пошук  
версія для друку
07.05.2009 | Олег Мартиненко

Права жінок-правоохоронців та політика гендерної рівності: досвід інших країн у вітчизняному контексті

   

Процеси становлення гендерного паритету як складової державної політики викликали не тільки необхідність окремого вивчення стану дотримання прав жінок у правоохоронних органах, але й розробки відповідних заходів попередження порушення їх прав. Такі превентивні заходи, у свою чергу, потребують чіткого уявлення щодо проблем універсального характеру, притаманних для більшості поліцейських інституцій, в яких працюють жінки.

У США та країнах Західної Європи дослідження наявних проблем жінок-правоохоронців були ініційовані на початку 1980-х років тенденціями гендерної рівності у сфері працевлаштування та кадрового менеджменту. Від самого початку вони були спрямовані на збільшення кількості жінок у підрозділах поліції, розробку моделей відбору жінок на різні посади, а також на подолання проблем, пов’язаних із адаптацією жінок до субкультури виключно чоловічого поліцейського колективу.

Серед досвіду американських поліцейських структур досить типовим з цієї точки зору є проект «Нове робоче місце для жінок» щодо залучення більшої кількості жінок на службу та профінансований у 1995 році Міністерством праці США для департаменту поліції м. Альбукерка (Нью-Мехіко). Зміст проекту є цікавим тому, що для його реалізації було розроблено нову стратегію залучення жінок до роботи в поліції і вже за два роки кількість жінок, що проходили службу в поліцейських підрозділах, зросла від 10% до 25%, а питома вага жінок-представників етнічних меншин у деяких відділах сягнула 47% [1, C. 41-43].

Для українських правоохоронних структур вказаний проект є цікавим з огляду на те, що зазначена стратегія базувалася на ретельному вивченні умов праці жінок-поліцейських та відповідним чином розробленому плані щодо нейтралізації виявлених недоліків. На підготовчому етапі були проведені опитування чоловіків та жінок, анонімні бесіди із поліцейськими керівниками та викладачами, проаналізовано увесь наявний статистичний матеріал. Як результат, основний акцент було зроблено на подоланні наступних блоків проблем.

Труднощі складання силових та швидкісних фізичних тестів, обумовлені специфікою жіночої анатомії. Хоча з 1972 року було встановлено єдині стандарти фізичної підготовки для жінок та чоловіків, практика довела, що встановлені стандарти не відповідають особливостям жіночої анатомії. Ситуацію було виправлено за рахунок змін у комплексі випробувань для жінок щодо фізичної витривалості; введення спеціальних тренувальних курсів, що дозволяють жінкам збільшити силу верхньої частини тіла та активний обсяг легенів. Додатково у навчальній програмі найбільш складні фізичні заліки були перенесені зі стадії вступного тестування на стадію випускних іспитів.

Проблеми використання прийомів самозахисту у реальній протидії злочинцям. Менший зріст та вага, схильність правопорушників зневажати жінок-поліцейських, існування певних складнощів при застосуванні зброї та фізичної сили роблять жінок-поліцейських потенційно уразливими, якщо вони опиняються у конфліктній ситуації під час несення служби. З огляду на це Інститутом кримінальної юстиції США було запропоновано розробку спеціального навчального курсу для жінок-правоохоронців. Під час практичних занять цим курсом передбачається вироблення психологічної стійкості та впевненості, вміння тримати особисту дистанцію, а також таких специфічних для жінок навичок, як влучна стрільба та ефективне переслідування у туфлях на високих підборах,  вміння проводити прийоми рукопашного бою у положенні лежачи, більш широке використання захватів та больових прийомів.

Непристосованість поліцейського обладнання для його використання жінками. До 33% жінок-поліцейських відмітили, що форма та спорядження, яка їм видається, хронічно не відповідають їх розмірам. Поліцейськими підрозділами були здійснені спеціальні заходи щодо придбання комплектів поліцейської форми значно меншого розміру, призначених для забезпечення жінок, комплектування патрульних машин та аптечок засобами жіночої гігієни, а також переобладнання частини приміщень, в яких раніше працювали виключно чоловіки, під жіночі роздягальні та душові кабіни. Окрему увагу було привернуто до можливості комплектування підрозділів вогнепальною зброєю та спеціальними засобами з меншими розмірами та вагою, що робить їх використання жінками більш ефективним.

Проблеми у кар’єрному просуванні через упередженість керівників-чоловіків. Враховуючи той факт, що на 2000 рік у США посади начальника поліцейського підрозділу посідали лише 123 жінки, було значно розширено представництво жінок у кадрових та відбіркових комісіях, розроблено чіткі методики проведення співбесід та оцінювання кандидатів на керівні посади, активно підтримується інститут офіційного наставництва для жінок.

Розповсюдження сексуальних домагань як негативного явища у робочому середовищі. Спеціальні дослідження виявили, що в американських та європейських підрозділах питома вага жінок, які ставали об’єктом сексуальних домагань, майже однакова – 67% та 68% відповідно. Для нейтралізації проблем у цьому напрямку розроблені навчальні програми для керівників підрозділів, проводяться заняття з персоналом поліції та раптові перевірки на робочих місцях. До програми іспитів для підвищення по службі внесені питання протидії сексуальним домаганням та гендерної дискримінації.

Попри такий обсяг досліджень жіночих професіональних проблем в американській літературі досить слабким за розробленістю залишається питання ефективності поєднання служби в поліції з функціями жінок у сфері домогосподарства, соціально-побутових умов проходження служби.

Ці питання були більш характерними для публікацій, присвячених умовам праці німецьких жінок-поліцейських, які були вперше висвітлені у 1979 році за результатами дослідження, здійсненого фірмою «Форум-3». Під час вказаного дослідження були вивчені психологічні, соціальні, медико-біологічні та етичні проблеми, які зазвичай мають вирішувати жінки у поліції Німеччини. Водночас було висунуто аргументи на користь того, що саме жінки мають більш високий рівень компетентності у питаннях соціально-побутового плану, аніж їх колеги-чоловіки, оскільки значно швидше адаптуються до умов служби та проявляють більшу сумлінність.

Було встановлено, що при меншій фізичній силі жінки частіше за чоловіків вирішують конфліктні ситуації, в яких потребується втручання поліції, а також краще ведуть службову документацію. Дещо пізніше низкою досліджень було підтверджено, що найбільш ефективно жінки проявляють себе в роботі із підлітками, з потерпілими дітьми та жінками, при вирішенні конфліктних ситуацій, що виникають на побутовому ґрунті та у сфері групових спорів. Причиною цього є стиль роботи жінок-правоохоронців, якому більшою мірою притаманні співчуття, терпеливість, уміння вислухати, значно нижчий рівень агресивності [2, C. 41]. Результати досліджень стали основою для розширення прийому жінок до німецької поліції, питома вага яких у складі кримінальної поліції у 1989 році складала вже 14%.

Після об’єднання Німеччини у працях поліцеїстів-дослідників активно дискутувалося питання помітного погіршення ефективності роботи жінок східних земель як наслідок погіршення їх соціальної захищеності. Європейською Асоціацією жінок-поліцейських, яка займалася вивченням питань адаптації своїх колег з колишньої НДР до нових умов було відзначено, що при соціалістичному режимі жінки користувалися цілим пакетом соціальних пільг, не передбачених наразі законодавством ФРН. Так, вони мали можливість отримувати освіту заочно, піти в оплачувану річну декретну відпустку. Жінки, що мали на утриманні малолітніх дітей, користувалися послугами дошкільних закладів із функціями продовженого дня, правом на скорочений робочий день та на додатковий вихідний день для ведення домогосподарства щомісяця [3, C. 2-4].

Німецькими поліцеїстами також було започатковано тематику доцільності розробки спеціального законодавства для регламентації діяльності жінок-правоохоронців. В Німеччині, наприклад, на підставі ч. 2 ст. 3 та ч. 3 ст. 33 Конституції при умові однакового рівня професіональної підготовки співробітників дозволяється надавати перевагу саме жінкам. На цих конституційних засадах згодом було розроблено Концепцію про службу жінок в поліції, що сьогодні дозволяє їм реалізовувати свій потенціал на усіх напрямках поліцейської діяльності. Одним з результатів такого запровадження висновків досліджень стало збільшення у 2000 році питомої ваги жінок до 40% від загальної кількості особового складу поліції Німеччини.

Порівняльні опитування наприкінці 1990-х виокремили також наявність дискримінаційної практики стосовно жінок в майже усіх поліцейських підрозділах, незалежно від країни дослідження. Так, американські та британські жінки-правоохоронці у 55-60% випадків відзначали існуючу протидію з боку чоловіків, пов’язану зі спробою розширення сфери владних повноважень жінок. 47% американських та 25% британських жінок-поліцейських скаржилися на дискримінації при наданні можливості отримати більш високий рівень освіти. На відміну від цих показників, в поліції  Східної та Західної Європи дискримінація щодо жінок проявляється, перш за усе, в широкому залученні жінок до додаткової праці у неробочий час, на що вказали 37% опитаних жінок у поліцейських підрозділах західних та 100% опитаних – східних країн [4].

На території Російської Федерації дослідження, присвячені проблемам служби жінок у силових структурах, не проводилися до 1998 року. Вперше ця тема стала окремим напрямком роботи після парламентських слухань «Жінки та Збройні Сили Російської Федерації» 13 квітня 1999 року. Не існувало також досліджень, які б узагальнювали зарубіжний досвід жінок-правоохоронців, за винятком дисертаційної роботи Щелкунової М.В. щодо організаційних аспектів діяльності жінок в поліції інших країн. З 1999 року починають з’являтися публікації за результатами пілотажних досліджень процесу адаптації жінок в ОВС, рівня конфліктності стосунків між чоловіками та жінками, причин їх звільнення. Було також зафіксовано розповсюдженість сталих стереотипів стосовно найбільш доцільного використання жінок, згідно яких чоловіки вказували паспортну та кадрову служби, органи дізнання та слідства, експертно-криміналістичні відділи як найбільш «відповідні» для жінок місця працевлаштування.

Опитування 1997-1999 рр. серед жінок в підрозділах російських ОВС у 44% випадках підтвердили існування практики дискримінації за ознакою статі, яка здебільшого стосується просування по службі (37%) та прийому на роботу (30%). Досить показовим є той факт, що на дискримінаційну практику вказували біля 61% керівників-жінок, у той час як 69% керівників-чоловіків заперечували такий стан речей у підрозділах міліції [5, C. 121]. У 2007 році ця тенденція збереглася. Більшість опитаних (до 75%) зазначала, що провідними причинами відмови жінкам при прийомі на роботу є переконаність керівників в тому, що робота в міліції є виключно чоловічою справою; наявність неповнолітніх дітей, що практично унеможливлювало службові відрядження; реальна перспектива для жінок молодшого віку піти у декретну відпустку [6, C. 120-121].

У російських джерелах окремою темою проходить проблема змін у структурі професійної мотивації жінок в силових структурах. Відзначається, що на відміну від попередніх етапів масового приходу жінок до лав правоохоронців, сучасне збільшення жінок-рекрутів викликане не патріотичними почуттями, а низьким матеріальним рівнем російських сімей, відсутністю стабільних робочих місць. Соціальна активність жінок у сфері правоохоронної діяльності, таким чином, обумовлена не їх суспільно-позитивною мотивацією та самосвідомістю, а потребами більш нижчого рівню.

На відміну від сучасних західних поліцеїстів, російські дослідники приділяють більшу увагу правовому забезпеченню проходження служби жінками, оскільки вважають чинне законодавство таким, що не містить реальних гарантій соціального та правового захисту жінок-правоохоронців. Романова В.В. відзначає, що існуюча нормативна база не враховує таких необхідних аспектів, як поєднання жінками службових та сімейних обов’язків, особливостей їх залучення в екстремальних ситуаціях, складнощів у виробці бойових та фізичних навичок [6, C. 6].

Надання додаткових прав жінкам, на думку російських вчених, має свій сенс, оскільки є засобом зниження негативних наслідків фактичної нерівності. Стратегія надання цих прав при цьому переслідує не максимальне розширення їх обсягу в подальшому, а науково обґрунтоване виокремлення тих з них, що в силу суто біологічних причин можуть належати лише жінкам. Такий підхід базується на розумінні захисту прав жінок та вирівнювання їх правового статусу шляхом надання їм додаткових гарантій і підтримки, пов’язаних виключно з природними відмінностями між жіночою та чоловічою статтю [5, C.107].

В Україні ідея створення цілісної кон­цепції правового регулювання діяльності жінок-працівників органів внутрішніх справ також підтримується рядом фахівців, які вказують на чисельні недоліки діючої нормативної бази, яка є наслідком невдалих компромісів, непродуманих рішень, недоглядів і помилок законодавця. Так, до 1999 року збереженню офіційної гендерної диспропорції сприяли правила вступу до навчальних закладів системи МВС, що обмежували кількість дівчат, які приймалися до навчання, в межах 5-10% від загальної кількості щорічного набору курсантів.

Порушуючи питання щодо негативних наслідків для здоров’я жінок, які поєднують функції материнства з безперервною виробничою працею, пропонується внести окремі розділи, присвячені питанням прийняття на службу до органів внутрішніх справ жінок та проходження ними служби в тих чи інших структур­них підрозділах, а також розробити спеціальні норми, котрі б забезпечували охорону праці жінок-правоохоронців [7, C. 283-287].

Проте більшість вітчизняних напрацювань стосувалася вивченню проблем управлінського та соціально-психологічного плану, що дозволило визначити основні напрямки подальшої розбудови гендерних засад в діяльності ОВС.

Пілотажні дослідження визначили досить слабкий рівень вивчення питань професійної самореалізації жінок в умовах воєнізованих колективів, а також поставили проблему мотивації вибору жінками професії правоохоронця. Були виявлені тенденції, аналогічні російському ринку праці, коли 47% українських жінок-правоохоронців пішли на службу через необхідність мати гарантовану трудову зайнятість та службовий зріст. Ще 28,9% опитаних віддають перевагу роботі у чоловічих колективах через реальну перспективу влаштування особистого життя. Тобто майже 77% опитаних жінок обрали роботу в ОВС в силу труднощів економічного характеру та негативних факторів суспільного розвитку [8, C. 21-24].

Окремо було досліджено особистісні зміни жінок, які працюють під впливом таких специфічних факторів правоохоронної діяльності, як висока стресогенність, сувора регламентація індивідуальної поведінки та чітка субординація стосунків. У якості проблеми для подальшої розробки було визначено процес маскулінізації жінок, як результату сприймання і засвоєння ними суто чоловічих стереотипів поведінки, що складає зміст початкової професійної деформації. Результати здійсненого протягом трьох років психологічного вивчення курсантів зафіксували постійну позитивну динаміку різних видів агресивності у дівчат-курсантів внаслідок впливу міліцейської субкультури на особистість в процесі професійного становлення. Одночасно відзначено, що робота в підрозділах ОВС підвищує рівень самооцінки жінок, стимулює їх подальшу професіоналізацію, надає досить широкі можливості для самореалізації.

Як недолік існуючої системи професіональної підготовки, вітчизняними джерелами відзначено відсутність спеціалізованих адаптаційних програм, спрямованих на допомогу жінкам з числа молодих фахівців в усвідомленні свого статусу та формальних обов’язків, засвоєння необхідних рольових позицій при вирішенні конфліктних питань. Перший прототип такої програми, розроблений у 1997 р. фахівцями Харківського університету внутрішніх справ, складався з дванадцяти занять та передбачав подальшу розробку відповідних корекційних програм різного ступеню інтенсивності та напрямку [9, C. 205-213].

Окремим завданням в ряді публікацій визначено запровадження спеціального навчання для персоналу ОВС неприпустимості дискримінації жінок та вивчення ситуації з сексуальними домаганнями до жінок на робочому місці.

Проведений аналіз наукових джерел дозволяє сформувати перелік питань, які наразі є найбільш проблемними в діяльності жінок-правоохоронців та об’єктом найбільш активної уваги фахівців у сфері поліцеїстики, прав людини та гендерних питань. У своєму скороченому варіанті він може виглядати наступним чином:

1.  Проблеми, що виникають через необхідність поєднання служби із домашніми обов’язками.

2.  Протиріччя між інтересами державної служби та репродуктивною функцією жінок.

3.  Дискусійність позитивного впливу наступних психофізіологічних особливостей жінок на якість виконання ними професійних обов’язків:

-  більш високий рівень емоційності,  самокритичності та комунікабельності;

-  розвиненість інтуїції, емпатії;

-  більш високий рівень виконавчої дисципліни;

-  більша схильність до робочих стресів;

-  менша залежність від шкідливих звичок (алкоголь, куріння);

-  менша фізична сила;

-  більш низький рівень агресивності.

4.  Розрив, що існує між декларацією рівних можливостей та реальним рівнем дискримінації жінок.

5.  Наявність проблеми сексуальних домагань на робочому місці.

6.  Проблема адаптації до умов роботи у чоловічому середовищі.

7.  Проблемні питання у сфері соціальної та правової захищеності жінок.

Ми сподіваємося, що врахування означених проблем стане в нагоді при реалізації державної політики в сфері забезпечення гендерної рівності, а також при формуванні відомчих програм попередження порушень прав жінок, до розробки яких запрошуємо усіх зацікавлених фахівців.

Мартиненко О.А., доктор юридичних наук

 

Список використаної літератури:

1.  Женщины в полиции США. ГИЦ МВД России / Профессионал, 2000, №8, С. 41-43.

2.  Wormer K. van. Are Males suited to police work?//Police studies, 1981, №3(4), Р. 41-44.

3.  Gutges K. Police women before and after the fall of the “iron curtain” in Germany, a comparison // ENP News Letter, 1998, November, №3, Р. 2-4.

4.  Brown J. Integrating women into policing: a comparative European perspective//Policing in Central and Eastern Europe: Comparing Firsthand Knowledge with experience from the West. – Slovenia: College of Police and Security Studies, 1996. http://www.ncjrs.gov/policing/int627.htm.

5.  Щелкунова М.В. Организационно-правовые основы службы женщин в полициях зарубежных стран. Дис. канд.юрид.наук: 12.00.13. – М.: РГБ, 2003.

6.  Романова В.В. Служба женщин в органах внутренних дел: правовые и организационные аспекты. Дис. канд.юрид.наук: 12.00.11. – М.: РГБ, 2007.

7.  Львова II.М. Особливості правового регулювання служби жінок-працівників органів внутрішніх справ // Вісник УВС, 2000, №11, С. 283-287.

8.  Лапшина В.Л. Социально-психологические проблемы профессиональной самореализации женщин-сотрудниц ОВД. // Вісник УВС, 1999, №8, С. 21-24.

9.  Мартиненко О.А. Проблеми професійної адаптації жінок  у системі правоохоронних органів // Вісник Луганського ін-ту внутр.справ, № 4. – Луганськ: Луганський ін-т вн.справ, 1998, С. 205-213.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори