пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200825
12.09.2008 | Вахтанґ Кіпіані, Василь Овсієнко

Твердий і чистий

Схожі повідомлення

Редакция газеты, перегруженная письмами и обращениями граждан, желающих получить разъяснения положений нового УИК, обратилась к Днепропетровскому прокурору по надзору за соблюдением законов при исполнении судебных решений по уголовным делам, советнику юстиции Сергею Сеину

Лише послідовні дії дають результат

Подоходный налог с граждан Украины взимается в повышенном размере?

Убит известный украинский эколог

Справи «євромайданівців» (м. Дніпропетровськ)

Звіт Дніпропетровського відділення Міжнародного товариства прав людини по програмі „Чи дотримуються права людини в Придніпров’ї? – моніторинг порушень прав людини в Дніпропетровській області”

Уголовное дело против Загида Краснова

Иск к Государственному сберегательному банку Украины удовлетворен.

Міжнародне товариство прав людини - Українська Секція . Звіт про дотримання прав людини в місті Києві та Дніпропетровській області

У продовження теми про масове побиття в’язнів у 89 колонії (ФОТО)

   

10 вересня 2008 року в м. Миколаєві помер Саранчук Петро Степанович – активний учасник руху опору 40–90-х рр.
Народився він 26 жовтня 1926 року в с. Конюхи Бережанського, нині Козівського р-ну Тернопільської обл.
Батько Петра Саранчука – колишній курінний писар Української Галицької Армії в поході на Київ, активний член «Просвіти», кооперативного руху. Його неодноразово заарештовувала польська влада. Атмосфера в родині була патріотична, передплачували журнали «Дзвін», «Діло», «Сільський господар», «Народна справа» та ін.
Весною 1939, до приходу в Західну Україну так званих «перших совітів», Петро встиг закінчити 7 класів польської школи. Шансів навчатися далі не було. 1942 німецькі окупанти відправили 16-річного юнака, як і багатьох його односельчан, на примусову працю в Німеччину, але йому вдалося втекти під час завантаження в вагони. Вступив у підпільну молодіжну націоналістичну організацію «Українське юнацтво», яка діяла під крилом ОУН. 1943 р. організація послала Саранчука на «Хліборобський вишкіл молоді» (ХВМ) у м. Бережани, де насправді юнаків і дівчат готували до партизанської боротьби проти нацистів і комуністів.
З половини серпня 1944 в с. Конюхи курінь «Романа» набирав добровольців в УПА. 17-річний Петро вступив у загін, який у рейді на Карпати був розбитий у третьому бою. Він повертається в рідне село, де його призначають кущовим провідником «Юнацтва». Унаслідок т.зв. «ґенеральної облави», масових арештів підпілля і депортації в березні – квітні 1945 співчуваючого йому населення підпільна сільська організація була розгромлена, після чого Саранчук був призначений станичним провідником Конюхівської станиці ОУН. Був залучений в інформаційну групу під відомством Служби безпеки (СБ).
19 січня 1946 Саранчук потрапив у засідку на хуторах Залісся біля с. Конюхи і в 20-х числах березня в спецкамері Тернопільської тюрми за звинуваченням у «зраді батьківщини» (хоча громадянства СРСР не приймав) був засуджений «трійкою» МГБ до 15 р. каторжних робіт з відбуванням у далеких таборах та поразкою в громадянських правах на 5 р. після звільнення, без зв’язку з рідними і близькими.
Після страшних тортур Саранчук став інвалідом (т.зв. «некатегорійним») і 28 квітня 1946 року був етапований на Харківську пересилку, звідки 7 липня з цілим ешелоном інвалідів і старих етапований у м. Чусовой Пермської обл. («Понишлаг»).
У квітні 1949-го Саранчука з великим етапом перекидають в «Озерлаг» (м. Тайшет Іркутської обл.), на розпочате будівництво залізниці Тайшет – Братськ (БАМ), а звідтам 1950 переведений у «ГОРлаг» (м. Норильськ Красноярського краю), у 3-й каторжний табір.
Саранчук був активним учасником Норильського повстання 1953, яке тривало від 4 червня до 4 серпня. Багато людей загинуло. Саранчук з двома хлопцями з карагандинського етапу під керівництвом скульптора і друкаря Петра Володимировича Миколайчука з Умані виготовляв шрифти для друкування листівок, які розвіювалися над Норильськом з повітряних зміїв.
Через активну участь у повстанні Саранчук не був звільнений у 1954. У листопаді 1956 в м. Тайшет термін йому був скорочений до 12 р., бо він, мовляв, «потрапив у банду УПА неповнолітнім» (поразка в правах залишилася).
Повернувся додому в січні 1957, але був висланий з Західної України. Жив у м. Комунарськ Луганської обл., потім у м. Миколаєві. Працював компресорником, робітником бетонного заводу, художником-оформлювачем. Був під наглядом КГБ.
1 липня 1970 року Саранчук знову заарештований і 18 грудня засуджений Миколаївським обласним судом за ст. 62 ч. 2 («антирадянська агітація і пропаганда») до 8 р. позбавлення волі у ВТК особливого режиму з визнанням особливо небезпечним рецидивістом. Саранчуку інкримінували усні висловлювання, зокрема, про русифікацію, але головним було зберігання брошури Кравчука з програмовими матеріалами «IV Великого збору ОУН». Покарання відбував у таборі особливого режиму ЖХ-385/10 (с. Сосновка Мордовської АРСР) разом із Василем Романюком (згодом Патріарх Володимир), Данилом Шумуком, Едуардом Кузнєцовим та ін..
Брав участь у численних акціях протесту, «мікрував» (дрібно писав на конденсаторному або цигарковому папері) тексти заяв інших в`язнів і передавав інформацію на волю. 1 жовтня 1978 переведений на суворий режим (ЖХ-385/19, сел. Лєсной). Пізніше Михайло Хейфец у книзі «Українські силуети» захоплено писав про нього в нарисі «Святі старики України», передав високу думку про нього Василя Стуса: «Петро Саранчук – наче камінчик, кругом гладенький, чистенький, але камінчик, міцний камінчик».
1 червня 1978 Саранчука привезли у Миколаївську тюрму і 1 липня звільнили з викінченням терміну. Під адміннагляд узяли прямо з воріт. Співробітники Миколаївського УКГБ постійно викликали його, вимагаючи написати покаянного листа «до будь-якої газети на вибір». Одночасно погрожували психіатричкою або «випадковою машиною». Через два роки заступник начальника управління полковник Князєв відверто сказав: «Петре Степановичу, будеш сидіти в тюрмі!» – «За що?» – «Знайдеться за що!»
Саранчук написав листи своїм колишнім соузникам Михайлові Хейфецу та Едуарду Кузнєцову з проханням надіслати виклик на постійне проживання. Але за законами Ізраїлю виклик можна дати тільки родичам.
1 вересня 1980 Саранчук був заарештований за інспірованим звинуваченням у «співучасті в крадіжці будматеріалів» – «побудував із незаконно купленого матеріалу 14,35 м огорожі». 22 жовтня засуджений обласним судом за ст. 84 ч. 2 КК УРСР до 5,5 р. позбавлення волі з конфіскацією половини власноруч побудованої ним ще в 60-х роках голостінної хатини. Утримували Саранчука у відомих найжорстокішим режимом кримінальних зонах у м. Ізяслав Хмельницької обл., відтак у сел. Лозівський Слов’яносербського р-ну Луганської обл., де 1983 майор КГБ Кузьмін запропонував Саранчукові покаятися. Він категорично відмовився. «Що ж, поїдете в Миколаїв».
У зоні с. Ольшанське Миколаївської обл. Саранчук працював у теслярському цеху. Два місяці його тримали в одиночці. За 10 днів до закінчення терміну, на початку 1986, уже в часи «перебудови», Саранчук був засуджений до 3 р. ув’язнення за «непокору, виявлену в невиконанні виробітку на 100%». Два місяці везли етапом до ВТК сел. Лозівський. За рік до звільнення Саранчука перевели з особливого на суворий режим у м. Суходольськ.
Звільнений 28 лютого 1989 року. Реабілітований за політичними статтями. Після 28,5 років неволі, пройшовши 30 таборів і 14 тюрем, повернувся в м. Миколаїв. З моменту виникнення там патріотичних організацій (Товариство української мови, Українська Гельсінкська Спілка, Народний Рух України, Українська Республіканська партія) був їх активним членом. Учасник багатьох масових акцій національно-демократичних сил. Сприяв становленню Української Православної Церкви Київського Патріархату.
70-річчя Петра Саранчука (25.10.1996) у Миколаєві відзначалося публічно. Уперше ювілей учасника національно-визвольної боротьби був висвітлений місцевими ЗМІ.
26 листопада 2005 року нагороджений орденом „За заслуги» ІІІ ступеня.
12 вересня 2008 похований у рідному селі Конюхи. 

Схожі повідомлення

Редакция газеты, перегруженная письмами и обращениями граждан, желающих получить разъяснения положений нового УИК, обратилась к Днепропетровскому прокурору по надзору за соблюдением законов при исполнении судебных решений по уголовным делам, советнику юстиции Сергею Сеину

Лише послідовні дії дають результат

Подоходный налог с граждан Украины взимается в повышенном размере?

Убит известный украинский эколог

Справи «євромайданівців» (м. Дніпропетровськ)

Звіт Дніпропетровського відділення Міжнародного товариства прав людини по програмі „Чи дотримуються права людини в Придніпров’ї? – моніторинг порушень прав людини в Дніпропетровській області”

Уголовное дело против Загида Краснова

Иск к Государственному сберегательному банку Украины удовлетворен.

Міжнародне товариство прав людини - Українська Секція . Звіт про дотримання прав людини в місті Києві та Дніпропетровській області

У продовження теми про масове побиття в’язнів у 89 колонії (ФОТО)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори