Кожен 14-ий в Україні стикався з насильством міліції
Кожен чотирнадцятий житель України зазнавав катувань з боку представників міліції. Лише за останній рік подібних випадків було майже сто тисяч. Про це свідчать спільні підрахунки Української Гельсінської спілки та інших правозахисних організацій. Проте більшість постраждалих від рук міліції бояться будь-кому розповідати про це, бо не вірять, що держава здатна захистити їх від свавілля й помсти. Спеціально створена служба внутрішньої безпеки МВС розслідує злочинні дії з боку правоохоронців і карає винних. Але від цього насильства у райвідділах менше не стає.
Художник-дизайнер із Харкова Світлана Поміляйко та її колега Наталя потрапили до міліції, коли на заводі, де вони працювали, зникло кілька комп’ютерів. Правоохоронці говорили жінкам, що вони мають виступити у ролі свідків. Але коли за ними зачинилися двері Орджонікідзевського райвідділу, їх, за словами Світлани Поміляйко, почали катувати працівники міліції.
«Мене били по голові, одягали пакет на голову. Один я прогризла, тоді одягнули другий, і я втратила свідомість. Нас щипали плоскогубцями, вимагаючи зізнання у крадіжці комп’ютерів. Ми відмовлялися брати на себе злочин, якого не робили. Через вісім годин вони відпустили нас у місто, побитих і виснажених, так спокійно, наче це для них була звична щоденна процедура», – пригадує Світлана Поміляйко.
Правоохоронців провокує на агресію безкарність?
Після того випадку Світлана більше місяця лікувала побої, втратила роботу і залишилася з двома дітьми на руках, практично без засобів до існування. У справедливість українських правоохоронців жінка більше не вірить, і боїться помсти з боку своїх колишніх катів. Так сталося, що трьох співробітників райвідділу, які з неї знущалися, звільнено з роботи, суд над ними триває.
Втім цей випадок є винятком, адже більшість правоохоронців, які катують підозрюваних, не зазнають жодних покарань, зазначає помічник міністра внутрішніх справ із прав людини у Харківській області Юрій Чумак.
«Це загрозливе явище, коли за катування з боку працівників міліції нікого не карають. З одного боку, є свідчення Світлани, її тілесні ушкодження. З іншого – працівники міліції, які кажуть, що нічого протизаконного не робили. Тим паче, що всіх підозрюваних при виході з райвідділу змушують писати заяву про те, що жодних претензій до міліції вони не мають», – пояснює помічник міністра з прав людини.
Щороку в Україні понад дві з половиною тисячі людей звертається до служби внутрішньої безпеки МВС зі скаргами на протиправні дії представників міліції. У дійсності ж випадків катувань з боку правоохоронців у кілька разів більше. За словами Юрія Чумака, причина цього – у почутті безкарності. Якби кожен постраждалий послідовно відстоював свої права, агресія з боку міліціонерів стала б анахронізмом.
Не гнатися за відсотками
Припинити свавілля з боку окремих працівників міліції можна, докорінно змінивши принципи роботи правоохоронних органів, вважає голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.
«В українській міліції існує дуже давня традиція вибивати в підозрюваного зізнання за будь-яку ціну. І це передається з покоління у покоління. Аби припинити цю практику, було ухвалене розпорядження Міністра внутрішніх справ, яке забороняє без поважних причин затримувати людей, не винних у скоєнні злочину. Але воно призвело до протилежного результату, витягати зізнання за допомогою тортур стали в кожного затриманого. Потрібно скасувати норми, які вимагають від слідчого розкриття більшості злочинів: у Європі показник розкриття злочинів зазвичай не перевищує 40%», – каже Євген Захаров.
Він також наголошує, що неприпустимою є ситуація, коли працівника міліції чекає більше покарання за низький відсоток розкриття злочинів, аніж за грубе поводження з підозрюваними. Аби уникнути проблем, правоохоронці не оформлюють факт затримання доти, доки не виб’ють зізнання. В такому разі людина зазнає катувань, але немає жодних доказів того, що вона взагалі була у міліції. Втім, чимало залежить і від тих, кого затримують. Правозахисники радять одразу ж скористатися правом на дзвінок, яке гарантоване Конституцією. Повідомити про місце свого перебування близьким, і попросити їх звернутися до адвоката. І – відмовлятися відповідати на будь-які запитання без адвоката, адже це право теж гарантоване законом. Тоді катування стануть просто неможливими.
(Київ – Харків – Прага)
Див. також:
Справа Поміляйко виявить, наскільки Україна спроможна боротися з проявами жорстокого поводження