пошук  
версія для друку
17.07.2009 | Галя Койнаш
джерело: www.telekritika.ua

Говорить Київ

   

Турботи про психологічне та духовне здоров’я населення, схоже, виявилося замало. Тепер держава узялась всерйоз і за оздоровлення іміджу хворого, тобто України, у світі. Саме іміджу, наче від здорової зовнішності до відсутності хвороб рукою подати. Прикрасити зовнішність кинулися не тільки влада та ЗМІ, а ще й експерти в галузі зв’язків із громадськістю. З чиєї ініціативи – невідомо.

 

Що влада вже офіційно дбає про інформаційну безпеку країни, ми дізнались 8 липня. Про підписання Президентом "Доктрини інформаційної безпеки України" ЗМІ повідомили мляво. Можливо тому, що цей набір слів уже розкритикували, а зайвий раз його читати ніхто не бажав. Складається враження, що ті, хто схвально пише, що "нарешті" затвердили подібну "Доктрину", її взагалі не читали. Шкода, бо справді варто було б замислитися над враженням, яке один цей документ справить на людей у країнах, де демократичні принципи закріплені не тільки на словах.


Підозрюю, що дехто в РНБО задумувався про це. У коментарі до проекту читаємо про "вивчення й узагальнення світового досвіду", про врахування думок невідомої кількості неназваних громадських організацій, але документ не показували міжнародним експертам. Звісно, незручно, коли не тільки геть проігнорували рекомендації європейських експертів щодо усунення з проекту закону про інформацію невідомих у демократичних країнах термінів на кшталт "інформаційного суверенітету", але й упхали купу інших незрозумілих фраз. Не пояснюється, наприклад, від якого саме "негативного інформаційно-психологічного впливу" влада має людей захищати та яким чином. Достатньо проглянути гротескно схожі документи, що останнім часом з’явились у Росії, аби переконатися в тому, що інтерпретації негативу можуть істотно різнитися.


Все це не вперше пишу, але що робити, коли джерела нібито змінюються, а з’являється та сама розмита, тому й небезпечна, маячня? Тим більше, коли разом із найгучнішими скандалами та брутальним невиконанням міжнародних зобов’язань захоплено обговорюються не реформи, а скільки коштів потрібно, аби міжнародна спільнота, попри все, мала позитивний образ України?
Ніхто не заперечить, що Україна згадується останнім часом у зв’язку з кризою, чварами та конфліктом із Росією. Тільки даремно забувають, що нещодавно було зовсім інакше. З кінця 2004 року демократична спільнота була в захваті від України, точніше, від українців, що не бажали відмовитися від своїх прав. Як і самі українці, за кордоном спостерігали за подіями, за ходом реформ. І теж розчарувались. Не відразу – довго терпіли бездіяльність чи ознаки рецидиву, бо слова ніби ті ж самі, та й просто не хотілось розлучатися з образом засніженого хепі-енду. Розчарування вкоренилось два роки тому, коли стало остаточно ясно, що найгірші прогнози щодо наслідків змін до Конституції виправдались і що політичної волі на більше, ніж на боротьбу між собою, ні в кого немає. Системна реформа судової влади вже давно готова, але, схоже, ані Президент, ані парламент не хочуть її запровадити. Натомість, стали дуже пильно дбати про "духовне здоров’я" населення, про боротьбу з "негативом". Не ми ж винуваті, це вороги-українофоби проти нас, чи якесь народне захворювання, яке ми покликані лікувати. Стикаються зі спротивом з боку ЗМІ та громадськості, але свою ахінею не зупиняють, навпаки, її теж поволі закріплюють у законодавстві. А коли владі не дають повністю проігнорувати якесь резонансне порушення, вона відкриває кримінальну справу. Розраховує на те, що зможе її тихо закрити, та й, на жаль, найчастіше їм це сходить з рук.


Зрозуміло, що все це не може не позначитися на репутації держави. Та й хто не погодиться, що "позитивний імідж забезпечує додаткові інвестиції в економіку, укладення вигідних міжнародних угод і спрямування туристичних потоків".Проблема в тому, що покупець квартири не повірить усьому на слово, який би райський притулок слова не змальовували, а сам захоче перевірити стан даху, стін тощо. Одні слова не створять репутацію надійного та чесного партнера, не переконають, що рівень корупції є терпимим і що контролюючі органи чи хтось іще не захоче чіпати просто так. Таку репутацію треба заслужити, і коштує вона значно більше красивих слів.


Позитивний вплив туризму на економіку та імідж країни не підлягає сумніву. За умови, що ті, хто приїхав, не пошкодують, що обрали саме Україну. Та й не скасують поїздку з приводу тривожних повідомлень, що свідчать про можливу небезпеку та скандальну відсутність захисту людей, як із боку правоохоронних органів, так і з боку судової влади. Наші потенційні туристи почують про відмови навіть відкрити кримінальну справу щодо нападу на вулиці. Або про відкриття кримінальної справи щодо нардепа, підозрюваного у причетності до вбивства, якому вчасно дозволили сховатися. Чи про суддю, який закрив справу проти сина депутата, який на великій швидкості та в нетверезому стані спричинив аварію, в якій загинув водій іншої машини. Згадую тільки "свіжі" випадки – прикладів свавілля та наруги над засадами правової демократії безліч.
На цьому беззаперечно негативному пункті уточню, що не вважаю позитивний імідж країни нездійсненним, просто не збагну, на якій підставі маємо сподіватися на владу.


Регулярно пишуть про суми, які витрачають на зміцнення власного іміджу різні держави. Згадують, з одного боку, культурні центри, зокрема у Великобританії, Німеччині та Польщі, з іншого – вражаючі кошти, що виділяють Росія і Китай (за різними даними 1 та 8 мільярдів доларів відповідно). Даремно не дивляться, на що саме витрачаються кошти. Всі культурні центри в демократичних країнах, які я знаю, мають дуже чіткий та прозорий мандат. Вони мають бути цілком аполітичними, створювати позитивний та правдивий образ відповідної країни і викликати в людей бажання ближче з нею ознайомитися. Це, без сумніву, має ознаки реклами, але пропагандою не тхне. Чого не скажеш про мету, яку собі ставлять Росія та Китай.


Можу довго розводитися про ймовірні кошти, вкладені Росією. Один відсоток своїх припущень, можливо більше, зможу навіть обґрунтувати. Прозорості тут жодної, звіти про те, скільки заробляють позаштатні "співпрацівники" та за які замовні матеріали, провокації чи інші "послуги", зі зрозумілих причин не оприлюднюються.


Все це ясно. Незрозумілим залишається тільки, хто має слугувати зразком для України. Судячи з російського походження Доктрини та багатьох інших ознак, владі більше до душі пропагандистська модель.


Не може вона на рівних змагатися з Росією із суто практичних міркувань, але, на мій погляд, і не повинна. З січня поточного року тільки й чуємо про поразку України в інформаційній війні, та й про неймовірні кошти, якими розпоряджається "Газпром". Слідкувала за пресою і просто не бачу, де б імідж України постраждав саме від успішної діяльності багатшого супротивника. Постраждав він від браку прозорості та відкритості, та й Захід не завжди купується на пропаганду Кремля чи його комерційних клонів, тим більше, коли газу немає.


Досить часто використовують дружні ЗМІ чи послужливих журналістів, щоб поширювати брехню про Україну та кілька інших держав. З подібною чорнухою треба боротися, але знову ж таки, небайдужим людям, громадським організаціям та ЗМІ, а не владі (якщо, звісно, безпосереднім джерелом неправди не є інша держава). Боротися, до речі, правдою, а не іншою пропагандою. Про моральну сторону справи мовчу, бо це просто ефективніше.


Не можу погодитися з Олексієм Толкачовим щодо впливу на Захід інформації про Голодомор. Політики в різних країнах намагалися не "дратувати" Росію, але в основному міжнародна спільнота ставиться з жахом до злочину, але зі співчуттям до населення України. Відраза, якщо вона є, викликана тільки деякою політизацією жахливої трагедії.


А що тільки не використовують у політичних цілях! Прикро, що саме тепер, коли світ побачив нову патологію Кремля, з його комісією з боротьби із "фальсифікаціями" історії та неадекватною поведінкою напередодні 70-ї річниці підписання договору між СРСР та нацистською Німеччиною, українські політики не могли хоча б раз мудріше поводитися. Саме в ці місяці українська влада мала гідно триматися подалі від політизації історичних питань. Не втрималась чи теж має свої цілі, але від поляризації суспільства навколо питань щодо ролі УПА, наприклад, Україна напевно не виграє.


У 2004 році світові ЗМІ захоплювались не косою, обличчям чи обіцянками лідерів, а майданами по всій країні та громадянами, що мирно та рішуче відстоювали свої права. Всі розійшлись та очікували, що "нова влада" решту зробить. Переконались, що без механізмів і без контролю суспільства будь-яка влада залишиться старою та нічого не зміниться. Годі дозволяти їй відволікати увагу людей від дійсних проблем, винуватців та необхідності реформ. Будь-які мирні, проте рішучі кроки громадськості, спрямовані на пояснення владі, що треба нарешті навчитися грати за правилами демократії, покращать імідж України ефективніше будь-якої пропаганди чи кампаній із відбілювання іміджу.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори