пошук  
версія для друку
27.02.2009 | Всеволод Речицький

Закон України про внесення змін до Закону України «Про інформацію»

   

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Внести зміні до Закону України «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 48, ст. 650; 2000 р., № 27, ст. 213; 2002 р., № 29, ст. 194; 2003 р., № 28, ст. 214; 2004 р., № 11, ст. 141; № 32, ст. 394; 2005 р., № 33, ст. 429), виклавши його в такій редакції:

 

Закон України

«Про інформацію»

 

 

Цей Закон регулює право громадян України, іноземців, осіб без громадянства, інших суб’єктів інформаційних відносин на свободу інформації, закладає правові основи державної інформаційної політики.

Ґрунтуючись на статтях 17, 31-32, 34, 50, 57 Конституції України, а також нормах міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, Закон стверджує та забезпечує відповідними гарантіями право кожного вільно створювати, збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і визначає основні форми діяльності та міжнародного співробітництва України в інформаційній сфері.

 

 

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення інформації

 

1. Інформацією за цим Законом вважаються будь-які відомості, зміст яких може бути поданий в знаковій чи символічній формі і збережений на зовнішніх по відношенню до людської свідомості матеріальних носіях.

2. Офіційною інформацією за цим Законом вважаються зафіксовані на матеріальних носіях, внесені до облікових реєстрів (документовані) або публічно оголошені суб’єктами владних повноважень, іншими розпорядниками інформації відомості про події та явища, що відбуваються у світі, суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (довкіллі).

3. Публічною інформацією за цим Законом є відкрита офіційна інформація, інформація, що становить суспільний інтерес, а також інші, передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації» відомості.

 

Стаття 2. Мета Закону

 

1. Закон встановлює правові основи створення, збирання, зберігання, використання та поширення інформації, закріплює право фізичних та юридичних осіб на свободу інформації в усіх сферах життя і діяльності особи, суспільства і держави, а також види інформації, її джерела, визначає статус суб’єктів інформаційних відносин, регулює основи доступу до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від зловживань в інформаційній сфері.

 

Стаття 3. Сфера дії Закону

 

1. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають під юрисдикцією України в усіх сферах життя і діяльності особи, суспільства і держави при створенні, збиранні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

 

Стаття 4. Суб’єкти інформаційних відносин

 

1.  Суб’єктами інформаційних відносин за цим Законом є:

1)  розпорядники інформації – особи, які надають користувачам інформації відомості, що знаходяться в їхній власності, розпорядженні чи володінні;

2)  користувачі інформації – особи, які використовують інформацію для задоволення своїх різноманітних потреб.

3)  запитувачі інформації – особи, які звертаються до розпорядників інформації з інформаційними запитами.

2.  Розпорядниками і користувачами інформації за цим законом є:

1)  фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства;

2)  організації, що не мають статусу юридичної особи (релігійні громади тощо);

3)  засоби масової інформації (в тому числі зарубіжні);

4)  органи влади Автономної Республіки Крим, інші органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи;

5)  органи державної влади, їх посадові та службові особи;

6)  інші суб’єкти владних повноважень, їх посадові та службові особи;

7)  інші передбачені законом юридичні особи (в тому числі зарубіжні);

8)  держава Україна, іноземні держави.

3.  Запитувачами інформації за цим Законом є:

1)  фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства;

2)  юридичні особи (в тому числі зарубіжні), за винятком суб’єктів владних повноважень;

3)  організації, що не мають статусу юридичної особи (релігійні громади тощо);

4)  засоби масової інформації (в тому числі зарубіжні);

 

Стаття 5. Об’єкт інформаційних відносин

 

1. Об’єктом інформаційних відносин є передбачена частинами першою-третьою статті 1 цього Закону інформація.

 

Стаття 6. Законодавство про інформацію

 

1. Законодавство України про інформацію складають Конституція України, цей Закон, Закон України «Про доступ до публічної інформації», Закон України «Про захист персональних даних», Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», Закон України «Про телебачення і радіомовлення», Закон України «Про інформаційні агентства», Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», Закон України «Про Національний архівний фонд і архівні установи», Закон України «Про державну таємницю», «Звід відомостей, що становлять державну таємницю», міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України тощо.

 

Стаття 7. Принципи інформаційних відносин

 

1.  Принципами інформаційних відносин є:

1)  визнання права на свободу інформації одним із основних прав людини;

2)  відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

3)  достовірність, повнота (цілісність) і точність інформації;

4)  законність;

5)  своєчасність надання інформації.

 

Стаття 8. Функції держави в інформаційній сфері

 

1. Функціями держави в інформаційній сфері є:

1)  забезпечення вільного доступу користувачів інформації до національних та міжнародних інформаційних джерел;

2)  створення загальнодоступних державних інформаційних ресурсів, систем і мереж;

3)  охорона і захист інформації з обмеженим доступом;

4)  контроль за дотриманням Конституції України і законів в інформаційній сфері;

5)  сприяння міжнародному інформаційному обміну.

 

Стаття 9. Засади державної інформаційної політики

 

1. Інформаційна політика Української держави ґрунтується на засадах:

1)  віднесення інформації про діяльність суб’єктів владних повноважень до публічної (відкритої) інформації, за винятком випадків, передбачених законом;

2)  визначення режимів доступу до інформації законом;

3)  встановлення передбачених законом обмежень в доступі до відомостей, а не до їх матеріальних носіїв (документів);

4)  гарантування академічної свободи;

5)  гарантування вільного доступу до мережі Інтернет та інших комп’ютерних мереж загального користування;

6)  визнання конфіденційної інформації власністю виключно приватних (фізичних і юридичних) осіб;

7)  оприлюднення назв категорій та видів інформації з обмеженим доступом;

8)  заборони засекречування інформації більше ніж на тридцять років;

9)  віднесення відомостей про виборних посадових, а також інших публічних осіб до інформації, що становить суспільний інтерес.

 

Стаття 10. Право на свободу інформації

 

1. Кожен має право на свободу інформації, що передбачає можливість створювати, збирати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних чи телевізійних підприємств.

2. Здійснення права на свободу інформації, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати лише таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі населення, захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації з обмеженим доступом або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

3. Оскільки право на свободу інформації є передумовою будь-якої політики і права, плюралізм засобів масової інформації гарантується за будь-яких обставин.

 

Стаття 11. Право на доступ до публічної інформації

 

1. Кожен має право на доступ до публічної інформації. Здійснення цього права передбачає можливість подання запиту до розпорядників інформації або одержання інформації в інший спосіб – на вибір запитувача.

2. Розпорядники інформації зобов’язані надавати належну їм публічну інформацію за запитами, оприлюднювати інформацію про свою діяльність.

 

Стаття 12. Юридичні гарантії права на доступ до публічної інформації

 

1. Право на доступ до публічної інформації забезпечується:

1) обов’язком органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб регулярно інформувати громадськість через електронні та інші засоби інформації про свою діяльність та прийняті рішення;

2) обов’язком всіх суб’єктів владних повноважень вести реєстри (переліки) документів, що знаходяться в їх власності, розпорядженні чи володінні;

3) обов’язком органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування вести підшивки копій офіційних документів для громадського ознайомлення;

4) обов’язком органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування виділяти спеціальні приміщення (місця) для роботи запитувачів з інформацією (документами);

5) обов’язком суб’єктів владних повноважень, установ, підприємств і організацій всіх форм власності створювати необхідні для задоволення потреб користувачів (запитувачів) інформації спеціальні інформаційні служби або посади;

6) вільним доступом користувачів до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків і баз даних, обмеженням доступу до них лише з огляду на специфіку фондів, категорії цінностей та особливі умови їх схоронності, визначені законом;

7) обов’язком законодавчих, представницьких та інших виборних чи призначених колегіальних органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування оприлюднювати плани та порядок денний своїх засідань;

8) обов’язком законодавчих, представницьких та інших виборних чи призначених колегіальних органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування надавати безперешкодний доступ громадськості на свої засідання;

9) встановленням парламентського, громадського та державного контролю за додержанням законодавства в інформаційній сфері;

10) встановленням юридичної відповідальності за порушення законодавства в інформаційній сфері.

 

Стаття 13. Організаційні гарантії права на доступ до публічної інформації

 

1. Органи державної влади, органи влади автономії, інші органи місцевого самоврядування зобов’язані мати у своїй структурі громадські приймальні або спеціально відведені місця для ознайомлення користувачів (запитувачів) з публічною інформацією, що знаходиться у їх власності, розпорядженні чи володінні.

2. Органи державної влади, органи влади автономії, інші органи місцевого самоврядування зобов’язані інформувати населення про характер і напрямки своєї роботи, про своє місцезнаходження, адміністративну структуру та робочі години.

 3. Для задоволення потреб користувачів (запитувачів) інформації державні органи, органи влади автономії, інші органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані оприлюднювати у загальнодоступних місцях та через електронні інформаційні системи:

1) перелік послуг, які вони надають населенню;

2) опис своєї внутрішньої адміністративної структури та місцезнаходження окремих підрозділів;

3) загальні вимоги щодо процедур роботи з відвідувачами;

4) зразки належного заповнення документів;

5) місцезнаходження форм (бланків) необхідних документів;

6) правила внутрішнього трудового розпорядку;

7) тексти нормативно-правових актів, на підставі яких вони були утворені і працюють;

8) службові розпорядження та інструкції, зміст яких значною мірою стосується забезпечення громадських інтересів;

9) зміни і доповнення до наведених вище документів (даних).

 

 

Розділ II

ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

Стаття 14. Визначення інформаційної діяльності

 

1. Інформаційна діяльність за цим Законом – це сукупність юридично значимих дій, спрямованих на задоволення потреб суб’єктів інформаційних відносин.

2. Інформаційна діяльність у сфері доступу до публічної інформації регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації».

3. Інформаційна діяльність у сфері доступу до інформації з обмеженим доступом регулюється законодавством України про окремі види цієї інформації.

4. Інформаційна діяльність у сфері доступу до іншої інформації регулюється цивільним законодавством України.

5. Формами інформаційної діяльності за цим Законом є:

1) створення інформації (інформаційної продукції);

2) надання інформаційних послуг.

 

Стаття 15. Свобода інформаційної діяльності

 

1. Держава гарантує свободу інформаційної діяльності всім суб’єктам інформаційних відносин в межах Конституції України та закону.

2. Свобода інформаційної діяльності означає режим невтручання держави, її органів, а також їх посадових і службових осіб в діяльність суб’єктів інформаційних відносин, за винятком випадків, передбачених Конституцією України і законом.

3. Створення, збирання, зберігання, використання та поширення інформації, за винятком випадків, передбачених законом, є вільним.

 

Стаття 16. Види інформаційної діяльності

 

1. Видами інформаційної діяльності за цим Законом є створення, збирання, зберігання, використання та поширення інформації.

2. Створення інформації – це вироблення, синтез, компонування окремих фрагментів інформації, в результаті чого зміст інформаційного повідомлення стає новим по відношенню до його джерел.

3. Збирання інформації – це набуття, придбання, накопичення інформації суб’єктами інформаційних відносин.

4. Використання інформації – це експлуатація корисних якостей інформації та її матеріальних носіїв суб’єктами інформаційних відносин.

5. Поширення інформації – це оприлюднення, розповсюдження, реалізація у встановленому законом порядку інформації, передбаченої цим Законом.

6. Зберігання інформації – це забезпечення стану готовності інформації та її матеріальних носіїв до їх використання суб’єктами інформаційних відносин.

 

Стаття 17. Право власності на інформацію

 

1. Право власності на інформацію – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією, що належить суб’єктам інформаційних відносин.

2. Право інтелектуальної власності на інформаційний продукт та право власності на матеріальний носій інформації є незалежними одне від одного.

3. Перехід права власності на матеріальний носій інформації не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

4. Інформація може бути об’єктом права власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

5. Розпорядник (користувач) інформації, за винятком суб’єктів владних повноважень, має право здійснювати щодо об’єктів своєї власності будь-які не заборонені законом дії.

6. Підставами виникнення права власності на інформацію є:

1) створення інформації своїми силами;

2) договір на створення інформації;

3) договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

7. За винятком передбачених законом випадків, право власності на інформацію регулюється нормами цивільного законодавства України.

8. У передбачених законом випадках інформація може бути віднесена до державної власності у разі передачі її власником на зберігання у державні банки даних, фонди або архіви на договірній або іншій законній основі.

9. Власник інформації, за винятком суб’єктів владних повноважень, має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо належної йому інформації.

10. Суб’єкти владних повноважень здійснюють право власності на інформацію лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.

 

Стаття 18. Інформація як об’єкт права інтелектуальної власності

 

1. За винятком передбачених законом випадків, інформаційна продукція та інформаційні послуги є об’єктами права інтелектуальної власності, авторського права та суміжних прав, які регулюються нормами цивільного законодавства України.

2. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договором, якщо законом не передбачено інше.

3. Не є об’єктами права інтелектуальної власності (авторського права):

1) акти органів державної влади, органів влади автономії, органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2)  державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інша інформаційна продукція, передбачена законом.

 

Стаття 19. Інформаційна продукція

 

1. Інформаційна продукція – це матеріалізований результат інформаційної діяльності призначений для задоволення потреб суб’єктів інформаційних відносин.

 

Стаття 20. Інформаційна послуга

 

1. Інформаційна послуга – це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до користувачів (споживачів) з метою задоволення їхніх потреб.

 

Розділ III

ВИДИ ТА ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ

 

Стаття 21. Визначення видів інформації

 

1. Види інформації за цим законом – це окремі сукупності документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності особи, суспільства та держави.

2. Належність інформації до певного виду впливає на визначення правового режиму доступу до неї.

 

Стаття 22. Основні види інформації

 

1. Основними видами інформації за цим Законом є:

1) екологічна інформація;

2) статистична інформація;

3) службова (адміністративна) інформація;

4) масова інформація;

5) інформація про діяльність органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб;

6) правова інформація;

7) інформація про особу (персональні дані);

8) інформація довідково-енциклопедичного характеру;

9) соціологічна інформація.

 

Стаття 23. Екологічна інформація

 

1. Екологічна інформація – це інформація про стан навколишнього природного середовища (довкілля), його складових, а також фактори, що впливають на нього; про стан здоров’я та безпеки людей;  про якість харчових продуктів і предметів побуту; про розробку, прийняття та зміст рішень, що стосуються питань навколишнього середовища (довкілля) тощо.

2. Екологічна інформація, за винятком передбачених законом випадків, є відкритою за режимом доступу і надається за інформаційними запитами.

3. Система екологічної інформації, її джерела та режим доступу до неї визначається також іншими законами та міжнародними договорами України.

 

Стаття 24. Статистична інформація

 

1. Статистична інформація – це інформація, що дає кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя людини і суспільства.

2. Державна статистична інформація підлягає регулярному оприлюдненню. Доступ користувачів інформації до неопублікованих відкритих статистичних даних є, за винятком випадків, передбачених законом, вільним.

3. Система статистичної інформації, її джерела і режим доступу визначаються Законом України «Про державну статистику».

 

Стаття 25. Службова (адміністративна) інформація

 

1. Службова (адміністративна) інформація – це відомості, що стосуються внутрішньої організаційної роботи та поточного документообігу розпорядників і користувачів інформації з метою належного виконання ними своїх завдань і функцій.

2. Службова (адміністративна) інформація, за винятком випадків, передбачених законом, є публічною й підлягає внесенню до облікових реєстрів.

 

Стаття 26. Масова інформація

 

1. Масова інформація – це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.

2. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо, а також разові видання з визначеним тиражем.

3. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення тощо.

4. Порядок створення (заснування) та організація діяльності окремих засобів масової інформації визначається законом.

5. Засобам масової інформації (телерадіоорганізаціям, редакційним колективам, журналістам тощо) дозволяється самостійно створювати й ухвалювати статути (кодекси) професійної етики, які не суперечать вимогам закону.

6. Не вважаються засобами масової інформації, що підлягають обов’язковій державній реєстрації Інтернет та інші комп’ютерні інформаційні мережі загального користування.

 

Стаття 27. Інформація про діяльність органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування

 

1. Інформація про діяльність органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування – це одержана в процесі їх поточної діяльності офіційна інформація.

2. Інформацією про діяльність органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування є також належна їм службова інформація у формі стенограм, протоколів, аудіовізуальних (електронних) записів засідань, в яких відображаються зміст і деталі обговорення питань порядку денного.

3. Інформація про діяльність органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування, за винятком випадків, передбачених законом, є публічною.

6. Не вважаються інформацією про діяльність державних органів, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування відомості й документи, які було створено або одержано їх посадовими і службовими особами поза межами здійснення своїх професійних завдань і функцій.

 

Стаття 28. Правова інформація

 

1. Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про діяльність судових та правоохоронних органів, про право, його систему, принципи, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

2. Правова інформація, за винятком випадків, передбачених законом, є відкритою і надається за інформаційними запитами.

3. Судові рішення, за винятком фрагментів інформації з обмеженим доступом, є відкритими і надаються за інформаційними запитами.

4. З метою забезпечення доступу користувачів інформації до законодавчих та інших нормативно-правових актів держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх підписання.

 

 

Стаття 29. Інформація про особу (персональні дані)

 

1. Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.

2. Основною (відкритою) інформацією про особу (персональними даними) є: прізвище, ім’я та по-батькові, громадянство, освіта, сімейний стан, адреса, дата і місце народження.

3. До конфіденційної інформації про особу належать відомості (дані):

1) про загальні біометричні показники та стан здоров’я;

2) про расову та етнічну належність (національність);

3) про ставлення до релігії, належність до громадських об’єднань;

4) про присвоєні (надані) ідентифікаційні номери (коди);

5) особистий підпис, відбитки пальців, запис голосу чи зображення;

6) про розмір зарплати, доходи, кредитну історію, зміст податкової декларації;

7) про притягнення до юридичної відповідальності;

8) про результати професійного чи іншого тестування тощо.

4. Не вважаються конфіденційною інформацією про особу відомості про активну публічну (громадську) діяльність особи.

5. Джерелами інформації про особу є видані на її ім’я документи, підписані нею документи, а також персональні дані, зібрані суб’єктами владних повноважень, іншими розпорядниками інформації в межах їх компетенції.

6. Інформація про особу, передбачена частиною третьою цієї статті, за винятком відомостей про особу, яка висувається для обрання на посаду в органах державної влади, органах влади автономії, інших органах місцевого самоврядування або на іншу значущу публічну посаду, займає або займала таку посаду раніше, відноситься до інформації з обмеженим доступом.

7. Забороняється збирання, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

 

 

Стаття 30. Інформація довідково-енциклопедичного характеру

 

1. Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це систематизовані й документовані відомості про людину, світ, суспільство, державу, навколишнє природне середовище (довкілля) тощо.

2. Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, електронні бази та банки даних, архіви, довідки різноманітних інформаційних служб, мереж та систем.

3. Інформація довідково-енциклопедичного характеру є відкритою за режимом доступу. В окремих визначених законом випадках доступ до неї регулюються бібліотечним, архівним та іншим спеціальним законодавством.

 

Стаття 31. Соціологічна інформація

 

1. Соціологічна інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих соціальних груп до суспільних або інших подій та явищ, процесів, фактів.

2. Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.

3. При оприлюдненні результатів соціологічних опитувань зазначається організація, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитуваних, метод оцінки відповідей та статистичне значення можливої похибки. 

4. Соціологічна інформація, за винятком випадків, передбачених законом, є відкритою і надається за інформаційними запитами.

 

Стаття 32. Джерела інформації

 

1. Джерелами інформації є передбачені законом носії та постачальники інформації: фізичні та юридичні особи, документи, комп’ютерні файли, інші матеріальні об’єкти, що зберігають або накопичують інформацію, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інтерв’ю тощо.

2. У випадках, передбачених законом, окремим джерелам інформації надаються гарантії щодо їх нерозголошення.

 

Стаття 33. Документ в інформаційних відносинах

 

1. Документ – це передбачена законом матеріальна форма створення, зберігання, використання та поширення інформації шляхом її фіксації на папері, в комп’ютерному файлі, на магнітній стрічці, фотоплівці чи на будь-якому іншому матеріальному носієві.

2. Первинний документ – це документ, що містить в собі висхідну оригінальну інформацію.

3. Вторинний документ – це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох первинних документів.

 

Розділ IV

ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ

 

Стаття 34. Режими доступу до інформації

 

1. Режим доступу до інформації – це передбачений законом порядок створення, збирання, використання, поширення та зберігання інформації.

2. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

3. Інформація з обмеженим доступом поділяється на:

1) конфіденційну інформацію;

2) інформацію, що становить державну таємницю;

3) інформацію, що становить іншу передбачену законом таємницю;

4) інформацію про особу (персональні дані).

4. Доступ користувачів (запитувачів) до інформації може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі населення, захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і безсторонності суду за умови, якщо шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

 

Стаття 35. Доступ до відкритої інформації

 

1. Доступ до відкритої інформації для всіх користувачів і запитувачів є вільним. Забороняється будь-яке обмеження доступу до відкритої інформації.

2. Доступ до публічної інформації регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації».

 

Стаття 36. Доступ до конфіденційної інформації

 

1. Конфіденційною інформацією за цим Законом є відомості з обмеженим доступом, що знаходяться у власності, володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб, за винятком суб’єктів владних повноважень, і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

2. Фізичні та юридичні особи, за винятком суб’єктів владних повноважень, які володіють інформацією комерційного, персонального, службового, професійного, банківського та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, що є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу, і на яку не поширюються обмеження, встановлені законом, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до конфіденційної, та встановлюють для неї системи та способи захисту.

3. Не є конфіденційною інформація, що становить суспільний інтерес, а також інформація комерційного та банківського характеру, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої становить загрозу життю і здоров’ю людей.

4. Передача конфіденційної інформації в розпорядження суб’єктів владних повноважень не змінює режиму її конфіденційності.

5. Користувачі можуть розпоряджатися наданою їм конфіденційною інформацією лише у межах своїх повноважень і за згодою осіб, від яких вони її одержали, за винятком випадків, передбачених законом.

 

Стаття 37. Доступ до державної, іншої передбаченої законом таємниці

 

1. Віднесення інформації до категорії державної таємниці і порядок доступу до неї визначається Законом України «Про державну таємницю» та «Зводом відомостей, що становлять державну таємницю» (ЗВДТ).

2. Віднесення інформації до категорії іншої передбаченої законом таємниці і порядок доступу до неї здійснюється законом з метою:

1) забезпечення стабільності економічної, монетарної та міжнародної політики держави;

2) охорони громадського порядку, запобігання масовим заворушенням і злочинам;

3) захисту природи і охорони довкілля;

4) охорони здоров’я людей;

5) підтримання авторитету і безсторонності суду, забезпечення інтересів сторін в судовому процесі;

6) забезпечення таємниці вкладів та інших об’єктів банківського зберігання;

7) забезпечення таємниці усиновлення (удочеріння);

8) нерозголошення інформації про особу (персональних даних);

9) нерозголошення даних оперативно-розшукової та слідчої роботи органів прокуратури, МВС, СБУ тощо;

10) нерозголошення інформації суб’єктів владних повноважень, яка становить предмет їх внутрівідомчої службової кореспонденції, доповідних записок, рекомендацій, листування між підрозділами, пов’язаних з розробкою напрямку діяльності органу чи установи, процесом прийняття в них рішень і передують їх публічному обговоренню та/або прийняттю;

11) нерозголошення інформації, зібраної в процесі здійснення контрольних функцій органами державної влади – до прийняття рішення з цих питань;

12) забезпечення таємниці сповіді, адвокатської таємниці, іншої інформації, одержаної конфіденційно.

3. Інформація, передбачена пунктами 10-11 частини другої цієї статті, є службовою таємницею.

4. Документам, що містять службову таємницю, може бути присвоєний гриф «Для службового користування».

5. Загальний перелік відомостей, що становлять зміст службової таємниці та порядок присвоєння їй грифу «Для службового користування» затверджується Кабінетом Міністрів України.

6. Прийняття, а також внесення змін до «Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» (ЗВДТ) покладається на Кабінет Міністрів України. 

 

Стаття 38. Доступ до інформації про особу

 

1. Доступ користувачів і запитувачів до інформації про особу, передбаченої частиною другою статті 29 цього Закону, є вільним.

2. Доступ до інформації про особу, передбаченої частиною третьою статті 29 цього Закону, надається лише особам – запитувачам власних персональних даних (інформації про себе).

3. Доступ користувачів і запитувачів до інформації, передбаченої пунктами 1-3, 5-8 частини третьої статті 29 цього Закону, якщо ця інформація стосується особи, яка висувається для обрання на посаду в органах державної влади, органах влади автономії, інших органах місцевого самоврядування або на іншу значущу публічну посаду, займає або займала таку посаду раніше, є вільним.

4. Інформація про особу, передбачена частиною третьою цієї статті, надається за інформаційними запитами.

 

Стаття 39. Доступ до інформації, що становить суспільний інтерес

 

1. Будь-яка інформація може бути поширена без згоди її власника (розпорядника), якщо ця інформація становить суспільний інтерес і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду від її оприлюднення.

2. Інформацією, що становить суспільний інтерес, є інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету та територіальній цілісності України, про порушення інтересів територіальних громад і права власності народу України; дозволяє здійснити обґрунтований політичний вибір; гарантує обізнаність з подіями і фактами, що безпосередньо впливають на стан і характер життя людини; забезпечує реалізацію конституційних прав, основоположних свобод і обов’язків; запобігає правопорушенням, введенню громадськості в оману, а також шкідливим екологічним та іншим наслідкам від діяльності (бездіяльності) суб’єктів господарювання тощо.

3. Перелік інформації, передбаченої частиною другою цієї статті, не є вичерпним.

 

Розділ V

ГАРАНТІЇ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ

 

Стаття 40. Режим інформаційної безпеки

 

1. Інформаційна діяльність суб’єктів інформаційних відносин в Україні перебуває в режимі інформаційної безпеки.

2. Інформаційна безпека України полягає в забезпеченні (гарантуванні) вільного доступу кожного до відкритої інформації та в охороні і захисті державної та іншої передбаченої законом таємниці.

3. Забезпечення інформаційної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу.

 

Стаття 41. Охорона права на свободу інформації

 

1. Право на свободу інформації діє в обсязі, передбаченому статтями 17, 22, 31-32, 34 Конституції України, його зміст та обсяг не може бути звужений законом чи договором.

3. Забороняється обмеження користувачів і запитувачів у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

 

Стаття 42. Заборона знищення інформації

 

1. Забороняється вилучення інформації та її матеріальних носіїв (документів) з архівних, бібліотечних, музейних і інших фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань.

2. Інформація про геноцид, інші злочини або репресії, що були вчинені державою, її органами, органами влади автономії, іншими органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами не підлягає обмеженню в доступі. Така інформація ніким не може бути засекречена.

3. Примусове вилучення або конфіскація будь-якої інформації та її матеріальних носіїв може здійснюватися лише на основі закону за рішенням суду.

 

Стаття 43. Гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів

 

1. Повідомлення засобів масової інформації мають бути, по можливості, достовірними, повними і точними, прояви особистої позиції журналіста (репортера) в інформаційному повідомленні повинні застерігатися всюди, де це можливо; реклама, аналітичні матеріали та репортажі мають бути структурно відокремленими один від одного.

2. Розкриття конфіденційних джерел інформації журналістом (репортером) може мати місце лише за рішенням суду на основі закону.

3. Всім засобам масової інформації гарантується обмін повідомленнями незалежно від державних чи адміністративних кордонів; забороняється впровадження будь-яких технічних, митних, тарифних та інших норм і правил, що перешкоджають вільному розповсюдженню масової інформації.

4. Запити журналістів (репортерів) на одержання віз, акредитацій, професійних посвідчень та інших необхідних їм документів повинні задовольнятися у найкоротші строки.

5. Журналіст (репортер) має право безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи влади автономії та інші органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи і організації всіх форм власності та бути особисто прийнятим в розумні строки їх посадовими і службовими особами.

6. При виконанні професійних обов’язків журналіст (репортер) має право здійснювати письмові, аудіо та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.

7. По пред’явленні документа, який засвідчує його професійну належність, журналіст (репортер) має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, на мітингах і демонстраціях, а також на територіях, де оголошено надзвичайний або воєнний стан.

8. Журналіст (репортер) має право поширювати підготовлені ним інформаційні матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством), під умовним ім’ям (псевдонімом) або анонімно.

9. Журналіст (репортер) засобів масової інформації має право відмовитися від авторства (підпису) на інформаційний матеріал, якщо його зміст після редакційного редагування (правки) буде суперечити його переконанням.

10. Журналіст (репортер) має право відмовитися від доручення редактора (редакції) засобу масової інформації, якщо таке доручення не може бути виконане без порушення закону.

11. Акредитація журналіста (репортера) може бути припинена лише за рішенням органу (посадової особи), який раніше надав йому акредитацію; припинення акредитації не означає позбавлення журналіста (репортера) професійних прав.

12. Журналіст (репортер) при виконанні своїх обов’язків перебуває під правовим і соціальним захистом засобу масової інформації (телебачення, радіомовлення, преси тощо), для якого він працює.

13. Честь, гідність і недоторканість журналіста (репортера) охороняється законом.

14. Забороняється будь-яка монополізація засобів масової інформації.

 

Стаття 44. Заборона цензури

 

1. Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб заборонена.

2. Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значущої інформації, накладення заборони на показ засобами масової інформації окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади, органи влади автономії, інші органи місцевого самоврядування або їх посадових і службових осіб.

3. Незалежність друкованих та інших засобів масової інформації від прямого чи опосередкованого незаконного втручання держави, інших осіб в їх діяльність гарантується. Тимчасове обмеження їх діяльності допускається виключно на основі закону за рішенням суду.

4. Забороняється створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, надання доручень особам, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

5. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.

6. Повноваження органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування з питань діяльності засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією та законами України.

 

Стаття 45. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

 

1. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою відповідну дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

2. Передбачена частиною першою цієї статті відповідальність покладається на осіб, винних у вчиненні таких порушень, як:

1) відмова повідомити про наявність (відсутність) запитуваної інформації;

2) необґрунтована відмова від надання інформації;

3) несвоєчасне надання інформації;

4) порушення форми відповіді на інформаційний запит;

5) вимога оплати за надання інформаційних послуг, що надаються безкоштовно;

6) невжиття заходів за актами реагування Уповноваженого Верховної Ради з прав людини;

7) незаконне або необґрунтоване віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом;

8) надання інформації, яка не відповідає дійсності;

9) поширення відомостей, що безпідставно ганьблять честь і гідність особи;

10) використання чи поширення передбаченої частиною третьою статті 29 цього Закону конфіденційної інформації про особу без її згоди;

11) перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення відкритої інформації;

12) запровадження або фактичне здійснення цензури;

13) розголошення державної або іншої передбаченої законом таємниці особою, на яку покладено обов’язок охороняти цю таємницю.

 

Стаття 46. Звільнення від відповідальності

 

1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

2. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання епітетів, гіпербол, метафор, метонімій, алегорій, сатири тощо. Оціночні судження не підлягають спростуванню чи доведенню їх правдивості.

3. Особа звільняється від відповідальності за розголошення (поширення) інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація становить суспільний інтерес (є суспільно значущою) і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду від її оприлюднення.

4. Посадові та службові особи суб’єктів владних повноважень, які, порушуючи свої обов’язки щодо нерозголошення інформації з обмеженим доступом, викривають факти неправомірної поведінки, корупційні діяння, які вчиняються посадовими або службовими особами органів державної влади, органів влади автономії, інших органів місцевого самоврядування, якщо вони керувалися добрими намірами і були переконані в тому, що розголошення такої інформації відповідає суспільним інтересам, звільняються від юридичної відповідальності.

5. Законом можуть бути встановлені також інші підстави звільнення від юридичної відповідальності суб’єктів інформаційних відносин.

 

Стаття 47. Оскарження протиправних діянь

 

1. В разі вчинення суб’єктами інформаційних відносин протиправних діянь, передбачених цим Законом, їх дії (бездіяльність) підлягають оскарженню до органу вищого рівня, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до суду.

2. У разі незадоволення скарги, поданої до передбачених частиною першою цієї статті суб’єктів, особа має право звернутися за захистом свого права на свободу інформації до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

 

Стаття 48. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

 

1. У випадках, коли порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

2. Суб’єкти владних повноважень, їх посадові та службові особи як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації про себе та не мають права вимагати відшкодування моральної шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб, а також інших суб’єктів владних повноважень права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

 

Розділ VI

МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

Стаття 49. Міжнародна інформаційна діяльність

 

1. Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні користувачів інформації відомостями про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у поширенні закордоном всебічної інформації про Україну.

2. Забороняється встановлення державної монополії на міжнародну інформаційну діяльність.

3. Користувачі інформації мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні інформаційні джерела, зокрема Інтернет, пряме (в тому числі супутникове) телевізійне мовлення, радіомовлення, пресу тощо.

4. Держава заохочує створення і діяльність спільних організацій в галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних фізичних і юридичних осіб.

5. Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України про інформацію, то застосовуються норми міжнародного договору, згоду на обов’язковість якого було надано Верховною Радою України.

6. Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг) в Україні є вільним і здійснюються згідно із законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність.

 

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Органи державної влади України, органи влади автономії, інші органи місцевого самоврядування протягом трьох місяців після офіційного опублікування цього Закону зобов’язані привести у відповідність до його вимог правові та організаційні засади своєї діяльності, прийняти (скасувати) відповідні акти, запровадити необхідні інформаційні реєстри і процедури діловодства.

2. Установи, підприємства й організації всіх форм власності протягом трьох місяців після офіційного опублікування цього Закону зобов’язані привести у відповідність з його вимогами правові та організаційні засади своєї діяльності.

3. Цей Закон вступає в силу з наступного бюджетного року після його прийняття, але не раніше, ніж через три місяці після його офіційного опублікування.

 

 

Президент України

....................

м. Київ

дата..............

№.................

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори