пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200908
20.03.2009 | Галя Койнаш

Обмежена сила красивих слів

Схожі повідомлення

Європейські стандарти щодо свободи висловлювань (Стаття 10 Єв-ропейської конвенції про захист прав людини та основних свобод) стосовно законодавства про захист честі й гідності і практика їх застосування

Право на свободу слова та інформації в українському законодавстві та судовій практиці (деякі аспекти проблеми).

СТАТТЯ 19. Визначення дифамації. Принципи свободи вираження поглядів і захисту репутації.

Порушення свободи вираження поглядів під час виборчої кампанії 2006 року

Рекомендація ПАРЄ стосовно Інституції омбудсмена (Рекомендація № 1615 (2003)

Європейський суд і українська політика

Осторожно: аренда!

Немовля - жертва нелюдяного поводження

Стаття 19: ООН зміцнює право на свободу слова та інформації

Мова ворожнечі в Інтернет-ЗМІ стосовно представників ромської національної меншини в Закарпатті

   

  Freedom’s just another word for nothing left to lose,

  Nothing ain’t worth nothing, but it’s free …

  Свобода означає тільки, що нам нічого втрачати.

Ніщо нічого не варто, але й нічого не коштує

   (з пісні)

Вулицею біжать двоє чоловіків – спереду чорношкірий у джинсах, та за ним такий типовий англійський «боббі» – поліцейський в формі.  Ось таку фотографію повісили в англійській підземці.  Не звернула би увагу, якби не надпис: «Черговий приклад поліцейських упереджень, чи приклад твоїх?»  Стає ніяково, й вже уважно читаю … Виявляється, що це дійсно погоня, але обидва кинулись навздогін за підозрюваним, і той спереду є начальником відділу дізнання, котрому допомагає рядовий поліцейський.  А Ви як гадали?  Я теж. 

Реклама проти стереотипів та й вимушений сеанс самоаналізу запам’ятались. Дуже хотілось би те саме сказати про рекламну акцію, спрямовану на боротьбу з расизмом, що розпочалася в Києві минулого тижня.  Нікого не критикую, але давно ставлюсь або зі скептицизмом, або ніяк, до закликів когось чи щось любити, поважати, не бити, тощо.  Зазвичай, ніяк не реагую, іноді з роздратуванням.  Треба протидіяти всім формам примітивного маразму, але ж не тільки закликами.

Трохи контексту  В 1993 році вбивство 18-річного чорношкірого британця й ціла низка помилок з боку поліції, в результаті чого ймовірні вбивці уникнули покарання, викликали хвилю обурення та звинувачення в расизмі. До кінця невідомо, чому так ганебно невдало провели розслідування, але суспільний резонанс трагедії напевно підштовхнув правоохоронні органи вжити заходів з протидії расизму не тільки в суспільстві, але й в себе. Судячи з усього можна констатувати значні успіхи.

Що, на жаль, не завадило ультраправій Британській національній партії (БНП), з відвертою расистською та нетолерантною платформою, перемогти на місцевих позачергових виборах . Результат приголомшив багатьох британців, хоча неможна сказати, що важко було його передбачити. Адже, серед країн ЄС Англію хіба не найсильніше вдарила економічна криза, й наразі на кожну посаду в центрах зайнятості претендують 10 кандидатів.  Багато людей вважають, що іммігранти відбирають у громадян роботу.

Картина знайома?  На тлі перемоги ВО «Свобода» на тернопільських позачергових виборах деякі подібності кидаються в очі. Втім, як і кілька істотних різниць, про котрі далі буде мова.  До речі, в Англії дійсно працюють – часто легально – дуже багато громадян інших країн.  В Україні іноземці рідко становлять конкуренцію.  Щоправда, це скоріше деталь.  Адже, обидві партії публічно стверджують, що не виступають проти когось, просто «за своїх».  Однак вельми проблематично примирити їх обмежене розуміння «своїх» із плюралістичними засадами демократичної країни.

Подібні та й радикальніші погляди стають популярними під час будь-яких криз, й такі перемоги очікувані. Чим  вони закінчаться, є значно менш прогнозованим, й не тільки через ряд інших чинників, передусім абсолютно зрозуміле розчарування в нинішніх політичних силах при владі в Україні. 

  Влада як в Україні, так і в Англії, виступає проти ксенофобії та нетолерантності.  В Англії, з огляду на законодавче закріплення, державні органи з протидії дискримінації та неминучі скандали з приводу будь-яких проявів расизму з боку політиків, зірок або ЗМІ, можна припустити, що радикальним угрупуванням буде важко істотно збільшити кількість прихильників. Проте підстав розслабитися жодних немає, й цілком можливо, що ця перемога послужить добрим уроком для влади. Слід зазначити, що в усіх європейських країнах наразі дуже серйозно ставляться до ймовірного зростання напруженості та агресії в суспільстві. 

  Що буде в Україні – складніше прогнозувати й тому, що реакція органів влади на очевидні загрози занадто часто лишається на рівні красивих слів.

  Минулого тижня в деяких ЗМІ повідомили, що «Рада підсилила відповідальність за розпалювання ворожнечі».  Згодом виявилось, що прийняли законопроект тільки в першому читанні, хоча за основу.  Чи за інерцією, чи заради гарних слів, не можу сказати, але ще кілька днів в усіх ЗМІ читали про благородні наміри всерйоз взятися за боротьбу із злочинами на ґрунті ненависті.  Писали, до речі, й в іноземних ЗМІ.  Приємно, що й казати, щось позитивного почитати про українську владу.

Втім, проблема з гарними словами полягає в тому, що рано чи пізно, вони стикаються з реальністю. Цього разу довго чекати на неминуче зіткнення не доведеться, оскільки законопроект, хоча додає декілька нових колізій, жодних проблем у чинному законодавстві так і не усуває. Гіпнотизують повтори фрази «з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості», й дійсно складається враження, що законодавець нарешті усвідомив проблему.  Проте, в своєму юридичному висновку, В’ячеслав Якубенко нагадує, що ст. 67 ККУ вже передбачає як обтяжуючу обставину при вчиненні будь-якого злочину  мотив расової, національної чи релігійної .Якубенко теж не вважає заміну слова «громадян» на слово «людей» принциповою зміною, оскільки прокуратура ні разу не відмовлялась порушити кримінальну справу за ст. 161 через громадянство потерпілого. 

Може, краще почнемо з того, чому саме закон практично не застосовують?  Якубенко називає ст. 161 «мертвою», й має всі підстави, але ж без неї протидія найнебезпечнішим проявам маразму залишаться на рівні закликів, на кшталт «люди, будьте толерантними!» 

Не тільки українські правозахисники вказують на проблеми зі застосуванням статті 161. В своїй Третій доповіді по Україні, Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) повторила всі зауваження з попередньої доповіді, й явно ставиться без розуміння до відсутності дієвих спроб удосконалити законодавство. Слід наголосити, що завжди складно знайти прийнятний рівень захисту суспільства від розпалювання ворожнечі без надмірного обмеження свободи слова.  Але ж відомо, що статтю 161 фактично не застосовують, оскільки вельми складно довести умисність дій. Хіба не треба в пострадянському просторі нагадати, що не всі совєтські танки «захищали» братський народ, й не всі «захисники» свободи визволяли людей?  На тлі росту ксенофобії та безсумнівної активізації різних радикальних угрупувань, зокрема й тих, хто явно ставить за мету дестабілізацію держави, вперте небажання змінити положення закону, котре захищає хіба що від тугодумів та одиниць, які самі покаялись, абсолютно незрозуміло.

В Англії, до речі, нарешті ввели дві умови: умисність дій або цілком ймовірне підсилення ненависті в результаті дій чи матеріалів.  Теж, напевно, не ідеал, але ідеальний вихід за визначенням виключається через необхідність захищати свободу слова.  Тим не менш, бездіяльність на фоні дедалі більш вишуканих методів пропаганди та розповсюдження філософії насильства та ненависті нічого та нікого не захищає.

Як у законодавстві, так і в усіх сферах публічного життя, маємо якнайчіткіше визначити припустимі обмеження свободи. В чинному законі, замість чіткості, маємо кашу, де одне – наприклад, приниження національної честі та гідності, невиправдано карається, а друге, можливо, недостатньо суворо. Проте, всё суто теоретично, й тому нікого напевно не обходить те, що за законом деякі вочевидь нетолерантні, але особисті погляди, без жодних закликів до насильства, тощо, становлять правопорушення.

Законопроект, який очевидно не впорався із завданням, прийняли за основу в парламенті. Треба ініціативу привітати, а якнайоперативніше підхопити та розвинути, щоб цього разу не задовольнитися словами.

Не завадило би, водночас, спробувати вирішити інші проблеми, що гальмують реальний поступ.  Дуже важливо, щоб усвідомлення росту злочинів, скоєних на расовому ґрунті теж не обмежувалось словами.  Адже слова в законі можуть бути, але чи правоохоронні органи визнають расову мотивацію, – це зовсім інше, та вельми болісне питання. В січні цього року ЗМІ повідомили про жахливе вбивство нігерійця на вулиці у Львові. Протягом декількох тижнів, як гадаю, під тиском правозахисників та ЗМІ, правоохоронці звітували про поступ, точніше, відсутність просування в розслідуванні.  Стверджували, що, хоча вбивцю не спіймали, можуть зі стовідсотковою впевненістю сказати, що скоїв вбивство не скінхед.  Мусимо просто сподіватися, що дійшли такого висновку, не тільки на підставі показань свідка, що нападник мав звиклу зачіску.  Не хочу сказати, що правоохоронці щось приховують, але маємо ситуацію тепер, де прокурор частіше за все не вбачає расову мотивацію навіть там, де її не розгледіти вимагає значних зусиль.  Слідство часто не хоче порушити справу по статті 161, бо занадто важко довести її до справедливого вироку в суді. Натомість, багато спостерігачів, зокрема й іноземних, ставляться вже з недовірою, коли їм запевняють, що невідомі залишаються невідомими, але напевно не расистами. Цілком можливо, в деяких випадках вигадують мотиви, яких насправді не було. 

Повернімось до питання свободи – тої самої, що заслуговує на слово.  Точаться затяті дискусії щодо реєстрації Інтернет-видань. Багатьох насторожує будь-яка участь СБУ, або збільшення контролю взагалі.  Щодо контролю не можу погодитися, й навіть не вважаю припустимою добровільну реєстрацію.  Певною мірою готова, вслід за Вольтером, захищати право людини на погляди, які викликають у мене відразу.  Але Вольтер, перепрошую, не лазив Інтернетом, і не міг спілкуватися з великою кількістю людей.  Ми з вами можемо. Та й не тільки ми, але й люди та сили, що переслідують вкрай сумнівні цілі.  Бомби та зброя вбивають швидше, але слова, що закликають до ненависті, що переконують, що хтось за однією чи іншою ознакою є ворогом, теж мають могутню нищівну силу, якої не варто недооцінювати. 

Здається, що ні чинний закон, ні законопроект, не передбачають реального захисту від матеріалів, котрі розпалюють ворожнечу. У квітні виповниться рік від опублікування в газеті  «Крымская правда» сумнозвісної статті Наталки Астахової «Принесенные ветром».  Здавалося би, не так важко довести, що авторка умисно розпалює ворожнечу проти кримськотатарського народу. Більше 6 місяців лунають заклики захистити Крим та протидіяти тим силам, що зазіхають на цілісність держави. У ЗМІ з’явилось з тисячу статей про інформаційну війну, але стаття досі там висить.  Можу назвати кілька інших випадків, де треба було б щось робити. Й цілі сайти – «Патріоти України», «Народний оглядач», та інші, що абсолютно безкарно поширюють свою отруту.  Сайт «Народний оглядач», до речі, сам не ЗМІ, нахабно передруковує звиклі повідомлення із нормальних сайтів, як наприклад, УНІАН, й своїми токсичними заголовками, рисунками, тощо, спотворює інформацію та вводить людей в оману.

В Третій доповіді по Україні ЄКРН рекомендує українській владі «під час внесення поправок до Кримінального кодексу спиратися на параграф 18 її, ЄКРН, «Загальнополітичної рекомендації №7». Ця рекомендація підкреслює необхідність карати умисні заклики до насильства, ненависті та дискримінації за умови їх публічного висловлювання. Уточнюється, що публічними можна вважати висловлювання під час зборів неонацистських організацій та висловлювань на Інтернет-форумі. 

Скажу чесно, що це насторожує, втім як і дуже багато, що стосується обмеження прав і свобод.  Ще не розвинуті механізми, які би захищали журналістів від тиску з боку різних органів влади.  Але не бачу логіки в ситуації, де друковані ЗМІ теоретично несуть відповідальність за неправдиву інформацію, за розпалювання ворожнечі, натомість, аналогічні засоби, що знайдуться в Інтернет, і, відповідно, мають ширше коло читачів, можуть написати, що заманеться.  

Логіки не бачу, та й сумніваюсь, що відсутність чітких вимог та заборон дає більше свободи, скоріше більше простору для сваволі. Страшно не те, що всі ЗМІ, як друковані, так і електронні, мають пройти реєстрацію, а те, що бракує захисних механізмів проти зловживання, та й елементарної солідарності.  Сваволя можлива, коли всі тремтять за зачиненими дверима. Коли разом, нас справді багато.

Вибору, на мій погляд, просто немає  Це, щоправда, за умови, що досі йдеться про демократичний вибір.  Можна почути безліч інших висловлювань щодо того, що маємо робити, та й обов’язково, хто винуватий.  Зростає напруженість, і активізуються ті рухи, кому дуже вигідно, коли бракує робочих місць, грошей,  впевненості в майбутньому. 

В таких умовах під загрозою завжди знаходиться наша с вами свобода. Як на мене, треба тепер докласти зусиль, щоби контроль та відповідальність взяли на себе ЗМІ та громадськість.  На засіданні від 26 лютого Міжвідомчою робочою групою з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості було ухвалено рішення звернутись до Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі (НЕК) та Мін’юсту з пропозицією внести на розгляд КМУ узгоджені пропозиції щодо включення НЕК до переліку державних спеціалізованих установ, які здійснюють судово-експертну діяльність за фактом розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності або образи почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями». 

  Довіра, звісно, є дуже суб’єктивною річчю, а може в читача тільки позитивні думки щодо ймовірної ролі п. Костицького та інших членів НЕК в новій сфері. Точніше в сфері, про яку Костицький дуже багато говорить останнім часом, але нічого не робить на відміну від його активності щодо захисту від порнографії. Нагадаю, що висновки НЕК в одній та іншій сфері наразі не мають статус судової експертизи.

  Доречно було би організувати публічне обговорення за участю представників ЗМІ, Інтернет Асоціації України, громадських та правозахисних організацій та всіх зацікавлених людей.  Тільки пора вже перейти від круглих столів до робочої зустрічі, яка би узгодила та розробила пропозиції щодо поправок до Кримінального кодексу з питань свободи слова.  Треба прибрати все, що втручається в завітне право людини мати та виражати свої погляди, а встановити реальні санкції проти тих, хто використовує засоби масової інформації для пропаганди насильства та ненависті.  Не вважаю, що треба обов’язково притягати до кримінальної  відповідальності, але нинішня безкарність загрожує не тільки тим, кого окремі мракобіси вважають «ворогами». Та й терпимість міжнародних органів до недотримання Україною своїх зобов’язань в сфері протидії ксенофобії теж не є необмеженою.

Справжня свобода тягне за собою відповідальність.  Без неї слово залишається дешевим товаром, який за безцінок пропонують ті, хто нас хоче використовувати в своїх цілях.

Схожі повідомлення

Європейські стандарти щодо свободи висловлювань (Стаття 10 Єв-ропейської конвенції про захист прав людини та основних свобод) стосовно законодавства про захист честі й гідності і практика їх застосування

Право на свободу слова та інформації в українському законодавстві та судовій практиці (деякі аспекти проблеми).

СТАТТЯ 19. Визначення дифамації. Принципи свободи вираження поглядів і захисту репутації.

Порушення свободи вираження поглядів під час виборчої кампанії 2006 року

Рекомендація ПАРЄ стосовно Інституції омбудсмена (Рекомендація № 1615 (2003)

Європейський суд і українська політика

Осторожно: аренда!

Немовля - жертва нелюдяного поводження

Стаття 19: ООН зміцнює право на свободу слова та інформації

Мова ворожнечі в Інтернет-ЗМІ стосовно представників ромської національної меншини в Закарпатті

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори