пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200916
05.06.2009 | Марина Говорухіна

Чого боїться Верховний Суд України? Справу Яременка перенесено, але дата невідома

   

5 червня Верховним Судом України мала бути розглянута справа О. Яременка, якого було засуджено до довічного ув’язнення тільки на підставі явки з повинною.

Європейський суд з прав людини по цій справі визнав Україну винною в порушенні права на справедливий суд та визнав застосування до заявника жорстокого поводження (рішення ЄС можна знайти тут: http://hrlawyers.khpg.org/index.php?id=1230219738).

Перед початком засідання до Верховного суду почали підтягуватися представники засобів масової інформації. Працівник апарату суду вийшла до них і запитала, чи писали вони клопотання чи прохання бути присутніми на засіданні. Після того, як виявилося, що нікому з присутніх не вдалося додзвонитися до прес-служби Верховного Суду, дівчина повідомила про те, що судді проведуть засідання, на якому вирішать, чи допускати пресу чи ні.

Цікаво, що ст. 20 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що «Розгляд справ у всіх судах відкритий,  за винятком  випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.

Закритий судовий  розгляд,  крім  того,  допускається  за мотивованою  ухвалою суду в  справах  про  злочини осіб,  які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини,  а також  в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про  інтимні  сторони  життя осіб, які беруть участь у справі та у разі  коли  цього  потребують  інтереси  безпеки  осіб, взятих під захист».

Отже фактично, судді Верховного Суду під час засідання намагалися вирішити, чи дотримуватися їм кодексу, чи ні.

Очевидно, що до спільного рішення вони не прийшли, і обрали компромісний варіант – взагалі не проводити судового засідання. Не пояснивши жодних мотивів такого вчинку ані ЗМІ, ані адвокату.

За словами Аркадія Бущенка, голови правління УГСПЛ та адвоката Яременка, така поведінка суддів видається щонайменше дивною. Адже жодних причин через які розгляд справи було перенесено не було вказано, дата нового засідання теж невідома.

Замість того, аби виправити порушення, які були допущені Україною і в т.ч. самим Верховним Судом, останній знову порушує ст. 6 Європейської Конвенції – право на справедливий суд.

Через страх публічності Верховний Суд залишив людину у в’язниці невідомо на який термін, хоча вже сьогодні міг вирішити її долю і виправити помилки, допущені державою.

Окремо хочеться відзначити прес-службу Верховного Суду.

«Вне зоны доступа, мы не опознаны..» - здається ця пісня саме про них. Адже додзвонитися до цього відділу неможливо. Відразу після першого гудка включається автовідповідач, на повідомлення якого ніхто не відповідає.

Ваша покірна слуга провела експеримент і спробувала поспілкуватися з таємничою прес-службою відразу після засідання, що не відбулося.

«Вони є», - сказали працівники охорони Верховного Суду. «Але пройти до них не можна. Спробуйте зателефонувати». Як ви можете здогадатися, ніхто мені не відповів.

Тож яким чином пресі спілкувати з Верховним Судом, і для чого створений такий підрозділ – невідомо.

Здивувала ситуація, коли під час спілкування з представницею апарату Верховного Суду журналісти поскаржилися на неможливість зв’язатися з прес-службою. На що була отримана відповідь: «Я їм теж не можу дозвонитися, але це не мої проблеми».

Чому Верховний Суд так боїться бути публічним і відкритим? Мабуть є що приховувати.

05.06.2009  

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль