MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Робота над помилками. Чому нею нехтують лікарі?

06.04.2009   
Людмила Кучеренко
Повернутися до теми лікарських помилок мене змусило повідомлення про те, що 1 квітня ц.р. в Київському районному суді Полтави відбулося перше судове засідання за позовом полтавця Олександра Кіблицького до 5-ої міської клінічної лікарні Полтави та Полтавської обласної клінічної лікарні.

Повернутися до теми лікарських помилок мене змусило повідомлення  про те, що 1 квітня ц.р. в Київському районному суді Полтави відбулося перше судове засідання за позовом полтавця Олександра Кіблицького до 5-ої міської клінічної лікарні Полтави та Полтавської обласної клінічної лікарні.

Майже рік тому в реанімації обласної лікарні в комі померла його 21-річна донька - Наталія Кіблицька. Перед тим цілий місяць вона перебувала в 5-ій міській лікарні, куди поступила на восьмому тижні вагітності з ознаками сильного токсикозу. Родичі померлої вважають причиною смерті халатність лікарів, неправильний діагноз. Лікуючий лікар-гінеколог 5-ї лікарні відмовив пацієнтці у проведенні ультразвукового обстеження, не призначив аналізу крові на торч-інфекції. Аналізи зробили вже в обласній лікарні, а результати отримали лише після смерті дівчини. Батько стверджує, що частина медичних документів підроблена, підроблені підписи померлої. Нині цей факт має підтвердити або спростувати експертиза.

У довідці за результатами службового розслідування, проведеного обласним управлінням охорони здоров’я, вказано на помилки в лікуванні пацієнтки. Вирішується питання про порушення кримінальної справи за фактом смерті Н.Кіблицької.

За багаторічну журналістську діяльність мені, на жаль, неодноразово доводилося писати про так звані лікарські помилки, ціна яким – непоправна шкода здоров’ю або й життя людини. Але не довелося зустрічатися з випадками, щоб лікарі вибачалися за свою недбалість, непрофесійність і халатність. Рідко проти «людей у білих халатах» (невже «халатність» - від слова «халат»?) порушують кримінальні справи, ще рідше лікарі сідають на лаву підсудних і зовсім у виняткових випадках вони отримують реальні строки позбавлення волі. Переважну ж більшість помилок медиків, стверджує народна мудрість, ховає сира земля.

Кілька років тому помер колишній політичний оглядач «Полтавської думки» й автор «Полтавського вісника» Валентин Опришко.  Протягом двох років (з 16.02.02 по 24.03.04 рр.) він лікувався в уролога обллікарні відновного лікування С. Весь цей період лікар ставив йому лише діагноз «хронічний простатит». Втім, за даними ультразвукового обстеження (УЗО), які пацієнт проходив й по 4 рази на рік (при нормі – 2 рази), аденома визначалася спочатку як І ступеня, а з часом збільшилася до ІІІ ст. У березні 2004 р. після категоричного наполягання В.Опришка він нарешті отримав направлення до онкоуролога, який і встановив йому діагноз, а по суті – вирок: «рак передміхурової залози».

Тобто, два роки лікуючий лікар С. зволікав з направленням пацієнта, хворого на простатит, на консультацію до лікаря-онколога, не направив на аналіз крові на гормони (PSA) та пункцію пухлини на цитоаналіз. В.Опришко неодноразово звертався до С. з проханням видалити пухлину хірургічним шляхом, але лікар не лише не погоджувався, а й відмовляв його від операції. Все це закінчилося більш, ніж сумно, бо видаляти злоякісну пухлину було вже запізно. Очевидно, що уролог С. не використав усіх можливостей для збереження здоров’я пацієнта.

За життя В.Опришко як людина з активною громадянською позицією не сидів склавши руки, домагаючись хоча б дисциплінарного покарання лікаря С. Але у відповідь на його численні скарги до керівників полтавської медицини, голови обдержадміністрації С.Бульби надійшов лист з облздоровуправління за підписом В.Мохначова: «...Лікування урологом С. проводилося згідно встановленого діагнозу (а якщо діагноз був встановлений неправильно? – авт.) …Медична література, висновки провідних фахівців-урологів не мають підстави, що аденома «переростає» в рак. Це самостійні й незалежні один від одного захворювання. Тому комісія не в змозі звинуватити С., але в той самий час комісія знайшла недоліки у наданні Вам медичної допомоги (які саме недоліки, скаржнику-пацієнту не вважали за потрібне повідомити – авт.)… Дано доручення направити матеріали на лікаря С. до атестаційної комісії облздоровуправління для перегляду його кваліфікаційної категорії».

А ось уривок з листа Валентина Опришка Президенту України Віктору Ющенку: «Безнадійно скалічивши мене, уролог С. навіть не вибачився за свої помилки (чи злочин?) Пізніше він «порадив» звернутися за скаргою на нього до облздоровуправління, але злорадно запевнив, що воно, мовляв, ніколи не стане на бік пацієнта. Він виявився правим: після півторамісячного спілкування з керівництвом облздоровуправління та його комісією я переконався, що це – край неляканих хамів, де панує кругова порука. На моє звернення В.Мохначов дав цинічну відписку, а коли я її розкритикував, він відібрав її у мене. На жаль, засідання комісії нагадувало розмову сліпого з глухим. Я поклав їм на стіл проект тексту чесної й вичерпної відповіді, яку вони мали б мені надати, й вийшов з кабінету. Через кілька днів мені вручили відписку, дуже схожу на попередню.

Лікарі – від рядового до вищих керівників – знищили мене фізично, морально та матеріально. Фактично вони вивели мене на фінішну пряму… до цвинтаря. І навіть ніхто не вибачився.

В.Ющенко обіцяв захистити кожного «маленького українця». Керівництво області в регіональних ЗМІ обіцяє те ж саме. Як хочеться цей захист відчути особисто. Чи дочекаюся?..»

Валентин Павлович Опришко не дочекався. Він помер влітку 2007 року в страшних муках. Останньою допомогою від медиків був морфій, який хоч трохи тамував біль.

Більше двох років після операції пан Валентин знав, що приречений (пішли метастази). Але він не подавав до суду, вимагаючи матеріального й морального відшкодування за те, що лікарю С. ліньки (чи як?) було направляти свого пацієнта на лабораторні обстеження, незважаючи на те, що пухлина, як показувало УЗО, розросталася з кожним місяцем. Він хотів простого «вибачте» і щоб на нараді уролологів області на його гіркому прикладі застерегли лікарів цієї спеціалізації від халатності й нехтування найголовнішим природним правом людини – правом на життя.

Невтішна вдова Людмила Опришко розповідає, що в роду чоловіка всі довгожителі – топтали ряст за 90 років. Коли у перші роки після одруження вона бачила старичків, що воркують на лавочках у парку, завжди уявляла, що й вони у любові й злагоді доживуть до глибокої старості. Любов і злагода були. Тільки чоловіка поховала у його неповні 65-ть.

Мені не відомо, чи розглядала атестаційна комісія облздоровуправління питання про перегляд кваліфікаційної категорії уролога С. Знаю, що він спішно продав квартиру в центрі Полтави й виїхав на постійне місце проживання до Києва, де продовжує працювати урологом…

Головний онколог області В.Лукашенко у розмові зі мною хоч і не вельми високо оцінив професійний рівень уролога С., все ж сказав, що вдові В.Опришка навряд чи вдасться через суд довести вину С. в онкозахворюванні чоловіка, яке призвело до летального кінця.

 

Що й казати про таке ставлення лікарів до простого смертного, якщо навіть до своїх, до колег-медиків…

«Звертаюся до Вас, пані Людмило, зі своїм особистим горем, яке, на мою думку, має загальнолюдське значення. У лютому 2003 року раптово і безглуздо помер мій чоловік Володимир П’ятенко, котрий багато років, з дня її відкриття, був головлікарем 3-ї міської поліклініки Полтави. Смерть настала від анафілактичного шоку, який виник від введення знеболюючого. Я – лікар, син – теж. На наш погляд, лікарі кардіовідділення Полтавської обллікарні, де й трапилася трагедія, припустилися помилок при встановленні діагнозу та лікуванні.

Незважаючи на запис у картці В.П’ятенка про те, що у нього алергія на антибіотики, алергічні бронхоспазми (одного разу він ледь не помер від знеболюючої ін’єкції при лікувані зуба), йому призначали антибіотики. Наші з сином заперечення викликали у лікарів кардіовідділення лише роздратування. Лікарі заперечують алергію. Причиною смерті чоловіка вони вважають третій інфаркт міокарда (після двох тижнів лікування у відділенні). Але що ж це за інфаркт, який три години нічим себе не виявляв, окрім короткочасної непритомності після приступу стенотичного кашлю (що бувало й раніше)? Чоловік помер після того, як йому поставили крапельницю в підключичну вену. Але нам так і не сказали, який препарат йому вводили, як і не повідомили, які реанімаційні заходи проводили. Випадково з’ясувалося, що вводили промедол - саме той препарат, який при полівалентній алергії чоловіка був йому протипоказаний і який і викликав анафілактичний шок…»

Листи Світлани Федорівни П’ятенко на кількох аркушах в облздоровуправління – не лише крик душі, це - крик волаючого в пустелі. «Але 13-ть фахових запитань, які я ставила до керівних медиків, -  казала пані Світлана, - так і залишилися без відповіді, наче я спілкувалася зі сліпо-глухо-німими».

Коли через кілька місяців після втрати найдорожчої людини пані Світлана прийшла до тями, вона не палала бажанням помсти й не пішла до суду з позовом на лікарів, а лише звернулася до облздоровуправління з проханням розібрати цей клінічний випадок на нараді медиків. Та цій благородній жінці відмовили навіть у тому, щоб покласти смерть дорогої їй людини на олтар медичної науки. Світлана П’ятенко відійшла у світ інший, так і не дочекавшись від колег тихого: «Пробачте!».

Чому так часто трапляються «лікарські помилки» і чому медики так затято нехтують «роботою над помилками»? Чому не виконують вимоги ст.6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»? Адже відповідно до них кожен громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає, зокрема, кваліфіковану медико-санітарну  допомогу; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.

Як пацієнту захистити свої права, коли у середовищі медиків панує корпоративна солідарність у гіршому її розумінні?

Ситуація не безвихідна. З січня ц.р. Харківська правозахисна група виконує проект «Центр правової допомоги пацієнтам», підтриманого Міжнародним фондом «Відродження». В рамках проекту пацієнти, які вважають, що лікарі порушили їхні права, можуть звернутися за юридичною допомогою за телефоном у Харкові: 8(057) 700-62-81.   

 

 

 

 Поділитися