пошук  
версія для друку
15.04.2009 | Олександр Букалов.

Особливості застосування ст. 391 УК України

   

Застосування ст. 391 КК  має певні характерні особливості.

По-перше, як правило, засуджені, які обвинувачуються за цією статтею, не мають захисників у суді. Це призводить до того, що розгляд цих справ у суді поверховий та здебільшого формальний. Сторона обвинувачення не обтяжує себе суворим дотриманням норм та вимог закону

Варто розглянути складові умов застосування ст. 391

Так, наприклад, умовою порушення ст.391 є поміщення засудженого до ПКТ або ДІЗО за дії, що мали на меті уникнення від подальшого відбування покарання. Але ж бувають випадки, коли обвинувачуються особи, які були поміщені до ПКТ або ДІЗО з інших причин. Обвинувачення, а часто й суд, на такі дрібнички не зважають.  Для суду вистачає самого факту поміщення до ПКТ, аби вважати правомірним застосування ст. 391, хоча це невірно.

Умовою застосування є також отримання засудженим двох стягнень. Часто ці стягнення – за якісь дрібні порушення, наприклад, не за «зразком» прибрана постіль, або – некоректно поводився з представником адміністрації, або – поміняв ліжко у камері. Як правило, за такі порушення накладається стягнення – позачергове прибирання приміщень або території установи. Характерно, що такі призначення відбуваються працівниками установи з розумінням того, що засуджений відмовиться його виконувати. Тобто штучне.

Звичайно, є норми, які вимагають і постіль прибирати, і коректно поводитися, є і заборона міняти призначене у камері ліжко. Але вважати такі проступки достатніми для того, щоб дії засудженого кваліфікувати як кримінальний злочин, за який можна дати три роки позбавлення волі – така позиція далека від адекватності покарання скоєному злочину.

Натомість, вважати складовим елементом кримінального злочину незастебнутий ґудзик або ліжко, прибране не за зразком – для багатьох працівників установ виконання покарань не є дивним.

Очевидно, що чимало таких стягнень штучні, і вони застосовуються лише для того, аби формально були витримані умови, за якими можна порушити ст. 391 КК.

Отже дуже часто порушення ст. 391 – це не намагання адміністрації добитися порядку в установі, це інструмент тиску на окремих засуджених, покарання з ознаками сваволі.

Разом з тим, згідно з п. 28.1 Мінімальних стандартних правил поводження, не рекомендується у якості стягнення застосовувати будь-яку працю, навіть прибирання території або приміщення. Це положення міжнародного документу ігнорується працівниками установ виконання покарань, а судді,здається, про таку норму й не знають.

До того ж, жоден з нормативних актів Департаменту не містить вичерпний перелік правопорушень, за які можуть застосовуватися стягнення. Це відкриває широкі можливості для зловживань з боку персоналу.

Є підстави вважати, що іноді засуджені умисно йдуть на те, аби до них була застосована ст. 391. Таким чином вони намагаються себе позиціонувати у середовищі засуджених як особу, яка «твердо» протистоїть адміністрації. Таким чином вони в їх розумінні підвищують свій авторитет у злочинному світі.

Застосування ст. 391 є доволі поширеним, щороку за цією статтею порушується декілька сотень справ (близько 600-800). На запит «Донецького Меморіалу» щодо кількості таких випадків Департамент інформації не надав, порадивши звертатись за статистикою до МВС.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль