пошук  
версія для друку
24.06.2009

Права людини в Україні - 2008. 15. Право на працю

   

[1]

1. Загальний огляд

Право на працю є одним із найбільш важливих соціально-економічних прав і визначає можливість людей займатися працею для забезпечення як свого матеріального добробуту, так і духовного розвитку в умовах свободи та гідності, економічної безпеки та рівних можливостей.

Забезпечення цього права набуває особливої гостроти в умовах економічної кризи, зростання рівня безробіття, масового порушення трудових прав працівників. І особливо важливою тут видається роль держави, яка має здійснити усіх можливих заходів щодо захисту і реалізації правана працю, і зробити усе від неї залежне щоб, була повага до цього права. Очевидно, що економічні можливості держави обумовлюють нереальність вимоги надання роботи усім бажаючим.

Слабкий захист трудових прав в окремих сферах економіки призвів до стрімкого збільшення кількості безробітних. Окрім того, поглиблення територіальних і галузевих диспропорцій серед незайнятого населення ускладнило проблему їх працевлаштування. Також слід звернути увагу, що розмір допомоги по безробіттю є дуже низьким і аж ніяк не забезпечує навіть мінімальної підтримки безробітних.

Далеко не всі заходи, які здійснювалися державою для збільшення зайнятості, були адекватними і правильними. Особливо потрібно відмітити віднесення багатьох селян, які мають земельні ділянки, до категорії зайнятих, що можна розцінювати як певну дискримінацію цієї категорії населення, оскільки вони фактично позбавляються права на державну підтримку в складній ситуації. Також є проблемою позбавлення права працівників, яких «звільнено» нібито «за згодою сторін» чи «за власним бажанням», на отримання допомоги по безробіттю протягом перших трьох місяців.

Залишається незадовільною ситуація щодо гарантування державою мінімальних умов оплати праці. До сьогодні мінімальна заробітна плата є меншою за прожитковий мінімум і частка працівників, які отримують таку заробітну плату, є досить значною. Існують проблеми щодо оплати праці працівників бюджетних установ на основі Єдиної тарифної сітки, коли фактично порушуються базові принципи формування такої системи оплати праці, нівелюється залежність цієї системи від мінімальних нормативів оплати праці.

Ще одним важливим моментом, на який потрібно звернути увагу, є існування в органах державної влади України великої різниці у розмірах заробітних плат. Ця різниця ще збільшується внаслідок існування системи премій і доплат, які залежать від волі керівництва державного органу і є по суті прихованою оплатою праці державних службовців. Наявність і розмір доплат більше залежить не від ефективності роботи, а від лояльності до керівництва.

Крім того, знову актуальною стає проблема із заборгованостями по виплаті заробітної плати, особливо у виробничій сфері. Все більше і більше підприємств та організацій мають значні заборгованості перед своїми працівниками, що приводить до зростання соціальної напруженості у суспільстві.

Не менш важливим аспектом дотримання права на працю є забезпечення безпечних умов праці. На жаль, рівень виробничого травматизму залишається досить високим, особливо це стосується великої кількості професійних захворювань. Поглиблює ситуацію наявність законодавчих прогалин і застарілість багатьох нормативних документів у сфері охорони праці. Також на сьогодні відсутній цілісний документ програмного характеру з питань охорони праці.

 У 2008 році значно збільшилась кількість порушень трудового законодавства. За оцінками як державних органів, так і профспілкових організацій, майже 90 % роботодавців порушують вимоги трудового законодавства. Особливо багато проблем щодо оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, трудових договорів. Також є значна кількість порушень законодавства при використанні праці жінок та неповнолітніх.

Важливою у цьому контексті видається роль профспілок, які мали б стати дієвим механізмом захисту порушених трудових прав. Але необхідно констатувати, що профспілки на сьогодні не стали силою, здатною протидіяти свавіллю роботодавців. Існують значні конфлікти всередині профспілкового руху, а також з’явилося багато «жовтих» профспілок, що створені чи найняті самими працедавцями, які за своєю суттю неспроможні захистити права простого працівника.

 

2. Гарантування зайнятості

Одним із ключових аспектів дотримання права на працю є здійснення усіх можливих заходів для забезпечення високої зайнятості населення. Зрозуміло, що кожна країна, яка відчула на собі наслідки економічної кризи, стикається з проблемою безробіття, вибираючи ті способи, які могли б якнайефективніше справлятися із цією проблемою.

Рівень зареєстрованого безробіття зріс у два рази з 1, 8 % у липні 2008 року до 3, 2% населення працездатного віку у кінці січня 2009 року.[2] Більше того, у Державному центрі зайнятості прогнозують, що рівень безробіття до кінця 2009 року складе 9% від кількості працюючого населення й послугами служби зайнятості скористаються близько 3 млн. безробітних.[3]

 

Динаміка кількості зареєстрованих безробітних за статтю та місцем проживання у 1999-2008рр.[4]

(на кінець звітного періоду; тис. осіб)

 

Усього

за статтю

за місцем проживання

жінки

чоловіки

міське населення

сільське населення

1999

1174, 5

729, 6

444, 9

920, 9

253, 6

2000

1155, 2

730, 4

424, 8

863, 7

291, 5

2001

1008, 1

645, 6

362, 5

696, 7

311, 4

2002

1034, 2

665, 0

369, 2

610, 6

423, 6

2003

988, 9

627, 6

361, 3

539, 7

449, 2

2004

981, 8

619, 9

361, 9

514, 9

466, 9

2005

881, 5

535, 6

345, 9

428, 8

452, 7

2006

759, 5

459, 1

300, 4

353, 9

405, 6

2007

642, 3

385, 8

256, 5

296, 4

345, 9

2008

844, 9

465, 2

379, 7

418, 3

426, 6

 

Як бачимо, крім кількісного зростання, ми також отримали деякі зміни в структурі безробіття. Зокрема, серед зареєстрованих безробітних різко збільшилась кількість міських мешканців (раніше безробіття було значно вище серед сільського населення). Одним із факторів, що сприяв цьому, є те, що найбільше звільнених у 2008 році було будівництві та інших економічних сферах, де був і залишається дуже слабкий рівень захисту трудових прав працівників, а, отже, таких людей було найпростіше та найшвидше звільнити. Виникнення такої ситуації − це свідчення того, що держава не вжила всіх залежних від неї заходів щоби подолати негативні явища чисельних порушень трудового законодавства у цих сферах.

Також очевидним є значний ріст безробіття серед жінок.

Протягом 2008 року продовжувала існувати невідповідність попиту на робочу силу та її пропозиції в професійно-кваліфікаційному та територіальному розрізі, що зумовило значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався в Черкаській області (5, 4%), а найнижчий – у м. Києві (0, 7%).

Важливо відмітити, що зареєстроване безробіття не повністю відображає реальної ситуації на ринку праці. Якщо взяти до уваги тих, хто не зареєструвався у центрах зайнятості чи не зміг в них зареєструватися через бюрократію та штучні обмеження з боку законодавства, то число безробітних буде значно вищим. Також існує значна кількість людей, які працюють за неповним графіком. За даними Державного комітету статистики, станом на 1 березня 2009 року кількість працівників, які перебували у відпустках з дозволу та ініціативи адміністрації, становила майже 570 тис. осіб, а тих, хто працював у режимі скороченого робочого дня – 1, 2 млн. осіб., що загалом потроює вказану вище кількість фактично безробітних серед працездатного населення.

 

3. Державна допомога безробітним

Розмір допомоги по безробіттю не може забезпечити мінімальні умови виживання. Так, мінімальний розмір соціальної допомоги по безробіттю для застрахованих людей становить 500 грн, для незастрахованих – 360 грн.[5] Нагадаємо, що ці цифри менше навіть за прожитковий мінімум[6], розмір якого є явно недостатнім, щоб хоч якимось чином підтримати людину у складний для неї час.

У цьому контексті варто згадати, що на сьогодні діють правові норми, які, по суті, суперечать одна одній. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначає, що допомога по безробіттю не може бути нижчою за прожитковий мінімум, установлений законом. Водночас, Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» зазначає, що, «виходячи з можливостей Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, виплати по безробіттю встановлюються в розмірі не нижче ніж 23 % прожиткового мінімуму для працездатної особи». І, звісно, державні органи керуються другим законом, ігноруючи перший.

Також хотілось би відмітити, що наприкінці 2008 року деякі категорії населення було позбавлено права на отримання допомоги, а для інших її отримання було значно ускладнено або відстрочено в часі. Зокрема, зміни в законодавстві привели до того, що на допомогу тепер не можуть претендувати ті, у кого є земельні паї, а звільнені за згодою сторін отримають допомогу тільки через 90 днів. З 13 січня 2009 року на допомогу відразу після звільнення можуть претендувати лише ті безробітні, яких скоротили на колишньому місці роботи. Також визначено, що за дві відмови від запропонованої центром роботи людей взагалі позбавлятимуть допомоги. Причому, якщо раніше претендент мав право без санкцій відмовлятися від роботи з меншим заробітком, ніж був у нього до звільнення, то тепер це заборонено. За новими правилами людині пропонують роботу із зарплатою, яка не може бути вищою за середній розмір зарплат у сфері, у якій ця людина працювала. Тобто, якщо претендент отримував тисячу гривень, а в його сфері середня — 600 грн., то тепер на таку суму він і розраховуватиме.

Неоднозначними є нововведення стосовно працюючих пенсіонерів, які відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» сплачуватимуть внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття і не матимуть права на допомогу по безробіттю, а лише на соціальні послуги щодо пошуку підходящої роботи, перенавчання та підвищення кваліфікації, а також на інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням. Такі заходи щодо працюючих пенсіонерів з метою наповнення бюджету Фонду триватимуть до 1 січня 2011 року.

Стурбованість щодо затримки соціальних виплат громадянам, яких звільнили внаслідок економічної кризи, показують час від часу як Президент[7], так і інші високі державні чиновники. І на початку 2009 року Президент направив до Конституційного суду подання щодо конституційності окремих положень закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» від 25 грудня 2008 року. Але, поки що, ситуація не змінилась.

Позбавлення селян права на статус безробітного є проявом дискримінації сільського населення. Влада, радикально нічого не змінивши, оголосила їх особами, котрі забезпечують себе роботою самостійно. До «ощасливленої» когорти потрапили також учителі, медпрацівники, яких із запізненням, як соціальну сферу села, наділили землею для ведення особистого сільського господарства. Тож, коли з якихось причин педагоги з фельдшерами втратять основну роботу, то й вони не зможуть претендувати на допомогу по безробіттю.

Потрібно зазначити, що зміни зачепили не якусь привілейовану, обмежену групу, а 4, 8 млн. домогосподарств із доходами, на які ледь виживають. Лише 178, 9 тис. мають у приватній власності сільськогосподарську техніку. Тобто, на 27 господарств припадає один трактор, комбайн чи якийсь плужок. І це на 6, 6 млн. гектарів.[8]

Звісно, набагато легше механічно перекласти документи з теки «безробітні» у привабливішу «працевлаштовані», ніж із декларованих Президентом відкритих щороку мільйона нових робочих місць половину «реєструвати» у сільській місцевості.

Ця ситуація вже викликала соціальне напруження. Наприклад, селяни на Львівщині виступили з вимогою захистити це їхнє право.

Тридцятеро селян, яким відмовлено в реєстрації в Яворівському районному центрі зайнятості, підготували звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової. Вони вимагають скасувати пункт Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення», згідно з яким з 13 січня цього року всі мешканці села, які мають земельні ділянки, вважаються членами особистого сільського господарства (ОСГ) і є зайнятим населенням. І, якщо їхнє звернення буде проігноровано, вони мають намір ініціювати акції непокори. «Цей антикризовий пакет законів просякнутий жорстокою дискримінацією сільського населення в Україні», – уважають яворівські селяни.

Директор Яворівського районного центру зайнятості Михайло Вигринович підтвердив інформацію про те, що з 13 січня на біржу праці перестали приймати людей з сільської місцевості: за останніх 14 днів відправлено ні з чим більше трьох десятків людей. Однак, на думку Михайла Вигриновича, таке рішення їх дискримінує, бо, з його слів, «сім’я на земельній ділянці може виростити картоплю для того, аби вижити. Але, де господарю взяти гроші для оплати за світло, газ, зрештою, купити зубну щітку, мило чи чоботи для дитини?».

«Нині в Яворівському районному центрі зайнятості на обліку перебуває 2 тис. безробітних, з яких 1 552 особи – із сільської місцевості. Це ті, що встигли ще зареєструватися до 13 січня», – зазначив Михайло Вигринович.[9]

Потрібно зазначити, що 25 лютого 2009 року Кабінет міністрів, намагаючись вирішити цю проблему, ухвалив Постанову № 144 „Про внесення змін до Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», якою визначив, що незайняті громадяни, у тому числі члени особистого селянського господарства, для яких робота в таких господарствах не є основною, за умови їх звернення до державної служби зайнятості для сприяння в працевлаштуванні, підлягають реєстрації. Але ці зміни були лише косметичними й не вирішили питання дискримінації селян, які мають земельні ділянки та не мають іншої роботи, що позбавляє їх права бути зареєстрованими як безробітні.

Із позитивних змін потрібно відзначити, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» на період до 1 січня 2010 року введено в дію статті 24, 25 та частину другу-п’яту статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» щодо надання допомоги по частковому безробіттю. Нагадаємо, що цей вид допомоги був уже давно передбачений у законі, але тривалий час не був чинним.

 

4. Забезпечення гідних умов праці

Важливою гарантією дотримання права на працю є забезпечення рівня оплати праці не нижче, ніж прожитковий мінімум. Для здійснення цього обов’язку держава встановлює рівень мінімальної заробітної плати, який є обов’язковим для всіх підприємств.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їхніх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров’я, набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

На жаль, залишаються декларативними правові норми законів, а, зокрема, закону «Про оплату праці», які визначають, що мінімальна заробітна плата встановлюється в розмірі, не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Потрібно зазначити, що продовження практики встановлення рівня мінімальної заробітної плати нижче прожиткового мінімуму ставить під сумнів виконання державою своїх зобов’язань у забезпеченні права на працю.

Залишається досить високою частка працівників, яким нарахували заробітну плату нижче прожиткового мінімуму. Потрібно відзначити, що більшість областей мають таку частку більшою за середню по країні. Більше того, для декількох областей частка таких працівників досягає 19-20 % і тільки в місті Києві та в Донецькій області цей процент є меншим за 10%.

 

Частка працівників, яким нарахували заробітну плату нижче прожиткового мінімуму для працездатної особи (за вересень 2008 року)[10]

І це при тому, що рівень прожиткового мінімуму, що є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначається розмір мінімальної заробітної плати, є заниженим і не відповідає його реальному рівню.

Є проблеми й щодо забезпечення належних умов оплати праці працівників бюджетної сфери. Необхідно зазначити, що за висновками Рахункової палати України впровадження Єдиної тарифної сітки не стало фактором, який сприяв би суттєвому покращенню умов оплати праці працівників бюджетної сфери, оскільки запроваджені нові розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) на основі Єдиної тарифної сітки базуються на занижених показниках прожиткового мінімуму й мінімальної заробітної плати. Ураховуючи занижений рівень прожиткового мінімуму та високий рівень інфляції, рівень заробітної плати в бюджетній сфері не забезпечує виконання нею основної, відтворювальної функції й не відповідає гарантіям, передбаченим Законом «Про освіту», Основами законодавства про охорону здоров’я та Основами законодавства про культуру.

Незважаючи на зростання номінальної заробітної плати, рівень оплати праці в сфері освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури та спорту залишається стабільно низьким. Середня заробітна плата працівників освіти в січні-вересні 2008 року склала всього 1 393 грн., охорони здоров’я та надання соціальної допомоги – 1 123 грн., культури та спорту – 1 483 грн. При цьому в промисловості вона становила 2 011 гривні, а в середньому в економіці – 1773 грн. Слід ураховувати, що темпи зростання реальної заробітної плати, яка характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати, значно повільніші в зв’язку з високим рівнем індексу споживчих цін.

Низька заробітна плата негативно впливає на престиж професії медика, педагога, соціального та культурно-освітнього працівника, що призводить до відтоку кадрів в інші сфери економічної діяльності за наявності відповідної освіти, а також до старіння кадрів.

Нормативно-правове забезпечення умов оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки є неповним і не відповідає вимогам Закону України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії», а також статті 6 Закону України «Про оплату праці», що призводить до суттєвого заниження розмірів заробітної плати цих працівників. Запровадження тарифної системи оплати праці відбулося за відсутності затверджених кваліфікаційних характеристик професій (посад) по окремих бюджетних галузях.[11]

Також варто відмітити, що в кінці 2008 року для працівників бюджетної сфери було запроваджене обмеження, коли при підвищенні рівня мінімальної заробітної плати, відповідно, піднімалась тільки тарифна ставка робітника першого розряду, тобто, тих, хто отримував менше, ніж розмір мінімальної заробітної плати, а для усіх інших працівників тарифна ставка залишалась без змін. Цим фактично заморожують заробітні плати працівників, які працюють у бюджетній сфері, а також підриваються основи диференціації оплати праці в залежності від кваліфікації працівників. Надалі це може призвести до того, що заробітна плата некваліфікованих працівників бюджетної сфери поступово наблизиться до рівня заробітної плати спеціалістів. Потрібно зазначити, що ці ж самі обмеження закладені в Законі України «Про Державний бюджет на 2009 рік».

Окрім усього іншого, знову стає актуальною проблема з виплатою заборгованостей по заробітній платі. Розмір заборгованості почав значно збільшуватися в кінці 2008 і на початку 2009 року.

 

Динаміка заборгованості з виплати заробітної плати

(станом на 1 січня відповідного року)[12]

 

Зростання суми боргу перед працівниками економічно активних підприємств спостерігалося в усіх регіонах країни, за винятком Херсонської області, при цьому найбільше – у Донецькій (на 92, 9 млн.грн.), Луганській (на 57, 1 млн.грн.) областях та в м. Києві (на 76, 0 млн.грн.).

Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, на 1 лютого 2009 року становила 532, 5 тис. осіб, або 5 % від загальної кількості штатних працівників, зайнятих в економіці. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1901 грн.

Важливим для забезпечення належних умов праці є проведення ефективних заходів щодо дотримання прав громадян на безпечні та здорові умови праці. На жаль, рівень виробничого травматизму залишається досить високим. Так, протягом першого півріччя 2008 року кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками, порівняно з 2007 роком, збільшилася на 3, 9 %, смертельно травмовано 501 особу. Кількість випадків професійного захворювання на виробництві збільшилась на 14, 2% (з 5 947 до 6 793). Україна має один з найвищих показників за ризиком загибелі: на 100 тисяч працюючих — 6 осіб. Порівняно з Англією, цей показник більший у 8, 5 разів, Японією — у 3 рази, Німеччиною — більш як у 2 рази.

Найбільша кількість нещасних випадків зареєстрована в Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях. Кількість травмованих осіб у цих областях складає близько 53, 6% від їх загальної кількості. Також у цих областях зареєстрована найбільша кількість професійних захворювань, що складає близько 86 % від загальної їх кількості.[13]

Ситуація погіршується ще й тому, що в останні роки збільшилася кількість працівників, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. В основних галузях економіки вона досягла майже 28 % облікової кількості працівників.

Суб’єкти господарювання масово порушують вимоги нормативних актів із питань промислової безпеки, охорони та безпеки праці. У свою чергу, Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) не забезпечив належного контролю за станом усунення суб’єктами господарювання виявлених порушень у галузі охорони праці. Як наслідок, безкарність посадових осіб, винних у порушеннях у сфері охорони праці, суттєво знизила ефективність державного нагляду за станом промислової безпеки.

За інформацією Рахункової палати Держгірпромнагляд не володіє інформацією щодо передачі правоохоронними органами розслідуваних матеріалів до судів і прийнятих судових рішеннях. Хоча в 2006 році Державним комітетом з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду було направлено слідчим органам матеріали за порушення законодавства про охорону праці на 590 осіб, в 2007 році – на 876 осіб, а за перше півріччя 2008 році – 1827 осіб. [14]

Існують великі законодавчі прогалини в регулюванні питань охорони праці. Відсутній підзаконний нормативно-правовий акт, який регулював би механізм реалізації місцевими державними адміністраціями повноважень у сфері охорони праці відповідно до вимог ст. 34 Закону «Про охорону праці» й ст. 16 Закону «Про місцеві державні адміністрації». У зв’язку з неможливістю повноцінної участі органів державної влади в розробці нормативно-правових актів про охорону праці трапляється, що деякі нормативи, пов’язані з безпекою й охороною на виробництві, приймалися ще за часів радянської України. Ідеться навіть не про 80-ті, а про 20-ті роки минулого століття. Яскравим прикладом є Акт «Про видачу мила на підприємствах», затверджений Народним комісаріатом праці РРФСР 6 серпня 1922 р. або «Правила охорони праці для працівників бавовняного виробництва». На 38 сторінках Правил міститься 92 посилання на інші нормативно-правові акти колишнього Радянського Союзу, які в Україні ще не переглянуті. Тому потрібна розробка нових нормативно-правових актів і приведення існуючих у відповідність до вимог ратифікованих міжнародних договорів та законодавства ЄС.

Проблема неактуальної нормативно-правової бази в сфері охорони праці посилюється ще й тим, що керівництво підприємств позбавлене доступу до тих нормативно-правових актів, які існують. Після занесення в реєстр, розповсюдження нормативно-правових документів майже не здійснюється. Шукати їх у мережі Інтернет і в книжкових магазинах безперспективно. Вирішувати це питання необхідно, оскільки вільний доступ чи перманентне розповсюдження таких документів полегшили б роботодавцям здійснення контролю за охороною праці відповідно до сучасних вимог.[15]

Крім того, на сьогодні в державі відсутній цілісний документ програмного характеру з питань охорони праці. Розробка проекту нової Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, за яку відповідає Держгірпромнагляд, триває вже більше 2 років. Кабінет Міністрів та Держгірпромнагляд також не забезпечили й виконання вимог Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо визначення та затвердження у встановлені строки критеріїв розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їхньої господарської діяльності та визначення періодичності здійснення заходів державного нагляду в сфері охорони праці.

Можна також визначити неефективним рішення Уряду про передачу Держгірпромнагляду функції з підвищення рівня безпеки праці на вугледобувних підприємствах у частині створення уніфікованої телекомунікаційної системи диспетчерського контролю та автоматизованого керування гірничими машинами і технологічними комплексами, що суперечило нормам чинного законодавства, а кошти в сумі 70 мільйонів гривень, передбачені на ці цілі, Держгірпромнагляд використав неефективно – роботи за укладеними договорами не були завершені навіть у першому півріччі 2008 року.

 

5. Державний контроль за дотриманням трудових прав

Аналіз результатів перевірок, здійснених протягом 2008 року як державними органами, так і профспілковими організаціями, свідчить про те, що майже 90 % перевірених роботодавців порушують вимоги трудового законодавства.

Зокрема, за даними перевірки, здійсненої державними інспекторами праці Міністерства праці та соціальної політики, найчастіше порушувалися норми трудового законодавства щодо оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, трудових договорів, правил ведення трудових книжок, укладання та виконання колективних договорів, трудової дисципліни.

Найбільша частка цих порушень припадає на організації та установи приватної та комунальної форм власності, а за видами діяльності – на підприємства оптової та роздрібної торгівлі, промислові та сільськогосподарські підприємства.

Як уже зазначалося, найбільш поширеними залишаються факти порушень законодавства про оплату праці. Їхня питома вага становить 60, 2 % виявлених порушень у ході перевірок. Це, насамперед, факти несвоєчасної виплати заробітної плати чи плати не в повному обсязі.

На 52 відсотках перевірених державною інспекцією праці підприємств-боржників із виплати заробітної плати порушуються вимоги законодавства щодо виплати компенсації втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням строків її виплати. А на 56 відсотках підприємств-боржників не проводиться індексація доходів працівників відповідно до законодавства.[16]

Також потрібно зазначити, що на 9 відсотках підприємств, які були перевірені державною інспекцією праці, не дотримуються мінімальних гарантій в оплаті праці, майже 15 % роботодавців порушують норми Генеральної, галузевих угод щодо мінімального розміру тарифної ставки робітника першого розряду та 11 % роботодавців порушують міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці.

Водночас, при перевірці стану використання роботодавцями найманої праці без належного оформлення та з виплатою заробітної плати в «конвертах» було виявлено порушення в 5071 роботодавця, або 42 % перевірених роботодавців, у тому числі в 2203 фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, що становить більше 74 відсотків перевірених. Такі порушення були допущені роботодавцями стосовно 20447 працівників, з них 2825 працівників були допущені до роботи без належного оформлення трудових відносин.

Досить гостро стоїть питання додержання роботодавцями законодавства про працю неповнолітніх. У ході перевірок державною інспекцією праці було виявлено працюючих неповнолітніх у віці до 14 років, що є порушенням вимог Кодексу законів про працю. Найбільша кількість неповнолітніх у віці до 14 років працювала на підприємствах сільського господарства. Установлено, що на окремих підприємствах не ведеться спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати народження, не проводиться попередній медичний огляд при прийнятті на роботу неповнолітніх. Перевірками виявлено факти залучення працівників, які не досягли 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, випадки порушень вимог Кодексу законів про працю щодо оплати праці працівників, які не досягли 18 років, при скороченні тривалості робочого дня та їх незаконного звільнення.[17]

Зафіксованими були також порушення законодавства при використанні праці жінок. Так, ці порушення було виявлено на 995 підприємствах, установах, організаціях, що становить 45 % перевірених з цього питання роботодавців. Перевірками виявлені випадки порушення заборони залучення жінок до роботи в нічний час, застосування праці жінок на тяжких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Є порушення щодо залучення жінок, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, до надурочних робіт без їхньої згоди.

Потрібно зазначити, що протягом 2008 року не було забезпечено належного контролю за дотриманням конституційного права працюючих на відпочинок. Як наслідок, майже 15 % працівників з різних причин не скористалися своїм правом на щорічну оплачувану відпустку. У деяких видах економічної діяльності цей відсоток є значно вищим: у торгівлі – 33, 8 %, рибальстві – 30, 7 %, готельному та ресторанному бізнесі – 27, 8 %, будівництві – 26, 5 %, сільському господарстві – 24, 8 %, лісовому господарстві – 23, 6 %.[18]

В останні роки закріпилася негативна тенденція прихованого звільнення: скорочення штатів або зміни в організації виробництва й праці підмінюється під різними приводами чи погрозами звільненням «за згодою сторін» чи «за власним бажанням». Це свідчить про нереалізовані гарантії захисту працівників від незаконного звільнення.

Так, протягом січня-вересня 2008 року кожний п’ятий працівник змінив місце роботи. При цьому переважна більшість працівників (88, 3 %) звільнилася за власним бажанням. Обсяги вивільнення працівників становили лише 2, 2 % загальної кількості вибулих із секторів економічної діяльності. При збереженні цього явища в умовах фінансової та економічної кризи рівень соціальної захищеності працівників та дотримання гарантій, які встановлені законодавством у зв’язку з вимушеним звільненням, можуть суттєво погіршитися.

Україною ратифіковано всі необхідні конвенції Міжнародної організації праці щодо інспекції праці, але необхідної роботи в цьому напрямі з посиленням її впливу ще не проведено. І поки що діяльність цього державного органу не змогла змінити ситуацію у цій сфері.

Порушення трудових прав призводить до виникнення значної соціальної напруженості в суспільстві, що підтверджується вже доволі численними конфліктами на великих підприємствах.

У цьому контексті варто згадати конфлікт на Херсонському машинобудівному заводі. Коли виникла значна заборгованість по заробітній платі працівникам цього заводу, люди заблокували роботу підприємства, вимагаючи від керівництва заводу погашення заборгованості, а також відновлення роботи свого заводу. Вимагали, щоб у документі про відновлення роботи була зафіксована відповідальність власників машинобудівного заводу за виконання узятих на себе зобов’язань.

Протестуючі стверджували, що зарплата на заводі не виплачується з вересня 2008 року, а заборгованість уже становить 4 млн. 478 тис. грн. За словами працівників заводу, на зустрічі з дирекцією підприємства їм заявили, що власники не збираються зберігати підприємство.[19]

Ще одним прикладом є складна ситуація, яка виникла на Львівському автобусному заводі, де працівники пікетували місцеву раду та консульство Російської Федерації, вимагаючи виплати заборгованості із зарплати. З колись понад 30 тис. працюючих тут залишилося заледве кілька тисяч, але й у них безрадісна перспектива. Підприємство громадян РФ братів Чуркіних уже вісім місяців не виплачує заробітної плати в повному обсязі. Заборгованість сягнула 7 млн. грн.[20] На багатьох інших підприємствах ситуація не краще.

 

6. Захист трудових прав працівників-мігрантів

Однією з актуальних проблем сьогодення залишається трудова міграція. Тому дотримання гарантій трудових прав працівників-мігрантів є одним з пріоритетів держави. Україна є стороною 11 двосторонніх міжнародних договорів у сфері працевлаштування та 7 міжнародних договорів у сфері соціального забезпечення.

Потрібно зазначити, що немає інформації про справжню чисельність трудових мігрантів. Офіційна статистика фіксує лише декілька десятків тисяч осіб щорічно, тоді як за результатами соціологічних досліджень постійно від’їжджає за кордон на заробітки до 5 % і періодично поповнює свій бюджет у заробітчанських поїздках до 20 % працездатного населення країни. Мають бажання працювати в інших країнах ще 30-40 % працездатних громадян.

Необхідною передумовою легального влаштування за кордоном на роботу є, зокрема, отримання дозволу на працевлаштування до в’їзду в країну. Для отримання такого дозволу, як правило, вимагається підтвердження від служби зайнятості відповідної

країни, наявність страхового забезпечення та інших необхідних документів від іноземного роботодавця.

Питання надання дозволів на працевлаштування громадян за кордоном є виключною компетенцією посольств та міграційних служб відповідних країн. Водночас, вирішення цього питання можливе в рамках багатосторонніх та двосторонніх угод про працевлаштування та соціальне забезпечення, стороною яких є Україна.

Проте так і не укладені міжнародні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту громадян з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників, а, зокрема, з Аргентинською Республікою, Грецькою Республікою, Грузією, Естонською Республікою, Державою Ізраїль, Королівством Іспанія, Італійською Республікою, Португальською Республікою, Російською Федерацією, Румунією, Республікою Сербія, Турецькою Республікою, Угорською Республікою та Федеративною Республікою Німеччина.

 

7. Забезпечення прав професійних спілок

У випадках порушення трудових прав працівнику самотужки важко щось протиставити «могутньому босу», що в кінцевому випадку, як свідчить практика, призводить до незаконного звільнення або навіть невиплати належної заробітної плати та інших порушень законодавства про працю.

Поодинці працівників легше зламати: залякати, звільнити, затягати по судах. І в цьому контексті дуже важлива роль профспілок, оскільки чим більше працівників об’єднуються для захисту своїх порушених прав, тим вони сильніші, тим ефективніше вони можуть захистити свої права та домогтись виконання роботодавцем законних вимог трудового колективу.

Але потрібно зазначити, що в умовах кризи, тобто, саме тоді, коли робітникам як ніколи потрібен захист від усіх охочих заощадити за їхній рахунок, реального механізму захисту немає. Профспілки в їхньому нинішньому стані цю роль виконують дуже слабо і довіра людей до профспілок впала до критичної позначки.

Держава має здійснювати заходи, направлені на реальне забезпечення свободи профспілкової діяльності та незалежності профспілки від органів державної влади, посилення їхньої ролі в захисті інтересів простого працівника. Одним із таких заходів є встановлення не обтяжливої процедури реєстрації професійних спілок. На жаль, реєстрація професійної спілки залишається складною справою, яка потребує звернення до десяти різноманітних державних органів, поданням необґрунтовано великої кількості документів для реєстрації.

Часто професійні спілки стикаються зі складністю реєстрації статутних документів у Міністерстві юстиції. У більшості це зумовлено недосконалістю і невизначеністю законодавства в сфері реєстрації і можливостей громадських організацій, у тому числі професійних спілок. Прикладом тут може служити ситуація, яка склалася із реєстрацією Гільдії Майстрів, як професійної спілки.

14 серпня 2008 року Гільдія Майстрів направила до Міністерства юстиції заяву про легалізацію разом з іншими встановленими законодавством документами. Але до сьогодні Гільдія Майстрів не легалізована. Мін’юст відмовляється легалізувати Гільдію Майстрів через те, що профспілка нібито не може виконувати функції організації колективного управління авторських прав, але, водночас, на питання «яка саме стаття та якого закону це забороняє» відповіді не надає. Існування такої невизначеності перешкоджає в реєстрації цієї професійної спілки.

Також у цьому році можна відмітити доволі серйозні проблеми, які виникли при здійсненні профспілками своїх завдань. Зокрема, привертає увагу факт нападів на представництва Федерації профспілок України (ФПУ) у Києві і в деяких інших регіонах, які відбулися 16 та 17 листопада 2008 року. У цей час були проведені спроби захоплення та утримання будівель регіональних організацій профспілок. Є інформація про те, що сторонні люди, використовуючи фізичну силу, вривалися до профспілкових приміщень, ламали замки на дверях офісів та пошкоджували офісне обладнання. У ряді випадків були викрадені документи, зокрема, протоколи зборів виборних органів, та печатки.[21]

Водночас, потрібно сказати, що найбільша профспілкова структура – Федерація профспілок України – останнім часом виявляла активність передусім у зв’язку з конфліктами навколо профспілкової власності, що дісталася їй у спадок від радянської доби. Приватизація профспілкових санаторіїв та баз відпочинку породила безліч скандалів. Причому, починаючи з 2005 року, об’єктів, що були у власності профспілок, продали більше, ніж за попередні 10 років. Через це парламент навіть накладав річний мораторій на продаж майна профспілок, а сама федерація нещодавно змінила керівника.

Дуже поширеним явищем є так звані «жовті профспілки». Так називають створені чи найняті самими працедавцями профспілкові комітети для, як це називають, «профспілкового обслуговування».

«В Україні дуже слабкі профспілки, які могли би захищати людей найманої праці. Дуже мало незалежних від роботодавців профспілок, – зазначає експерт з питань профспілкового руху, оглядач тижневика «Коментарі» Юрій Вишневський. – Тому єдині можливі акції – це акції проти уряду, підтримані роботодавцями. Останній страйк працівників газової промисловості проти уряду Юлії Тимошенко – і вона швидко пішла на поступки. Тому що це фактично був страйк роботодавців. Аналогічно може бути страйк у вугільній галузі, якщо їх інспірують. Але страйків, які були б спрямовані проти скорочень, звільнень, зменшення зарплати, я не бачу для них можливостей».[22]

 

8. Рекомендації

1) підвищити розмір допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мінімуму, який передбачений законодавством;

2) зменшити високе безробіття передусім серед найбільш уразливих категорій населення, в першу чергу, молоді, людей передпенсійного віку, інвалідів;

3) прийняти зміни до законодавства щодо усунення дискримінаційних положень відносно реєстрації безробітними сільського населення;

4) збільшити частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції;

5) гармонізувати мінімальну заробітну плату згідно з вимогами Європейської соціальної хартії;

6) забезпечити ефективне здійснення і диференціацію оплати праці в бюджетній сфері через застосування Єдиної тарифної сітки.

7) здійснити заходи щодо вдосконалення оплати праці в органах державної влади з метою покращення соціального захисту простих працівників, усунення системи прихованої заробітної плати, що встановлена призначенням різноманітних премій і доплат, які в більшій мірі залежать від лояльності до керівництва, ніж від продуктивності;

8) зменшити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам у бюджетній сфері, а також здійснити заходи, спрямовані на зменшення заборгованості на підприємствах і організаціях усіх форм власності;

9) удосконалити систему безпеки праці з метою зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань, у тому числі, шляхом удосконалення законодавства в цій сфері, а також здійснення профілактичних програм;

10) удосконалити контроль за дотриманням стандартів і вимог у сфері охорони праці; забезпечити швидке та ефективне розслідування випадків травматизму;

11) удосконалити державний контроль за дотриманням трудових прав, створення ефективних механізмів реагування на ці порушення;

12) ужити заходів щодо ефективнішого захисту права на працю неповнолітніх і жінок;

13) укласти міжнародні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту працівників-мігрантів з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників і з якими до сьогодні таких угод ще не укладено;

14) забезпечити жорстке дотримання прав профспілок, сприяти становленню сильного незалежного профспілкового руху.



[1] Підготовлено Максимом Щербатюком, УГСПЛ.

[2] Дані Державного комітету статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua/

[3] «Безробіття в Україні досягне 9%?» // Інтернет-видання «Економічна правда», 17.02.2009 13:52, http://www.epravda.com.ua/news/499aa50eb03e8/

[4] Дані Державного комітету статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua/

[5] Безробіття в Україні досягне 9%? // Інтернет-видання «Економічна правда», 17.02.2009 13:52, http://www.epravda.com.ua/news/499aa50eb03e8/

[6] Дивіться докладніше про істотне штучне заниження розміру «прожиткового мінімуму» в розділі «Соціально-економічні права».

[7] «В Україні вже 930 тисяч безробітних» // Інтернет-видання «Економічна правда», 09.02.2009 16:20, http://www.epravda.com.ua/news/49903bbf4fe7a/

[8] В.Чопенко, «Працевлаштоване» село» // «Дзеркало тижня», № 5 (733), 14-20 лютого 2009 року, http://www.dt.ua/2000/2080/65399/

[9] «Селяни на Львівщині вимагають від омбудсмена Ніни Карпачової захистити їх право на статус безробітного» // «ЗІК», 28 лютого 2009 року, http://www.zik.com.ua/ua/news/2009/02/28/171406

[10] Дані Державного комітету статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua/.

[11] «Оплата праці в бюджетній сфері потребує змін», Рахункова палата України, http://www.ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/article/main?art_id=1290592&cat_id=411

[12] Дані Державного комітету статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua/

[13] «Профілактика нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань вимагає об’єднаних зусиль» // Фонд соцстрахування від нещасних випадків на виробництві, http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=B7728DF4E0BCD137ED4DEA358AEC5C0B?art_id=91023&cat_id=35666

[14] «Держгірпромнагляд – гра у власні ворота», Рахункова палата України, http://www.ac-rada.gov.ua/achamber/control/uk/publish/article/main?art_id=1256197&cat_id=411

[15] М.Бондаренко, «Небезпечне» право на працю // «Правовий тиждень», №47(120), 18 листопада 2008 р. http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=773

[16] За матеріалами парламентських слухань «Про стан дотримання конституційних гарантій трудових прав громадян», http://www.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/sl1012108.htm

[17] Там же.

[18] Там же

[19] «Конфедерация Свободных профсоюзов Украины поддерживает бастующих в Херсоне!», http://www.kvpu.org.ua/ua/news/144/

[20] В.Худицький, «Колектив — за борт» пропонують викинути промислові підприємства Львова задля власного порятунку» // «Дзеркало тижня», № 49 (728), 27 грудня-16 січня 2009, http://www.dt.ua/2000/2600/65071/

[21] «Вчора по Україні штурмували приміщення профспілок» // Інтернет-видання «ProUA», http://ua.proua.com/news/2008/11/17/091459.html

[22] «Профспілки не готові до захисту працівників в умовах економічної кризи» // Радіо Свобода, 07.11.2008р., http://www.radiosvoboda.org/content/article/1339508.html

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори