пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200914
27.05.2009 | Інна Сухорукова, Майя Крюкова

Закон України «Про психіатричну допомогу» потребує негайних змін

   

Закон України «Про психіатричну допомогу, прийнятий у 2000 році, має багато суттєвих недоліків, які прямо загрожують або психічно хворим, або їх оточенню.

Стаття 6 передбачає примусовий огляд хворих лише у двох випадках:

1.  організація надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;

2.  провадження дізнання, попереднього слідства або судового розгляду за письмовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду.

А для огляду дитини, якій ще не виповнилось 14 років необхідна згода обох батьків (піклувальників). Це призводить до того, що психічно хворі не отримують своєчасну допомогу. Є випадки вбивств і каліцтва своїх родичів психічно хворими. Дуже часто страждають сторонні особи.

У випадках прямих погроз або неадекватних дій з боку психічно хворого, якій вже відмовився від обстеження психіатрів, чи таке питання постає уперше, жертви агресії мають викликати міліцію яка викликає-швидку психіатричну допомогу.

Це забирає багато зайвого часу, та ще, за нашим досвідом міліція далеко не завжди адекватно оцінює ситуацію, особливо, коли на агресію психічно хворого скаржиться хтось із родини. Ми зтикались з випадками відмови надати допомогу працівниками міліції у випадках, коли агресивний психічно хворий загрожував повбивати або порізати когось із родини. На виклики сторонніх осіб міліція реагує скоріше і адекватніше, але і тут витрачається певний час.

Два приклади:

1.  До нас звернулась громадянка К., дочка якої , знаходячись в психотичному стані, ледь не вбила її внука (свого сина), також вона загрожувала вбити свою матір. Мати хворої і бабуся потерпілої дитини викликала міліцію, але міліціянти сказали, що мати має право вчити свою дитину. Після такого «вчення» дитина потрапила до нейрохірургії з черепно-мозковою травмою. У будь-якій цивілізованої державі сам факт побиття дитини та ще й з вадою для його здоров’я невідворотно потягло би звинувачувальний вирок, позбавлення батьківських прав для здорових батьків А хворі потрапили б у психіатричну лікарню.

2.  Психічно хворий довго і безкарно знущався над родиною. Бив жінку і дітей, до того, що вони звертались до травматологів, викликали «швидку». Сусіди, які чули , як плачуть діти, не могли спокійно на це реагувати, і, на відміну від міліції, намагались захистити дітей .Хворий почав погрожувати їм вбивством, демонстрував сокиру. На цьому етапі жінка звернулась до нас і, за нашою порадою, подзвонила до міліції. Наряд прибув негайно, викликав швидку, і хворого госпіталізували.

Можна точно сказати, що така редакція закону «Про психіатричну допомогу», яка не враховує відповідальність міліції, не передбачає кримінальну відповідальність службових осіб у такому випадку, як побиття хлопчика хворою матір’ю, а також відповідальність того з батьків, який перешкоджав огляду дитини, в сучасних умовах нашого суспільства є небезпечним.

Ще небезпечнішим закон «Про психіатричну допомогу» є для силових структур. Бо в цьому законі немає жодного слова про те, що солдати строкової служби, контрактники так же, як і всі військовослужбовці збройних сил України, повинні неодмінно обстежуватись психіатрами – це має бути їх обов’язком і на це не може бути потрібна їх згода

Бо в іншому випадку це призводить до каліцтв, самогубств і вбивств в армії. Це призводить до того, що в армію потрапляють психічно хворі, а їх, особливо контрактників, ніхто не має права комісувати за психіатричною статтею і, навіть, обстежити без їх згоди.

Ст.7 Закону «Про психіатричну допомогу» не дозволяє інформувати про наявну психіатричну хворобу будь-кого, окрім самого пацієнта, чи його опікунів, батьків та випадків, передбачених ст. 6 цього Закону (див. вище)

Отже психіатричні диспансери згідно того ж закону не мають права передавати відомості про тих юнаків, які з дитинства знаходяться в них на обліку, до призовних комісій, як це потребує Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу»

Виникає абсурдна ситуація, коли одні медичні заклади достеменно знають, що призовник є непридатним до служби в силових структурах, але не можуть повідомити про це своїх колег з призовних комісій, бо несуть за це кримінальну відповідальність.

Не менш абсурдним є те, що більшість психічно хворих військовослужбовців і контрактників місяцями обстежують у шпиталях, щоб знайти у психічно хворого якусь соматичну патологію, для того, щоб його комісувати, бо військовослужбовець  відмовляється від лікування у психіатричному відділенні шпиталю.

Показовим є приклад з хворим військовослужбовцем за контрактом Ж., якій був хворий на психопатію, але категорично відмовлявся обстежуватися у психіатрів. Його майже сім місяців переводили з одного шпиталю до другого. І тільки після того, як він був переведений на строкову службу, його комісували за ст. 57б (грижа страховоду)

Здається, що медичне законодавство, як і медична галузь в цілому нікому не потрібна. Депутати не звертають уваги на недосконалість медичного законодавства, не хочуть на законодавчому рівні реформувати медичну галузь.

Закон «Про психіатричну допомогу» разом із законом «Про обіг прекурсорів і наркотичних речовин» вкрай ускладнив роботу психіатрів, бо стара система обліку і надання допомоги хворим цим законом порушена, а нової дійової системи немає.

Крім того, що психіатри обмежені в правах огляду і надання допомоги хворим, закон «Про психіатричну допомогу» ще нікого не врятував від зазіхань на його майно, спробу заволодіти квартирою тощо.

Як приклад, можна привести ситуацію з хворою Л., одинокою жінкою, яка, до того, як перенесла інсульт, працювала науковим робітником на кафедрі в одному з ВУЗ’ів м.Харкова. Саме її колеги звернулись до нас, коли відвідали хвору і дізнались від лікарів звичайного неврологічного відділення, що Л. після інсульту втратила розум, і тому її переводять у інтернат для психохроників.

Колеги Л. ніякої розумової відсталості не побачили, крім істотного після інсульту перепон у вимові окремих слів. Вони написали заяву на ім’я головного лікаря медичної установи, де вона лікувалась, якій відповів їм, що Л. ніде не прописана, і в неї немає паспорта.

На цьому етапі колеги Л. звернулись до Харківської правозахисної групи. Співробітники ХПГ, якім колеги Л. представили всі дані про прописку і приватизацію квартири, звернулись вже до паспортного столу. Чиновниця – паспортистка спочатку сказала, що в неї така особа не зареєстрована, тобто підтвердила відповідь головного лікаря.

Але, коли співробітники ХПГ звернулись до начальника РОВД, раптом знайшлись і відомості про прописку і приватизацію. А того же вечора колеги хворої знайшли в неї під подушкою її паспорт, якого там до того не було і Л. не знала, куди він подівся.

Психіатр, підпис якого був в карточці Л., відмовився від контакту з працівниками ХПГ.

Отже, уявна «демократичнисть» Закону «Про психіатричну допомогу» ніяк не уберігає одиноких і беззахисних людей від налагодженої системи чиновного бандитизму і корупції.

Закон потребує негайних змін, про що ми неодноразово, вже в цьому році написали народним депутатам Яценюку, Гриценко.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори