пошук  
версія для друку
15.04.2009 | Ірина Яковець

Проблеми співпраці Департаменту та спостережних комісій

   

У практиці здійснення громадського контролю мають місце випадки неправомірної відмови в проведенні спілкування представників спостережних комісій з засудженими, а також відмова у допуску до установи виконання покарань тих членів останньої, які притягувалися до кримінальної відповідальності, навіть за умови погашення судимості у встановленому законом порядку.

Подібну практику не можна визнати законною. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 25 КВК України спостережні комісії створюються для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань. При цьому дана норма визначає, що спостережні комісії діють на підставі Положення про спостережні комісії, що затверджене Кабінетом міністрів України (постанова № 429 від 01.04.2004р.). Саме останній документ й є основним нормативно-правовим актом, що визначає повноваження та порядок діяльності спостережних комісій. Аналогічна норма міститься й у Законі України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”.

У п. 6 Положення про спостережні комісії закріплено, що спостережні комісії мають право доручати членам комісії: – відвідувати установи виконання покарань, вивчати стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, умови їх праці та навчання, стан організації соціально-виховної роботи; – одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на спостережні комісії завдань;проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення.

Отже, як витікає зі змісту вищевказаної норми, члени спостережної комісії під час перебування в колонії отримують не побачення із засудженими, а проводять їх особистий прийом. Тому обмеження побачень членів спостережних комісій з засудженими на підставі п. 46 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань є неправомірним. Даний пункт стосується порядку надання побачень і телефонних розмов засудженим з родичами й іншими особами, а не порядку проведення особистого прийому.


Також порушенням чинного законодавства є обмеження допуску членів спостережних комісій, які притягувались до кримінальної відповідальності за умови погашення судимості. Положення про спостережні комісії чітко визначає, які особи за жодних обставин не можуть входити до їх складу. Це: судді, представники органів прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, служби безпеки, Державної кримінально-виконавчої служби, адвокати, а також особи, які мають не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість (п.8 Положення). Виходячи з наведеного, будь-які інші особи, в тому числі й ті, судимість відносно яких знята або погашена у встановленому законом порядку, мають право бути членами спостережної комісії та, відповідно, реалізовувати покладені повноваження у межах, визначених Положенням про спостережні комісії.

При цьому ні чинне законодавство, ні відомчі нормативно-правові акти не надають адміністрації установ виконання покарань або територіальним органам керівництва Департаменту самостійно приймати рішення про обмеження діяльності спостережних комісій (в тому числі й щодо здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених). Подібні дії прямо суперечать положенням ст. 25 КВК України.

Щодо обмеження діяльності окремих членів спостережних комісій, то Положення про спостережні комісії передбачає можливість припинення їх повноважень виключно у трьох випадках:

– за особистою заявою;

– за зверненням громадської організації, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що рекомендували особу до складу комісії;

– у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

Інших підстав для припинення повноважень члена спостережної комісії, в тому числі й обґрунтованих власними міркуваннями представників адміністрації колонії, Положення не передбачає. Більше того, надання членам спостережних комісій прав, вказаних у п. 6 Положення про спостережні комісії, а саме – формулювання «мають право», дозволяє стверджувати про існування у відповідних органів і установ обов’язку виконувати дії, необхідні для реалізації наданих членам спостережної комісії прав. Щодо обмежень у діяльності спостережних комісій – то вони також визначені у Положенні про спостережні комісії в наступному формулюванні: «Під час здійснення своїх повноважень спостережні комісії не вправі втручатися в оперативно-службову діяльність органів і установ виконання покарань». Інших обмежень у чинних нормативно-правових актах не передбачено.

Як свідчать наші дослідження, діяльність спостережних комісій має у переважній більшості областей виключно формальний характер. Всі документи (витяги з протоколів спільних засідань, подання тощо) готуються самою адміністрацією установ виконання покарань, а представники спостережних комісій лише проставляють на них печатку та отримують свій примірник документів. Жодних виїздів в установи та участь у засіданнях комісій не здійснюється. У ряді регіонів України мають місце й зворотні випадки, коли члени спостережних комісій відмовляються погоджувати подання адміністрацій установ виконання покарань про застосування ст. 81 або 82 КК України з підстав, не передбачених законом, зокрема, виходячи зі складу злочину (особливо це стосується засуджених за зґвалтування та ряд інших злочинів проти особи). Формально, у положенні про спостережну комісію, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України, при покладанні на ці комісії повноваження: „...разом з органами і установами виконання покарань вносять до суду.... подання відносно умовно-дострокового звільнення засуджених...”, не передбачається підстав, за якими вони можуть відмовитись вчинити подібні дії.

Але, оскільки у своїй діяльності спостережні комісії керуються різними законодавчими актами, в тому числі й КВК України, видається, що відмова у направленні спільного подання все ж таки може мати місце з боку спостережної комісії з тих же підстав, якими керується адміністрація установи виконання покарань при прийнятті рішення щодо доцільності представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення.

Як свідчить аналіз положень КВК України, адміністрація установи виконання покарань може прийняти рішення про недоцільність представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення лише у випадку, коли він не довів своє виправлення, висновок про що робиться на підставі поведінки засудженого та ставлення до праці за весь період відбування кримінального покарання. Якщо спостережна комісія при відмові у направленні до суду спільного подання щодо умовно-дострокового звільнення особи керується будь-якими іншими обставинами – її дії є неправомірними та такими, що порушують, перш за все, норму статті 81 КК України.

Більш того, враховуючи, що спостережні комісії є органом, одним з основних напрямків діяльності яких є саме громадський контроль за дотриманням прав, свобод і законних інтересів засуджених, відмова у направленні спільного подання, що фактично порушує законні інтереси й права засуджених, тягне за собою невиконання основного обов’язку спостережної комісії. Водночас спостережні комісії не ознайомлюються зі справами осіб, яким рішенням комісії установи відмовлено в умовно-достроковому звільненні чи заміні невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням. Їх відсутність на спільних засіданнях комісії установи також виключає можливість реалізувати повноваження по здійсненню громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених при відмові у застосуванні ст. 81, 82 КК України.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори