, що конфіскаційний фонд буде засновано в найближчі два-три роки. Однак працівники правоохоронних органів сумніваються, що можна буде успішно створити такий фонд, оскільки на практиці майже неможливо конфіскувати активи торговців людьми.

Починаючи з 2004 року, Верховний Суд України збирає дані про всі судові справи щодо торгівлі людьми з метою узагальнення й оцінки судової практики. За результатами оцінки планується підготувати постанову Пленуму ВСУ з узагальненням судової практики в цій галузі, рекомендаціями для судів та правоохоронних органів (слідства та прокуратури) з процесуальних питань у справах про торгівлю людьми та тлумаченням відповідних законодавчих положень. Завершення роботи над проектом постанови було заплановано на листопад 2007 року, проте її так і не було прийнято.

5. Рекомендації щодо вдосконаленню діяльності з протидії торгівлі людьми[14]

Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності:

1) Забезпечити першочергову підготовку та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту щодо внесення змін до Кримінального кодексу України в частині запровадження відповідальності для осіб, що свідомо користуються послугами, до надання яких примушуються потерпілі від торгівлі людьми.

2) Провести роботу з розробки проекту закону про внесення змін до Кримінального кодексу України в частині запровадження відповідальності для керівників юридичних осіб, які організовують надання послуг потерпілими від торгівлі людьми.

3) Ініціювати розробку та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту щодо внесення змін до Кримінального кодексу України в частині запровадження відповідальності для суб`єктів підприємницької діяльності, які займаються працевлаштуванням за кордоном та наданням послуг з організації туристичних подорожей у разі, якщо їх дії спрямовані на торгівлю людьми.

4) Забезпечити розгляд питань з підготовки до ратифікації Конвенції Ради Європи «Про заходи щодо протидії торгівлі людьми» від 16 травня 2005 р.

5) Підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо розширеного тлумачення таких понять як «вербування», «переміщення», «шантаж», «уразливий стан особи», «переховування», «одержання людини», «передача або одержання людини» тощо з метою їх єдиного розуміння, тлумачення та застосування правоохоронними органами.

6) Розглянути та обговорити на комітетських слуханнях проекти комплексного закону про протидію торгівлі людьми в Україні (протягом 2008 р.).

7) Розробити пропозиції та внести зміни до Кримінального кодексу України в частині встановлення відповідальності за використання дитячої порнографії та отримання сексуальних послуг від дітей.

8) Щорічно проводити комітетські слухання з питань моніторингу виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.

9) Оприлюднити стенограму круглого столу та розповсюдити її в усіх відомствах, які є виконавцями Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.

10) Підтримати ініціативу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту щодо розробки проекту комплексного закону про протидію торгівлі людьми, який стосуватиметься всіх форм торгівлі людьми та запроваджуватиме комплексну систему захисту та підтримки жертв та свідків торгівлі людьми, з урахуванням усіх аспектів НМП для гарантування дотримання прав людини потерпілих від торгівлі людьми.

Комітету Верховної Ради України з питань бюджету:

11) Передбачити в державному бюджеті України на поточний та наступні роки витрати на забезпечення особам, потерпілим від торгівлі людьми, отримання правового захисту та супроводу при провадженні в кримінальній справі.

Кабінету Міністрів України:

12) Координувати процес внесення змін до Державної програми протидії торгівлі людьми до 2010 для врахування усіх аспектів цієї діяльності та з урахуванням цих рекомендацій; внести зміни до постанови Кабінету Міністрів № 410 від 7 березня 2007 про затвердження Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.

13) Передбачити в проекті Закону України «Про внесення змін до Державного бюджету України на 2008 рік» виділення коштів на виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 року.

14) Скасувати постанову № 1087 від 5 вересня 2007 р. щодо створення єдиної Ради з питань демографії, сімейної політики, дітей, гендерної рівності, торгівлі людьми й створити окрему координаційну раду із протидії торгівлі людьми.

15) Довести до вирішення питання щодо створення офісу Національного Координатора з протидії торгівлі людьми.

16) Посилити взаємодію та координацію зусиль уряду та громадського сектору з проблеми торгівлі людьми на місцевому, регіональному, національному та міжнародному рівнях.

Міністерству у справах сім`ї, молоді та спорту України:

17) Розпочати процес ідентифікації потерпілих відповідно до принципів та стандартів Національного механізму перенаправлення потерпілих від торгівлі людьми.

18) Розробити національну систему перенаправлення із чіткими структурами перенаправлення на рівні кожної області. Слід сформувати міждисциплінарні групи, з розподілом обов’язків та повноважень згідно з відповідними положеннями про установи, що входять до складу таких груп. Регіональні органи влади, спільно з місцевими НУО, мають бути спроможні належним чином захищати права та задовольняти потреби жертв торгівлі людьми, спираючись на структуру, що інтегрує процес ідентифікації в програми захисту та допомоги. Якщо на обласному рівні не існує партнерських НУО, органи управління соціальною сферою мають бути здатні забезпечити достатній рівень допомоги та підтримки постраждалих від торгівлі людьми. У процесі створення такої системи доцільно використовувати Принципи та рекомендації щодо прав людини та протидії торгівлі людьми, розроблені офісом Верховного комісара ООН з прав людини.

19) Розробити навчальні програми з питань протидії торгівлі людьми для всіх учасників НМП на центральному та регіональному/місцевому рівнях спільно з установами й організаціями, що мають досвід підготовки та проведення таких програм та/чи планують це робити у подальшому, зокрема, міжнародними та регіональними організаціями (ОБСЄ, МOM, МOП, ЄС) й місцевими НУО, щоб уникнути дублювання зусиль.

20) Розробити, запровадити та забезпечити доступ усіх учасників НМП до постійно діючих навчальних програм, бажано міждисциплінарного характеру, з питань ідентифікації, надання допомоги та підтримки жертв торгівлі людьми. До існуючих програм підвищення кваліфікації у відповідних галузях слід включити спеціалізовані модулі з протидії торгівлі людьми.

21) Забезпечити спрямованість кожної регіональної програми на підтримку регіональної мережі учасників системи перенаправлення.

22) Розробити критерії ідентифікації осіб, потерпілих від торгівлі людьми з метою надання їм статусу потерпілої особи, а також визначити уповноважений орган з надання цього статусу; визначити перелік можливостей, які будуть гарантуватися наданим статусом.

23) Поширити процедури ідентифікації на всі види експлуатації, що лежать в основі торгівлі людьми; ураховувати аспекти внутрішньої та транскордонної торгівлі людьми в ході створення методики ідентифікації жертв торгівлі людьми.

24) Створити ефективні процедури швидкої ідентифікації дітей-жертв торгівлі людьми.

25) Упровадити політику та спеціальні програми захисту прав та інтересів дітей, постраждалих від торгівлі людьми. Правила щодо спеціальних заходів захисту дітей, постраждалих від торгівлі людьми, мають бути інкорпоровані в усі компоненти НМП, особливо щодо процесу ідентифікації, надання допомоги та підтримки, порядку повернення і реінтеграції, забезпечення доступу до правосуддя. На Державну соціальну службу для сім’ї, дітей та молоді, Міністерство освіти та науки, Міністерство охорони здоров’я, обласні державні адміністрації, зокрема, служби в справах дітей, має бути покладено відповідальність за належне задоволення потреб дітей, постраждалих від торгівлі людьми.

26) Розробити та запровадити програми комплексної соціально-психологічної реабілітації осіб, постраждалих від торгівлі людьми.

27) Гарантувати рівний доступ усім жертвам торгівлі людьми до спеціалізованих послуг (медичної, психологічної, юридичної допомоги, освіти та професійної підготовки, працевлаштування) на всіх етапах НМП, незалежно від їх місця проживання/реєстрації в Україні, статі, віку, юридичного статусу, тощо.

28) Створити та підтримувати базу даних про наявні соціальні та інші спеціалізовані послуги для жертв торгівлі людьми в державному та недержавному секторі в кожній області України.

29) Визначити в усіх областях консультативні центри, що надають первинні консультативні послуги ймовірним жертвам торгівлі людьми, оцінюють їхні соціальні, медичні та психологічні потреби й направляють їх до притулків та/чи установ з надання спеціалізованих послуг, у разі необхідності. Ці консультативні центри можуть підтримувати базу даних про наявні послуги в кожній області.

30) Звернути особливу увагу на потреби в захисті та допомозі дітей, постраждалих від торгівлі людьми. Заходи захисту мають базуватися на чотирьох загальних принципах, а саме: урахування найкращих інтересів дитини, участь дитини в прийнятті рішень, недискримінація дитини та її право на життя й розвиток.

31) Запровадити механізм відомчого контролю за дотриманням органами опіки та піклування вимог нормативно-правових актів при належній перевірці особистостей іноземних громадян, які бажають усиновити українських дітей.

32) Вивчити досвід іноземних держав щодо створення та функціонування компенсаційних фондів для осіб, які постраждали від торгівлі людьми з метою подальшого впровадження на національному рівні системи відшкодування збитків потерпілим від торгівлі людьми.

33) Розробити та ввести індикатори, які відображають ступінь розповсюдження торгівлі людьми в країні, вести статистичну базу потерпілих.

34) Розробити та ввести показники виконання Державної програми протидії торгівлі людьми на період до 2010 р.

35) Щорічно готувати звіти про виконання Державної програми протидії торгівлі людьми та роботу в галузі попередження та протидії цьому явищу.

36) Координувати створення механізму моніторингу та оцінки впливу на дотримання прав людини законодавства, політики, програм та практичних дій у галузі протидії торгівлі людьми, як на центральному, так і на регіональному рівні.

37) Розробити пропозиції щодо внесення доповнень до Закону «Про соціальні послуги», які передбачали б включення жертв торгівлі людьми та їхніх близьких родичів до категорії осіб, що мають право на отримання соціальних послуг.

Міністерству внутрішніх справ України:

38) Запровадити ведення статистики щодо статі, віку та соціального і регіонального походження потерпілих від торгівлі людьми; статі, віку та соціального походження осіб, які скоюють злочин «торгівля людьми».

39) Запровадити ведення статистичних даних за ст. ст. 301, 303 Кримінального кодексу України, де потерпілими є особи до 18 років.

40) Дозволити зберігання персональних даних жертв торгівлі людьми лише в разі дійсної необхідності та лише тими установами, які можуть нести відповідальність за дотримання європейських стандартів захисту персональних даних.

41) Забезпечити, аби будь-яка діяльність, пов’язана зі збиранням персональних даних, відповідала основним принципам конфіденційності та стандартам захисту даних. Запровадити жорсткі вимоги щодо обміну даними для захисту недоторканності персональних даних. Гарантувати, що обробка (компіляція, запис, зберігання, змінення, знищення та поширення) персональних даних відбувається із дотриманням права жертви торгівлі людьми на конфіденційність та за згодою цієї особи, тобто, особа має право знати, що інформація про неї зберігається в певній базі даних, знати зміст цієї інформації та мати можливість виправити її в разі необхідності.

42) Провести дослідження масштабів, вимірів та проблем внутрішньої торгівлі людьми.

Міністерству юстиції України:

43) Прискорити роботу з розробки законопроекту щодо ратифікації Європейської конвенції про заходи щодо протидії торгівлі людьми (2005 р.), врахувавши необхідні зміни до чинного законодавства України та внести законопроект на розгляд Верховної Ради України.

44) Розробити та подати до Верховної Ради проект закону про компенсації відшкодування збитків жертвам злочину, який передбачав би, серед іншого, заснування компенсаційного фонду для потерпілих від злочинів. Такий державний фонд має забезпечити реалізацію права потерпілих на компенсацію та надати їм доступ до послуг із соціальної допомоги та суспільної інтеграції.

45) Підготувати пропозиції щодо узгодження національного законодавства в галузі захисту інформації з Європейськими стандартами, зокрема, створити механізм доступу жертв торгівлі людьми до їхніх персональних даних та виправлення цих даних.

Міністерству праці та соціальної політики України:

46) Забезпечити проведення інформаційно-роз`яснювальної роботи серед працездатного населення відносно соціальних гарантій та переваг працевлаштування в Україні.

47) Розробити та запровадити програми інформування підлітків про методики визначення профорієнтації, працевлаштування, обізнаності з правами працівників, гарантованими державою умовами праці та соціальними гарантіями працівників.

48) Посилити проведення інформування населення щодо правових засад трудової міграції за кордон.

49) Розробити урядові проекти міждержавних угод про трудову міграцію.

50) Розробити програму заходів відносно розвитку інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва в працевлаштуванні громадян України за кордоном з метою посилення їх соціального захисту та запобігання торгівлі людьми.

51) Налагодити співпрацю з профспілками України в сфері протидії торгівлі людьми.

Міністерству закордонних справ України:

52) Забезпечувати участь представників державних органів у міжнародних заходах з питань протидії торгівлі людьми.

53) Розробити та впровадити в дипломатичних та консульських установах України програми моніторингу трудової міграції громадян України за кордон.

54) Запровадити програму взаємодії дипломатичних та консульських установ України з громадянами України, які працюють чи навчаються за кордоном, з метою інформаційно-правової допомоги останнім.

55) Уживати заходи, направлені на розширення міжнародної договірно-правової бази в сфері працевлаштування та соціального захисту громадян України в державах, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників, а також на вдосконалення міждержавного механізму залучення українських громадян до роботи за кордоном.

56) Посилити механізми перевірки та здійснювати нагляд за дотриманням прав усиновлених українських дітей за кордоном.

Міністерству освіти України:

57) Провести експертизу навчальних планів і програм і розробити методичні рекомендації для включення теми «Запобігання торгівлі людьми» у викладанні навчальних предметів та факультативів.

58) Сприяти збільшенню чисельності соціальних педагогів та практичних психологів у закладах відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів.

59) Включити питання щодо запобігання торгівлі людьми та пов’язаних з нею злочинів до освітніх програм для дітей і молоді в базову та варіативну частину державного компоненту освітніх програм.

60) Посилити увагу педагогічних працівників навчальних закладів до проблем дітей трудових мігрантів, їх соціального оточення через виявлення таких дітей, вивчення умов їх життя, інформування про них керівництво школи, психологічну службу, службу в справах дітей; запровадити організацію соціально-педагогічної роботи з ними та іх соціальним оточенням, проведення виховної роботи.

61) Запровадити систему моніторингу та оцінки успішності організації та реалізації профілактики торгівлі людьми, що здійснюється органами управління освітою на навчальними закладами.

Верховному Суду України:

62) Для забезпечення єдиного підходу до тлумачення ознак торгівлі людьми прискорити розгляд питань щодо узагальнення судової практики в кримінальних справах цієї категорії, винесених на розгляд Пленуму Верховного Суду України Міністерством внутрішніх справ України.

Об’єднанням адвокатів України:

63) Створити національну мережу кваліфікованих юристів для надання юридичної допомоги жертвам торгівлі людьми, забезпечення ефективного захисту їх прав та інтересів.



[1] Розділ підготовлений фахівцями Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна» К.Левченко, О.Калашник, К.Черепахою, Ковальчук Л., М.Легенькою, М.Євсюковою.

[2] За даними МОМ у 2006 році було надано допомогу 17 особам, а за перші дев’ять місяців 2007 року – 29 особам. У 2006 жертвами торгівлі дітьми стало 6 неповнолітніх, а за перші дев’ять місяців 2007 року ця цифра збільшилась до 12.

[3] Річний звіт Центру «Ла Страда-Україна» за 2007р.: http://www.lastrada.org.ua/content/doc/Annual%20report%20%202007.pdf.

[4] Постанова Кабінету Міністрів України № 1087 від 5 вересня 2007 року.

[5] Наприклад, у Чернігівській області регіональну програму було ухвалено 28 серпня 2007 року, у Черкаській області – 31 серпня 2007 року. Київська міська рада прийняла регіональну програму 16 серпня 2007 року, а регіональну програму Львівської області було ухвалено 17 вересня 2007 року. В Одеській області регіональна програма була вперше прийнята в 2002 році та доопрацьована в 2007 році. У Криму очікується прийняття регіональної програми до кінця 2007 року. – Дані зі звіту: Оцінка потреб національного механізму перенаправлення в Україні. Проект звіту. 26 листопада 2007 року. Підготовлено Андреєю Сьолькнер.

[6] Див. Рішення №557 Постійної Ради ОБСЄ, План дій з протидії торгівлі людьми, 2003 (PC.DEC/557)

[7] ОБСЕ/БДИПЧ, Механизмы перенаправления жертв торговли людьми на национальном уровне: Объединяя усилия по защите прав жертв торговли людьми. Практическое руководство, 2004

[8] Див. також: «Торгівля людьми: глобальні схеми» // Управління ООН з наркотиків і злочинності, квітень 2006р. Управління ООН розміщує Україну в середині рейтингу країн призначення. Останні статистичні дані МОМ також свідчать, що Україна вже перетворилися на країну призначення.

[9] Ст. 7 закону містить загальний перелік заходів безпеки, що їх може бути вжито. Ці заходи детальніше описано в ст. 8–16 Закону.

[10] Оцінка потреб національного механізму перенаправлення в Україні. Проект звіту. 26 листопада 2007 року. Підготовлено Андреєю Сьолькнер.

[11] Оцінка потреб національного механізму перенаправлення в Україні. Проект звіту. 26 листопада 2007 року. Підготовлено Андреєю Сьолькнер.

[12] З 2000 по 2007 роки Представництво МОМ у Києві надало пряму допомогу більш ніж 4000 особам. У 2001 році близько 65% жертв отримали необхідні послуги, у 2006 році було успішно задоволено термінові потреби майже 90% виявлених жертв. За даними МОМ, лише 0, 4% відсотки реципієнтів їхньої допомоги, знову потрапляють у ситуацію торгівлі людьми.

[13] Оцінка потреб національного механізму перенаправлення в Україні. Проект звіту. 26 листопада 2007 року. Підготовлено Андреєю Сьолькнер.

[14] Рекомендації підготовлені з врахуванням обговорення та пропозицій круглого столу «Стан виконання державної програми з протидії торгівлі людьми», який був організований Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності спільно з Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна» 27 лютого 2008 р. , а також з врахуванням рекомендацій, які розроблені авторами дослідження: Оцінка потреб національного механізму перенаправлення в Україні. Проект звіту. 26 листопада 2007 року. Підготовлено Андреєю Сьолькнер

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори