пошук  
версія для друку
28.11.2008 | Юрій Чумак

Протидія насильству в сім’ї – спільна задача органів внутрішніх справ та громадськості

   

«Насильство над жінками досі є одним із найбільш разючих, систематичних та поширених випадків порушення прав людини у світі. Це – загроза для всіх жінок, перепона у впровадженні наших зусиль для розвитку, миру та забезпечення ґендерної рівності в усіх країнах світу».

Із заяви Генерального Секретаря ООН Пан Гі Муна з нагоди Міжнародного дня попередження насильства над жінками.

 

25 листопада 2008 р. розпочалась Міжнародна кампанія «16 днів проти ґендерного насильства». Вона започаткована в 1991 році Інститутом жіночого глобального лідерства. Дати проведення кампанії вибрані невипадково: 25 листопада – Міжнародний день боротьби з насильством щодо жінок, 10 грудня – Міжнародний день прав людини. Вони були вибрані, щоб провести символічний ланцюг між насильством щодо жінок та правами людини, підкреслюючи, що насильство є порушенням прав людини.

Проведення такої кампанії в Україні було ініційовано в 90-х роках неурядовими організаціями Києва, Донецька, Сімферополя та Харкова. Мета цієї акції – привернути увагу суспільства, держави до різних форм насильства, від яких потерпають усі – жінки, діти, чоловіки; активізувати партнерський рух громадських організацій та державних органів щодо попередження насильства та захисту прав жінок в Україні; сприяти утвердженню ненасильницької ідеології в територіальних громадах та в українському суспільстві в цілому. Перш за все це стосується проблем побутового насильства, торгівлі людьми, жорстокого поводження з дітьми тощо.

Участь у кампанії стала частиною державної ґендерної політики та протидії усім формам насильства. Наша держава приєдналася до неї з 2001 року. Вже кілька років поспіль до цієї акції активно залучені державні структури та неурядові організації України. Міністерство внутрішніх справ України було одним з перших органів державної виконавчої влади, яке ще 2004 року приєдналося до міжнародних заходів проти насильства.

Відтоді проблеми насильства стосовно жінок і дітей не залишаються поза увагою органів внутрішніх справ. Основне навантаження при цьому покладається на службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах дітей, які мають великий досвід роботи з випадками домашнього насильства.

Проблема насильства є однією з найактуальніших для українського суспільства. Насильство ставить людину у залежність, а також наносить шкоду спільноті, і є серйозною перешкодою на шляху до подолання нерівності та дотримання прав людини.

25 лютого 2008 року Генеральний Секретар ООН Пан Гі Мун ініціював всесвітню кампанію із викорінення насильства щодо жінок. Пан Гі Мун закликав лідерів усього світу підтримати кампанію на національному рівні, а також створити глобальну мережу лідерів, які допоможуть привернути увагу громадськості до проблеми насильства стосовно жінок. В Україні одразу декілька агенцій ООН спрямовують свої зусилля на викорінення насильства по відношенню до жінок та дітей. Зокрема, за ініціативи Програми Розвитку ООН низка громадських організацій звернулась до державних органів та громадськості із закликом провести Національну кампанію «Стоп насильству!».

Постійний Координатор ООН в Україні Френсіс О’Доннелл відзначив, що питання захисту прав людини, а особливо жінок, досі залишаються викликом у всьому світі. За словами Координатора ООН, статистика свідчить про те, що кожна третя жінка у світі за своє життя піддається насильству. Серед 10-ти найбільш ризикованих факторів, які впливають на життя жінок, ризики зґвалтування та домашнього насильства набагато вищі за захворювання на рак та дорожньо-транспортні пригоди.

Головною проблемою насильства в сім’ях є те, що воно найчастіше залишається за зачиненими дверима приватних осель, а відтак особа, яка вчиняє насильства, залишається непокараною і продовжує знущання.

Поширеним в Україні є таке явище, як фізичне побиття дитини, що багатьма чомусь сприймається як норма життя, як дієвий «засіб виховання». Під час соціологічних досліджень не менше як 40% опитаних підтверджують, що іноді б’ють своїх дітей, причому в них не виникає сумніву, що вони роблять щось, чого варто соромитись чи приховувати.

А такий вид домашнього насильства, як психологічне, коли внаслідок постійного тиску людина перебуває в пригніченому стані, практично неможливо виміряти і довести, якщо розглядати цю ситуацію тільки з точки зору органів правопорядку.

Серед причин того, чому постраждалі не звертаються в міліцію, є терпимість у відношенні до насильства, страх помсти з боку жорстоких партнерів, відчуття власної вини, страх зганьбити сім’ю, занижена самооцінка, а також фінансова залежність. Проте навіть тоді, коли жертви насильства в сім’ї все ж подають заяву до міліції про факт насильства, вони зазнають значних перешкод у намаганні покарати винуватців.

 Насильство в сім’ї карається відповідно до різних статей Кримінального кодексу за нанесення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, тортур, здійснення побиття та погрози вбивства. Найчастіше застосовуються такі приписи Кримінального кодексу як стаття 121 – умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень, стаття 125 – умисне завдання легких тілесних ушкоджень, та стаття 127 – тортури. Законодавством передбачено різний ступінь покарання – від стягнення штрафу до позбавлення волі терміном до 2 років, а у виняткових випадках можливе засудження до тривалих термінів позбавлення волі. В багатьох випадках міра покарання залежить від тяжкості тілесних ушкоджень.

Вже у жовтні цього року Верховна Рада внесла зміни до статей 304 та 323 ККУ щодо посилення відповідальності за злочини проти сім’ї та дітей, якими встановлено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та відповідальність за схилення неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, передбачивши в них нові кваліфікуючі ознаки злочинів проти сім’ї та дітей. Також уточнено перелік осіб, які можуть бути суб’єктами злочинів та збільшено строк позбавлення волі за скоєні злочини відносно неповнолітніх осіб.

Важливими кроками на цьому напрямку стало прийняття парламентом в 2001 р. Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», а також у 2003 р., за ініціативи Міністерства внутрішніх справ, Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису», якими законодавчо закріплено правові і організаційні основи попередження насильства в сім’ї. До КУпАП була внесена нова стаття (173/2), яка передбачає стягнення штрафу чи засудження до 15-денного арешту за здійснення насильства в сім’ї.

Щоправда, існуюча практика стягнення штрафу за здійснення насильства в сім’ї знеохочує жінок від подання заяви до міліції, оскільки гроші зазвичай вираховуються з сімейного бюджету, що негативно впливає на інших членів сім’ї так само, як і на винуватця.

Водночас в Україні запроваджено систему роботи з особами, що вчинили насильство і вже не лише жертва отримує допомогу, а й до кривдника застосовуються не тільки каральні дії, а й примусове лікування від алкоголізму, провадження корекційних програм тощо.

Законом «Про попередження насильства в сім’ї» передбачено наявність спеціалізованих закладів – кризових центрів для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза скоєння насильства, і центрів медико-соціальної реабілітації. Однак, на сьогоднішній день притулків для жертв домашнього насильства явно недостатньо. У Києві він лише один, у Харкові взагалі зараз немає жодного (хоча, наприклад у такому польському місті, як Краків, їх близько 40). Це означає, що доступність державної послуги з надання притулку жертвам домашнього насильства в Україні знаходиться на дуже низькому рівні.

На жаль, і суспільство в цілому ще не відійшло від застарілого стереотипу сприйняття сімейних конфліктів як суто сімейної справи. Прикро, але жертва насильства найчастіше залишається наодинці зі своїми проблемами. Ці небезпечні стереотипи суспільної свідомості і є однією з основних причин того, чому це страшне соціальне зло продовжує вбивати і калічити людей. Свідченням цьому є статистика.

Так, за даними Міністерства внутрішніх справ України на обліку за вчинення насильства в сім’ї знаходяться 83467 осіб, з них поставлено на облік тільки за 9 місяців 2008 р. – 50277 (за 10 міс. – 56 тис. осіб); винесено офіційних попереджень – 61565; застосовано захисних приписів – 4835; до штрафу притягнуто 56565 осіб; на виправні роботи направлені 287 осіб; адміністративний арешт покладено на 7851 особи.

Між тим соціологи та психологи схильні шукати корені скоєння таких злочинів у соціальних проблемах. Відсутність житла, роботи, перспектив у майбутньому викликає у деяких батьків неприязнь до своєї дитини, яку обвинувачують у всіх негараздах, і на якій, як на самій беззахисній, виміщають все зло. На жаль, про випадки батьківського насильства діти соромляться розказувати в дошкільних закладах, школах. Викликає тривогу і те, що намітилася тенденція до зростання кількості вбивств немовлят матерями, залишення їх на вокзалах, біля під’їздів, в пологових будинках. Отже є загострення проблеми, над якою треба працювати.

Міністерство внутрішніх справ України у 2008 році організовує спільно з Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна», як і в попередні роки, консультації фахівців Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми МВС України на Національній «гарячій лінії» з питань запобігання торгівлі людьми за номером – 8 800 500 22 50 та фахівців Департаменту громадської безпеки МВС України на Національній «гарячій лінії» з питань насильства та захисту прав дитини за номером – 8 800 500 33 50

Як зауважила радник Міністра МВС Катерина Левченко, для органів внутрішніх справ «гаряча лінія» є важливим джерелом оперативної інформації для використання в роботі. На думку радника Міністра, співпраця з громадськими організаціями сприяє створенню позитивного іміджу наших правоохоронних органів в очах громадян України та допомагає підвищенню довіри до міліції. Надання працівниками органів внутрішніх справ прямих консультацій, та адресне спілкування з потерпілими є ефективним механізмом для проведення роботи по розкриттю справ та притягнення злочинців до відповідальності.  

Результати акції будуть предметом аналізу та окремого обговорення в МВС України в рамках діяльності робочих груп Громадської ради при МВС України з питань забезпечення прав людини.

Безперечно, проблема попередження насильства в сім’ї є надзвичайно складною і об’єднує в собі безліч взаємопов’язаних аспектів – соціальних, юридичних, економічних, медичних, психологічних, політичних. Тому для подолання такого ганебного явища, як насильство в сім’ї, необхідно застосовувати весь комплекс заходів – правового характеру, підтримку і захист жертв, соціальну допомогу. Держава має бути основним провідником політики ненасильства, адже вона об’єднує в собі різний потенціал впливу – і виховний, і просвітницький, і запобіжний, і силу примусу. І ця діяльність не має тривати лише 16 днів на рік як акція. Урядовцям варто більш заглиблено і зацікавлено вибудовувати соціальну політику, адже її вартість – це людина.

Сім’я є основою суспільства і повинна перебувати під особливим захистом держави. Тому громадськість і держава мають об’єднати зусилля у подоланні насильства в сім’ї, спільно виробляти механізми боротьби з ним.

Юрій Чумак, помічник Міністра МВС з прав людини по Харківській області

 

Див. також:

В Україні розпочалася акція «16 днів проти гендерної нерівності»

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори