пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200831
05.11.2008 | Олександр Степаненко

Трохи світла у каламутній воді паводку

   

До приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини звернувся з проханням про правову допомогу міський голова м. Галич п. Орест Трачик. Як відомо, Галич став одним з міст Прикарпаття, що постраждало під час катастрофічного паводку 23 – 28 липня. Але галицький мер постраждав від іншої стихії – надмірного службового ентузіазму місцевих правоохоронців. Ця друга – вже стовідсотково рукотворна стихія – нині набирає обертів у зоні надзвичайного стану. Лихої інтриги їй надає перманентне протистояння між політичними кланами, що лютує у центральній та місцевій владі. А найзручнішою жертвою у цій кампанії обирають зазвичай найслабшу ланку – сільське та містечкове самоврядування.

8 жовтня обласна прокуратура порушує проти Ореста Трачика кримінальну справу на підставі злочинів, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 366 КК України. За версією прокуратури міський голова склав фіктивне рішення сесії Галицької міської ради від 31 липня «Про затвердження списків осіб, які потерпіли внаслідок стихійного лиха» та необґрунтовано включив до списків постраждалих третьої категорії біля 150 жителів міста, квартири яких не зазнали значних пошкоджень. Як результат, цим людям було виплачено по 1 тисячі гривень невідкладної грошової допомоги. Але при обстеженні їхнього житла буцімто не було складено відповідні акти, що є порушенням вимог порядку обстеження майна, пошкодженого внаслідок стихійного лиха, затвердженого Урядовою постановою З0 липня 2008 року. Через це з резервного фонду держбюджету виплачено кошти на суму 850 тисяч гривень, на думку прокурора – безпідставно.

Спробуймо з’ясувати, як розвивалися події у ті тривожні липневі дні, як діяв та як мав би діяти міський Голова ? Отже, 23 липня рівень у Дністрі піднявся до позначки 8 метрів і стала потопати лівобережна частина Галича – Заріка. Було затоплено 622 будинки, насосні станції водоканалу, очисні споруди, замулено каналізаційну мережу, потерпілими визнано 2179 осіб, 20 сімей цілком втратили житло. Місто тимчасово залишилося без води, каналізації, транспорту, харчів, значна його частина – без телефонного зв’язку та електроенергії. Вулиці згаданої Заріки перетворилися на річки. На щастя, у Галичі обійшлося без людських жертв. Але у яких умовах загони МНС, що прибули з Рівненської та Волинської областей, доставляли людям найнеобхідніше: хліб та воду, видно на фото. Можна лише уявити, у яких умовах змушені були працювати міський голова та депутати, обстежуючи затоплені будинки. Адже у багатьох придністровських селах та містечках лише 28 липня лише почала спадати вода.

А з обстеженням треба було поспішати, адже Президент своїм першим «протиповеневим» указом від 27 липня вимагав «забезпечити надання матеріальної допомоги потерпілим громадянам для відновлення належних побутових умов, у тому числі придбання предметів першої необхідності». Та й Кабмін зобов’язав вже до 30 липня виплатити людям невідкладну грошову допомогу. Тут варто відзначати і певні прорахунки Уряду, який вимагає до 30 числа сплатити людям диференційовані суми грошей для забезпечення належних умов проживання, і лише 30 числа того ж місяця приймає постанову, якою встановлює порядок та форму обстеження майна, пошкодженого унаслідок стихійного лиха. Але “A la guerre, comme a la guerre”

Не без проблем, але 28 липня сесія Галицької міськради створює комісії для обстеження будівель, а 31 травня затверджує списки постраждалих у Галичі. Тут варто зауважити, що ці рішення прокуратурою не опротестовано, як не опротестовано й інших рішень Галицької міськради, прийнятих в режимі надзвичайної ситуації – та й багатьох інших рад потопаючого краю, проти посадовців яких незабаром порушено кримінальні справи. Чимось більш актуальним переймалися у ці дні наші героїчні правоохоронці – чи не порятунком власних дач у курортних місцинках, у різного роду шешорах, касперівцях та славських?

При обстеженні затоплених будинків у ті перші після паводку дні депутатськими комісіями: і на Івано-Франківщині, і на Тернопільщині складалися довільні форми актів обстеження житла, тому що інших форм просто не було. Тому що писалися ті форми серед води і намулу просто «на коліні». Тому що у більшості тих сільських рад досі про примітивний комп’ютер доводиться лише мріяти… Тому що врешті решт неможливо в урядовій постанові передбачити усі колізії, що виникають у зоні надзвичайного стану. А буква закону не відміняє

здорового глузду, логіки, принципів справедливості та моральності.

І звісно, у багатьох випадках були помилки та суб’єктивні оцінки. Тож реальний обсяг збитків, понесених тим чи іншим ґаздою, доводилося кілька разів перевіряти та уточнювати: одним людям доплачувати належне, а іншим пропонувати повернути. І повертали: з обуренням, із скаргами, але повертали.

Але через місяць після паводку, коли минула пора відпусток, вулиці у придністровських селах очистилися від багна, у карпатські села можна було дістатися через відновлені мости, і в селах можна було дістати не лише чистої води з криниці, пішла стихія перевірок та кримінальних справ. Дійшла вона й до Галича. Судячи з усього, Орест Трачик вирішив не «залагоджувати» порушену проти нього кримінальну справу, а оскаржувати. Оскаржив прокурорську постанову і 23 жовтня виграв справу в Івано-Франківському міському суді. Але обласна прокуратура із завзятістю вартою кращого застосування звертається до апеляційної інстанції, відтак ця війна й надалі триває...

Усе це меншою мірою дивно, якщо врахувати, наскільки тривало і систематично усі вкупі правоохоронні органи – і прокуратура, і міліція, і служба безпеки – толерують і ту сваволю рубок, що лютує у карпатських та придністровських лісах, і ту сваволю видобутку каменю та гравію, що чиниться по відношенню до кожної прикарпатської річки. Яка в кінцевому сенсі є однією з першопричин руйнівних наслідків паводку.

Хотілося б думати, що будь-яка криза – це можливість для позивних перемін, але поки що нічого не змінилося у цій практиці. Навіть після катастрофічного паводку... І надалі зберігається те замкнене коло, коли безвідповідальна влада потурає злочинам над природою, природа неминуче реагує на агресію проти неї, реагує зокрема, стихійним лихом. І тут влада, замість того, щоб радикально змінити практику господарювання на більш дружню до природного оточення, починає імітувати зміни, натомість шукаючи нових «ворогів» та затіваючи нову війну з численними її атрибутами: бранцями, анексіями та контрибуціями... Але чи будуть у ній переможці ?

05.11.2008

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори