пошук  
версія для друку
03.11.2008 | Юрій Чумак

Зазначення етнічного походження правопорушників як вияв мови ворожнечі

   

«Запам’ятайте найпростіші правила: Ні в якому разі не впускайте до своєї оселі осіб української зовнішності та нізащо не встановлюйте з ними контакт. Не реагуйте на будь-які їхні прохання…». Ви можете уявити собі подібну «пораду» в якому-небудь ЗМІ?! А якщо замінити в цих «найпростіших правилах» слово «української» на «російської» або «єврейської»? – скажете: маячня, якісь ксенофобські висловлювання, на які здатні лише неонацисти.

Так от, наведена вище цитата була надрукована у газеті… «Іменем закону», щоправда, мова в статті, що вийшла у рубриці «Анатомія шахрайства», йшла не про українців, а про так званих «осіб романської зовнішності», простіше кажучи – ромів, або, як прийнято їх називати – циган. Автор, якого хворобливе завзяття сподвигло на написання цього «опусу», навіть не визначився з тим, як назвати своє писання, адже в друкованому вигляді воно поіменоване як «Ромальське полювання», а в Інтернет-версії це «полювання» вже перетворюється на «Романське» (НЕ див.! http://www.imzak.org.ua/index.php/N41-08/m1223881795).

Це, однак, не завадило «журналісту» провести через всю статтю чітку лінію, сенс якої полягає саме у тому висновку, який він помістив наприкінці матеріалу, а ми процитували спочатку. Цигани – шахраї, махінатори та крадії, тримайтеся від них подалі! – немов би волає з газетних шпальт черговий захисник правопорядку та оспівувач етнічної дискримінації «в одному флаконі». Дуже простий, примітивний спосіб для створення образу ідеального ворога: підібрати факти, що свідчать про зловмисницькі дії представників певної національності, видати це за виразну тенденцію та ще й подати у вигляді такої собі «пам’ятки» з того, як не потрапити до пасток, що на кожному кроці нібито розставляють ці «кримінальні нацмени».

У даному випадку ми маємо приклад використання в медійному матеріалі мови ворожнечі. Мова ворожнечі (англ. «hate speech»), за визначенням «Міжнародної Амністії» – це будь-яке вираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи. Отже, мова ворожнечі передбачає висновок про «природу» особи на підставі квазінаукових розумувань про об’єктивну «природу» цивілізацій, культур, рас, етносів та інших груп – іноземців в цілому, мігрантів в цілому, біженців в цілому, тощо (http://www.xenodocuments.org.ua/hate_speech).

Останнім часом непоодиноким стало використання в повідомленнях українських ЗМІ заїжджених кліше на кшталт «грузини – крадії», «цигани – шахраї», «азербайджанці – ринкові кидали», «нігерійці – наркоторговці» і т.п., які перекочовують з недбало підготовлених повідомлень міліцейських Центрів зв’язків з громадськістю на шпальти газет та телеекрани всієї країни. На жаль, серед деяких співробітників правоохоронних органів чітко укоріненою є точка зору про існування так званої «етнічної злочинності», притаманної представникам певних національностей, що мешкають в Україні. Частіше за все, до таких, «призвичаєних до скоєння правопорушень» етносів, у міліцейських кулуарах відносять циганів (ромів), кримських татар, так званих «осіб кавказької національності», а також вихідців з Африки та Азії.

Мало того, що цей хибний стереотип є типовим для багатьох працівників органів внутрішніх справ, він ще й тиражується у масову свідомість через повідомлення ЦЗГ та різноманітні ЗМІ. Наведемо конкретні приклади таких матеріалів:

Нещодавно Центр зв’язків з громадськістю ГУМВСУ в Харківській області розмістив повідомлення: «Працівники міліції затримали двох жінок циганської національності, які шахрайським шляхом заволодівали грошима та майном у громадян Харківської області» (http://www.police.kharkov.com/inside.php?action=cgz&id=859). Звісно, що цю «новину» розповсюдили потім численні ЗМІ Харківщини. (Помічник Міністра МВС з прав людини по Харківській області мав після цього розмову з керівництвом відділу зв’язків з громадськістю на предмет того, щоб у майбутньому в повідомленнях ЦЗГ не з’являлися відомості про національність правопорушників. Усну домовленість було досягнуто, зараз справа за юридичним закріпленням такого поки що неписаного правила хоча б на рівні Харківщини. Це питання винесено на розгляд Громадської ради при ГУМВС України в Харківській області з питань забезпечення прав людини).

Газета «Новый стиль» у своєму № 6 (55) у березні 2008 р. надрукувала матеріал під промовистою назвою «Украинские гастроли «гордых сыновей Кавказа». На думку автора статті, «большое количество преступлений, совершенных представителями разных национальностей Кавказа и Закавказья в Слобожанщине, дает повод харьковчанам и жителям области, а особенно – правоохранителям относиться с вполне понятной и простительной настороженностью и к абсолютно законопослушным людям с характерной внешностью уроженцев юга» (http://www.noviystil.com.ua/statya78.html).

І статей, радіо- та телесюжетів, підготовлених за подібною схемою, можна навести десятки й сотні. При цьому чітко вираженою є тенденція, за якою такий підхід не використовується по відношенню до представників національностей, які є переважаючою більшістю в країні (так званої «титульної» нації») або регіоні: ви ніколи не побачите статтю, в якій би було зібрано факти про злочини та правопорушення, скоєні самими лише українцями (з чітким зазначенням національності зловмисників) або росіянами, хоча співзвучних матеріалів про «кримінальників-кавказців» або ромів чи то африканців – бозна скільки. Отже, таке перекручене подання інформації є нічим іншим, як застосуванням певного дискримінаційного підходу.

З огляду на те, що зараз навколокримінальна тематика стала ледь не провідною не тільки в міліцейських виданнях, але й у переважній більшості всіх газет та телеканалів, особливу тривогу викликає нав’язування негативних етнічних стереотипів, створення у громадськості через однобоке подання інформації у ЗМІ упередженого ставлення до мігрантів. І влада, і політики, і ЗМІ акцентують увагу винятково на негативних наслідках міграції. «Українські ЗМІ часто швидше підігрують ксенофобським забобонам, расовим, національним чи релігійним упередженням своїх читачів, аніж намагаються зорієнтувати їх в ситуації та спрямувати суспільно-політичні дискусії в реалістичне русло». (Пархоменко Н., Стародуб А. Відображення проблем нелегальної міграції в українському медіа-просторі. – Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України. – К., 2007).

Зазначимо, що ст. 161 Кримінального кодексу України (№ 2341-III від 05.04.2001 р.) «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії» встановлює кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями. В науково-практичному коментарі до КК України наводяться наступні роз’яснення: це будь-які дії (у даному контексті: публічні виступи, розповсюдження матеріалів у ЗМІ, їх поширення через телекомунікаційні мережі…), якими винний висловлює своє явно негативне ставлення, огиду, неприязнь, ворожість до певних етнічних, расових чи релігійних груп з метою викликати у багатьох осіб такі ж почуття і ставлення до таких груп, до їх побуту, способу життя, культури, звичаїв, релігії тощо. При цьому не має значення, вдалось винному чи ні досягти поставленої мети.

Звісно, що в юридичному аспекті говориться саме про умисні дії, тому розповсюдження інформації про «зловмисність» представників певних національностей навряд чи може потрапити під класифікацію кримінального правопорушення. Адже у більшості випадків мова йде скоріш не про злодіяння, що підпадає під кримінальну, адміністративну чи цивільну відповідальність, а про невміння чи нездатність передчувати реакцію тих, до кого спрямовані газетні чи телевізійні матеріали.

Таким чином, необхідно врахувати неумисні дії, що містять елементи ксенофобії чи провокують до такої громадськість: обмовлення, некоректність, необміркованість у висловах, використання ярликів («особа кавказької національності», «ісламський бойовик», «китайська тріада»), а також вплив власних негативних стереотипів та упереджень при підготовці та подачі матеріалів у ЗМІ, одним словом, професійну недбалість. У європейських країнах це називають «політичною некоректністю».

Отже, до проявів використання мови ворожнечі в практиці ЗМІ можна віднести як умисні, так і з необережності (чи неосвіченості) «використання всієї сукупності текстів (у тому числі заголовків, фотографій, добору відеоряду, інших елементів), лозунгів та слоганів, а також публічних висловлювань, що прямо чи опосередковано сприяють проявам нетерпимості та ксенофобії» (Горбачова О. Мова ворожнечі: ксенофобія чи безладність).

В непростій ситуації, що склалася останнім часом в Україні, коли прояви расизму та ксенофобії дедалі частішають, особливого значення набуває безумовне дотримання засобами масової інформації Декларації ЮНЕСКО 1978 року щодо основних принципів, що стосуються внеску ЗМІ у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, у розвиток прав людини і у боротьбу проти расизму і апартеїду та підбурення до війни. Натомість використання у засобах масової інформації мови ворожнечі (hate speech) є важливим чинником розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

У сусідній Росії, яку вже накрила хвиля злочинів на расовому ґрунті, вимушені йти на тверді обмежувальні кроки. Так, з минулого року Московська міліція вирішила не згадувати у своїх повідомленнях національності правопорушників. Щоб уникнути масових безладь, як у Кондопозі, міліціонери будуть зазначати тільки громадянство: «громадянин Росії або не громадянин Росії». Як уважає спікер Московської міської Думи Володимир Платонов, «систематична вказівка деяких національностей у матеріалах про здійснення правопорушень і злочинів може привести до підсилення національної ненависті й ворожнечі» (http://www.gazeta.ru/2007/04/02/oa_235564.shtml).

Роттердамська хартія 1996 р. «Охорона правопорядку силами поліції в поліетнічному суспільстві» попереджає: «Поліція повинна визнати, що поширення засобами масової інформації неточних відомостей і стереотипів самим негативним образом відбивається на відношенні населення до етнічних меншин... Потрібно мати на увазі небезпеку концентрації уваги на даних про рівень злочинності в групах етнічних меншин... Існує небезпека навішення кримінального ярлика на всю етнічну меншину. Стереотипні уявлення про криміналізованість етнічних меншин, швидше за все, будуть підхоплюватися популярною періодикою та іншими ЗМІ».

Уникнення акцентування на етнічному походженні правопорушників у звітності правоохоронців для ЗМІ є чітко визначеною вимогою Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № R (97) 20, схваленої 30 жовтня 1997 р.Принцип 1 Додатку до Рекомендації визначає: «Уряди країн-членів, органи влади і владні інституції на національному, регіональному й місцевому рівнях, як і посадовці, несуть особливу відповідальність щодо утримання від заяв, зокрема в ЗМІ, які можна інтерпретувати як мову ворожнечі або вислови для імовірної легітимізації, поширення чи сприяння расовій ненависті, ксенофобії, антисемітизму, іншим формам дискримінації або нетерпимості на основі ненависті. Такі заяви мають бути заборонені та публічно заперечені за яких би умов вони не з’явилися».

Характерно, що українська журналістська спільнота має власний досвід у виробленні запобіжників щодо недопущення проявів мови ворожнечі. Так, у квітні 2001 р. на зустрічі журналістів південних регіонів України в Ялті була ухвалена «Декларація основних принципів роботи журналістів у поліетнічних суспільствах», в якій міститься такий припис: «Журналіст не має права акцентувати увагу на расовій, етнічній приналежності, політичних і релігійних переконаннях суб’єкта інформації. Виключення можуть складати лише ті випадки, коли це має самостійне значення в рамках підготовленої інформації. Особливо цей принцип належить до матеріалів про злочини, коли згадування приналежності підозрюваного чи злочинця до якоїсь релігійної, етнічної або іншої меншини може викликати негативне ставлення до цих груп».

Чому ж тоді у вітчизняних ЗМІ досі нерідко з’являються матеріали, які, м’яко кажучи, не роблять честі тим, хто, користуючись свободою слова, сам ставить під загрозу права та свободи інших людей? Що це – правове невігластво міліціонерів, що надають інформацію й журналістів, що її розповсюджують, чи потурання так званим «настроям мас»? Або свідоме використання мови ворожнечі тими, хто сприйняв у спадок ще тоталітарну ментальність сталінських часів, коли карали за провину (іноді навіть уявну) не конкретних людей, а цілі народи та соціальні верстви.

Треба розуміти, якщо в суспільстві посилюватиметься ксенофобія, а як її різновид – мігрантофобія, це може призвести до небажаних наслідків, дестабілізації ситуації в країні. Аналіз проблеми показує, що на сьогодні в Україні не відпрацьована ефективна система протистояння ненависті, агресії, ескалації екстремізму, відбувається нарощування деструктивних процесів у суспільстві, існують підвалини для зіткнень на політичному, соціальному, національному та релігійному ґрунті. Тому профілактику розповсюдження екстремістських настроїв необхідно розглядати в загальному контексті забезпечення неухильного дотримання прав людини та безпеки її громадян. «Повинна також розроблятися система соціальних, педагогічних, пропагандистських, нормативно-правових та інших заходів, спрямованих на запобігання виникненню настроїв ксенофобії, а також попередження дій, які вільно чи невільно сприяють цьому». (Нікішина М. Іммігранти в українському суспільстві: проблема толерантності. – Міграція і толерантність в Україні. – К., 2007).

Сподіваємось, що простий здоровий глузд та людське сумління мусять підказати як правоохоронцям, так і «акулам пера», що працюють в різноманітних ЗМІ, про необхідність відмови від розповсюдження матеріалів, які дають негативну оцінку представникам певних етнічних груп. Адже правопорушення здійснюють конкретні люди (які часто мають багатоетнічне походження), а не народи. Мова ворожнечі повинна зникнути зі шпальт українських видань!

Юрій Чумак, помічник Міністра МВС з прав людини

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори