Кабрал Баррето: Європейський Суд розглядає справи, не зважаючи на їх політичний характер

Для міста Страсбург та його інституцій календар подій, присвячених 60-тій  річниці Всесвітньої декларації з прав людини, за останні два тижні виявився доволі насиченим. Це не дивно, зважаючи на концентрацію міжнародних організацій, в чиїй компетенції знаходиться сфера прав людини.

Виступали зі своїм баченням прогресу прав людини представники керівних органів Ради Європи. Щорічна церемонія вручення премії ім. Сахарова  за видатні заслуги в галузі прав людини у стінах Європейського Парламенту також відзначила свій маленький ювілей – 20 років. Окрім того, в місті Страсбург базується Міжнародний Інститут з прав людини, який заснував один із авторів Всесвітньої декларації з прав людини та лауреат нобелівської премії миру Рене Кассен, французький юрист і дипломат, свого часу президент Європейського суду з прав людини.

В рамках святкування річниці Всесвітньої декларації Інститут з прав людини – разом із міністерством закордонних справ Франції – виступив організатором зустрічі трьох міжнародних регіональних судів, які стоять на сторожі прав людини в трьох частинах світу – в Америці, Африці та Європі. Інтерамериканський суд з прав людини представляли суддя та його секретар, Африканський суд з прав людини і народів відрядив трьох суддів. Приїхали на зустріч також президент Африканської комісії з прав людини та  генеральний секретар Інтерамериканської комісії. Європейський суд з прав людини, який і приймав у себе учасників колоквіуму, представляли його президент Жан-Поль Коста і 4 судді. Серед них – суддя від Португалії Іреней Кабрал Баррето (Cabral Barreto) , з якими нам вдалося поспілкуватися перед різдвяними канікулами. 

Чого ви та ваші колеги очікували від колоквіуму, який відбувся в стінах страсбурзького суду 8-9 грудня й якими були його результати?

Це була зустріч трьох регіональних судів, компетентних в галузі прав людини, а також африканської та інтерамериканської комісій з прав людини. Африканський суд прав і народів, наприклад, лише нещодавно розпочав свою роботу. Він вперше розглядатиме справи в галузі прав людини. Раніше це робила комісія.

Ми попрацювали на славу ці два дні. Наша зустріч прояснила важливий аспект: усі ми працюємо в одній галузі та з однією метою: захищати права людини в їх всесвітньому вимірі. Наприклад, захист права на життя - це вимога однаково важлива скрізь: в Африці, Європі, в усьому світі.

Чи це однаково в частині практичного застосування?

Немає жодної різниці. В минулому столітті побутувала думка про те, що права людини мають різний вимір у нас і де-інде. Наводилися аргументи про культурний релятивізм. Та це невірно. Права людини мають універсальний характер. Декларація - всесвітня, й Європейська конвенція перейняла її ідеї. Не може бути різниці в правах в Африцi і в Європі.

А навіть якщо й існують права, що допускають обмеження: там, де держави мають певну свободу чинити на свій розсуд, - не можна цілити в саме серце  цих прав.

Я наведу вам приклад: держава може регулювати право на об’єднання, та в жодному випадку вона не може накладати на це право обмеження, яке б позбавило самої можливості об’єднуватися.

Вам доводилося розглядати справи, пов’язані з Україною, яка, на жаль, в числі лідерів по кількості індивідальних позовів громадян проти своєї держави? [Прим. – наступного дня після нашої зустрічі відбулося слухання у справі Кац та ін. проти  України, й державу Україна було засуджено за порушення статті 2 Європейської Конвенції]

Так. Я засідав у секції, в якій я колись працював із паном Володимиром Буткевичем, суддею від України. З того часу я вже три роки не відаю українськими справами. Та той час більшість українських справ стосувалися проблем у виконанні рішень внутрішніх судів. Однак, навіть якщо я більше не засідаю в тій секції, в мене досі найкращі спогади про мого українського колегу.

Та Україна, попри це, не відрізняється від інших держав. Будь-яка європейська країна натрапляє на труднощі в дотриманні прав людини, й тому жодна країна не в змозі заявити, що вона поза небезпекою порушень Єврoпейської конвенції.

Що ви можете сказати про справи, які стосуються Португалії?

Як ви знаєте, Конвенція зобов’язує національного суддю засідати в справах, які стосуються його країни. Я можу сказати, що великої різниці між Португалією і Україною чи іншими країнами немає. На щастя, мою країну ніколи не звинувачували в порушенні статей 2 і 3 [ці статті стосуються права на життя і заборони катування - УНІАН ].

Говорячи про універсальний характер прав людини, бачимо присутність трьох частин світу, а однієї важливої частини таки бракує – Азії. Погляньмо, що робиться в Китаї...

Так, це вірно. В деяких частинах світу нема системи з органами юрисдикційного характеру. Та це не означає, що в цих країнах немає захисту прав людини. Більшість з них підписали конвенції ООН із захисту громадянських і політичних, соціальних, економічних і культурних прав. Отож, в принципі, вони зобов’язані поважати права людини, взяті під захист цими міжнародними інструментами. Так, в деяких країнах  більше проблем, ніж у інших. Та наші зусилля й наші бажання спрямовані на реальний прогрес у цих країнах.

Я зовсім не песиміст. В глобалізованому світі країни, які порушують права людини, знають, що вони знаходяться під пильним оком критики, що змушує їх мінятися й рухатися в правильному напрямку. Рано чи пізно права людини таки будуть дотримуватися, та треба дійти до крайнощів.

Про крайнощі. У випадку російсько-грузинського конфлікту Росія скористалася претекстом захисту прав людини  й під час осінньої пленарної сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи виставила «свідків» з Південної Осетії, які  розповідали, як грузини порушували їх права людини.

Єдине, що я можу вам сказати, це те, що Грузія подала позов проти Російської Федерації до нашого суду й наш президент попросив обидві країни поважати права людини, поважати Конвенцію. Це побажання. Але завтра, якщо Росія або Грузія не дотримуватимуться того, що ми від них вимагаємо, наш Суд застосує до них санкції.

Як?

Виконання рішень Суду, що має зобов’язуючий і обов’язковий характер для країн, які інтегрувалися до системи, належить до компетенції Комітету міністрів, що є політичним органом. Саме на рівні Комітету міністрів й повинні вирішуватися ймовірні проблеми у виконанні рішень нашого суду.

Я б хотів повторити, що ми ніколи не втручаємося в політику. Суд розглядає справи, не зважаючи на їх політичний характер.

Як ви розцінюєте співпрацю різних установ, компетентних у сфері прав людини?

Співпраця з Африканським і Інтерамериканським судами існує, й наша зустріч – тому приклад. Це обмін методами роботи, досвідом, проблемами, з якими ми усі зіштовхуємося, аби визначити, як нам прогресувати далі. Ми завше вчимося в інших. Наприклад, в Інтерамариканського суду з прав людини – значний досвід у справах зі зниклими без вісти. Цей досвід може пригодитися нам.

Треба зазначити, що існує свого роду територіальний розподіл компетенцій. Африканський суд прав і народів опікується африканськими справа, а ми – європейськими. Однак є й інші інституції, які «паралельно»  працюють в галузі прав людини, наприклад, Європейський суд справедливості [орган ЄС], що в Люксембурзі. Та знову ж таки, наші стосунки з цим судом – це співпраця та взаємодоповнення. Два суди переслідують одну мету – захист і поширення прав людини.  Існують ще й інші суди, як-от міжнародні трибунали, які розглядають справи, пов’язані з грубими і масовими порушеннями прав у світі.  Це абсолютно нове явище.

То, на вашу думку, стосунки між Страсбурзьким та Люксембурзьким судами – це співпраця чи все-таки якоюсь мірою суперництво?

Ні, я в жодному випадку не назвав би їх суперництвом, адже очевидно, що ми часто опираємося на юриспруденцію Люксембурзького суду і навпаки.

Щодо цього питання, я можу сказати, що в країнах – членах ЄС існують три порядки правового захисту: в першу  чергу, національний, потім – унійний [ЄС] і, нарешті, - правовий порядок Європейського суду з прав людини. Потрібно знати, як гармонізувати ці три системи правового захисту.

В принципі, між ними панує гармонія, однак можуть траплятися і випадки дисфункціонування.  Можу навести вам приклад:  в справі Куа Поарез (Koua Poirrez) проти Франції - інвалід попросив пенсію у Франції. Згідно з французьким національним законодавством, він не має права на таку пенсію; Люксембурзький суд вважає так само. Страсбурзький суд, який прийняв справу до розгляду, дійшов висновку, що таке рішення носить дискримінаційний характер.

Проблему, можливо, буде вирішено з приєднаннням ЄС до Європейської конвенції з прав людини. Ми з ентузіазмом очікуємо ратифікації Лісабонської угоди, яка  містить положення про приєднання ЄС до Конвенції.

Якщо, припустімо, ЄС приєднається до Європейської Конвенції, як виглядатиме ситуація з індивідуальними позовами?

Громадянин, вичерпавши засоби національного  правозахисного порядку, зможе подавати до нашого суду позов проти унійного акту. На даний час т.з. рішення ЄС не можуть бути об’єктом індивідуального позову до страсбурзького суду. Поки що ми нічим не можемо зарадити, якщо проблема на рівні ЄС, хіба якщо рішення виконано на рівні однієї з держав-учасниць.