пошук  
версія для друку
17.08.2009 | Адам Аладар

Апатриди власної держави

   

В ряді європейських країн проживають роми, які не мають громадянства, так звані апатриди, або люди без батьківщини. Вони не мають відповідних документів, які б засвідчували особу – ні посвідчення, ні свідоцтва про народження, ні паспорта, тобто для країни, в якій вони проживають певний час – не існують взагалі. Дана ситуація робить перепони для ромів у доступі до основних прав людини таких як охорона здоров’я, освіта, соціальний захист, допомога у працевлаштуванні. Вони стикаються з подвійною загрозою – адміністративного та юридичного покарання.

В Україні, а особливо і Закарпатській області, ця проблема набула особливої гостроти останнім часом, що не було актуальним ще 10 – 15 років тому. За СРСР за цими процесами суворо наглядала і несли відповідальність місцева адміністрація та правоохоронні органи. Велася чітка реєстрація за місцем проживання, видавались свідоцтва про народження, а пізніше з досягненням певного віку – паспорт. Після колапсу комуністичної системи, роми стали повідомляти про велику кількість зловживань у цій сфері – від самовільної конфіскації представниками місцевої влади документів, що забезпечують ромам дозвіл на проживання, до відмови місцевої влади надати їм такі документи з різних причин.

У правозахисний центр «Романі Яг» після оголошення на церковній пастирській службі у ромській громаді «Божа дорога», почали масово звертатись роми з приводу неможливості з ряду різних причин отримати документи. Наведемо такий приклад. До нас звернулася Адам Саїта Дезидерівна, 23 років, мати трьох дітей – шести, чотирьох і новонародженої дитини з приводу того, що вона не може отримати свідоцтва народження дітей. Виявилось, що і мама не має паспорта. Ніколи не отримувала допомоги від держави на дітей, що їй належала по закону. Вона не отримувала разової допомоги по народженню дитей, не отримує коштів на утримання дітей до трьох років. Не може у законному порядку оформити шлюбні відносини з чоловіком. Виявилось, з слів брата Адам Д.Д., (батьки померли) ніби вона народилась в селі Суровикіно, поблизу міста Ржева, в Російській Федерації, де батьки працювали по виготовленню саманної цегли отримала свідоцтво про народження. У 1995 році документи згоріли разом з хатою, в якій вони проживали. ( Про підпали ромських будинків у селі Худльово, Ужгородського району Закарпатської області, зокрема хати діда Саїти – Косору Михая Юрійовича писав правозахисний центр «Романі Яг». Дивись Focus: Roma Rights in Ukraine. Published materials 1997-2001, June 2001 European Roma Rigts Center, p.64. ) Її неодноразові звернення про видачу повторного свідоцтва про народження до органів місцевого самоврядування не були задовільні, через її неграмотність, а саме, звернення до Худлівської сільської ради про повторне видання свідоцтва, оскільки вона не грамотна і не могла сама написати запит в РФ. Ні усне прохання до Ужгородського районного відділ УМВС. Ні усні звернення в Ужгородського районного РАГС. Працівниками ромського правозахисного центру «Романі Яг» необхідно було обійти шість інстанцій з проблеми видачі свідоцтва про народження Адам Саїти що не дало ніяких результатів і в останньою інстанцією було подання позивної заяви в Ужгородський міжміський суд про встановлення факту встановлення її народження.

Шість років жінка виховувала дітей без підтримки держави, розраховуючи тільки на кошти чоловіка, що працює підсобним робітником в Ужгородському комун трансі.

Моніторинг осіб, які не мають паспорта тільки на вулиці Дунаєвського в місті Ужгороді виявив, що подібних – семеро: Лацко Анжела Іванівна, 1977 року народження, Кицо Іван Іванович, 1990 року народження, Кицо Василь Васильович, 1991 року народження, Богдан Ніна Іванівна, 1987 року народження, Косору Розалія Юріївна, Адам Саїта Дезидерівна, 1987 року народження, Рац Дмитро Олександрович, 1991 року народження, Сурмай Гіта Олександрівна, 1981 року народження.

У кожного з них – свої причини з неодержання вчасно паспорта. Це і відсутність домових книг, відсутність свідоцтв про народженнях з різних причин, в тому числі втрата при частій зміні місця проживання, пожежі.

Особливо гостро це питання виникло у місці компактного проживання ромів по вулиці Пироговій в місті Ужгороді, де проживає понад 20 сімей. Жінки не отримують допомоги по народженню та вихованню дітей, діти у свою чергу не ходять до школи, батьки не можуть влаштуватись офіційно на роботу, заробити страховий стаж. Крім того, органами Ужгородського місцевого самоврядування ставиться питання про ліквідацію цього маленького табору, висилку всіх його жителів, мотивуючи це тим , що ця територія відноситься до управління обласного воєнного комісаріату.

Таким чином, надзвичайний рівень антиромських віянь, зразки і практика порушень прав людини щодо ромів і загальна практика є результатом того, що ставлення до ромів ніколи не визначається як порушення, незважаючи на багаторічні зусилля роботи ромських громадських організацій. Увага до прав ромів України досі залишається неформальною діяльністю і роботою тільки ромських неурядових організацій, незважаючи на гострий характер проблем і пов’язаних з ними законодавчих актів і постанов В Україні з’явився ряд апатридів власної держави, що пов’язано з бездіяльністю представників органів державної влади і змінити це ставлення можливо лише при належній волі виконавчих органів всіх рівнів.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори