Ще одне міркування з приводу грузино-російського конфлікту

Можна погодитися з більшістю авторів, які висвітлювали цей конфлікт в авторитетних українських ЗМІ, таких як «Дзеркало тижня». До речі, найбільш фаховою і серйозною публікацією, з моєї точки зору, є інтерв’ю в цій газеті Голови Комітету Верховної Ради з питань безпеки і оборони Анатолія Гриценка. Він вважає чи не найголовнішими причинами цього конфлікту геополітичні.
На мою думку, варто розглянути, перш за все, саме геополітичні і культурологічні аспекти цього конфлікту. Бо і грузинські, і особливо російські позиції, в цьому конфлікті поставили світ перед викликами і проблемами, які до того перебували у латентному стані.
Пан Гриценко слушно зауважив, що, по-перше, у віддаленому майбутньому і Росія, і Захід зіткнуться з однаковими проблемами, в яких і Росія, і Грузія будуть разом із західними країнами на одному боці. По-друге, він натякнув на те, що імперські амбіції Росії – це природне явище саме для імперії, яка розвалюються.
Так, саме у процесі розвалу імперії є найбільш небезпечними. Варто почитати історію Риму, Візантії, Австро-Угорщини. Імперії, які знаходяться в процесі розпаду, втрачають відчуття небезпеки, державний імунітет. Від такої держави можна очікувати будь-яких не прогнозованих і безглуздих, з точки зору сучасної їм політики, дій і кроків.
Тому гадати, а чи не буде на черзі після Грузії Україна чи Молдова – не варто. Крім Китаю, Індії, США і Британії наступною жертвою імперського божевілля може бути будь-яка країна. При цьому Росія навіть не розуміє, який приклад вона своїми діями подає інший імперії, причому значно потужнішій за своїми геополітичними, людськими і, навіть, енергетичними ресурсами. Мова йде про Китайську Народну Республіку. На відміну від Росії. При цьому на відміну від Росії Китай не свариться , а навпаки налагоджує зв’язки із Південною Кореєю, Японією, США, Європою. Тим часом чисельність мігрантів з Китаю збільшується у всьому світі, і, особливо, в Росії. Можна відверто говорити про тиху експансію китайських громадян в райони Далекого Сходу і Сибіру.
І що зможе зробити Росія, коли раптом китайське керівництво заявить, що громадяни Китаю опинилися під загрозою в цих регіонах Росії, і їх потрібно захищати? А нічого не зможе сказати. А воювати з Китаєм – це небезпека для всього світу. Росія просто буде першою, де «тиха окупація» буде мати реальні наслідки.
Та й країнам Заходу буде непереливки. І тут постає питання: невже в Росії немає фахівців з геополітики, щоб підказати, м’яко кажучи, дурнуватій кремлівській владі, що із Заходом їй сваритися не можна ні за яких обставин?
Імперія, яка розвалюється, втрачає імунітет і починає війни – громадянські і світові, що прискорює її розпад. Кавказ – гаряча точка не тільки в Росії, а і в усьому світі, бо на Кавказі досить багато мусульман, які на сьогодні втягнуті у потужний вирій модернізації утвердження своїх геополітичних інтересів.
Російська агресивна присутність в Криму радикалізує мусульман Криму, а спроба підкорити Крим викличе дуже серйозні наслідки у стосунках Росії і мусульманського світу. Тільки підтримка і автономія кримськотатарського народу, врахування їх інтересів може завадити просуванню радикального ісламу по лінії Крим – Кавказ. Але хто в Росії про це думає і дбає?
Світові виклики, з якими зіткнеться західна цивілізація в наступні десятиріччя, єдині для Росії і Європи (дещо менші для Америки).
І тут Росія або не має спеціалістів-геополітиків, або інстинкт самозбереження в імперії настільки слабкий, що до фахівців просто не прислуховуються.
Треба зазначити, що всі надструктури світової спільноти – ООН, з її Радою безпеки, ОБСЄ, Рада Європи – теж демонструють повну неготовність до можливих геополітичних викликів і вибухів. Ситуація з війною між Росією і Грузією це вкотре довела, як раніше це доводили чисельні конфлікти в Ізраїлі, Сербії і, особливо, в Чечні. Чеченська республіка, її населення практично винищувалося Росією, а світова спільнота тихо мовчала «у хусточку», виправдовуючи себе тим, що це внутрішня справа Росії, а західні владці повинні дбати про те, щоб їх країни отримували з Росії енергоносії.
Отже, варто дорікнути зараз Росії, що вона використовує подвійні стандарти і нагадати їй про Чечню, але варто було б цивілізованому світові згадати і про використання власних подвійних стандартів.
Бо тільки неухильне, навіть примусове дотримання країнами угод про права людини, може завадити навалі, яка насувається на Захід. І, перш за все, на Росію, яка з одного боку має Китай, а з іншого понівечений нею і відверто налаштований проти неї ісламський світ. І скільки б деякі лідери ісламських країн не вдавали б, що Росія їх союзник і партнер – все це тимчасова риторика.
Наскільки тимчасова – не знає ніхто. Але що робити з країною, яка не в змозі зробити висновки ані з далекої історії, ані з сучасної?
Згадуються слова великого російського поета Й. Бродського:
«Если довелось в империи родиться –
Лучше жить в глухой провинции у моря.»
А ще краще – у справді незалежній державі. І тут вже мова має йти про Україну. Про її можливості і вагомі виклики, що стоять перед нею.
Але це вже тема іншої статті.