пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200907
10.03.2009 | Інна Сухорукова

Антилюдяний безлад може знищити всіх

   

Туберкульозний буревій, який не вщухає останній місяць у Харкові і, мабуть, ще не скінчився остаточно, приніс розуміння того, що нашим міським можновладцям, особливо чиновникам Департаменту охорони здоров’я та їх колегам з Управління охорони здоров’я облдержадміністрації не потрібні ані хворі, ані здорові, ані будь-хто окрім них самих. Чи не проблема? Помруть без медичної допомоги хворі на туберкульоз, заразяться здорові – не той що?

Ніякої проблеми з точки зору наших чиновників – всі там будемо… А головне – ну ніяких доходів з цих хворих отримати не можна – це ж не косметологія або стоматологія – нецікаво чиновникам!

І як відгук на дії харківських медичних чиновників – звістка з Одеси. Там медичним чиновникам сталі поперек горла психічнохворі. Приходить на думку, що ми живемо в більш гуманні часи, і на відміну від нацистів медичні чиновники не закликають постріляти всіх психохроніків – тільки вивезти подалі від медичної допомоги, бо лікувати їх вони не бачить потреби – навіщо витрачати додаткові кошти? Замість лікування чиновник від медицини запропонував психохроніків ізолювати довічно в будинках інвалідів і таким чином зекономити кошти Один з журналістів, коментуючи мені цю подію, не зійшовся зі мною у поглядах. Він сказав, що вважає нацистів гуманнішими за наших чиновників, бо постріляти хворих це не так жорстоко, як мучити їх роками.

Звичайно, цей чорний гумор – це сміх крізь сльози і стислі зуби. Але постає питання – до чого ми всі дійшли? Ми – що країна, яка може себе поважати? У нас демократія? Дуже страшно в цих умовах казати громадянам щось про демократичні цінності…

Бо суспільство, в якому ціна людського життя і страждання навіть не копійка, а просто нуль, не може сприйняти демократичні цінності як позитив. І звичайно, наше суспільство не згадає про демократію і віддасть владу будь-кому, хто перший вимовить слово «порядок». Жадання суспільства отримати «тверду руку» носиться у повітрі. І саме при такому стані суспільства до власті приходять Путіни і Лукашенки. Пострадянська ментальність ще не в змозі покликати до життя де Голля, бо політичні гравці і чиновники це або колишні комсомольці чи комуністи, або вихідці з радянської номенклатури. Буває і ще гірше це нувориші з кримінальним минулим. Найчастіше це поєднання першого і другого. Світ, який вони створюють навколо себе не може бути простором для людей, бо він природно антилюдяний. Антилюдяний безлад все ж-таки краще ніж порядок нацистів чи комуністів, але люди втомлюються від нього настільки, що бувають раді будь-якому ідеологу «сильної руки» – правому чи лівому. Ця примара висить зараз над Україною. Громадянам нашої країни, особливо після 2004 року набридло свиняче рило чиновників, які поважають і бачать тільки свої інтереси, нехтуючи здоровим глуздом – це їх спосіб життя.

Вони навіть не розуміють, що світ, який вони збудували настільки хиткий, що насамперед він небезпечний для них. Бо всі структури життєзабезпечення – небезпечні для життя громадян, а структури, які повинні забезпечувати цю діяльність, непрацездатні, корумповані та бездіяльні. Звичайна людина не може не відчувати глибокого відчуження від держави, яку побудували і не дають реформувати. А громадянин, який працює, забезпечуючи існування цієї держави, сплачуючи податки, які забезпечують існування чиновничої зграї почуває себе таким собі зайчиком-невдахою – не лисиця з’їсть, так ведмідь задере чи мисливець підстрелить…

Дивно, що ні до кого з розумних людей, а такі безумовно в усіх гілках влади є – хоча і небагато, не можна докричатися. Ми не раз зверталися до них з пропозиціями зробити прості, але конче необхідні кроки, щоб покращити ту чи іншу ситуацію, або прибрати очевидні протиріччя в законодавстві. Результат, як правило, нульовий. Депутати чи чиновники або міністри, якщо і намагаються щось зробити –нічого путнього не виходить, бо система зберігає стабільність в абсурді і відтворює свої недоліки раз за разом. Таке собі болото, що колишеться, але на річку не перетворюється.

А чиновницьке свиноцтво пасеться і далі – безкарне і пихате. А в суспільстві зріє протест, і в яку форму він виллється – важко передбачити.

Або на чергових виборах до влади прийде політик, який нічого не залишить від тих не багатьох демократичних змін, що отримали за 17 років, або люди вийдуть на вулиці, збуджені тими діями влади, які будуть останніми краплями, після яких терпець увірветься.

Зараз важко прогнозувати, яким шляхом підуть події, але і той, і другий шлях – погані.

Йти шляхом швидкого реформування, яке може бути зовсім не безболісним для громадян, не хоче ніхто з політиків, бо для них головне – не країна, а їх особиста влада, їх бізнес, можливості перебування на владному Олімпі. На жаль, вони не бачать з висоти свого Олімпу, що внизу вже вирує вулкан. І вони самі не Зевси чи Гери або Афіни Палади, а вразливі і недолугі люди, значно менш обережні і розумні ніж люди, яких вони так зневажать – громадяни нашої країни – України.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори