Чи можуть мобільні групи з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ перетворитися в національний превентивний механізм із запобігання катуванням в Україні?

Ратифікація Україною Факультативного Протоколу до Конвенції ООН «Проти катувань» обумовлює необхідність створення  одного  або кількох органів для відвідувань для

цілей недопущення катувань  та  інших  жорстоких,  нелюдських  або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання так званих - національні превентивних механізмів. Наразі на державному рівні робота в цьому напрямку зводилася лише до проведення конференції в комітеті ВР з прав людини, та сформульованої Уповноваженим ВР з прав людини позиції, відповідно до якої НПМ має бути окремою незалежною системою. Омбудсмен вважає, що НПМ може в принципі входити за складу Секретаріату Уповноваженого з прав людини, за умови внесення відповідних змін до профільного закону.

З 2004 року в системі органів МВС України запрацював спочатку пробний (пілотний), а згодом і постійно діючий механізм так званих «мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ»- надалі МГ. Хоча в різних регіонах України кількість і якість виїздів МГ дуже різняться, що навіть обумовило ухвалення окремого Наказу МВС про інтенсифікацію роботи МГ, проте уже можна робити деякі узагальнення і висновки, виходячи із напрацьованого досвіду роботи. Аналіз досвіду діяльності МГ на Вінниччині (де уже було проведено майже два десятки виїздів МГ) дозволяє прийти до висновку що мобільні групи не порушують права людини, відтак уже є певним позитивом в роботі МВС. В деяких випадках робота МГ може бути використана як механізм насамперед відомчого, і набагато рідше – громадського контролю за діяльністю органів міліції Проте останнім часом деякі представники українських правозахисних організацій, і особливо – представники МВС України в своїх багато чисельних публікаціях, виступах на конференціях, семінарах, звітах до міжнародних організацій і грантових заявках на адресу міжнародних донорів заявляють, що вбачають в діяльності МГ модель майбутніх національних превентивних механізмів із запобігання катуванням На нашу думку така оцінка є передчасною, неправильною, непрофесійною і свідчить про нерозуміння концепції НПМ.

Відзначаючи невідповідність поточної концепції існування і практики діяльності МГ принципам організації і роботи НПМ, ми насамперед аналізуємо такі критерії, які на нашу думку є найбільш важливими в діяльності НПМ:

Законодавчо визначені мандат та статус, наділення ефективними повноваженнями

Незалежність

Прозорість в діяльності

Проте найбільшою проблемою, яка заважатиме утворення НПМ в Україні є, на нашу думку – практично повна відсутність ефективних «реактивних» механізмів у випадках надходження скарг на поводження, покарання, несумісне із свободою проти катувань.

«Реактивними» ми називаємо такі процедури, які мають «запускатися» після надходження скарг, або виявлення забороненого поводження. Ці процедури мають складатися із таких компонентів: ефективного розслідування (в рамках кримінального процесу), негайного захисту особи, яка повідомила про заборонене поводження та ефективної правової допомоги жертві порушень прав людини у випадку, якщо розслідування виявиться неефективним. Тут є очевидною аналогія із системою організації охорони громадського здоров‘я – безглуздо, а іноді і аморально вкладати суспільні ресурси в систему профілактики захворюваності в ситуації, коли не існує бажання лікувати тих, кто уже страждає від хвороб. Проте на нашу думку саме це і є головною «хворобою» нинішньою постпомаранчової української політичної еліти – активно використовувати «європейську», «правозахисну», «прогресивну» риторику, вживати безліч загальних фраз, при цьому ігнорувати конкретні проблеми, конкретних людей.

Темою цієї статті не є аналіз неефективності, чи навіть відсутності гарантій ефективного реагування на факти катувань в Україні, тому ми лише знайомимо читачів із нашою позицією з цього питання, зазначивши, що в принципі на цьому можна було б зупинитися, констатувавши, що в Україні наразі не існує підстав для утворення НПМ, а найбільш актуальним є питання відродження, чи навіть – запровадження ефективних механізмів реагування на факти катувань.

Законодавчо визначені мандат та статус, наділення ефективними повноваженнями

Діяльність МГ наразі регламентується ВИКЛЮЧНО відомчим актом – наказом МВС України. Очевидно, що статус цього нормативно-правового акту, а також відсутність в преамбулі посилання на Факультативний Протокол свідчать про низький статус механізму. В преамбулі Наказу визначено, що утворення МГ проведено в тому числі для «захисту законних інтересів громадян», проте в урахуванням повної відсутності можливості по ефективному розслідуванню з участю членів МГ фактів порушень прав людини такі слова є лише красивою неправдою. На нашу думку в українських умовах створення НПМ має бути підкріплено нормами закону, а не відомчими наказами. Ми вважаємо абсолютно неприпустимим відмежування НПМ від діяльності національного омбудсмена, проте з урахуванням досвіду роботи МГ в Україні ми можемо стверджувати, що офіс омбудсмена жодним чином не залучений до цієї роботи. Щодо мандату – як переліку прав на відвідання та переліку установ, де ці відвідання можуть здійснюватися, то треба зазначити, що навіть в відомчій системі МВС не надано можливості відвідувати усі установи, де утримуються затримані особи. Хоча формально приписами п.4.1 Положення про МГ, затвердженого Наказом МВС №894 передбачено, що члени МГ мають право «входити та оглядати територію і приміщення органів і підрозділів внутрішніх справ», проте це може робитися лише у відповідності до «нормативно-правових актів МВС», більшість з яких мають гриф «для службового користування» і не підлягають навіть ознайомленню членами МГ. Крім того вказаним наказом обмежується коло осіб, які є об‘єктами дослідження з боку МГ, це коло включає лише: «затриманих, доставлених та взятих під варту в адміністративному порядку осіб» а також осіб, які утримуються в  приміщення чергових частин. Повністю виведено з-під юрисдикції наказу наступні категорії громадян: утримуваних в приймальниках-розподільниках для дорослих та дітей, що перебувають на проведенні слідчих дій в адміністративних приміщеннях МВС (слідчі відділи, УБОЗ тощо), пунктах тимчасового тримання нелегальних мігрантів які перебувають під юрисдикцією МВС України, приміщення в судах, які перебувають у віданні підрозділів судової міліції. Цей перелік не є вичерпним, є ще і інші місця, де утримують затриманих de facto і де також регулярно відбуваються катування. На нашу думку є абсолютно невиправданим поєднання в мандаті діяльності МГ питань аналізу умов утримання і умов роботи працівників МВС, оскільки це речі які непоєднувані в рамках діяльності НПМ. Хоча письмова форма звіту монітора передбачає досить ґрунтовний аналіз загальних умов утримання людей, проте на практиці за два роки діяльності інституту МГ суспільство так і не побачило  солідних і неупереджених узагальнень інформації, яка включалася в звіти, також не зрозуміло що наразі є «золотим стандартом» і найкращими практиками, до яких варто прагнути в створенні умов утримання людей, що не принижують людської гідності. Тому можна стверджувати що існуючий сьогодні статус і мандат діяльності МГ навіть віддалено не відповідає стандартам НПМ.

Незалежність.

Незалежність учасників НПМ є надзвичайно важливою складовою ефективності їх роботи. Ми стверджуємо, що сьогодні немає достатньої незалежності членів МГ від керівництва МВС. Згідно із нормативно-правовими документами склад МГ затверджується власне керівництвом територіального підрозділу міліції, який буде інспектуватися членами МГ. Про яку незалежність можна говорити, якщо начальник УМВС може у будь-який момент вивести людину із членів МГ? Певною мірою виключення становлять члени Громадських Рад при УМВС та МВС України, які «за посадами», можуть входити до складу РГ і які до певної міри (лише до певної міри!) є незалежними від керівництва УМВС. Проте насправді це лише удавана незалежність. Поперше саме керівник УМВС вводить своїм наказом до складу ГР, по-друге не зрозуміло хто буде визначати склад людей, які кожного окремого разу будуть працювати в складі МГ. Ми ще раз вважаємо, що реальної незалежності можна досягти лише за умови включення до складу МГ представників, делегованих омбудсменом та органами місцевого самоврядування, на території яких проводяться відповідні перевірки.

Прозорість в діяльності.

Звіти моніторів мають бути публічно доступними, в тому числі, включно із окремими думками учасників виїздів МГ. Така інформація має оприлюднюватися в повному обсязі в інтернеті на спеціалізованому веб-сайті, проте наразі ми бачимо ситуацію, коли МВС намагається усіляко приховати від громадськості результати конкретних виїздів МГ. Надзвичайно важливим є обов‘язковість реагування на результати виїздів МГ, проте ми в Україні наразі не бачимо письмових відповідей на зауваження, які висловлюються членами МГ під час виїздів.

Таким чином узагальнюючи найбільш значущі риси функціонування мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ, порівнюючи існуючу практику із відомчими стандартами діяльності національних превентивних механізмів із запобігання катуванням ми приходимо до висновку про відсутність будь-якої відповідності та тотожності між указаними інститутами захисту прав людини.