пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200829
10.11.2008 | Богдан А. Футей

Міжнародна юридична відповідальність за геноцид: Справедливість у судах

Схожі повідомлення

Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду

Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду (оновлено)

Вывод. Правовая квалификация Голодомора 1932-1933 годов в Украине и на Кубани как преступления против человечности и геноцида

Рафаэль Лемкин об украинском геноциде

Олеся Стасюк: Голодомор разрушил украинскую культуру и сознание

Депортація кримських татар як ще один геноцид в СРСР

Президент України: Промова з нагоди відзначення Дня жертв Голодоморів

Методы осуществления Голодомора в Украине

Харчування та замінники їжі українського селянства в роки Голодомору

Звернення українських правозахисників до російської інтелігенції та росіян – колишніх в’язнів сумління з приводу заперечень у Росії Голодомору 1932–1933 рр. як геноциду Українського народу

   

Звинувачення у вчиненні злочину геноциду стало досить поширеним як в міжнародних, так і у національних судових трибуналах протягом останньої половини сторіччя. Першим випадком, коли будь-хто був притягнутий до відповідальності за геноцид, став Міжнародний військовий трибунал у Нюрнбергу, що відбувся одразу жпісля Другої Світової війни. Нюрнберзький Трибунал став важливим першим кроком у визнанні та покаранні геноциду; він проклав шлях до створення Конвенції про геноцид і нормативно-правової бази, яка інтерпретує її положення. Нині, через 60 років після Нюрнберзького Трибуналу, злочин геноциду здобув одностайне визнання відповідно до норм jus cogens (міжнародного загального права). Міжнародні та національні трибунали визнали різні випадки геноциду, і багато осіб були обвинувачені та засуджені за вчинення актів геноциду. Крім того, Міжнародний Суд ООН визначив обставини, за яких держава може бути притягнута до відповідальності за геноцид, потерпілі від геноциду почали вимагати відшкодування від третіх осіб, а Міжнародний кримінальний суд навіть висунув обвинувачення у вчиненні геноциду та злочинів проти людства діючому главі держави. Усі ці події мають позитивне значення як для України, яка намагається досягти визнання на міжнародному рівні того факту, що Голодомор 1932-1933 років був геноцидом, так і для майбутнього розвитку міжнародного гуманітарного права та запобігання геноциду у майбутньому.

Голодомор

У світлі еволюції визначення «геноциду» за Конвенцією про геноцид та кримінального переслідування за акти геноциду перед різноманітними міжнародними та національними судовими трибуналами, Голодомор 1932-1933 років в Україні був актом геноциду і має бути визнаний як такий. Доктор Джеймс Мейс, голова Комісії з питань голоду в Україні, доповів Конгресу Сполучених Штатів у 1988 році, що «у 1932-1933 роках, Йосип Сталін та його оточення вчинили геноцид над українцями»[1].

Більшість членів Міжнародної Комісії із розслідування голоду в Україні 1932-1933 років, заснованої Світовим Конгресом Вільних Українців (СКВУ), не змогли дійти висновку, що голод був геноцидом, однак «вважали вірогідним, що під час голодомору були присутні складові елементи геноциду»[2]. Комісія помилково відмовилась визнавати Голодомор геноцидом, на тій підставі, що голод відбувся до прийняття Конвенції про геноцид, а тому Комісія мотивувала, що він стався до того, як геноцид було визнано злочином[3].

На висновок Комісії вплинули три основні фактори: по-перше, Комісія не мала доступу до багатьох радянських документів; по-друге, жоден з радянських свідків не давав свідчення перед Комісією; і по-третє, Комісії було невідомо про існування Конвенції про строк давності, внаслідок чого вона невірно розтлумачила можливість зворотної дії Конвенції про геноцид щодо голоду в Україні[4]. Нині, завдякі розкриттю архівів Служби безпеки України (СБУ), існує багато документів, які свідчать про існування наміру, згідно з вимогами Конвенції про геноцид. Ці додаткові докази, разом із визнанням того, що Конвенція про геноцид має ретроактивну дію, приводять до висновку що Голодомор дійсно був актом геноциду.

На сьогодні існують достатні докази, які свідчать про намір радянської влади, передбачений Конвенцією про геноцид; цей намір полягав у знищенні захищеної групи в Україні. Рафаель Лемкін характеризує радянський наступ на Україну як «систематичний», що відбувався одночасно за трьома напрямками – наступ на українську інтелігенцію, на Українську Православну Церкву і на українське селянство[5]. Він стверджує, що радянський діяч Косіор «зазначив в «Ізвєстіях» від 2 грудня 1933 року, що «головну небезпеку становить український націоналізм», і що для подолання цього націоналізму, для створення шокуючої уніфікованості Радянської держави і було принесено в жертву українське селянство»[6].

Так само, професор Сербин висував аргумент, що Голодомор в Україні був спрямований на групу, яку можна визначити як «громадянська нація» – тобто, група, «до складу якої входять усі громадяни відповідної країни, незалежно від їх етнічних, расових чи інших відмінностей, на противагу «етнічній нації»[7]. Наводячи таке визначення Української нації, професор Сербии посилається на визначення Комісії Експертів під час застосування Конвенції про геноцид до Югославії 1992 року: «група може існувати на підставі регіонального розміщення ... усі босняки в Сараєво, незалежно від їхньої етнічности чи релігії, можуть складати захищену групу»[8] Дейвід Маркус розвиває аргументи Лемкіна і професора Сербина, стверджуючи, що Голодомор переслідував дві цілі: «знищення елементів українського націоналізму, що зароджувався, і знищення куркулів як класу»[9].

Немає жодних сумнівів у тому, що дії радянської влади зі створення і затягування голоду в Україні являли собою геноцид відповідно до Конвенції про геноцид. Цифри практично говорять самі за себе: за час голоду, «Україна втратила близько 3 мільйонів існуючого населення, а також ще принаймні 3 мільйони природнього приросту населення» – майже 10% від її населення[10]. «У той же час і за тих же умов життя, сусідні з Україною народи спромоглися збільшити кількість свого населення: росіяни – на 28%, а білоруси –на 11.2%»[11]. Досі немає точного обчислення числа жертв, що загинули під час Голодомору; проте, за найновішими даними, ця кількість сягає від семи до десяти мільйонів осіб[12]. Крім цього, професор Сербии відзначив, що кожен з п’яти актів, визначених Конвенцією, «може бути задокументований з досвіду України»[13]. Маркус кваліфікує події ще точніше, а саме, що голодомор підпадає під категорію «навмисного створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне чи часткове фізичне знищення»[14]. Важливе значення для визначення такої категорії має той факт, що українцям заборонялося виїздити за межі України у пошуках їжі, а також що під час голоду було заборонено імпортувати продукти харчування в Україну. Лемкін також вказує на фрагментацію українського народу через дії радянської влади, спрямовані на руйнування етнічної єдності українців «шляхом переселення до України представників інших народів і розселення українців по території Східної Європи»[15]. Крім цього, Національна Комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права дійшла висновку, що з юридичної точки зору події 1932-1933 років в Україні являли собою акт геноциду відповідно до визначення Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього»[16].

Нарешті, як пояснює Лемкін, «це – не просто випадок масового вбивства. Це – випадок геноциду, знищення, не лише окремих осіб, але всієї культури і нації. Навіть якби ці дії не спричиняли страждання, ми все-одно змушені були б засудити їх, оскільки спільність менталітету, єдність ідей, мови і традицій, які утворюють те, що ми називаємо нацією, являють собою один із найважливіших вимірів цивілізації і прогресу»[17].

Довідка редакції «ПЛ»: Богдан А. Футей є суддею Федерального суду претензій США і був призначений на посаду Президентом Рональдом Рейганом у травні 1987 року. Починаючи з 1991 року, суддя Футей є активним учасником різних програм з верховенства права і демократизації в Україні. Він був радником Робочої групи з питань розробки Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року. Суддя Футей є професором Українського Вільного Університету у Мюнхені і читає лекції на юридичному факультеті Києво-Могилянської Академії.



[1] Комісія з питань голоду в Україні (голова - Джеймс Е. Мейс). Доповідь до Конгресу. // Видавничий офіс Уряду США, 1988 p. - Стор. vii. 9

[2] Міжнародна Комісія СКВУ із розслідування голоду в Україні 1932-1933 років. Вступний розділ. - Стор. 3-9 (Висновки Комісії грунтувалися на: (1) «дипломатичних звітах, публікаціях документів і близько 40 радянських декретів, виданих під час голодомору, які відображали технічні аспекти реалізації голодомору»; (2) «твердженнях ряду експертів з питань радянської історії за часів Сталіна, які виступили перед Комісією»; і (3) «свідченнях 12 свідків, які пережили голодомор»).

[3] Там само.

[4] Там само.

[5] Документи Рафаеля Лемкіна. // Відділення рукописів і архівів Публічної бібліотеки Нью-Йорка, Фундації Астор, Ленокс і Тілден.

[6] Там само. Слід відзначити, що, за словами Павла Постишева, тодішнього другого секретаря ЦК КП(б)У і одного з головних організаторів Голодомору в Україні, аналогічне твердження про те, що, «на Україні, в даний момент головну небезпеку становить місцевий український націоналізм», було внесено до резолюції листопадового пленуму ЦК КП(б)У щодо підсумків і найближчих завдань проведення національної політики на Україні. Див.: П. Постишев. Боротьба КП(б)У за здійснення ленінської національної політики на Україні. // Червоний шлях. - 1934. - № 2-3. - Стор. 165-176. //

http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Postyshev.php.

[7] Роман Сербии. Український голод 1932/33 років у світлі Конвенції ООН про геноцид, стор. 5

//http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/Serbyn-2006.php.

[8] Там само.

[9] Дейвід Маркус. Злочини голодомору у міжнародному праві.//«Американський Журнал Міжнародного Права», Вип. 97, стор. 245, 265 (2003 рік).

[10] Міжнародна Комісія СКВУ із розслідування голоду в Україні 1932-1933 років. Цит. праця (посилання вище), стор. 3.

[11] Там само.

[12] Український Інститут національної пам’яті. Голодомор: Український геноцид початку тридцятих, стор. З (де міститься посилання на спільну заяву 65 держав-учасниць ООН, прийняту на 58-й Сесії Генеральної Асамблеї ООН 7 листопада 2003 року); див. також: Уїнстон С. Черчилль. Друга Світова Війна, том 1// Нью-Йорк, Видавництво «Таймз Інкорпорейтед». - 1959. - Стор. 271-272 (де міститься посилання на розмову між Уїнстоном Черчиллем і Маршалом Сталіним, що відбулася у серпні 1942 року, у якій воєнна напруженість порівнювалася із здійсненням політики колективізації. Як стверджує Черчилль, у ході розмови Сталін говорить про спроби колективізації, піднявши обидві руки зі словами: «Десять мільйонів, це було страшно»),

[13] Сербин. Цит. праця (посилання вище), стор. 6.

[14] Маркус. Цит. праця (посилання вище), стор. 262.

[15] Документи Рафаеля Лемкіна. Цит. праця (посилання вище). Професор Станіслав Кульчицький також дійшов висновку, що терор і голод, «спрямовані на створення життєвих умов, несумісних з фізичним існуванням, ... добре задокументовані», і що існуючі факти «чітко доводять, що, на підставі Конвенції про геноцид, Голодомор в Україні має бути кваліфікований як геноцид за етнічною ознакою». Див.: Станіслав Кульчицький. Голод в Україні 1932-1933 років: Випадок геноциду.

[16] Національна Комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Висновок про правове визначення Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду українського народу. // Затверджений на 14-му Пленарному засіданні Комісії, Київ, 16 травня 2008 року, підписаний 4 вересня 2008 року.

[17] Документи Рафаеля Лемкіна. Цит. праця (посилання вище).

Схожі повідомлення

Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду

Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду (оновлено)

Вывод. Правовая квалификация Голодомора 1932-1933 годов в Украине и на Кубани как преступления против человечности и геноцида

Рафаэль Лемкин об украинском геноциде

Олеся Стасюк: Голодомор разрушил украинскую культуру и сознание

Депортація кримських татар як ще один геноцид в СРСР

Президент України: Промова з нагоди відзначення Дня жертв Голодоморів

Методы осуществления Голодомора в Украине

Харчування та замінники їжі українського селянства в роки Голодомору

Звернення українських правозахисників до російської інтелігенції та росіян – колишніх в’язнів сумління з приводу заперечень у Росії Голодомору 1932–1933 рр. як геноциду Українського народу

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори