пошук  
версія для друку
24.06.2009

Права людини в Україні - 2008. 4. Право на справедливий суд

   

[1]

1.  Загальний огляд

Право на справедливий суд в повному обсязі не закріплено ні в Конституції, ні в ординарному законодавстві. Захищаються лише окремі елементи цього права.

У грудні 2005 року Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, що є дорадчо-консультативним органом при Президенті, розпочала розробку концепції судової реформи. 10 травня 2006 року Президент схвалив Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів[2], що була розроблена Національною комісією.

Пізніше, з метою впровадження Концепції, були розроблені декілька законопроектів, котрі Президент вніс до парламенту. У квітні 2007 року ці проекти були внесені до порядку денного парламенту. Проте перед їхнім розглядом виявилося, що Президент надіслав листа про відкликання цих законопроектів. Він «передумав» підтримувати судову реформу в такому вигляді через тиск Верховного Суду та інші питання політичної доцільності.

Оскільки за парламентською процедурою неможливо відкликати проект закону, що знаходиться в порядку денному, ці проекти були розглянуті та прийняті парламентом у першому читанні. Проте в подальшому розгляд цих проектів загальмувався через розпуск парламенту.

Пізніше Президент змінив склад Національної комісії[3]. З неї були виключені декілька осіб, що безпосередньо брали участь у розробці Концепції та відповідних законопроектів, а також були включені до складу комісії діючі судді та працівники судової гілки влади. Проте це не призвело до перегляду Концепції реформи, хоча такі намагання були.

Законопроекти про судову реформу були підготовлені парламентським Комітетом з питань правосуддя у вигляді об’єднаного законопроекту «Про судоустрій та статус суддів» і схвалені на засіданні Комітету 18 червня 2008 року для їх розгляду Верховною Радою в другому читанні. У загальному, за деякими винятками, цей проект відповідає раніше затвердженій Концепції та міжнародним стандартам прав людини.

Незважаючи на це, вже багато місяців парламент не приймає цей законопроект. Однією з причин є супротив з боку Верховного Суду та фракції БЮТ у парламенті. Законопроекти передбачають реформу судової системи: зменшення кількості суддів ВСУ з 95 до 20 суддів та утворення Вищого кримінального та Вищого цивільного судів. Це логічно довершило би судову систему, де було би 4 спеціалізованих ланки судів на чолі з вищим судом. На противагу цьому, ВСУ почав виступати за скасування окремих адміністративних судів з метою подальшого скасування й Вищого адміністративного та Вищого господарського судів та утворення триланкової єдиної системи судів. Саме тому протягом останнього року з боку ВСУ лунає серйозна критика адміністративних судів.[4] Ця критика часто є не обґрунтованою або говорить про проблеми, що насправді є ще більшими в системі загальних судів. Крім того, реформа змінює порядок утворення Ради суддів та обмежує владу голів суддів, що не може подобатися діючим суддям ВСУ, котрі на сьогодні повністю контролюють ці процеси.

Справедливе судочинство та належний захист прав людини можливі лише за наявності досконалого процесуального законодавства. Проте правове регулювання кримінального судочинства залишається нереформованим ще з радянських часів: Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року, незважаючи на деяке оновлення, не відповідає вимогам захисту прав людини відповідно до європейських стандартів. Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права підготувала новий проект Кримінально-процесуального кодексу, затвердила його на своєму засіданні та надіслала осінню 2008 року до Президента, аби він вніс його до парламенту на розвиток Концепції реформування кримінальної юстиції, що була затверджена Указом Президента 8 квітня 2008 року.[5] На кінець весни 2009 року цей законопроект так і не був внесений до парламенту.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення взагалі відбувається з порушенням багатьох стандартів права на справедливий суд, зокрема, через численні обмеження права на захист тощо.

Станом на січень 2009 року діяло 780 судів: 666 місцевих загальних судів, 13 військових судів гарнізонів, 27 апеляційних загальних судів, 2 військових апеляційних суди; 11 апеляційних господарських судів, 27 місцевих господарських судів, 7 апеляційних адміністративних судів та 27 окружних адміністративних судів. У цих судах за штатним розписом працювало приблизно 8 829 суддів, проте, насправді, не за розписом через багато вакантних посад суддів на декілька сотень менше.

Протягом 2008 року місцевими та апеляційними судами було розглянуто приблизно 9 884 954 справ і матеріалів, що приблизно на 14, 5% більше, ніж в 2007 році, та на понад 60 % більше, ніж у 2005 році. Зросла кількість справ у адміністративних судах (більше ніж на 50 %) та цивільних справ (приблизно 13 %) і зменшилася кількість кримінальних справ.[6]

 

2.  Незалежність судів і суддів

У цій сфері необхідно вирізняти дві проблеми: незалежність судової гілки влади та незалежність окремих суддів, як від органів інших гілок влади, так і в самій судовій системі. Окремою проблемою є існування військових судів, що не відповідають критеріям незалежного судочинства.

Під час IX чергового з’їзду суддів України, що відбувся 13 листопада 2008 р., Голова Ради суддів України Петро Пилипчук у своєму виступі зазначив:

«Події останніх років і місяців свідчать про несприйняття багатьма носіями політичної влади в Україні того, що незалежність та недоторканність суддів при здійсненні судочинства є фундаментальним принципом функціонування судової влади у демократичних державах. <...> Це несприйняття виявляється в ігноруванні правових засад діяльності судів, прийнятті рішень та вчиненні дій, які призводять до порушення основоположних засад функціонування судової влади, ставлять під загрозу права і свободи громадян. <...> У загальних рисах я зобов’язаний назвати ті методи, ті засоби й інструменти, які використовують владні та політичні інституції при втручанні в судову діяльність, це:

– цілеспрямоване приниження авторитету судової влади; систематичні заяви з боку високопосадовців про непрофесіоналізм суддів, їх низькі моральні якості, суцільну корупцію в судах, безвідповідальність, безконтрольність, кланову корпоративність; публічне висміювання суддів, образливі висловлювання на їхню адресу як засіб шантажу суддів судів вищої ланки, які мають розглядати ту чи іншу судову справу;

– намагання прийняти закони, що «ревізують» статус суддів, установлюють жорсткий контроль за їх діяльністю; скасування безстроковості їх обрання, обмеження фінансового забезпечення суддів при виході у відставку; обмеження повноважень органів суддівського самоврядування, постійне намагання обмежити або ліквідувати ті невеликі матеріальні й соціальні гарантії, які передбачені Конституцією України та Законом «Про статус суддів»;

– неправомірне втручання в здійснення правосуддя;

– блокування судів, суддівських кабінетів, зокрема, із залученням силових структур;

– недофінансування судової діяльності, фінансування судової влади в ручному режимі;

– втягування судів у політичну боротьбу;

– маніпуляції з реорганізацією судів і звільненням з посад суддів, рішення яких не задовольняють чиїсь інтереси, порушення проти таких суддів кримінальних справ.

Винесення деякими суддями сумнівних чи «замовних» рішень, відверте порушення ними в деяких випадках правил підсудності й підвідомчості, причетність їх до так званого рейдерства, вчинення корупційних діянь, зокрема, злочинів, затягування розгляду судових справ, участь у так званих схемах, бездушне ставлення до людей, неетична поведінка деяких суддів і працівників апаратів судів, — усе це, звісно, не підвищує авторитет судової влади».

Судді нерідко стають об’єктами впливу і втручання з боку різних суб’єктів. Це засвідчують дані опитувань суддів. Щоправда, результати опитування, проведені різними організаціями суттєво відрізняються, але усі підтверджують наявність такого впливу.

Процедура добору суддів залишається непрозорою, що може створювати сприятливі умови для зловживань та залежності суддів від посадових осіб, задіяних у цій процедурі.

Повноваження щодо вирішення кадрових питань у судовій системі дають можливість впливати на суддів Верховній Раді та народним депутатам, Президенту та представникам його секретаріату. Не виключається такий вплив і з боку Кабінету Міністрів, зважаючи на те, що нинішній Голова Верховного Суду раніше був одним із лідерів політичної сили, яку очолює Прем’єр-міністр, але прямих підтверджень такого впливу немає. Щоправда, після втрати повноваження призначати голів судів, у Президента і його Секретаріату зменшились можливості впливати на суди.

Типовим прикладом, що показує слабкість незалежності судової системи, стала ситуація щодо оскарження Указу Президента про призначення дострокових парламентських виборів у жовтні 2008 року. Під час цих подій, Президент своїм указом просто ліквідував суд, в якому мала розглядатися справа, скасував указ про призначення судді, котрий мав розглядати цю справу[7], а також дозволив залучення внутрішніх військ для охорони судів, а народні депутати фракції БЮТ, у свою чергу, фізичним способом блокували роботу Окружного та Вищого адміністративних судів, постійно знаходячись у приміщенні цих судів і не даючи здійснювати судочинство.[8] Міжнародна правозахисна організація Humsn Rights Watch оприлюднила спеціальну заяву до вищих посадових осіб з вимогою припинити втручання у судочинство[9]. Саме за ці дії Українська Гельсінська спілка з прав людини вручила Президенту та фракції БЮТ у парламенті антипремію «Будяк року» за найбільш грубе політичне втручання у здійснення судочинства.[10]

Немає чітко встановленої законом системи визначення суддівської винагороди, неналежний рівень матеріального забезпечення суддів зумовив непривабливість посади судді для висококваліфікованих юристів. Водночас, наявність сприятливих умов для одержання на цій посаді певних вигод, сумнівних з точки зору законності, перетворює ці посади на привабливі для осіб, цілі яких не мають нічого спільного з неупередженим правосуддям. Хоча слід відзначити ріст зарплат суддів за останні декілька років.

Великою загрозою для незалежності суддів є недостатній рівень їх матеріального та соціального забезпечення, особливо в місцевих судах, а також неналежне фінансування судів, що змушує суди вишукувати інші можливості для забезпечення потреб у якісному здійсненні правосуддя.

Судді, які перебувають на адміністративних посадах, здійснюють не властиві для посади судді адміністративно-господарські функції. Голови судів розподіляють справи між суддями у приблизно 50 % судових процесів, формують колегії суддів для розгляду справ, мають вплив на вирішення питань кар’єри та соціального забезпечення суддів (відпустки, премії тощо). Голови судів, у свою чергу, через необхідність залучення додаткових коштів до суду залежать від осіб, що надають такі кошти: місцевих та центральних органів влади, а також комерційних підприємств.

Саме з-за високої ролі голів суддів продовжувалася боротьба у минулому році за повноваження їх призначати. Порядок призначення на адміністративну посаду в суді сьогодні є предметом багатьох дискусій. У судах загальної юрисдикції голів і заступників голів донедавна призначав і звільняв Президент за поданням Голови Верховного Суду на підставі рекомендації Ради суддів, у спеціалізованих судах – за поданням голови вищого спеціалізованого суду на підставі рекомендації Ради суддів відповідних спеціалізованих судів. Однак, 16 травня 2007 р. Конституційний Суд визнав таке повноваження Президента неконституційним. Наразі, питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах залишається не врегульоване законом, хоча цього вимагає Конституція.

30 травня 2007 р. Верховна Рада прийняла постанову «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад», якою повноваження щодо призначення голів судів та їхніх заступників було покладено на Вищу раду юстиції. Вища рада юстиції не скористалася цим повноваженням, оскільки за Конституцією, яка вичерпно визначає компетенцію цього органу, у Вищої ради юстиції такого повноваження немає, а постановою Верховної Ради питання судоустрою регулюватися не можуть.

Наступного дня, тобто 31 травня, Рада суддів ухвалила Рішення «Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад», за яким взяла на себе зазначене повноваження шляхом тлумачення чинних норм Закону «Про судоустрій України». Згодом VIII (позачерговий) з’їзд суддів підтвердив це рішення. Таким чином, сьогодні на практиці призначення на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції (крім Верховного Суду) здійснює Рада суддів.

Заступник Генерального прокурора України Рінат Кузьмін заявляв, що збирається вимагати звільнення 350 суддів. Це судді, що були призначені Радою суддів на адміністративні посади, на його думку, не законно, оскільки таких повноважень Ради суддів не передбачено жодним нормативним актом. Він звернувся до Вищої Ради юстиції про їхнє звільнення за порушення присяги.[11]

Численні спроби вплинути на судді при розгляді конкретних справ виходять від народних депутатів. Вони можуть полягати в направленні депутатських звернень, телефонних дзвінках, зустрічах із суддями чи головами судів тощо.

Вплив на суддів здійснюється за допомогою різних засобів: починаючи від листів, телефонних дзвінків і особистих візитів до суддів та голів судів і закінчуючи відвертою критикою судових рішень вищими посадовими особами держави в конкретних справах, якщо ці рішення відрізняються від їхнього бачення правосуддя. При цьому позапроцесуальні стосунки між сторонами та суддею не заборонені законодавством і є звичним явищем.

Результати опитування суддів, прокурорів та адвокатів свідчать про збереження високого рівня намагань вплинути на позицію суду під час розгляду судових справ. 71% (2007 р. – 77%) опитаних суддів, 54% (2007 р. – 67%) прокурорів, 81% (2007 р. – 89%) адвокатів підтвердили, що їм відомі факти намагання вплинути на позицію суду. Деяке зменшення рівня впливу можна пояснити позитивними внутрішніми змінами в самій судовій системі, оскільки за останній рік зменшився вплив на суддів з боку керівництва судів. Найбільше намагаються неправомірно вплинути на позицію суду, згідно з відповіддями суддів, сторони по справам та їх представники – 55% (2007 р. – 48%), представники засобів масової інформації – 41% (2007 р. – 28%), учасники мітингів і пікетувань – 41% (2007 р. – 35%), народні депутати України – 40% (2007 р. – 39%) та представники політичних партій – 34% (2007 р. – 29%). Отримані відповіді респондентів (судді, прокурори та адвокати) свідчать про існування значного тиску на суддів та керівників судів з боку великої кількості осіб під час розгляду судових справ. Як форми впливу на суддів, найбільш застосовуються: погрози ускладнити професійну кар’єру та погрози ініціювання звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності, підкуп, дружні поради.[12]

Неефективна система відповідальності суддів в одних випадках дозволяє їм уникати професійної відповідальності, в інших – створює сприятливі умови для тиску на тих суддів, які у своїй діяльності виявляють незалежність і принциповість.

Наприклад, за повідомленнями засобів масової інформації, на початку 2008 р. прокуратура порушила кримінальну справу проти судді Бориспільського міськрайонного суду за службову недбалість. Цей суддя в одній із кримінальних справ за клопотанням адвоката змінив підсудному запобіжний захід із тримання під вартою на підписку про невиїзд, унаслідок чого підсудний зміг сховатися від правосуддя[13]. Водночас, нам невідомі подробиці цієї справи, а тому не можна однозначно стверджувати, що порушення кримінальної справи використано прокуратурою з метою впливу (помсти). Хоча для будь-якої демократичної країни виглядало б дивно, що прокуратура – учасник провадження – порушує кримінальну справу проти судді у зв’язку із задоволенням клопотання захисту.

Про вплив прокуратури під час судового розгляду справ свідчать дані моніторингу, проведеного Центром суддівських студій спільно з Української незалежною суддівською асоціацією в 2008 р. За результатами опитування 31% респондентів підтвердили намагання прокурорів неправомірно впливати на позицію суду під час розгляду судових справ.

За даними Генеральної прокуратури в 2008 році в зв’язку з порушеннями, на їхню думку, законів з боку суддів, до Вищої ради юстиції було внесено 47 (2007 – 42) пропозицій: 44 – про прийняття подання про звільнення суддів із займаних посад за порушення ними присяги й 3 – про притягнення суддів вищих спеціалізованих судів до дисциплінарної відповідальності. Пропозиції щодо прийняття подання про звільнення суддів, за твердженням ГПУ, вносилися в разі допущення суддями грубих та систематичних порушень законодавства, що спричинило істотні наслідки, незалежно від сфери правовідносин. Однак, з огляду на складну процедуру розгляду вказаних пропозицій, задоволено лише 1 пропозицію (стосовно судді Шевченківського районного суду міста Києва).

З 2006 р. до березня 2009 р. у зв’язку із засудженням за вчинення злочину було звільнено лише трьох суддів, але більш поширеною є практика звільнення суддів, які обвинувачуються у вчиненні злочину, не чекаючи вироку, – у зв’язку з порушенням присяги.

Ось один із останніх прикладів. У грудні 2008 р. Працівники прокуратури та служби безпеки виявили у кабінеті голови Львівського апеляційного адміністративного суду І. Зварича кошти в сумі 1 мільйон доларів та 2 мільйони гривень. Після цього І. Зварич дав прес-конференцію, на якій, зокрема, заявив, що ці гроші – результат «засівання» під час відкриття суду за давньою традицією. 18 грудня 2008 р. Верховна Рада надала згоду на затримання І. Зварича і звільнила з посади судді у зв’язку з порушенням присяги[14].

Зазвичай, судді не одержують суворих кримінальних покарань. Тобто, корпоративна солідарність все ще має місце.

Значно частіше використовується адміністративний тиск на суддю через дисциплінарні провадження.

Загалом, за період з 1 січня 2006 р. до 1 березня 2009 р. було звільнено 349 суддів судів загальної юрисдикції за такими підставами[15]:

1) за заявою про відставку (право на відставку має суддя з 20-тирічним суддівським стажем або суддя, який не може виконувати свої повноваження за станом здоров‘я) – 242 судді;

2) за власним бажанням – 43 судді;

3) у зв’язку із закінченням строку призначення – 30 суддів;

4) у зв’язку з порушенням суддею присяги – 23 судді;

5) через досягнення шістдесяти п’яти років – 8 суддів;

6) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком – 3 судді.

Інші підстави не використовувалися.

Вирішення питання про звільнення суддів політичними органами (Президентом і Верховною Радою), для яких питання суддівського корпусу не є пріоритетними, дуже часто призводить до зволікань. Поширені випадки, коли судді, які досягли пенсійного віку або строк призначення яких закінчився, півроку-рік одержують заробітну плату судді, але вже не мають права розглядати судові справи. При цьому до вирішення питання про звільнення судді посада не вважається вакантною, щоб розпочати процес добору нового судді.

Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюють:

1) кваліфікаційні комісії суддів – щодо суддів місцевих судів;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України – щодо суддів апеляційних судів;

3) Вища рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців після виявлення дисциплінарного проступку, не враховуючи часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Це положення обумовлює проблему в ефективності механізму дисциплінарної відповідальності. Часто кваліфікаційні комісії суддів не вкладаються в цей строк, оскільки вони не працюють на постійній основі й справи про дисциплінарні порушення розглядають за залишковим принципом, адже на першому місці стоять питання кваліфікаційної атестації. Тому значна кількість дисциплінарних проваджень щодо суддів просто закривається через закінчення шестимісячного строку.

За період з 2006 року по 27 червня 2008 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів розглянуто 38 ініційованих подань про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності (8 ─ у 2006 році, 15 ─ у 2007 році, 15 ─ у 2008 році). Відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження по 27 поданнях (7 ─ у 2006 році, 11 ─ у 2007 році, 9 ─ у 2008 році), порушено 6 дисциплінарних проваджень (1 ─ у 2006 році, 4 ─ у 2007 році, 1 ─ у 2008 році). Розгляд 3 справ у 2008 році знято за заявою ініціаторів про відкликання та 2 справи ще не розглядались. Із загальної кількості розглянутих дисциплінарних проваджень притягнуто до дисциплінарної відповідальності 4 суддів. У 2006 році до 1 судді застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді пониження кваліфікаційного класу на один клас ─ з другого до третього, оголошено догану 2 суддям у 2007 році та 1 судді у 2008 році.[16]

Для усунення упередженого судді з процесу передбачено правила відводу. Водночас, процедуру відводу судді важко назвати демократичною. У цивільному та адміністративному процесах з метою уникнення зловживань правом на відвід і використання його для затягування справи запровадили правило, згідно з яким питання про відвід судді вирішує сам суддя, якому його заявлено. У господарському і кримінальному судочинстві питання про відвід вирішує голова суду. Перший варіант не сприяє неупередженості вирішення питання про відвід, оскільки сам суддя оцінює, є він упередженим чи ні (найчастіше суддя не буде визнавати, що він діє на користь якоїсь зі сторін). Другий варіант надає голові суду додаткові можливості втрутитися у вирішення справи іншими суддями.[17]

Уперше Європейський суд з прав людини чітко визнав порушення права на справедливий суд при розгляді справи військовим судом.

У справі Мірошник проти України Суд зауважив, що згідно з національним законодавством судді військових судів є військовослужбовцями та входять до складу Збройних сил України, підпорядкованих Міністерству оборони України. Також Суд звернув увагу на те, що це міністерство здійснювало матеріально-технічне обслуговування військових судів та, якщо судді потребували поліпшення житлових умов, забезпечувало їх квартирами і будинками. Більше того, через згадане міністерство здійснювалось щоденне фінансове обслуговування військових судів. Суд нагадав, що зазначена процедура фінансування військових судів була скасована в 2002 році відповідним законом. На думку Суду, згадані вище аспекти діяльності військових судів давали п. Мірошнику об’єктивні підстави сумніватися в їхній незалежності при вирішенні його справи, яка стосувалася Міністерства оборони України.

 

3.  Фінансування судової влади

Усталилася практика визначення в Державному бюджеті видатків на утримання судової влади, які є значно меншими від необхідних для забезпечення реальних потреб судів, особливо тих, що пов’язані зі здійсненням правосуддя. Незважаючи на те, що роль і функції судів та навантаження на них радикально змінилися, методика визначення щорічних видатків на їхнє утримання не зазнала істотних змін.

Бюджетний запит Державної судової адміністрації щорічно задовольняється приблизно на 50 %, при чому більшість цих коштів іде на виплату зарплати та соціальних видатків. Хоча щорічно сума витрат на судову владу зростає, зокрема, на 2008 рік було закладено в півтора рази більше коштів, ніж у попередньому році.

Крім того, на сьогоднішній день порушується принцип розподілу влади в системі судової влади: суди здійснюють правосуддя і повинні бути незалежними від будь-якої іншої гілки влади та окремих осіб, у той же час суди залежні від виконавчої влади в питаннях фінансового, матеріально-технічного і соціального характеру. Підтвердженням цього є статус Державної судової адміністрації (ДСА), як центрального органу виконавчої влади.

Державне мито, яке сплачується за звернення до суду, не спрямовується безпосередньо на потреби судів. Здебільшого його розмір є надто низьким.

Залишається проблемою й виконання Урядом закону про бюджет щодо повного та без затримок фінансування вже затверджених витрат.

Відповідно до Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік» Державній судовій адміністрації для забезпечення діяльності судів та установ були передбачені асигнування в сумі 2448, 7 млн. гривень. Фактично залишилося не профінансовано з бюджету 111 млн. грн., або 30 % передбачених на рік асигнувань на здійснення судочинства та капітальних видатків. При цьому впродовж року ці видатки були розподілені нерівномірно, а на листопад-грудень припадає майже 40 відсотків загальної суми коштів запланованих ДСАУ. І це незважаючи на те, що в Державному бюджеті на 2008 рік видатки на здійснення правосуддя забезпечені лише на 48 % від дійсної потреби.

На кінець 2008 року у повному обсязі та своєчасно було здійснено фінансування лише захищених статей бюджету, до яких належать: оплата праці, нарахування на заробітну плату, щомісячне грошове утримання суддів, які мають право на відставку та продовжують працювати, кошти на оздоровлення суддів та оплата комунальних послуг та енергоносіїв.[18]

Переважна більшість судів розміщується в приміщеннях, у яких через брак площі немає можливості створити належні умови для здійснення правосуддя. У судах немає достатньої кількості залів судових засідань, нарадчих кімнат, приміщень для конвою та підсудних, судових розпорядників, кімнат для прокурорів та адвокатів, свідків тощо, тобто відсутні передбачені процесуальним законодавством приміщення, без чого неможливо належним чином розглядати справи. Тому з об’єктивних причин у багатьох випадках розгляд справ відкладається, що призводить до тяганини та порушення прав. Суд, покликаний здійснювати правосуддя, сам змушений порушувати закон.

Мають місце непоодинокі випадки, коли новоутворені (у зв’язку з проведенням судово-правової реформи) суди взагалі не забезпечені службовими приміщеннями, що, у свою чергу, унеможливлює здійснення подальших заходів, пов’язаних із реформуванням.

ДСАУ не має можливості погасити кредиторську заборгованість, що утворилася на 1 січня 2009 року відповідно до бюджетної програми із придбання житла для суддів у сумі 5, 3 млн. грн. та забезпечення судів належними приміщеннями ─ 2, 5 млн. грн. З 780 судів загальної юрисдикції лише 91 суд (12%) розташовано в приміщеннях, котрі можна вважати відповідними до вимог щодо здійснення правосуддя, з них ─ 77 (11%) місцевих загальних судів, 4 (15%) апеляційних місцевих загальних судів (Волинської, Тернопільської, Чернігівської областей та м. Києва), 5 (45%) апеляційних господарських (Донецький, Житомирський, Запорізький, Одеський та Львівський) та 5 (18%) місцевих господарських судів (АРК, Волинської, Житомирської, Одеської та Сумської). Решта приміщень судів потребують реконструкції або реконструкції з добудовою, або нового будівництва. Щодо забезпечення належними приміщеннями адміністративних судів, то всі окружні та апеляційні адміністративні суди забезпечені службовими приміщеннями. Але для 50 % адміністративних судів приміщення через недостатню площу можливо розглядати лише як тимчасові. Головною причиною незадовільного становища є те, що більшість місцевих органів виконавчої влади, маючи достатньо владних повноважень, не приділяли і не приділяють першочергового значення вирішенню цього питання. Водночас, у стадії будівництва або реконструкції перебуває 45 приміщень судів. Через недостатнє фінансування строки проведення робіт на об’єктах значно перевищують нормативні (є об’єкти, роботи на яких розпочаті ще в 90-х роках). Тільки на введення в експлуатацію об’єктів незавершеного будівництва (реконструкції) потрібно 161, 3 млн. гривень.

Під загрозою зриву перебуває Державна програма забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів від 4 липня 2006 року № 918. На реалізацію Програми забезпечення судів належними приміщеннями у 2008 році було передбачено лише 2 % від потреби, що унеможливлює розпочати спорудження 195 нових будинків судів, продовжити будівництво або реконструкцію на 45 об’єктах, розпочатих у попередні роки.[19]

Законом «Про Держаний бюджет України на 2009 рік» видатки на здійснення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції становлять 1 984 168, 2 тис. грн., що не враховує ні реальні потреби – більше 9 млрд. гривень, ні інфляційні процеси. Порівняно з 2008 роком видатки на утримання судів зменшилися на 464, 4 млн. грн. При цьому більше 90 % бюджету складають соціальні видатки та комунальні послуги й менше 3 % – видатки на здійснення судочинства.

 

4.  Доступність суду

Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов’язок судів не відмовляти в розгляді справ компетентної юрисдикції, територіально зручне місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів і суддів.

Менше половини опитаних респондентів (42%) уважають інформацію про судовий процес повністю доступною. В той час, як 58% представників компаній вважають судову інформацію повністю доступною.[20]

 

Співвідношення кількості суддів і населення (лютий 2009 р.)[21]

 

Види судів

Штатна чисельність суддів

Кількість мешканців на 1 суддю

Кількість суддів на 1 млн. мешканців

Загальні суди, у т.ч. військові

6 381

7 231

138

Місцеві

4 645

9 934

100

Апеляційні

1 736

26 580

37, 6

Адміністративні суди

1 121

41 163

24

Місцеві (окружні)

672

68 666

14, 5

апеляційні

352

131 090

8

Вищий адміністративний суд

97

475 708

2

Господарські суди

1 214

38 009

26

Місцеві

677

68 159

15

Апеляційні

442

104 397

10

Вищий господарський суд

95

485 723

2

Верховний Суд України

95

485 723

2

Конституційний Суд України

18

2 56 353

0, 4

Усього

8 829

5 226

191

Слід зауважити, що відповідно до Кодексу адміністративного судочинства певні категорії адміністративних справ розглядають також місцеві загальні суди (крім військових). А тому загальна кількість суддів, що можуть розглядати адміністративні справи, складає 5 712, а, отже, на 1 суддю, що може розглядати адміністративні справи, припадає 8 078 мешканців, а на 1 млн. мешканців – 124 таких суддів.

Розрахунок співвідношення кількості суддів господарських судів і мешканців не є настільки показовим, оскільки ці суди розглядають переважно справи між юридичними особами.

Також потрібно наголосити, що кількість суддів, яку тут наведено, – це штатна кількість суддів – близько тисячі штатних посад залишаються незаповненими. Тому кількість населення, яка припадає на діючого суддю, насправді є значно більшою, ніж наведена в таблиці.

Існує істотна проблема з наявністю суддів: понад 800 вакансій залишаються вільними і в понад 400 суддів закінчився перший 5-річний термін перебування на посаді, й вони очікують на призначення на пожиттєвий термін.

З іншої сторони, після створення адміністративних судів виникло багато істотних проблем щодо юрисдикції судів. Особливо багато спорів виникає при розподілі компетенції господарських та адміністративних судів. Існує багато прикладів, коли по черзі в розгляді справ відмовляють всі суди, аргументуючи позицію, що даний спір не є в їхній компетенції.

У контексті обмеженого доступу до правосуддя слід розглядати неможливість оскаржити до суду закони, Укази Президента та Постанови Верховної Ради в разі обмеження ними прав і свобод. Неконституційними ці правові акти можна визнати виключно в Конституційному суді, проте особи не мають права подавати конституційну скаргу, цього права позбавлені навіть суди, окрум Верховного Суду.

Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав. Отже, вимогу про доступність правосуддя буде додержано лише тоді, коли буде створено ефективну систему надання правової допомоги, особливо малозабезпеченим.

Однією з важливих умов доступності правосуддя є поінформованість особи про організацію і порядок діяльності судів. Правосуддя не стане доступним, якщо система судів лишатиметься для особи складною та незрозумілою щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи. Інформація про порядок звернення особи до суду є недостатньо відкритою, часом незрозумілою.

Залишається істотною проблемою доступ до судів громадян, котрі проживають у віддаленій сільській місцевості. Переважна більшість районних центрів не є географічними центрами територій районів, що об’єктивно зумовлює нерівні можливості дістатися сільському мешканцю до відповідного місцевого суду. Відсутність ж транспортного сполучення ще більше погіршує, а іноді й унеможливлює доступ сільського населення до суду. Це означає, що місцеві (районні, міськрайонні) суди для певної частини сільського населення продовжують об’єктивно залишатися недоступними через свою значну віддаленість та/чи відсутність транспортного сполучення між населеними пунктами, де знаходяться суди та де мешкає сільське населення. З огляду на це, актуальним є питання розробки та впровадження інституту мирових суддів.

 

5.  Право на правову допомогу та право на захист

Однією із найбільш масових системних проблем є порушення права на захист та ненадання кваліфікованої правової допомоги.

Відповідно до статті 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа взагалі не має права на зустріч із своїм захисником, та й під час подальшого розслідування такої справи й розгляду справи в суді наявність адвоката не є обов’язковою. При цьому Європейський суд розглядає в багатьох випадках ці процедури як кримінально-процесуальні за своєю суттю, а, отже, на них повністю повинні поширюватися права особи на справедливий суд.

Також недосконале кримінально-процесуальне законодавство. Усе починається з того, що саме слідчий своєю постановою допускає адвоката до справи. Крім того, слід відзначити ускладнене спілкування захисника з особою, що позбавлена волі. З однієї сторони, особа, що взята під варту, має право на побачення із захисником наодинці, без обмеження кількості побачень та їхньої тривалості. З іншої – для цього кожного разу необхідне повідомлення від слідчого до адміністрації установи тимчасового тримання. Цим часто користуються слідчі.

Законодавство містить окремі розрізнені положення, які регулюють питання щодо надання безоплатної правової допомоги, але системи, яка б забезпечувала реальний доступ осіб до такої допомоги, не створено.

Порядок призначення адвоката (захисника) через адвокатські об’єднання, як це передбачено Кримінально-процесуальним кодексом, був запроваджений за інших історичних обставин і тому не враховує сучасних форм та умов функціонування адвокатської професії, а відтак не забезпечує надання якісної та своєчасної правової допомоги.

Держава забезпечує безоплатну правову допомогу лише в деяких категоріях кримінальних справ або щодо деяких категорій обвинувачених. Якість такої допомоги є переважно низькою: часто такі призначені адвокати просто є присутніми в процесі, не виконуючи активно свої процесуальні функції захисту. Частково це пояснювалося мізерною оплатою їхніх послуг: розмір винагороди адвокатам від держави в таких справах складав лише 15 грн. за повний робочий день, і для їх отримання адвокат мусив отримати три довідки.

Кабінетом Міністрів 11 червня 2008 року була прийнята постанова № 539 «Про внесення змін до Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави», яка набрала чинності з 1 січня 2009 року. Нею збільшено розмір оплати праці адвоката, який установлено на рівні 2, 5% мінімальної заробітної плати за годину роботи адвоката при провадженні дізнання, досудового слідства чи розгляді кримінальної справи судом (станом на початок березня 2009 р. це складає трішки більше 15 грн. за годину). Звичайно, і такий рівень оплати є надто низьким порівняно з ринковими гонорарами адвокатів.

 

6.  Розумні строки

Через недосконалість судових процедур, а також не завжди виправдане розширення компетенції судів, зокрема, щодо розгляду питань про так звані адміністративні правопорушення, судді не мають можливості своєчасно і якісно розглядати справи.

Нерідко суди повертають позовні заяви необґрунтовано, судді зволікають з розглядом справ та ухвалюють судові рішення поза межами розумних строків.

Не розроблено чіткого механізму відповідальності судів за тяганину під час розгляду справ, а також суддів за некваліфіковане здійснення суддівських функцій.

 

Оперативність розгляду справ місцевими загальними судами[22]

№ з/п

Найменування показника

2007

2008

Динаміка, %

Кримінальні справи

1

Кількість справ, провадження в яких закінчено, усього

186244

182100

-2, 23

2

Призначено справ до розгляду з порушенням строків, передбачених статтею 241 КПК України

1425

1202

-15, 65

Питома вага від числа справ, провадження в яких закінчено, %

0, 77

0, 66

Х

3

Призначено справ до розгляду з порушенням строків, передбачених статтею 256 КПК України

3867

3609

-6, 67

Питома вага від числа справ, провадження в яких закінчено, %

2, 08

1, 98

Х

4

Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду

40348

44891

11, 26

Питома вага від числа справ, що перебували у провадженні, %

17, 81

19, 78

Х

5

У тому числі не розглянуто справ у строк понад 6 місяців (без урахування справ із зупиненим провадженням)

5363

7642

42, 49

Питома вага від числа нерозглянутих справ, за мінусом справ провадження в яких зупинено, %

18, 60

22, 67

Х

Адміністративні справи

6

Кількість справ, провадження в яких закінчено, усього

126035

148972

18, 20

7

У тому числі з порушенням термінів розгляду справ, встановлених КАС України

14439

13912

-3, 65

Питома вага від справ, провадження в яких закінчено, %

11, 46

9, 34

Х

8

Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду

19970

65069

225, 83

Питома вага від числа справ, що перебували у провадженні, %

13, 68

30, 40

Х

9

Залишок нерозглянутих справ (без урахування справ, провадження в яких зупинено)

18557

63844

244, 04

Питома вага від числа справ, що перебували у провадженні, %

12, 71

29, 83

Х

10

Не розглянуто справ у строк понад 2 місяці (без урахування справ із зупиненим провадженням)

5299

10000

88, 71

Питома вага від числа нерозглянутих справ, за мінусом зупинених провадженням, %

28, 56

15, 66

Х

Цивільні справи позовного, окремого провадження

11

Кількість справ, провадження в яких закінчено, усього

1240758

1257092

1, 32

12

Провадження у справах закінчено понад строки, встановлені ЦПК України

123484

138696

12, 32

Питома вага від справ, провадження в яких закінчено, %

9, 95

11, 03

Х

13

Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду

207892

252686

21, 55

Питома вага від числа справ, що перебували у провадженні, %

14, 35

16, 74

X

14

Залишок нерозглянутих справ (без урахування справ, провадження в яких зупинено)

183805

230882

25, 61

Питома вага від числа справ, що перебували у провадженні, %

12, 69

15, 29

Х

15

Не розглянуто справ у строк понад 3 місяці (без урахування справ із зупиненим провадженням)

40846

60184

47, 34

Питома вага від числа нерозглянутих справ, за мінусом зупинених провадженням, %

22, 22

26, 07

Х

 

Як видно з цієї таблиці, суттєво збільшується залишок не розглянутих справ, відбувається ефект накопичення справ, що збільшується з кожним роком. Схожа ситуація й з вищими судами та ВСУ. Краща ситуація в апеляційних судах.

Особливо гострою проблемою є перевантаження Верховного Суду касаційними скаргами на рішення загальних судів у цивільних справах. Тимчасово становище було виправлено шляхом покладення функції касаційної інстанції в цивільних справах на апеляційні загальні суди. Апеляційним судам були передані нерозглянуті касаційні скарги у цивільних справах, які були подані до Верховного Суду до 1 січня 2007 р., а всі скарги, які почали надходити с початку 2007 р. знову нагромаджуються, перевантажуючи Верховний Суд. У середньому в 2007 р. щомісяця на розгляд кожного судді Верховного Суду надходило 57 справ (у Судовій палаті в цивільних справах цей показник набагато більше). Так, за деякими оцінками, у ВСУ накопичилося на кінець 2008 року приблизно 22 тисячі не розглянутих справ.

Також проблеми існують у Вищому адміністративному суді України – там теж навантаження дуже велике. Причиною є недоукомплектованість складу Вищого адміністративного суду, але, якщо його склад буде сформовано в повному обсязі, ці проблеми мають зникнути.

Нераціонально розподілено штатні суддівські посади між судами, що є причиною перевантаження одних судів і недовантаженості інших. Існує також проблема не призначення суддів на посади через непостійну роботу парламенту.

Середнє навантаження судді місцевого суду 178, 86 справ і матеріалів на місяць (у 2007 році – 160, 04), апеляційного суду – 9, 61 (у 2007 році – 11, 27). Середньомісячне навантаження на одного суддю в окружних адміністративних судах 78, 08 справ і матеріалів (у 2007 році – 59, 61), а в апеляційних адміністративних судах – 29, 92 (у 2007 році – 11, 42).

Упродовж I півріччя 2008 року на одного суддю Львівського апеляційного адміністративного суду в середньому на рік припадало 800 справ. Порівняно з попереднім півріччям навантаження на суддів ЛААС збільшилося на 25 %. Через складну політичну ситуацію та блокування роботи Верховної Ради досі не заповнено суддівські вакансії. Відповідно з 76, передбачених штатним розписом суддів, сьогодні здійснюють судочинство лише 14 суддів. Натомість на голосування народних депутатів 11 суддів очікують уже понад півроку. Їх обрання дозволило б пришвидшити розгляд отриманих судом скарг і привести терміни розгляду справ відповідно до чинного законодавства. Тим часом, у I півріччі 2008 року у нинішньому складі суддівського корпусу вдалося розглянути лише 37 % від загальної кількості справ, які перебували у провадженні Львівського апеляційного адміністративного суду.[23]

Варто відзначити практично відсутнє навантаження військових суддів.

Законодавство фактично не передбачає права учасників процесу оскаржувати надмірну тривалість провадження в справі та не гарантує права на відшкодування шкоди, завданої внаслідок необґрунтованого затягування розгляду справи в суді.

Усе частіше Європейський суд з прав людини визнає порушення права на справедливий суд через порушення розумних строків розгляду кримінальних справ:

У справі Луговой проти України (заява № 25821/02) Європейський суд постановив порушення розумних строків розгляду у цій справі, що тривала близько 10 років.

У справі Ришкевич проти України (заява № 35312/02) Суд вирішив, що в цій справі тривалість кримінального провадження понад 4 роки була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

Раніше Суд вже неодноразово виносив такі ж рішення у аналогічних справах.[24]

 

7.  Презумпція невинуватості

В умовах чинної кримінальної-процесуальної системи часто порушується презумпція невинуватості особи. Цьому сприяють як недосконале законодавство, так і відсутність поваги до презумпції невинуватості посадових осіб, у тому числі й тих, що займають найвищі посади (Президент, Міністр внутрішніх справ, Генеральний прокурор та інші). Відсутність належної правової культури вищих посадових осіб створює значних проблем. Практично кожна прес-конференція вищих посадових осіб МВС чи Генеральної прокуратури супроводжується фактами розкриття злочину та виявлення злочинців, що відбувається далеко до винесення вироку судом у цих кримінальних справах.

Крім того, законодавством не гарантується презумпція невинуватості у справах про адміністративні правопорушення.

Право не свідчити проти себе є частиною презумпції невинуватості, проте й надалі частими є випадки, коли особу спочатку допитують у якості свідка, а потім ці свідчення використовують проти неї вже при обвинуваченні.

Порушенням презумпції невинуватості в законодавстві можна вважати:

1)  інститут повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування;

2)  можливість порушення кримінальної справи проти конкретної особи, а не за фактом події злочину.

 

Кількість кримінальних справ, повернених судами першої інстанції[25]

 

№ з/п

Найменування показників

2007

2008

Динаміка

абс.

%

1

Кількість кримінальних справ, що розглянуті судами (з урахуванням справ, повернутих прокурорам у порядку ст. 232 КПК України та без урахування справ, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого)

185773

181415

-4358

-2, 35

2

Повернено справ судами першої інстанції на додаткове розслідування (статті 246, 281 КПК України) (без урахування справ, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого)

6858

5751

-1107

-16, 14

Питома вага від кількості закінчених провадженням кримінальних справ публічного обвинувачення, %

3, 69

3, 17

Х

Х

3

Повернено справ прокурорам у порядку статті 2491 КПК України

1444

1250

-194

-13, 43

Питома вага від кількості закінчених провадженням кримінальних справ публічного обвинувачення, %

0, 78

0, 69

Х

Х

4

Відкликано із суду кримінальних справ прокурорами у порядку статті 232 КПК України

2873

1826

-1047

-36, 44

Питома вага від кількості закінчених провадженням кримінальних справ публічного обвинувачення, %

1, 55

1, 01

Х

Х

5

Усього повернено судами та відкликано прокурорами кримінальних справ (без урахування справ, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого)

11175

8827

-2348

-21, 01

 Питома вага від кількості закінчених провадженням кримінальних справ публічного обвинувачення, %

6, 02

4, 87

Х

Х

6

Кількість осіб, щодо яких в апеляційному порядку скасовано ухвали (постанови) місцевих судів про повернення справ на додаткове (досудове) розслідування

2029

1959

-70

-3, 45

7

Винесено окремих ухвал на порушення законодавства при проведенні дізнання чи попереднього слідства

2348

2452

104

4, 43

 

Також порушенням презумпції невинуватості є застосування амністії до осіб, щодо яких триває розгляд кримінальної справи, без їхньої на те згоди.

Серйозною проблемою, що пов’язана з презумпцією невинуватості, є надзвичайно мала частина виправдовувальних вироків. Для судової системи ще з радянських часів характерний низький відсоток виправдувальних вироків, що можна пояснити збереженням радянських традицій кримінального процесу, обмеженістю змагальності, особливо на досудовій стадії, наявністю інституту додаткового розслідування (у разі браку доказів вини особи суди часто повертають справу органам слідства на «додаткове розслідування», де часто справа закривається без винесення виправдувального вироку).

У 2007 р. в Україні було засуджено 165, 5 тис. осіб, виправдувальні вироки винесено лише щодо 689 осіб, причому 337 з них – у справах приватного обвинувачення. Тобто виправдувальних вироків – менше половини відсотка! У цих цифрах враховано як вироки, що набрали законної сили, так і ті, що не набрали законної сили. Якщо взяти лише вироки, що набрали законної сили у 2007 р., то за ними виправдано ще менше – 459 осіб, з них 300 у справах приватного обвинувачення. Таким чином, у тих справах, де здійснюється державне обвинувачення, виправдувальні вироки – величезна рідкість.

Майже невідчутні зміни в практиці за 2005-2007 рр.., що відображено в співвідношенні обвинувальних і виправдувальних вироків.

 

Співвідношення засуджених і виправданих осіб[26]

 

Засуджених, тис. осіб / у відсотках

Виправданих, тис. осіб / у відсотках

2005

196, 6 / 99, 5 %

0, 9 / 0, 5 %

2006

177, 6 / 99, 5 %

0, 9 / 0, 5 %

2007

165, 5 / 99, 5 %

0, 7 / 0, 5 %

 

У 2008 році кількість виправдовувальних вироків зменшилася до 539, з яких 8 було скасовано апеляційною інстанцією з постановленням нового вироку, а 57 скасовані з направленням справи на додаткове розслідування.

 

8.  Забезпечення справедливості кримінального процесу

Великою проблемою залишається відсутність належної практики щодо допустимості доказів у кримінальної процесі. Зокрема, частими є використання доказів судами, що отримуються з порушенням прав людини: права на захист, застосування катувань чи жорстокого поводження, застосування власних свідчень проти себе тощо.

Усе частіше на ці проблеми звертає увагу Європейський суд з прав людини.

У справі Луценко проти України[27] Європейський суд визнав порушенням права на справедливий суд використання як головний доказ у справі показів самого Луценка, котрі він дав на попередньому слідстві в якості свідка й від яких пізніше він відмовився. Європейський суд визнав, що права захисту були обмежені через порушення гарантій самовикриття й зобов’язав державу провести новий судовий розгляд цієї справи.

В аналогічній справі Шабельник проти України[28] Європейський суд визнав також порушення статті 6 Конвенції через те, що засудження у вбивстві п. К. засновувалося на доказах, отриманих при порушенні права п.Шабельника зберігати мовчання та привілею проти самовикриття, а також через те, що йому перешкоджали в здійсненні його права на захист під час допиту на досудовому слідстві. У цій справі Шабельник почав давати свідчення проти себе, коли його допитували як свідка й він був попереджений про кримінальну відповідальність у разі відмови від дачі показів. А після отримання цих свідчень і на їх основі йому було висунуто обвинувачення, а пізніше засуджено.

Іншою системною проблемою є відсутність недержавної судово-медичної експертизи. Можна обґрунтовано сумніватися в незалежності державних експертів при розгляді справи проти органів влади чи державних установ. Мін’юст надає дозволи для їхньої робити, забезпечує фінансування, а також уводить єдині методики роботи експертів. Часто ці методики є достатньо спірними, наприклад, виникає питання чи можна взагалі запроваджувати єдину методику експертної оцінки нанесеної моральної шкоди.

Попри обґрунтовані сумніви в незалежності державних експертів, існує й проблема ефективності діяльності цієї державної системи. Наприклад, в Україні взагалі відсутні експерти та методики експертизи з певних видів знань. Через відсутність окремих методик, спеціалістів та обладнання не проводяться певні види криміналістичних, інженерно-технічних і товарознавчих експертиз. Мін’юстом не вирішені питання щодо акредитації вітчизняних судово-експертних установ за міжнародним стандартом ISO 17025 та вступу до European Network of Forensic science Institutes – ENFSI (Європейської мережі криміналістичних наукових установ). Як наслідок, уповільнено процес міжнародної кооперації у сфері виконання складних багатооб’єктних експертиз, не розвинуто методичне забезпечення за рахунок диференціації наукових досліджень, не організовано широкий інформаційний обмін на єдиній методичній основі.[29] Звісно, усі ці складнощі були би легко подолані в разі існування також і недержавної форми експертизи.

 

9.  Виконання судових рішень

Існуюча система виконання судових рішень є малоефективною. Фактично відсутня система контролю за діяльністю державної виконавчої служби. Європейський суд з прав людини в рішеннях проти України найчастіше констатує порушення права на справедливий суд саме внаслідок невиконання рішень національних судів у розумні строки.

Ось декілька прикладів рішень Європейського суду з прав людини, пов’язані з тривалим невиконанням рішення суду:

Лопатюк та інші проти України від 17 квітня 2008 року: справа 121 працівника проти державної будівельно-промислової компанії «Атомспецбуд»;

Пашук проти України (заява № 34103/05) від 12 червня 2008 року: справа щодо невиконання рішення суду по виплаті компенсації вчителям. Парламент прийняв закон про визнання державним боргом присуджених сум, проте Європейський суд визнав, що такий закон порушує право на справедливий суд з-за порушення розумного строку виконання такого рішення.

Мірошнік проти України від 27 листопада 2008 року: невиконання рішення суду понад 8 років стосовно компенсації понесених ним витрат на військову форму та щодо незаконності його звільнення.

Також щодо невиконання рішення судів стосувалися рішення Харчук проти України, Саксонцева проти України та десятки інших.

Без виконання рішення судів право на справедливий суд позбавлене сенсу, оскільки воно стає формальним і декоративним та не забезпечує захист і відновлення порушених прав і свобод.

Згідно з даними статистичної звітності, на 1 січня 2009 року фактично підлягало виконанню органами державної виконавчої служби 7 982 785 виконавчих документів на загальну суму 61 242 694 122 грн., що на 666 004 документи та на 9 039 849 520 грн. більше порівняно з 2007 роком (протягом 2007 року підлягало виконанню 7 316 781 документ на суму 52 202 844 603 грн.). Державними виконавцями завершено 5 126 775 виконавчих документів (64, 2% від кількості документів, що перебували на виконанні) на суму 20 945 516 222 грн. (34, 2%), що на 629 509 документів та на 1 905 385 071 грн. більше, ніж за 2007 рік (протягом 2007 року завершено 4 497 266 документів на суму 19 040 131 151 грн.). Фактично виконано 2 760 682 виконавчих документи (34, 66% від кількості документів, що перебували на виконанні) та стягнуто 6 036 963 509 грн. (9, 9%), що на 369 481 документ та на 456 632 551 грн. більше, ніж за 2007 рік (протягом 2007 року фактично виконано 2 391 201 документ та всього стягнуто 5 580 330 958 грн.).

Залишок виконавчих документів на кінець вказаного періоду становить 2 856 010 документів на суму 39 905 529 819 грн., що на 36 495 документів та на 7 744 263 889 грн. більше в порівнянні з 2007 роком, коли залишок складав 2 819 515 виконавчих документів на суму 32 161 265 931 грн.

Середнє навантаження на кожного державного виконавця становить 108 виконавчих документів на місяць.

По кількості завершених виконавчих документів нижче за середній показник по Україні (64, 2%) у Донецькій області – 54, 2% та м. Севастополі – 54, 6%. По сумах за завершеними виконавчими документами нижче за середній показник по Україні (34, 2%) у Донецькій області – 24, 2.%, Івано-Франківській області – 31, 3%, Рівненській області – 30, 0%. По кількості фактично виконаних виконавчих документів нижче за середній показник по України (34, 6%) у Донецькій області – 22, 4%, м. Києві – 22, 9%, м. Севастополі – 24, 9%. По сумах за закінченими виконавчими документами у зв’язку з фактичним повним виконанням нижче за середній показник по Україні (9, 2%) у Херсонській області – 6, 7%, Івано-Франківській області – 6, 9%. Найбільші суми за зупиненими виконавчими документами у таких регіонах: Дніпропетровська область – 1 383 818 878 грн., Донецька область – 3 666 666 304 грн., у м. Києві – 1 106 125 409 грн.[30]

Чинний Закон «Про Державну виконавчу службу» та Закон «Про виконавче провадження» значною мірою вичерпали свій потенціал, який був закладений лише як перехідний на шляху до створення дійової європейської моделі системи примусового виконання судових рішень. Робота семи тисяч виконавців протягом майже десяти років не могла забезпечити гарантування результатів правосуддя, адже за наявного законодавчого підходу інакших результатів марно було б очікувати.

На цю проблему вже неодноразово звертали увагу вищі органи влади. Зокрема, Президент у березні 2008 року видав Указ «Про додаткові заходи по підвищенню ефективності виконання рішень судів».[31] Але до сьогодні ситуація з виконанням рішень залишається плачевною.

На законодавчому рівні склалася парадоксальна ситуація, коли держава більшою мірою захищає боржника, а не стягувача, і фактично відкриває йому законні можливості для ухилення від виконання судових рішень.

Крім того, одним із напрямків вдосконалення виконання рішень судів є впровадження недержавної форми виконання рішень, яка дасть можливість знизити корупційні чинники під час організації примусового виконання, унеможливити адміністративний вплив на процес виконання, дасть можливість значно скоротити строки виконання, ефективно підвищити мотивацію виконання через договірні відносини та запровадити реальну конкуренцію у процесі виконання.[32]

Є проблеми також з тим, що прогалини в законодавстві породжують умови для уникнення відповідальності за невиконання рішення.

За даними Генеральної прокуратури, за проведеними органами прокуратури перевірками порушено 258 кримінальних справ щодо умисного невиконання рішення суду, дві третини з яких направлено до суду.

Незважаючи на певні зусилля органів влади, принципово проблема не вирішується і кількість невиконаних судових рішень збільшується кожного року.

 

10. Корупція в судовій системі

Проблема корупції в судах за останнє десятиліття набула системного характеру.

За даними соціологічного дослідження, проведеного в березні 2008 р. компанією InMind (м. Київ) в рамках проекту „Гідна Україна», що виконується компанією Менеджмент Сістемс Інтернешнл (MSI) за фінансової підтримки USAID, громадяни, компанії, адвокати і прокурори приблизно однаково оцінюють рівень корупції у судах: близько 80 % представників кожної з цих груп вважають судову систему тією чи іншою мірою корумпованою. Водночас, відсоток тих громадян і компаній, які самі зіштовхнулися з корупцією в судах, значно менший – близько 27 %.[33] Але все одно він достатньо високий: кожен четвертий зустрічався особисто з корупцією в судах.

Майже третина адвокатів та прокурорів сприймають корупцію як звичайне явище на всіх етапах судочинства. Інша третина опитаних (36-39%) указує на те, що саме досудовий розгляд справ є найбільш корумпованим етапом. Крім того, 64% опитаних адвокатів та прокурорів упевнені, що за останній рік рівень корупції в судовій системі зріс. Серед корупційних «угод», що як громадяни, так і компанії найчастіше використовують, називаються особисті зв’язки, за ними йдуть вимагання та добровільне пропонування хабарів. Зауважимо, що компанії однаково практикують пропозицію неофіційних платежів (20%) та стикаються з вимаганням (21%).[34]

Результати вказують на більшу кількість випадків корупції в громадян, які звертаються до апеляційних судів, ніж у громадян, які звертались до місцевих судів. Протилежна ситуація спостерігається у випадку з компаніями. Серед корупційних явищ як громадяни, так і компанії найчастіше зіштовхуються із використанням особистих зв’язків, за ними йдуть вимагання та добровільне пропонування хабарів.[35]

Явище хабарництва в судах не заперечують судді. Половина суддів так чи інакше зіштовхувалися з пропозицією хабара у вигляді грошей чи послуг: 40 % зустрічалися з цим вряди-годи, 10 % – нерідко.

Найбільш поширена практика корупційних відносин – це використання особистих зв’язків. Адвокати частіше за інших залучені до корупційних відносин. Далі йдуть судді та працівники суду.[36]

9 липня 2008 року працівниками Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України та ГУБОЗ МВС України затримано «на гарячому» одного із голів районних судів Дніпропетровської області під час отримання хабара на загальну суму 50 тис. доларів США за прийняття рішення про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою в слідчому ізоляторі на підписку про невиїзд одному із підсудних у кримінальній справі. За даним фактом Генеральною прокуратурою порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. з ст. 368 КК України. Проводиться розслідування.

Таким чином, явище корупції досить поширене в судовій системі, а його існування становить велику загрозу прозорості і справедливості судів.

 

11. Рекомендації

1)  Продовжити реалізацію Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента та міжнародними експертами Венеціанської комісії Ради Європи. Зокрема, необхідно прийняти об’єднаний закон про судоустрій та статус суддів[37], закон про судовий збір, що були подані Президентом до парламенту в грудні 2006 року й були ухвалені парламентом у першому читанні та вже підготовлені парламентським комітетом до другого читання.

2)  Продовжити реалізацію Концепції реформування системи безоплатної правової допомоги, затвердженої указом Президента від 9 червня 2006 року № 509/2000.[38]

3)  Почати реалізацію Концепції реформування кримінальної юстиції, схваленої Указом Президента від 8 квітня 2008 року № 311/2008[39], зокрема, через реформу кримінально-процесуального права й прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України[40].

4)  Кабінет Міністрів України повинен забезпечити фінансування судів на рівні обґрунтованих запитів ДСАУ та Верховного Суду.

5)  Необхідно внести зміни до процесуального законодавства та закону про виконавче провадження, що забезпечували б обов’язкове внесення всіх рішень судів до Єдиного державного реєстру судових рішень.

6)  Вищим посадовим особам слід уникати прямого звинувачення будь-яких осіб у вчиненні того чи іншого злочину, що становить загрозу праву особи на презумпцію невинуватості: подібні звинувачення можуть здійснюватися виключно після набуття чинності вироку суду у відповідній кримінальній справі.

7)  Президенту, Кабінету Міністрів та парламенту слід припинити практику нагородження діючих суддів, а також практику включення діючих суддів до складу різноманітних органів виконавчої влади.

8)  Судді Верховного Суду та інших судів повинні вийти зі складу усіх консультативно-дорадчих органів виконавчої влади.

9)  Президент повинен припинити практику скасування своїх указів про призначення суддів на посади замість застосування передбаченої законодавством процедури звільнення суддів.

10)  Органи влади повинні негайно вирішити проблему неукомплектованості багатьох судів, а також забезпечити повноцінне функціонування системи адміністративних судів.

11)  Законодавчо забезпечити діяльність недержавних експертів та експертних бюро.

12)  Необхідно розробити та прийняти законодавчі норми для забезпечення розумних строків розгляду справ судом. Також необхідно передбачити можливість компенсації особам за порушення їхніх прав через порушення розумних строків розгляду справ.

13)  Виконати Національний план дій із забезпечення належного виконання рішень судів, затверджений Указом Президента України від 27 червня 2006 року № 587/2006.

14)  На основі Концепції вдосконалення судівництва підвищити ефективність роботи виконавчої служби шляхом посилення правового і соціального захисту державних виконавців, посилення інших гарантій їхньої незалежності, удосконалення законодавчих норм, які безпосередньо регулюють процедури виконання рішень.

15)  Потрібно чітко визначити місце державної виконавчої служби в системі органів державної влади. Особи, які претендують на зайняття діяльністю, пов’язаною з виконанням судових рішень, повинні обов’язково скласти кваліфікаційний іспит та пройти стажування. Доцільно поступово демонополізувати державну діяльність з виконання судових рішень і передбачити можливість передачі її недержавним виконавцям чи виконавчим агенціям під дієвим контролем з боку Міністерства юстиції України.

16)  Підвищити відповідальність боржників за невиконання судових рішень чи за навмисне створення умов, які унеможливлюють їх виконання, а також впровадити мотивацію для добровільного виконання рішення суду.



[1] Підготовлено Володимиром Яворським, виконавчим директором УГСПЛ. Оскільки суттєвих змін не відбулося, висновки, зроблені в Доповідях за 2004-2007 роки, залишаються повністю актуальними.

[2] Указ Президента України від 10 травня 2006 року №361/2006.

[3] Указ Президента України № 914/2007 від 24 вересня 2007 року «Про новий склад Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права», http://www.president.gov.ua/documents/6758.html.

[4] Див., наприклад: «В організації та здійсненні судочинства адміністративними судами є істотні системні недоліки, що потребують негайного усунення» // Портал ВСУ, 6 квітня 2009 року, http://www.scourt.gov.ua; «Адміністративні суди України. Підсумки і наслідки роботи» // «Дзеркало тижня, № 13 (741) 13 — 20 квітня 2009, http://www.dt.ua/1000/1050/65884; «Чи може українець захиститися від незаконних дій влади у адмінсудах» // Інформагенство «УНІАН», 15.04.2009р., http://human-rights.unian.net/ukr/detail/190450;

[5] Доступна тут: http://www.president.gov.ua/documents/7703.html.

[6] За офіційними даними Державної судової адміністрації України, розміщеними на її сайті: http://www.court.gov.ua.

[7] Узагалі, практика Президента скасовувати указ про призначення судді набула поширеності. У Президента немає підстав для звільнення судді, тому скасовується указ про його призначення. При цьому виникає багато непорозумінь: що робити з рішеннями, котрі виніс цей суддя за всі роки свого перебування на посаді? Що робити з його зарплатнею? Правовий абсурд видання таких указів є очевидним.

[8] Див. більше про цей конфлікт: «ВАСУ обурений грубим втручанням влади в роботу судів» // сайт УГСПЛ, 13 жовтня 2008 року, http://www.helsinki.org.ua/index.php?print=1223887329; «Президент лiквiдував окружний адмiнiстративний суд Києва» // Сайт УГСПЛ, 14 жовтня 2008 року, http://www.helsinki.org.ua/index.php?print=1223980103; «Депутатам до вподоби нова робота – захоплення судів?» // Сайт УГСПЛ, 15 жовтня 2008 року, http://www.helsinki.org.ua/index.php?print=1224063981; «Рада суддів проситиме Президента скасувати указ про ліквідацію Окружного адмінсуду» // Сайт УГСПЛ, 21 жовтня 2008 року, http://www.helsinki.org.ua/index.php?print=1224619209.

[9] «Необходимо прекратить использование судов в качестве инструмента политической борьбы», заява Human Rights Watch від 21 жовтня 2008 року, http://www.hrw.org/ru/news/2008/10/28 (текст російською мовою), http://www.hrw.org/en/news/2008/10/28/ukraine-respect-independent-judiciary (текст англійською); «Політики України мають припинити втручатися в суди – міжнародні правозахисники» // Сайт УГСПЛ, 21 жовтня 2008 року, http://www.helsinki.org.ua/index.php?print=1224619675.

[10] Див. більше на сайті УГСПЛ: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1228992824.

[11] Заместитель генпрокурора инициирует увольнение 350 судей // Интернет-издание «КоррреспонденТ», 2 февраля 2009, http://korrespondent.net.

[12] «Моніторинг незалежності суддів в Україні. 2008 рік.» // Сайт УГСПЛ, 2 грудня 2008 року, http://www.helsinki.org.ua/index.php?print=1228235313; Дослідження «Моніторинг стану незалежності суддів в Україні. 2008 рік» було проведене Центром суддівських студій за підтримки Ради суддів України, Всеукраїнської незалежної суддівської асоціації, Спілки адвокатів України, Української асоціації прокурорів у серпні-вересні 2008 року у 8 областях України. Всього було опитано 1072 судді апеляційних та місцевих судів, 630 прокурорів обласного та районного рівня, 590 адвокатів. Повний текст моніторингового звіту: http://www.judges.org.ua/article/Mon2008.pdf.

[13] «Проти судді порушено справу «за недбалість» // NEWSru.ua // Кримінал // Середа, 16 cічня 2008 р., http://newsru.ua/crime/16jan2008/suddia.html.

[14] http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=698-17

[15] «Доповідь про судову систему і судову реформу в Україні», Центр політико-правових реформ, березень 2009 року, стор.22, www.pravo.org.ua

[16] Інформаційний вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 2(6)�, Видається Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за сприяння проекту "Україна: верховенство права" Агентства США з міжнародного розвитку.

[17] «Доповідь про судову систему і судову реформу в Україні», Центр політико-правових реформ, березень 2009 року, стор.37, www.pravo.org.ua.

[18] Підсумки виконання бюджету та використання бюджетних коштів у 2008 році, Сайт Державної судової адміністрації України, http://www.court.gov.ua; Постанова розширеного спільного засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації України від 18 квітня 2008 р. «Про стан здійснення судочинства у 2007 році та завдання на 2008 рік».

[19] «Відбулося засідання колегії Державної судової адміністрації України» // Сайт Державної судової адміністрації України, 26 лютого 2009 року, http://www.court.gov.ua.

[20] Дослідження корупції у судовій системі України: суди загальної юрисдикції та апеляційні суди. Липень 2008 року. Компанія «Management Systems International» (MSI) у співробітництві з дослідницькою компанією «InMind», м. Київ, http://www.ukrainerol.org.ua.

[21] «Доповідь про судову систему і судову реформу в Україні», Центр політико-правових реформ, березень 2009 року, стор.48, www.pravo.org.ua.

[22] За даними ДСАУ за 2008 рік.

[23] «Один суддя Львівського апеляційного адміністративного суду тягне на собі 800 справ» // Сайт УГСПЛ, 6 серпня 2008 року, http://www.helsinki.org.ua/index.php?print=1218006649.

[24] Див. Antonenkov and Others v. Ukraine (no. 14183/02, judgment of 22 November 2005 and Yurtayev v. Ukraine (no. 11336/02, judgment of 31 January 2006.

[25] Дані Державної судової адміністрації України (ДСАУ) за 2008 рік. Доступні на офіційному сайті http://www.court.gov.ua. Справи, що перебували на розгляді в апеляційних і місцевих загальних судах та повернуті на додаткове розслідування або відкликані прокурорами (без урахування справ, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого). Дані не показують діяльність Верховного суду України.

[26] За даними Державної судової адміністрації України (http://www.court.gov.ua/home/home.php?razdel_id=11899). Ці цифри відображають як вироки, що набрали, так і ті, що не набрали законної сили.

[27] Рішення від 18 грудня 2008 року (заява № 30663/04), http://hrlawyers.khpg.org/index.php?r=a1b7.

[28] Рішення від 19 лютого 2009 року (заява № 16404/03), http://hrlawyers.khpg.org/index.php?r=a1b7.

[29] «Відсутність експертизи – неповноцінне судочинство» // Офіційне повідомлення Рахункової палати України, рішення колегії, 25 листопада 2008 року, http://www.ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/category/main?cat_id=411.

[30] Довідка про основні підсумки діяльності Міністерства юстиції та його територіальних органів у 2008 році та завдання щодо підвищення ефективності їх роботи у 2009 році, сайт Мін’юсту, http://www.minjust.gov.ua/.

[31] В.Ющенко издал указ относительно повышения эффективности исполнения решений судов // Юридична практика http://yurpractika.com/news.php?id=0013764

[32] М.Оніщук Державна виконавча служба: на шляху до реформ та ефективності. // Дзеркало тижня № 9 (688) 8 — 14 березня 2008 http://www.dt.ua/1000/1050/62281/

[33] Результати опитування взято з сайту Проекту „Гідна Україна” (http://www.pace.org.ua/images/stories/Court_System_Ap_court_July_16.08_UKR_for_printing.ppt).

[34] Прес-реліз проекту «Гідна Україна»: «Результати дослідження: корупція залишається поширеною в судовій системі України. Деякі антикорупційні реформи сприймаються позитивно», 17 липня 2008 року,

[35] Там само.

[36] За даними опитування судів з сайту Проекту USAID «Україна: Верховенство права», (http://www.ukrainerol.org.ua/index.php?option=com_docman&task=doc_download&gid=72&Itemid=23).

[37] Парламентський комітет об’єднав два законопроекти під № 0917 та 0916, що були подані Президентом в один під № 0916, що об’єднав назву та предмет регулювання. Доступний тут: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30845.

[38] Доступна тут: http://www.president.gov.ua/documents/4549.html.

[39] Доступна тут: http://www.president.gov.ua/documents/7703.html.

[40] Слід зазначити, що мова йде не про проект КПК, що вже багато років знаходиться на розгляді в парламенті, оскільки він не встановлює процедури для дотримання прав і свобод під час кримінального процесу, визначені міжнародними стандартами. Мова йде про проект, що розроблений робочою групою й схвалений Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори