пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200911
27.04.2009 | Володимир Яворський, виконавчий директор УГСПЛ
джерело: www.helsinki.org.ua

Відповідність оперативно-розшукової діяльності, що здійснюється СБ України, стандартам прав людини

   

Очевидним є вклад правоохоронних органів і, зокрема, СБУ в боротьбі зі злочинністю. Проте при цьому важливо відстежити, завдяки чому відбувається досягнення цих цілей. А точніше, наскільки дотриманий необхідний у демократичному суспільстві баланс між втручанням в права людини та основні свободи й досягненням цих важливих для суспільства цілей.

Одразу варто констатувати, що на сьогодні діяльність підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ОРД), часто порушує європейські стандарти прав людини. Права людини ще не стали тією категорією, які насправді на практиці обмежують від зловживань роботу правоохоронних органів й, зокрема, СБУ.

Відповідно до європейських стандартів прав людини, зокрема, Європейської конвенції про захист прав людини та відповідних рішень Європейського суду з прав людини, а також інших Конвенцій Ради Європи, оперативно-розшукові заходи можуть здійснюватися лише при певних чітких вимогах, оскільки вони обмежують права людини та основні свободи: повинні бути чітко визначені цілі обмеження, процедура має бути чітко викладена в законодавстві, а також мають існувати необхідні гарантії дотримання прав людини.

Українська реальність ґрунтується на законі про оперативно-розшукову діяльність (ОРД) та загалом кримінально-процесуальному законодавстві, що не узгоджуються зі стандартами прав людини. Закон про ОРД був прийнятий на початку 90-х, а Кримінально-процесуальний кодекс взагалі у радянські часи, й ці документи не змінювалися концептуально, що пояснює цю неузгодженість. Також адміністративна практика правоохоронців через розширене тлумачення чи просто свавілля з-за нечіткості регулювання додає ще більше порушень прав людини.

У своєму виступі я торкнуся лише декількох форм оперативно-розшукових заходів (ОРЗ), що викликають стурбованість: зняття інформації з каналів зв’язку та негласні обшуки. Відповідно до європейських стандартів при «знятті інформації з каналів зв’язку», або як це в народі частіше називають «прослуховуванні телефонів», повинні дотримуватися такі вимоги:

– Такий захід має бути виключним і застосовуватися лише в крайніх випадках, а закон повинен чітко визначати перелік злочинів, за якими можливі такі ОРЗ. Указівки на тяжкі чи особливо тяжкі злочини, що існують в чинному законодавстві, є надто широкими за змістом і є явно недостатніми. При наданні санкції необхідно оцінювати, чи можливо отримати цю інформацію іншим шляхом, чи взагалі можливо отримати таку інформацію саме цим шляхом, що практично відсутнє в українській практиці.

– Повинен існувати незалежний контроль за таким заходом: запровадження його тільки за санкцією суду, а використання матеріалів контролюється незалежним органом із захисту персональної інформації. В Україні відсутній незалежний орган контролю використання персональної інформації, та і загалом порядок використання отриманої інформації не має чіткого регулювання.

– Строк зняття інформації з каналів зв’язку повинен бути чітко визначений в законі, чого немає в українському законодавстві: найчастіше цей термін не може перевищувати 3-6 місяців. На практиці, надаючи санкцію, суди встановлюють такий строк, проте такого обов’язку вони не мають. Фактично, такий строк законодавством обмежений строком оперативно-розшукової чи кримінальної справи, котрі можуть тягнутися багато років, а отже, формально дозвіл на зняття інформації може бути чинним протягом достатнього довгого часу.

– Особу повинні повідомляти про такі заходи після їх закінчення з метою мати можливість оскаржити правомірність цих дій, коли це не суперечить розслідуванню. В Україні це можливо лише при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи після завершення попереднього слідства і то з певними винятками. На практиці, понад 80 % осіб навіть не здогадуються про втручання правоохоронних органів у їхні права.

В Україні зняття інформації з каналів зв’язку здійснюється без належного, ясного та передбачуваного законодавчого регулювання. Закону про ОРД в цьому питанні бракує чіткості та гарантій захисту прав людини, про що прямо вказано в рішенні Європейського суду з прав людини «Волохи проти України». А процедура отримання санкції суду взагалі не визначена законом. Явно не повноваженнями Кабміну чи Верховного суду є визначати таку процедуру.

Саме тому у справі за позовом В.Якубенка до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною Постанови Кабміну № 1169 від 26 вересня 2007 року, якою було затверджено «Порядок отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації», 16 січня 2009 року Окружний адміністративний суд міста Києва видав Окрему ухвалу, в котрій зобов’язав Кабмін розробити й подати законопроект щодо порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, що тимчасово обмежують права людини, та використання здобутої інформації. На виконання Ухвали було надано один місяць, проте вже пройшло понад 4 місяці, а Кабмін й надалі не виконує це рішення суду.

Отримання ж такої інформації, як інформація про дзвінки абонента, хронометраж дзвінків, пересування абонента, лог-файли користувачів Інтернету, що також входять до таємниці приватного життя й кореспонденції, часто отримуються без санкції суду, оскільки законодавство взагалі чітко не визначає цю процедуру.

СБУ, за даними Верховного суду, подала до судів у 2008 році 8 тисяч 323 подання про зняття інформації з каналів зв’язку, що становить третину від загального обсягу санкцій. При цьому, у середньому щорічно СБУ закінчує розслідування не більше 900 кримінальних справ, з яких не більше 700 потрапляють до суду. Виходить, що понад 7,5 тисяч санкції отримані не з метою розслідування кримінальних справ. Виникає запитання з якою метою, як не розслідування кримінальних справ, робилися такі заходи?

За даними Генеральної прокуратури лише 19 % матеріалів, отриманих у результаті ОРЗ СБУ, надалі використовуються при порушенні кримінальних справ. Наприклад, у місті Києві та Київській області з отриманих 96 дозволів суду на проведення оперативно-технічних заходів як доказ у кримінальній справі не використано жодного. Виникає питання: з якою метою здійснюється 4/5 усіх оперативно-розшукових дій СБУ та яким чином використовуються матеріали, отримані в результаті таких дій?

Не дивують тоді заяви багатьох політиків про їхнє постійне прослуховування, хоча й не можна стверджувати, що за це несе відповідальність лише СБУ.

Згідно з відповідями СБУ на інформаційні запити, діяльність СБУ з моніторингу Інтернет- трафіку й електронних повідомлень здійснюється відповідно до закону про ОРД. Проте для всіх очевидно, що це неможливо, оскільки цей моніторинг є загальним і не заснованим на індивідуальному підході, а отже, не може здійснюватися відповідно до порушених оперативно-розшукових справ та санкції суду, що вимагається законодавством. Тоді стає зрозумілим, що чітких правових підстав для цього оперативно-розшукового заходу просто немає. Він здійснюється на підставі таємних інструкцій, що явно не узгоджується з демократичними стандартами.

Ті ж самі проблеми існують й щодо негласного проникнення до житла: процедура отримання санкції не визначена законом і не існує належних гарантій захисту прав людини. Огляд цих декількох оперативно-розшукових заходів показує серйозні проблеми дотримання прав людини з боку СБУ.

Очевидно, що для усунення цих проблем, необхідно впроваджувати реформу кримінальної юстиції відповідно до затвердженої в квітні 2008 року Указом Президента Концепції. Ця концепція закладає підґрунтя реформи діяльності всіх правоохоронних органів. А вже після цієї функціональної реформи, варто здійснювати реформу інституційну окремих правоохоронних органів. На сьогодні, реформа СБУ здійснюється окремо й попереду реформи функціональної (дивіться, наприклад Концепцію реформи СБУ, що затверджена Указом Президента), а тому навряд чи можна очікувати істотне покращення дотримання прав людини цією службою при реалізації виключно окремої власної інституційної реформи.

Функціональна невизначеність породжує певний хаос у діяльності органів влади. Як ще можна пояснити той факт, що Кабмін доручив розробку законопроекту про державну реєстрацію Інтернет-ЗМІ саме СБУ? Яким чином це вписується в сучасне розуміння завдань і функцій сучасної спецслужби? В якій демократичній країні законодавство щодо медіа доручають розробляти спецслужбі?

Проте певні речі, а саме посилення звітності СБУ та контролю за її діяльністю, можна зробити вже сьогодні, навіть без істотних змін законодавства. У сучасній демократичній країні, спеціальні служби оприлюднюють щорічні звіти про свою діяльність. Такі звіти є вільно доступними в таких країнах, як США, Канада, Великобританія та багато інших. Такі звіти містять узагальнені данні про оперативно-розшукову діяльність спецслужби. Зокрема, такі щорічні публічні звіти СБУ повинні включати:

– кількість заведених оперативно-розшукових справ; кількість справ, що були порушені з порушеннями законодавства; кількість оперативно-розшукових справ, на підставі яких були порушені кримінальні справи;

– кількість порушених кримінальних справ; кількість справ, відкритих з порушенням законодавства; кількість справ, доведених до суду та кількість з цих справ, за якими винесено обвинувальні вироки;

– кількість подань про отримання санкції суду та кількість отриманих дозволів на зняття інформації з каналів зв’язку та негласний обшук, а також відсоток їхнього використання, як доказ у кримінальному процесі;

– кількість обшуків та виїмок документів і майна, проведеного працівниками СБУ;

– кількість затримань осіб, здійснених працівниками СБУ;

– кількість встановлених спостережень за особами;

– кількість екстрадицій, здійснених працівниками СБУ;

– узагальнену інформацію про інші оперативно-розшукові заходи, що здійснювалися СБУ.

Ці дані зможуть показати реальну картину діяльності СБУ, дозволять побачити ефективність заходів, що спрямовані на розслідування злочинів, проте обмежують права людини. Дозволять зрештою оцінити, наскільки існує баланс між обмеженням прав і боротьбою зі злочинністю. На сьогодні, очевидно, що такого балансу немає – обмеження прав, як і раніше, домінує серед заходів й часто здійснюється без реальної суспільної необхідності.

На сьогодні ж навіть узагальнені дані про оперативно-розшукову діяльність входять до переліку даних, що становлять державну таємницю. Ці дані стали таємницею з ініціативи СБУ, котра начебто останні роки публічно висловлює прагнення до впровадження демократичних стандартів у своїй роботі. Тому першим початком має стати виключення зі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, пункту 4.4.8: «Відомості про статистичні показники оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, що дають змогу здійснити кількісну оцінку оперативних сил і засобів, які застосовувалися для здійснення цієї діяльності, але не розкривають об’єкти спрямувань цих заходів».

СБУ останні два роки готує Білу книгу, в котрій розповідає про свої досягнення. Проте, на жаль, такі книги не містять жодної інформації про характер і масштаб обмежень прав людини, що не дозволяє належно оцінити ефективність цієї служби, а також визначити, чи її діяльність відповідає стандартам прав людини. За цією книгою неможливо відстежити баланс у діяльності СБУ між необхідністю обмежень прав людини й свобод і досягненням певних суспільно-важливих цілей (наприклад, безпеки). Цим СБУ невигідно вирізняється від сучасних спецслужб демократичних країн.
Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори