пошук  
версія для друку
15.04.2009 | Андрій Гель

ПРО НЕДОЛІКИ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗМІНИ УМОВ ТРИМАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В МЕЖАХ ОДНІЄЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ

   

Кримінально-виконавче законодавство передбачає інститут зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі в межах однієї колонії. Сутність такої зміни полягає в тому, що в залежності від поведінки засудженого, його ставлення до праці, строку відбутого покарання тощо, його правовий статус в межах цієї ж колонії може суттєво змінюватися як в сторону зменшення обсягу правообмежень, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, так і сторону їх збільшення. Завданням цього інституту є стимулювання прагнення засудженого до виправлення, правослухняної поведінки та сумлінного ставлення до праці під час відбування покарання. Не можна не враховувати й того факту, що у більшості випадків, саме застосування норм цього інституту, як правило, створює необхідні передумови для подальшого застосування до засуджених норм інших інститутів прогресивної системи – зміни умов тримання засуджених шляхом переведення до колонії іншого виду, умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

Проте детальний аналіз відповідних норм чинного кримінально-виконавчого законодавства свідчить про наявність у ньому окремих прогалин та суперечностей, які негативно позначаються на практичній діяльності органів і установ виконання покарань.

В діючому законодавстві функціонування інституту зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі в межах однієї колонії передбачено у ч.1 ст. 100 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі- КВК), яка проголошує, що залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Разом з тим, КВК України не містить норми, яка б давала нам однозначну та вичерпну відповідь на питання: а в чому саме полягає зміна умов тримання засуджених в межах однієї колонії? Законодавець лише обмежується тим, що закріплює у ч.2 ст. 100 КВК України процесуальний порядок здійснення такої зміни. І лише системний аналіз норм, закріплених у ст.ст. 94-101 КВК України дає нам підстави дійти висновку, що зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі в межах однієї виправної колонії може полягати у переведенні засуджених з структурної дільниці одного виду – до структурної дільниці іншого виду у цій же колонії або з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення (або навпаки) у колонії максимального рівня безпеки. Виходячи зі змісту норми, закріпленої у ч.2 ст.100 КВК України, не може вважатися зміною умов тримання засуджених в межах однієї виправної колонії переведення їх на поліпшені умови тримання, які полягають в наданні засудженим права на додаткове витрачання грошей для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби (як це було передбачено у ч.2 ст.45 Виправно-трудового кодексу України), оскільки таке право надається засудженим лише на підставі постанови начальника колонії, яка не потребує подальшого погодження зі спостережною комісією.

Переведення засуджених з однієї дільниці до іншої тягне за собою збільшення (або зменшення) обсягу прав, наданих засудженому, надання (або скасування) певних пільг. Найбільшим обсягом прав і пільг користуються засуджені, які перебувають у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній або дільницях соціальної адаптації виховних колоній. Найбільш суворі умови утримання передбачені для засуджених, які перебувають у дільницях посиленого контролю (далі – ПК) виправних колоній.

Відповідно до ч.3 ст. 94 та ч.1 ст.95 КВК України, після відбуття передбаченого законом строку у дільниці КДіР, засуджені переводяться до дільниці ресоціалізації. Оскільки переведення засуджених з дільниці КДіР до дільниці ресоціалізації жодним чином не впливає на правовий статус засуджених, таке переведення не може бути віднесено до інституту зміни умов тримання в межах однієї колонії. Тим більш, що неможливим є і зворотне переведення: з дільниці ресоціалізації – до дільниці КДі Р. У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання засуджені після відбуття необхідного строку у дільниці КДіР переводяться до дільниці СР (ч.1 ст.99 та ч.3 ст.138 КВК України). Таке переведення з аналогічних причин також не може вважатися зміною умов тримання.

Закріплену ж у ч.4 ст.94 КВК України норму, яка передбачає можливість переведення з дільниці КДіР відразу до дільниці ПК засуджених, які під час перебування у дільниці КДіР виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки,навряд чи можна назвати обґрунтованою та гуманною. Така зміна умов тримання тягне за собою збільшення обсягу правообмежень для засудженого. Проте детально і об’єктивно вивчити особистість засудженого та його наміри за 14 діб перебування засудженого у дільниці КДіР (навіть з урахуванням даних, отриманих під час попереднього ув’язнення під варту) для того, щоб прийняти обґрунтоване та законне рішення, практично неможливо, і тому ця норма містить у собі потенційну небезпеку безпідставного погіршення правового становища засудженого. У даному ж випадку, ми лише через 14 діб перебування засудженого у виправній колонії приймаємо рішення про суттєве погіршення його правового становища і, минаючи дільницю ресоціалізації, одразу переводимо засудженого до дільниці ПК. Крім того, жодної критики не витримує і сформульована у ч. 4 ст.94 КВК України підстава для здійснення такого переведення: виявлення засудженим під час перебування у дільниці КДіР високого ступеню соціально-педагогічної занедбаності і потягу до протиправної поведінки. Навряд чи цю громіздку і незрозумілу для пересічного громадянина психолого-педагогічну конструкцію можна назвати правовою підставоюдля зміни умов тримання засуджених у бік їх погіршення. Хоча, як свідчить практика, ця норма широко використовується адміністрацією виправний колоній. Наприклад станом на 20.09. 2006 р. у шести дільницях ПК виправних колоній Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області утримувався 101 засуджений, з яких 53 – це засуджені, які були переведені до цієї дільниці на протязі 2006 р., в тому числі з них – 25 (або майже 50 %) – це засуджені, переведені у 2006 р. до дільниць ПК з дільниць КДіР, а решта (28 засуджених) – з дільниць ресоціалізації.

Найменший обсяг правообмежень встановлюється для засуджених у дільниці соціальної реабілітації (СР). Разом з тим, неможна залищити поза увагою і той факт, що із запровадженням КВК України структурної дільниці СР, в окремих виправних колоніях виникли проблеми з можливістю засуджених реалізувати своє право на зміну умов тримання в межах однієї виправної колонії шляхом переведення з дільниці ресоціалізації до дільниці СР. Такі проблеми характерні для тих окремих виправних колоній, у яких в силу певних причин до цього часу не обладнані дільниці СР (які повинні розташовуватися поза межами охороняємої зони) або взагалі відсутня можливість обладнання такої дільниці. Наприклад, така дільниця СР відсутня у Вінницькій виправній колонії (№86), яка розташована у центрі м. Вінниці. Внаслідок відсутності дільниці СР у цій колонії станом на 20.09. 2006 р. 175 засуджених (з 667, які на той час утримувалися в установі) не могли реалізувати своє право на зміну умов тримання шляхом переведення з дільниці ресоціалізації до дільниці СР, хоча і відповідали всім формальним ознакам, необхідним для застосування до них такої зміни умов тримання. Ще більш гірше становище у вирішенні цього питання має місце у виправних колоніях Управління ДДУПВП у Житомирській області, де дільниці СР взагалі відсутні у трьох виправних колоніях середнього рівня безпеки – Житомирській (№4), Коростенській (№71) та Райківській (№73). Такий стан справ призводить до численних обґрунтованих скарг засуджених у різні інстанції щодо порушення їх законних прав і інтересів. Вважаємо, що для розв’язання цієї проблеми необхідно таких засуджених переводити до дільниць СР інших виправних колоній того ж рівня безпеки (по можливості – в межах регіону відбування покарання), закріпивши підстави і порядок такого переведення у КВК України та відомчих актах Департаменту, оскільки законодавець виникнення такої ситуації не передбачав.

Аналогічна проблема існує і для засуджених, які згідно з ч.3 ст.18 КВК України залишені у слідчих ізоляторах (СІЗО) для роботи з господарського обслуговування діяльності цих установ, оскільки дільниці СР при СІЗО (яких до речі на території держави на цей час – 33) не обладнуються.

Наступна ізольована дільниця виправної колонії – це дільниця посиленого контролю (ПК). Утворення цієї дільниці та порядок тримання у ній засуджених передбачені у ч.ч.1,4 ст.94, ст.97 КВК України. Зокрема ст.97 КВК України передбачає, що у дільниці ПК виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений у виправній колонії максимального рівня безпеки, а засуджені у дільниці ПК виправних установ максимального рівня безпеки тримаються у приміщеннях камерного типу (далі – ПКТ). Крім того, відповідно до п.16 Правил у дільниці ПК виправних колоній засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції окремо від інших засуджених, у спеціально обладнаних приміщеннях (камерах).

Як ми вже зазначали вище, у цій структурній дільниці встановлюється найбільший обсяг правообмежень, і тому переведення засудженого до дільниці ПК з будь-якої іншої дільниці обов’язково має своїм юридичним наслідком погіршення його правового становища. Виходячи з цього, здавалося б, що чинний КВК України повинен чітко та однозначно визначати той вичерпний перелік юридичних підстав, які можуть тягнути за собою переведення засудженого до дільниці ПК. Проте аналіз чинного кримінально-виконавчого законодавства свідчить, що це далеко не так. Такі підстави законодавець передбачив у ч.4 ст.94 КВК України, яка зокрема встановлює, що у дільниці ПК можуть триматися:

1) засуджені, які під час перебування у дільниці КДіР виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження злочинної поведінки;

2) засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки і переведені з інших дільниць у порядку, встановленому КВК України.

На основних недоліках законодавчої конструкції та змісту першої частини цієї норми, яка надає можливість для переведення засуджених до дільниці ПК безпосередньо з дільниці КДіР ми вже детально зупинялися вище. Стосовно ж другої частини норми, закріпленої у ч.4 ст.94 КВК України необхідно зауважити наступне. По-перше, закріплена у ній психолого-педагогічна конструкція ”які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки” не може бути визнана юридичною підставою для зміни умов тримання засуджених у бік їх погіршення. По-друге, проаналізуємо, з яких саме інших дільниць виправної колонії законодавець дозволяє переводити засуджених до дільниці ПК. Друга частина цієї норми (ч.4 ст.94 КВК України) відсилає нас в свою чергу до тих норм КВК України, які регулюють порядок переведення засуджених з інших дільниць. Переведення засуджених до позбавлення волі регламентуються ст.101 КВК України, у якій в першому реченні ч.3 закріплена наступна норма: “Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; ...”. Отже, виходячи зі змісту цієї норми, до дільниці ПК (або дільниці ресоціалізації) із дільниці соціальної реабілітації можуть бути переведені засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання. Таким чином, вказана норма містить ще одну самостійну підставу для переведення засуджених з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ПК – злісне порушення режиму відбування покарання. В такому випадку залишається без відповіді й наступне запитання – чому ж законодавець у ч.4 ст.94 КВК для цієї ж категорії засуджених передбачає ще й таку додаткову юридичну підставу як “не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки”?

Наведене вище дозволяє дійти висновку, що в порядку зміни умов тримання в межах однієї виправної колонії за злісне порушення режиму відбування покарання засуджений може бути переведений лише з дільниці СР до дільниці ПК, або з дільниці СР до дільниці ресоціалізації, а під ”іншою дільницею”, з якої засуджений може бути переведений до дільниці ПК у встановленому КВК України порядку, законодавець визнає лише дільницю соціальної реабілітації і підставою для цього є злісне порушення режиму відбування покарання, а не ”відсутність готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки”.

Діюча конструкція ч.3 ст.101 КВК України виключає на законодавчому рівні можливість переведення до дільниці ПК засуджених, які утримуються у дільниці ресоціалізації і злісно порушують режим відбування покарання. Хоча практика свідчить про протилежне – більшість засуджених переводяться до дільниці ПК в порядку зміни умов тримання саме з дільниць ресоціалізації виправних колоній.

Необхідно підкреслити, що і жодна з інших норм КВК України не передбачає можливості та підстав для переведення засудженого з дільниці ресоціалізації до дільниці ПК, в тому числі й за порушення режиму відбування покарання.

Відсутність такої норми у КВК України теоретично унеможливлює на законодавчому рівні право адміністрації виправної колонії перевести засудженого з дільниці ресоціалізації до дільниці ПК за злісне порушення режиму відбування покарання, оскільки це не передбачено законом.

Суттєвим недоліком чинного кримінально-виконавчого законодавства є і той факт, що ані КВК України, ані Правила не встановлюють хоча би мінімально допустимого строку перебування засудженого у дільниці ПК, по відбуттю якого може бути вирішено питання про переведення його до дільниці ресоціалізації. Зокрема, частини 3 та 4 ст.97 КВК (Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці посиленого контролю) лише передбачають, що на кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру, а вже після реалізації цієї програми за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії засуджений переводиться до дільниці ресоціалізації. Отже, мінімальний строк перебування засудженого у дільниці ПК на законодавчому рівні не визначений і залежить лише від розпливчастого “строку реалізації індивідуальної програми”. Такий стан справ є неприпустимим, оскільки відсутність відповідної норми у законі може призвести до порушень законності з боку адміністрації виправної колонії шляхом необгрунтованого тримання засудженого у дільниці ПК.

І знову таки відповідь на запитання стосовно щодо мінімально можливого строку перебування засудженого у дільниці ПК ми знаходимо тільки у відомчому акті Департаменту, який має рекомендуючий характер і виданий у вигляді “Методичних рекомендацій щодо порядку зміни умов тримання засуджених шляхом переведення до дільниці посиленого контролю”, які 30 червня 2004 року були затверджені лише головою Департаменту (навіть не наказом Департаменту). У зазначених рекомендаціях більш детально виписані підстави і порядок переведення засуджених до дільниці ПК, процедура оформлення необхідних документів, їх розгляду, прийняття відповідного рішення, а також підстави і порядок переведення засуджених з дільниці ПК до дільниці ресоціалізації. Відповідно до розділу V (Порядок розгляду питання щодо переведення засуджених до дільниці ПК) цих Методичних рекомендацій, початковий термін перебування засудженого у дільниці ПК рекомендується визначати від трьох до шести місяців.

На нашу думку, в сучасних умовах розбудови правової держави в Україні та проголошення пріоритету прав людини і основоположних свобод, будь-які правові норми, які регулюють порядок зміни правового статусу засудженого до позбавлення волі (а тим більш у випадку збільшення обсягу встановлених правообмежень) повинні бути закріплені виключно на законодавчому рівні і регламентуватися КВК України, а не відомчими підзаконними актами.

Викладене дає підстави для наступних основних висновків.

1. У КВК України відсутня норма, яка б чітко та однозначно визначала юридичні підстави для зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі в межах однієї виправної колонії шляхом переведення до дільниці ПК.

2. У КВК України не визначений мінімальний термін перебування засудженого у дільниці ПК, після відбуття якого можливо його переведення до дільниці ресоціалізації.

3. У КВК України відсутня норма, яка б передбачала підстави і порядок переведення засудженого з дільниці ресоціалізації до дільниці ПК за злісне порушення режиму відбування покарання.

Оскільки наведений вище аналіз норм КВК України свідчить, що чинне законодавство, яке регулює інститут зміни умов тримання в межах однієї виправної колонії, потребує подальшого вдосконалення, пропонуємо, з урахуванням викладеного внести до КВК України наступні зміни і доповнення:

1. Частину 4 ст .94 КВК України викласти у наступній редакції:

“У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені чоловіки, переведені з дільниці ресоціалізації за злісне порушення режиму відбування покарання в порядку, встановленому цим Кодексом”.

2. Частину 4 ст.97 КВК України викласти у наступній редакції:

”Засуджений переводиться з дільниці посиленого контролю до дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом, не раніше ніж через три місяці перебування у дільниці посиленого контролю за умови відсутності у нього стягнень”

3. Частину 2 ст. 100 КВК викласти у наступній редакції:

“Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії, погодженою із спостережною комісією і полягає в переведенні засуджених: з однієї структурної дільниці колонії до іншої; з приміщень камерного типу у звичайні житлові приміщення, або із звичайних житлових приміщень до приміщень камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки. Не є зміною умов тримання переведення засуджених з дільниці карантину, діагностики і розподілу до іншої дільниці колонії”.

4. Назву ст.101 КВК України викласти наступним чином: ” Підстави та порядок зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі”.

5. Доповнити частину першу ст.101 КВК України реченням наступного змісту:

”Засуджені, які відповідно до ч.3 ст.18 КВК України залишені для роботи з господарського обслуговування у слідчих ізоляторах, а також засуджені, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки, в яких відсутні дільниці соціальної реабілітації, в порядку зміни умов тримання переводяться до дільниць соціальної реабілітації інших виправних колоній відповідного рівня безпеки в порядку, встановленому цим Кодексом та нормативними актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.”

6. Першу частину речення у ч. 3 ст.101 КВК України викласти у наступній редакції: “Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю; з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації;...”

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори