пошук  
версія для друку
22.12.2008 | Галя Койнаш

Криза без агітпропу

   

Чи дантисти вважають свою професію небезпечною, не знаю, але підозрюю, нам усім доводилось реагувати агресивно у відповідь на біль чи образу.  Подібні рефлекторні реакції відомі всім, хто прагне нами маніпулювати.  Їх використовують частіше за все в намаганні відокремити вічне запитання «хто винуватий?» від незручних думок відносно особистої відповідальності та від невідкладних питань щодо необхідних дій.

Заміст цього постійно чуємо: «хто винуватий?» - «Всі». «Що робити?» «Все» (тому й натисни на клаксон о 12.00 у понеділок!)

Вражає різниця між реакцією на фінансову кризу українських політиків й не менш розгублених і переляканих лідерів інших держав. Протягом двох-трьох тижнів восени світові ринки продовжували вільне падіння, й були серйозні підстави побоюватися, що найбільші банки в низці країн збанкротуються (деякі дійсно лопнули).  Ситуація залишається критичною, багато фірм, і разом з ними робочі місця, вже зникнули, й катастрофічно зросла кількість людей, які залишились без будинку, бо не можуть виплачувати кредит.  Проте могло би бути й гірше, й протягом тих тижнів мало хто не слідкував із напруженістю за подіями, зокрема й голосуванням в США за план порятунку американської економіки.  Незважаючи за президентську  гонку в США й слабку позицію уряду в Англії, було просто немислимо, що всі політичні сили на найвищому рівні не проявлять єдність.  Можемо сперечатися, чи лідери самі спромоглись відкласти гонку за політичними дивідендами, чи знали, що виборці можуть від них відвернутися, але яка різниця?  Під час війни партійні розбіжності втрачають будь-яку актуальність, бо йдеться про виживання.  В даній ситуації загрози занадто серйозні, щоб бавитися у політику.

Загроза для України навіть критичніша. Пригадую, у вересні чули повідомлення про спекулятивні оборудки на світових ринках, заборонили, зокрема, short selling (коли продають акції, що на той момент не є їх власністю, щоб згодом купити за меншу вартість на хвилі паніки).  В інших країнах вдавалися до такої цинічної практики приватні особи. Звинувачування, якими розкидаються зараз в Україні, стосуються як відомо, не тільки комерційних банків, й мають бути розслідувані. Тим не менш перед нинішньою загрозою першочерговим завданням є ухвала рішень, аби припинити будь-яки спекуляції.  Знову чуємо крик, взаємні звинувачення, але де конкретні – та прозорі – заходи? 

Заслуговує на увагу, на мій погляд, ще один момент подій у світі. Адже кризу, принаймні частково, спричинила безвідповідальна діяльність банкірів. Судячи із листів до ЗМІ та різних блогів, велика частина населення США та європейських країн, м’яко кажучи, без розуміння ставляться до того факту, що правління банків і не думають зменшувати щедру зарплату та премії собі та своїм головним співпрацівникам.  Де уряди фактично урятували банки, вони мають деякі важелі, але видно, що політичні лідери значно пом’якшили свої вимоги.  Знають, що на глобальному ринку банкіри знайдуть собі інші банки, й будь-яка додаткова нестабільність знову підштовхне ринки до вільного падіння.

Роздуми про те, як це позначиться на нашому почутті справедливості, теж доцільно відкласти на кращі часи –  виключно для того, щоб вони якнайшвидше наступили.

Не знаю, чи обвинувачування останніх днів мають право на існування. Якщо є докази, чи не краще їх надати так, щоб пересічним людям було зрозуміло, що саме доводять?  Коли англійський уряд заборонив уже згадані спекулятивні дії, сам міністр публічно пояснив, чому, й в усіх ЗМІ можна було прочитати доступні найтупішим чайникам, про що йдеться.  Побоююсь, що зараз в Україні люди вирішують, хто прав, виходячи з політичних уподобань або з того, хто переконливіше викладає свою версію.

Та й завжди насторожуюсь, коли злодії ті ж самі, обвинувачення фактично теж, хоча ситуація нібито зовсім інша. Ще сильніше непокоїть те, що навіть, якщо припустити, що 1) інформація достовірна, й 2) вимоги будуть виконані, проблема анітрохи не зменшиться.  У час гострішої кризи, коли в багатьох людей доходи різко впали,  якщо їм взагалі платять, коли зростає кількість безробітних, будь-які заклики до імпічменту президента або звільнення прем’єра просто немислимі, й свідчать про тотальну відсутність почуття реальності.

  Це, звичайно, якщо припускатимемо, що вони самі вірять, що це реально. Але якщо ні, то навіщо в розпалі кризи такого масштабу розкидатися гучними обвинуваченнями?  Під час передвиборної кампанії очікуємо від опозиційних партій гострої критики діяльності уряду чи президента.  До будь-яких виборів ще далеко, та й кого в даній ситуації можна назвати опозицією й до чого – вельми проблематично. 

  Всіх дістали, це безумовно вірно, але клаксони, жваве обговорення, чому так, чому тепер, чого він чи вона домагається, й звичайно, кого треба звільнити, арештувати чи гірше, нас просто відволікають від головного: ми не можемо ані політикам, ані собі дозволити такі політичні забави. ЗМІ, громадські організації та суспільство в цілому мають перестати грати в їхню гру. Годі їм нас відправляти туди-сюди в пошуках злодія, що зробив нам кривду. Тим разом кривда, тобто криза,  занадто серйозна.

Політики інших держав зрозуміли, що переможців, за визначенням, не може бути без єдності. Відповідальність за неспроможність та неготовність цей простий факт збагнути несуть усі лідери, якими би словами вони не намагались прикривати свою зневагу до свого народу.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори