пошук  
версія для друку
22.07.2009 | Оксана Приходько (УНІАН)
джерело: human-rights.unian.net

Українські журналісти - це рупори влади чи сторожові пси демократії?

   

У Європі необхідність кардинального реформування українських медіа вийшла на перший план на початку цього тисячоліття, після вбивств і побиття наших журналістів, після скандалів, що розгорнулися навколо звинувачень в причетності до цих злочинів вищих посадовців нашої держави, після виявлення фактів зловживання владою з метою чинення тиску на ЗМІ.

У 2001 році Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла спеціальну Резолюцію 1239 «Свобода висловлювання поглядів і функціонування парламентської демократії в Україні», в який містяться вимоги не лише «швидко і прозоро розслідувати всі справи, пов`язані з насильством і смертю журналістів», але і цілий ряд інших абсолютно конкретних рекомендацій. Зокрема, виключити можливість позасудового закриття ЗМІ, декріміналізувати наклеп, реформувати Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, створити рівні умови для роботи всіх ЗМІ, сприяти створенню суспільного мовлення, ратифікувати Європейську конвенцію з транскордонного телебачення (ЄКТТ). При цьому Рада Європи і Європейський Союз не обмежилися одним лише висуненням вимог,  вони надали в розпорядження нашої країни унікальний експертний потенціал, а також вельми відчутну фінансову допомогу.

Зараз в Україні реалізується черговий проект «Сприяння просуванню європейських стандартів в українському медіа-середовищі», бюджет якого становить 1,2 мільйона євро. Координує його виконання Ад ван Лун, присутність якого в нашій країні обумовлена спеціальним контрактом,  укладеним між Європейською Комісією, Радою Європи, Секретаріатом Президента України і схваленим  Верховною Радою.

Безпосереднім приводом для спілкування з паном ван Луном стало набуття чинності (з 1 липня) ЄКТТ, підписаної Україною в 1996 році і ратифікованої нашим парламентом за лічені дні до початку 2009 року (і за півроку до узгодження в Страсбурзі нової редакції цього документа).

Наївні європейці щиро вважають, що ця конвенція може сприяти «європеїзації» нашого медійного простору. І за рахунок необхідності забезпечити прозорість власності в медіа-сфері, і за рахунок заборони на спонсорування новинних програм і програм «Поточних подій», у тому числі і політичними силами, і за рахунок перерозподілу відповідальності за регулювання ретрансляції зарубіжних каналів.

У нашій же Нацраді ніяких кардинальних змін не чекають. Прозорість - без проблем, спонсорування у нас і так заборонене, а з іноземними (читай - російськими) каналами, так що ж поробиш: ні Росія, ні Швеція (чий супутник ретранслює більшість російських каналів на територію України) сторонами конвенції не є.

Втім, навіть інформація про те, що частина російських каналів транслюється на Україну французьким супутником, олімпійського спокою теленебожителів не поколивала - реєстрація ОРТ («Об`єднання російських телеканалів») як суб`єкту інформаційної діяльності на території України надає вельми широке поле «регулювання» в обхід загальноєвропейських стандартів.

 

– Пане ван Лун, в чому полягають принципові розбіжності між європейськими стандартами і ситуацією в українській медіа-сфері?

Перш за все, це збереження державного мовлення і відсутність суспільного. Державне мовлення суперечить як Європейській Конвенції з прав людини, так і практиці Європейського суду. У рішеннях останнього чітко зафіксовано, що ви не можете мати ні державного мовлення як такого, ні державної монополії на мовлення тим більше.

– Ці рішення стосуються безпосередньо України?

Ні, вони приймалися щодо інших країн. Але в них записано, що мовлення має бути організоване таким чином, щоб воно служило інтересам суспільства і щоб була виключена можливість монополізації його з боку держави.

– Спроби монополізації мовлення з боку різних гілок державної влади і особливо з боку різних політичних сил очевидні, чого не скажеш про інтереси суспільства. Ви, зокрема, побачили в українському суспільстві попит на суспільне мовлення? Або хоч би розуміння того, чим воно відрізняється від державного або комерційного?

Такого розуміння дійсно замало, і тому я при кожній слушній нагоді прагну пояснити різницю між державним, комерційним і суспільним мовленням. Якщо ми намалюємо вісь, на одному її кінці розмістимо державне мовлення, яке, як засіб пропаганди, служить виразом інтересів держави, то на протилежному кінці опиниться комерційне мовлення, що обслуговує бізнес-інтереси його власників. В ідеалі суспільне мовлення, яке відповідає інтересам суспільства, знаходиться на рівному віддаленні від цих двох крайнощів. На практиці таке забезпечити досить складно. Еталонний приклад - Бі-Бі-Сі - більше тяжіє до державного полюса, з причини деякої специфіки державної форми власності. З іншого боку, існує немало приватних мовних компаній, діяльність яких повністю відповідає стандартам суспільного мовлення.

– Днями наш парламент провалив черговий законопроект про створення суспільного мовлення. Що це означає для вас? Чи брали участь європейські експерти в його написанні? Чи проводила Рада Європи його відповідну експертизу?

Наскільки мені відомо, це як мінімум десятий законопроект щодо суспільного мовлення. На експертизу Ради Європи був наданий тільки один з них. Наші зауваження стосувалися, в основному, незалежності фінансування, незалежності менеджменту і формування програмної політики. Зараз новий законопроект (всупереч всім у котрий раз наданим напередодні обіцянкам) в черговий раз завалений парламентом. Виходячи з цього, нам представляється необхідним, з одного боку, відновити діяльність робочої групи зі створення суспільного мовлення, в засіданнях якої ми збираємося взяти найбільш безпосередню участь і надати експертну допомогу в пошуку конкретних відповідей на три вище наведених питання. З іншого, - провести ряд семінарів і круглих столів в регіонах. Зокрема, в Криму, в Харкові, Івано-Франківську. І показати на практиці, як запровадження суспільного мовлення сприяє вирішенню регіональних проблем - культурних, етнічних, мовних. Адже складно уявити собі загальнонаціональне мовлення татарською мовою, тоді як в Криму ця послуга може бути затребувана.

– Цікаво, що як регіональну мову в Криму ви згадали татарську, а не російську...

І татарська, і російська - все те, що відповідає інтересам суспільства. Конкретного суспільства в конкретному регіоні. І, природно, в масштабах всієї країни.

– Наскільки я розумію, саме ці завдання і має вирішити ЄКТТ. Приємно, звичайно, що Україна (після 13 років коливань) нарешті її ратифікувала. З іншого боку, в Страсбурзі вже затверджений текст нової редакції цієї Конвенції. Чим нова версія Конвенції відрізняється від попередньої? Які дії очікуються від України в плані її ратифікації?

Необхідність ухвалення нової редакції Конвенції була продиктована різночитаннями між законодавством ЄС і вимогами Ради Європи. Адже сучасні інформаційні технології зовсім не обмежуються безпосереднім прийомом передач. Сучасний європеєць не вимушений поспішати додому для того, щоб встигнути проглянути свою улюблену програму. Він може оформити замовлення на перегляд  відповідних програм у відповідний час, а також скористатися інтерактивними можливостями сучасних медіа - і це не тільки інтернет, але й інтерактивне цифрове ТБ. Тоді як  ЄКТТ передбачала регулювання виключно лінійних медіа. Саме тому Керівний комітет з трансграничного телебачення в Страсбурзі наприкінці червня погодив нову версію Конвенції. Відтепер вона називається Конвенція Ради Європи з трансграничних аудіовізуальних медіа. Восени її має затвердити Комітет міністрів Ради Європи.  Що стосується України, то перед нею відкриваються достатньо широкі можливості. По-перше, вона може знову ратифікувати переглянуту конвенцію. Або, в тому випадку, якщо ніяких заперечень протягом двох років з українського боку не буде, нова редакція вважатиметься ратифікованою автоматично. І, нарешті, існує ще третій варіант - враховуючи, що далеко не всі норми українського законодавства відповідають попередній редакції конвенції, Україна може заявити про завчасну ратифікацію певних положень її нової редакції. Наприклад, відносно розміщення рекламованих продуктів і послуг (т.зв. product placement) в процесі мовлення. У новій редакції обмеження значно слабкіші, ніж в чинній версії.

– У ЄКТТ також передбачається вимога прозорості власності в медіа сфері. Хто, як, від кого  і яку інформацію може зажадати в даному випадку? Чи достатньо буде назвати офшорні компанії, які можна побачити при першому погляді на структуру власності, або доведеться копати глибше?

Ця вимога може бути озвучена відповідним органом будь-якої країни - сторони Конвенції. Конвенція не обумовлює, наскільки глибоко в даному питанні доведеться «копати». Якщо, наприклад, польська Нацрада обмежиться інформацією про офшори, які володіють українськими мовниками, - значить, цим доведеться обмежитися. Якщо ж цей уповноважений орган зажадає детальнішої інформації - аж до фізичних осіб-власників, або осіб, здатних впливати на ухвалення рішень, - тоді українській Нацраді доведеться або надавати відповідну інформацію, або розписуватися в своїй нездатності це зробити. Окремо хотілося б відзначити, що ЄКТТ не вимагає обнародування подібної інформації. 

– Відносно нашої Нацради - закон про її діяльність наші законодавці «списували» з аналогічного французького документа, і тепер розцінюють його мало не як найпрогресивніший як в українському, так і в загальноєвропейському законодавстві. На практиці ж діяльність цього органу викликає немало нарікань. Як ви можете прокоментувати цю ситуацію?

Ще в 2007 році за замовленням Ради Європи була проведена експертиза нового українського законопроекту про Нацраду. З того часу ніяких конкретних кроків з виправлення ситуації зроблено не було. Коротко основні проблеми навколо вашого регулятора можна сформулювати таким чином:
* Парна кількість членів (8) - яким чином повинне ухвалюватися рішення при розкладі 4 на 4?
* Призначення членів - четверо за квотою президента, четверо за квотою Верховної Ради. Місця для виконавчої влади,  яка є відповідальною за реалізацію державної політики, не залишається.
* Прозорість і аргументованість ухвалення рішень - якщо в рішенні вашого верховного органу у сфері ТБ і радіомволення відсутня мотивувальна частина, це означає, що воно не може бути оскаржене в суді. В результаті, замість незалежності регуляторного органу, законом закладена його повна безконтрольність і непідзвітність.

– У нас є ще один регуляторний орган - Державний комітет телебачення і радіомовлення.

Саме існування цієї структури повністю суперечить європейським стандартам медійної політики, і він повинен бути знищений якнайшвидше. 

– Перехід на цифрове ТБ - як він пов`язаний з усім вищевикладеним і як він накладається на українські реалії?

Нашим проектом передбачено вироблення стратегії переходу України на цифрове мовлення. У вересні минулого року, коли я тільки приїхав до України, розробка консолідованої концепції здавалася виключно складним завданням (через наявність принципових розбіжностей між Нацрадою і Мінтрансзв’язку). Зараз основні розбіжності вдалося подолати (як стверджують представники індустрії, виключно унаслідок відсутності бюджетного фінансування даного процесу - О.П.). Зате виняткової актуальності набувають моделі фінансування цього переходу. Абсолютно очевидно, що ви хочете мінімізувати витрати держави. Не менш очевидно, що ви хочете звести до нуля витрати населення, особливо малозабезпеченого, якого у вас достатньо багато. У результаті, виходить, що весь фінансовий тягар ви хочете покласти на індустрію.  Без проблем! Цілком європейський підхід, якщо тільки ви виразно артикулюєте правила гри на ринку. Якщо учасники цього ринку знатимуть, на яке повернення своїх вкладень вони можуть розраховувати.

– Як ви можете прокоментувати процеси лобіювання в Україні?

Найпринциповішим чинником в Україні для мене є те, що результати голосування ніяк не можливо передбачити. Можна підготувати досконалий з юридичної точки зору законопроект. Можна заручитися обіцянками підтримки з боку керівників всіх ваших фракцій. І в результаті - отримати негативний результат. Ми плануємо провести декілька тренінгів, в ході яких ми спробуємо показати представникам медіа-сектора, як зробити так, щоб влада дослухалася до їхніх вимог і, з іншого боку, спробуємо навчити владу дослухатися до вимог сектора. 

– Боротьба з порнографією - що ви думаєте про наші особливості даного національного виду спорту?

Те, чого ви хочете добитися - ми дуже добре розуміємо і повністю підтримуємо. Але методи, які ви при цьому використовуєте, для нас залишаються абсолютно неприйнятними. Перш за все, давайте відокремимо дитячу порнографію і доступ дітей до порнографії - це ті заборони, які не обговорюються ні в одній з європейських країн. Відносно решти продукції - чітких критеріїв не існує. Зате існує золоте правило: не хочеш - не дивися. Адже порнографія - подобається вам це чи ні - теж своєрідний спосіб самовираження. І, відповідно до Європейської конвенції з прав людини, поки він не заважає іншим, обмежувати його не можна. При цьому та ж конвенція категорично забороняє будь-який вид цензури і державного контролю над ЗМІ. Ще в 2004 році за замовленням Ради Європи  була проведена експертиза вашого закону «Про захист суспільної моралі», де було чітко відзначено «непропорційність втручання держави в свободу вираження». На даний момент абсолютно очевидним є той факт, що цей закон (як і закон про кримінальну відповідальність за зберігання порнографічної продукції) повинен бути скасований. А також очевидна необхідність написання нового, альтернативного закону, що дійсно забезпечує захист суспільної моралі і у той же час не перешкоджає свободі самовираження. Саме з цією метою ми плануємо проведення декількох заходів як за участю парламентарів, яких ми хочемо ознайомити з досвідом боротьби з порнографією в інших країнах, так і з представниками індустрії. Адже саме саморегуляторні механізми в цьому плані виявляються найбільш ефективними.

– З приводу саморегуляції - в Україні вам вдалося виявити хоч би її зачатки?

Зачатки виявити вдалося, і це нас надзвичайно радує. З іншого боку, їм ще рости і рости. Ми, звичайно, не можемо ігнорувати той факт, що багато десятиліть вам насаджувався підхід «те, що спущене зверху, те і потрібно виконувати». Але, з іншого боку, коли на круглому столі на тему роздержавлення ЗМІ журналісти починають мене переконувати, що їх цілком влаштовує ситуація отримання державного фінансування, гарантій високих пенсій, державні дотації, за рахунок яких вони можуть виставляти копійчані ціни на свою продукцію, я не можу не запитати: «Ви журналісти чи рупори влади? Якщо ви журналісти, то ви повинні виступати сторожовими псами, ви повинні критикувати владу, а не говорити те, що хочуть чути ваші працедавці, або думати про власні привілеї і благополуччя». Не можу сказати, що мої слова справили на них сильне враження. Схоже, повинно змінитися покоління, а може і не одне, журналістів, щоб ситуація в Україні дійсно змінилася. 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори