пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200923
21.08.2009 | Володимир Бацунов

Декларація під копірку

   

27 липня до Верховної Ради України депутатом В. Колесніченком було внесено проект Постанови ВРУ «Щодо схвалення Декларації Верховної Ради України про гідність, свободу і права людини». На початку проекту Постанови зазначається, що Україна «перебуває на такому етапі цивілізаційного розвитку, що характеризується втратою духовних цінностей та моральних устоїв», що «сучасна система так званих „універсальних прав людини“ не працює належним чином на українському ґрунті», а причиною «ганебних явищ», тобто «пронизуючої корупції, расизму, ксенофобії, нетерпимості, соціальної ворожнечі, безкультур’я, знищення сім’ї та духовного світу людини» є «механічне закріплення прав людини як надцінностей без належного, невід’ємно притаманного українській і слов’янській культурі етичного обґрунтування». Згідно з Постановою, покращити стан речей в Україні, «реалізуючи одвічне прагнення українського народу» побудувати високорозвинуте, гуманістичне, моральне та демократичне суспільство, подолати прірву «між традиційною українською духовністю та сучасним ліберальним суспільством», закладати «істинно слов’янські, українські, етичні підвалини прав людини» можна, базуючись на «Основах учення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини», що їх «розробила і видала» Українська Православна Церква, і в яких «висвітлено питомі морально-етичні основи розвитку українського і слов’янського суспільства» (курсив мій – В. Б.).

Можна було б крок за кроком розібрати весь текст декларації, але зараз не має такої потреби. Я торкнуся лише деяких моментів, що пригорнули мою увагу.

Уже в проекті Постанови щодо схвалення Декларації міститься свідомо перекручена інформація про походження «Основ учення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини», яку буцімто «розробила і видала» Українська Православна Церква. Насправді ж, «Основи» є українським перекладом документу, затвердженого ще влітку минулого року Архієрейським собором Російської православної церкви Московського патріархату, а презентація українського перекладу «Основ» відбулася 13 липня цього року. Ця інформація не є секретною.

Не секрет також, що «Основи» були розроблені під керівництвом митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила, теперішнього голови МП. Цікаво, що і проект Декларації було внесено до Верховної Ради якраз у день, коли розпочався візит Патріарха Кирила в Україну, чи навпаки – початок візиту співпав з датою внесення проекту Декларації.

Раніше неодноразово писалося про те, що візит Кирила мав у першу чергу політичні цілі. Одна з них, мало не головна, на мою скромну думку,– запобігти створенню Президентом Ющенком єдиної помісної церкви в Україні. Відомо, що Церква – це не те, що створюється людьми, але створити організацію, яка зовнішньо нагадувала би церкву, цілком можливо. Звісно, ідея Віктора Ющенка не може подобатися теперішньому керівникові офіційної російської церкви. Ця ідея не здається йому, мабуть, такою вже утопічною, бо Московську патріархію в тому вигляді, якою вона є зараз, було створено Сталіним 1943 року для власних політичних цілей. Патріарх Кирило добре про це знає і фактично захищає Сталіна, говорячи про те, що сталінський і гітлерівський режим не можна порівнювати, а це співпадає з поширеною в сучасній Росії думкою.

І ще. Розповсюджену серед певної частини російськомовних українців досить проблемну з точки зору національної ідентичності думку, начебто «українці – це такі росіяни», уявлення про те, що «ми один народ», якраз і експлуатують нечесні політики, в тому числі й політики в митрах. Просування серед населення проросійських політичних ідей є неявною експансією РФ, бо Україна – ласий шматок, а хто володіє душами, той і тілами володіє. Гадаю, що саме для підтвердження хибного тезису «єдиної родини» використовуються фантастичні поняття, такі як «істинно слов’янські … етичні підвалини прав людини», «слов’янське суспільство», «слов’янська культура» (курсив мій – В. Б.). Що таке «слов’янське суспільство» і «слов’янська культура»? Такого суспільства і такої культури не існує. Ніколи й не було «спільної слов’янської культури», бо слов’яни настільки різні, а мовна близькість ще не свідчить про близькість культурну. Взяти приміром культуру російську, побудовану на православній традиції, і культуру польську, католицьку за духом. Чудово написав Мілан Кундера у відомому есеї «Трагедія Центральної Європи»: «…я вважаю, що помилка, яку допустили країни Центральної Європи, сталася через те, що я називаю „ідеологією слов’янського світу“. Я кажу „ідеологія“ навмисно, бо це лише приклад політичної містифікації, винайденої в XIX сторіччі. … ідея слов’янського світу стала вже загальноприйнятим поняттям світової історії. Поділ Європи після 1945 p.– який об’єднав уявний слов’янський світ – виглядав з цієї причини майже як самозрозуміле рішення».

І на закінчення: здається, проект Декларації про гідність, свободу і права людини створено нашвидкоруч. Виникає враження, що автори, насправді, не вірять в те, про що пишуть, а цитати зі Святого Письма використовують заради досягнення власної політичної мети. Є претензії і до тлумачення біблійних цитат, але розбір цих претензій виходить за межі цього тексту. До того ж оті тлумачення методом «копі-пейсту» перенесені з «батьківського» документу.

А висновки такі. Перший, за формою: пропонована Декларація не є документом світським, скоріше релігійно-політичним. Тому ухвалювати її в країні, в якій «Церква і релігійні організації … відокремлені від держави...» (ст. 35, розділ ІІ Конституції України) і де «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками … релігійних … переконань» (ст. 24, розділ ІІ КУ) не можна. Другий, за змістом: пропонована Декларація складена на основі документу, створеному в іншій державі, містить цитати з нього і являє собою один з інструментів втручання згаданої держави у внутрішні справи нашої. Отже, ухвалення цієї Декларації в Україні в жодному разі є неприпустимим.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори