«Спи, козаче, душа щира»
22 січня 2009 року відійшов у вічність Іван Бенедиктович Бровко (нар. 15.01.1915) – одна з яскравих постатей серед української опозиційної інтеліґенції, один з перших переслідуваних за правду університетських професорів на початку 60-х років. Чоловік глибокої української традиції, він любив людей, і його любили фронтові товариші, його студенти, дисиденти, колеґи з Київського філіалу Національного центру аерокосмічної освіти молоді України.
До 90-річчя Івана Бенедиктовича чотири роки тому вийшла книжка про нього під назвою «Добром нагріте серце». Щира книжка про світлу людину. Якимось чином у цьому синові жорстокого віку поєднався природний український націоналіст з чесного селянського полтавського роду і – совєцький офіцер, учасник трьох большевицьких воєн (а також і трьох голодоморів), і навіть більше – один з причетних до секретної ракетної зброї. Він залишився до кінця вірним обов’язку перед своїм приниженим народом, але він і дотримався військової присяги. За порядність і мужність його шанують і люблять ветерани в Центрі аерокосмічної освіти, де він був живим прикладом українського патріотизму.
На фотографії 1946 року, яка обійшла тепер усі ґазети і журнали, можна побачити в невеликому колі офіцерів у берлінському кабінеті конструктора ракет ФАУ фон Брауна молодого майора Івана Бровка, а також майбутнього Ґенерального конструктора Сергія Корольова, теж українця родом з Житомира.
Користуючись офіцерським привілеєм, Іван Бенедиктович привіз з війни дивні трофеї – сотні заборонених в СССР українських книжок, які буде пізніше використовувати на своїх лекціях у Київському університеті, за що потрапить у лапи КГБ. І тут його порятує фронтовий приятель дзвінком з Москви, з відомства космонавтики…
Але характерно, що Іван Бенедиктович твердо залишиться на своїх українських позиціях, і його київська привітна хата буде тим вогником, на який будуть злітатися з усієї України нові приятелі, переважно переслідувані і спраглі забороненої правди. Щира козацька душа, Іван Бенедиктович сміливо розширював простір свободи і активно наближував незалежність України, у яку свято вірив навіть у найгірші часи. «Правда все одно переможе, хоч би як люто її переслідували темні і ненависницькі сили», – переконував усіх «розжалуваний» комуніст, якого так і не навчили лукавити і брехати.
За стійкість духу і проповідництво приятелі називали його учителем і будителем.
Великий гуморист і дотепник, він умів по-народному обминути дурну гординю влади, що дихала жорстокими інструкціями, і вчив радіти життю, милуватися красою, творити людям і собі добро. Небагато є людей такого віку, які могли б так жваво відгукуватися на красу, бачити добро в житті, цінувати шляхетність і підтримувати позитивне і чесне в суспільстві, як це вмів Іван Бенедиктович Бровко – природжений педагог і духовний цілитель.
Гостинна українська хата Івана Бенедиктовича світитиме з темряви важких років, і образ національного просвітителя не забудеться.
«Живіть в радості», – нагадував він. – «Попри все живіть в любові і єдності – і будьте вільними». Ніколи не падав духом і з козацькою усмішкою радив молодшим: «Нема сенсу старіти».
Вічна йому пам’ять у народі і Царство Небесне.
Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Василь Горбачук, Петро Розумний, Віра Ткаченко, Валерія Андрієвська, Алла і Ніна Марченко, Броніслав Лапідус, Ореста Ковцун, Василь Яківчик, Віра і Василь Лісові, Олена Голуб, Галина Колюх, Ольга Страшенко, Олександр Рябокрис, Василь Овсієнко, Михайло Горинь, Микола Шудря, Микола Василеґа-Дерибас, Артур Вакуленко, Володимир Сіренко, Борис Довгалюк, Василь Василашко, Марія Голець, Ярослава Войтович, Роман Круцик.
Довідку про І.Б.Бровка, знімки та його автобіоґрафічне інтерв’ю можна побачити на сайті Харківської правозахисної групи: http://archive.khpg.org – Музей дисидентського руху, розділи «Персоналії» та «Інтерв’ю».