пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200925
03.09.2009 | Богдан А. Футей

Коментар щодо порушеної СБУ кримінальної справи по Голодомору

Схожі повідомлення

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 5 листопада 2003 року

Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду

Правовий аналіз судової практики за ст. 149 КК України протягом 2011-2012 років

Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду (оновлено)

Оперативные подразделения СБУ, МВД, ГНА и других правоохранительных структур в этом году получили свыше одиннадцати тысяч санкций на прослушивание телефонов

Вариация на тему вопроса национальной безопасности

ПРО НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

Європейське рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

Заявление Интернет Ассоциации Украины по поводу заявления СБУ о необходимости контроля над украинским сегментом Интернета

ОБСЄ фіксує порушення прав людини в Криму

   

Відповідальність держави

22 травня 2009 р. Служба безпеки України (СБУ) порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932—1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України (ККУ).

Проведення відповідного кримінального процесу є логічним завершення всього комплексу заходів щодо визнання Голодомору в Україні 1932–1933 років геноцидом Українського народу, а також обов‘язковим кроком Української держави в рамках виконання своїх міжнародно-правових зобов‘язань.

Метою розслідування кримінальної справи за фактом Голодомору 1932–1933 років в Україні є з’ясування всіх обставин трагедії Голодомору в Україні у 1932—1933 рр., встановлення механізмів, створених і використаних сталінським тоталітарним режимом для геноцидного винищення української нації, а також ролі конкретних осіб, що належали до вищого партійно-державного керівництва на рівні СРСР та УСРР.

Порушення кримінальної справи.

Необхідною умовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав. Стаття 94 Кримінально-процесуального Кодексу України (КПКУ) передбачає серед приводів порушення кримінальної справи, зокрема, заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян, повідомлення, опубліковані в пресі, безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Статті 4 КПКУ передбачає, що зокрема, орган дізнання і слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину. На СБУ покладено обов’язок «виявляти, припиняти та розкривати  злочини,  розслідування яких  віднесено  законодавством  до  компетенції  СБУ; проводити дізнання і слідство у цих справах» (п. 3 статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України»). Стаття 112 КПКУ покладає обов’язок розслідувати злочин геноциду на СБУ.

До СБУ зверталися з вимогою про порушення кримінальної справи голова Українського інституту національної пам’яті Ігоря Юхновського, народні депутати Г. Омельченко, О. Чорноволенко, голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні Л. Лук’яненко, голова товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Роман Круцик, а також надходили заяви інших громадян України з вимогами провести розслідування обставин вбивства голодом мільйонів людей в Україні у 1932-1933 роках.

Приводом та підставами для порушення СБУ кримінальної справи за фактом Голодомору 1932–1933 років в Україні можна вважати і накопичену масу архівних документів щодо подій Голодомору 1932—1933 років в Україні; результати слухань у 2002 р. у Верховній Раді України присвячені 70-м роковинам трагедії, під час яких і в документах яких Голодомор на офіційному рівні визнано геноцидом; прийнятий Верховною Радою України 28 листопада 2006 р. Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який визнає Голодомор геноцидом; ухвалення 16 травня 2008 року на чотирнадцятому пленарному засіданні Національною Комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права Висновку щодо правового визначення Голодомору 1932–1933 років в Україні як геноциду українського народу по відношенню до визначення, сформульованого у «Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» 1948 року (Конвенція про геноцид); інформацію опубліковану у Національній книзі пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні у 18 томах, в яких містяться як документи, так і численні свідчення тисяч людей з усіх постраждалих від Голодомору регіонів України.

Таким чином, відкриваючи кримінальну справу, СБУ керувалась нормами національного законодавства і отримавши чисельні «заяви громадськості» зобов’язана була винести постанову про порушення кримінальної справи за фактом вчинення геноциду проти українського народу у 1932-33 роках (стаття 98 КПКУ).

Досудове слідство

Порушення кримінальної справи СБУ є першою стадією у кримінальному процесі. Після порушення кримінальної справи СБУ починає досудове слідство. На цьому етапі здійснюється повне і всебічне дослідження всіх обставин, що складають предмет доказування у кримінальній справі.

Таким чином, досудове розслідування у справі з Голодомором надає можливість в рамках кримінально-процесуального закону зібрати, дослідити, оцінити, перевірити та використати докази для розкриття злочину геноциду, а також встановити об’єктивну істину.

Загальне положення ст. 212 КПКУ визначає, що досудове слідство закінчується винесенням слідчим одного з трьох можливих рішень: (1) обвинувального висновку; (2) постановою про закриття кримінальної справи; (3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Очевидно, що СБУ після досудового розслідування кримінальної справи порушеної за фактом вчинення геноциду під час Голодомору 1932-1933 років, повинна або скласти обвинувальний висновок з подальшим направленням справи до суду або прийняти іншу постанову про закриття справи або реабілітувати неправильно засуджених.

Слідчий закінчує досудове слідство кримінальної справи складанням обвинувального висновку тоді, коли він дослідив всі обставини справи, зібрав докази, що переконують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину і пересвідчився у відсутності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПКУ) і направляє справу до відповідного суду.

Частина перша статті 442 ККУ, за якою було порушено кримінальну справу, визначає геноцид як «діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу».

Коментар до цієї статті визначає об’єктом геноциду безпеку існування національних, етнічних, расових та релігійних груп. З об’єктивної сторони злочин проявляється в суспільно небезпечних діях або бездіяльності. Формами їх є зокрема позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження. Суб’єкт злочину є загальний, тобто це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого наступає кримінальна відповідальність.  Суб’єктивна сторона полягає у вині у вигляді прямого умислу. Метою геноциду є повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи.

Тут варто відзначити, що Конвенція про геноцид, яка лежить в основі українського національного законодавства щодо геноциду, визначає цей злочин як: дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

а) убивство членів такої групи;

b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;

c) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне чи часткове фізичне знищення;

d) заходи, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;

e) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу».

Ключовим елементом, необхідним для встановлення складу злочину геноциду відповідно до Конвенції 1948 року про геноцид, є докази того, що заборонений акт був вчинений з конкретним наміром (dolus specialis), а саме – знищення членів захищеної групи виключно через їхній зв’язок з цією групою. Намір, як елемент складу злочину, не вимагає жодних доказів мотиву з боку злочинної сторони, а також існування попереднього умислу.[1] Водночас, сторона, яка стверджує існування геноциду, повинна довести намір за допомогою «повністю переконливих»[2] доказів. Такий елемент наміру був у діях влади СРСР, яка організувала Голодомор 1932-1933 рр. в Україні, і це вже доведено дослідниками документально.[3]

Потенційні суб’єкти злочину геноциду

Суб’єкт злочину є необхідним елементом складу злочину. Кримінальний закон передбачає сукупність передбачених об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин.

Питання про суб’єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної частини КК: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)». Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб’єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку. Передусім суб’єктом злочину може бути фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства.

Держава як суб’єкт злочину геноциду

На перший погляд положення національного кримінального законодавства, що лише громадяни України, іноземці й особи без громадянства є суб’єктами злочину, може видаватися конфліктним з положеннями міжнародного права, за яким держава може нести міжнародну відповідальність. Тут варто зазначити, що стаття 3 ККУ встановлює, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. А стаття 19 Закону України про міжнародні договори України встановлює, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Положення про міжнародну відповідальність держави відноситься до норм і принципів міжнародного права. Питання відповідальності держави неодноразово піднімалися в рамках міжнародного правосуддя. Міжнародний суд виніс ряд важливих рішень щодо відповідальності держави. До таких рішень зокрема відносяться справа про фабрику в м. Хожуве[4], справа щодо протоки Корфу[5],  справа щодо Нікарагуа[6], та інші. Тут варто відзначити, що у 1928 р. у рішенні у справі про фабрику в м. Хожуве Постійна палата міжнародного правосуддя кваліфікувала принцип відповідальності як один «із принципів міжнародного права і, більше того, загального поняття права».[7]

Хоча Конвенція про геноцид, яка складає частину національного законодавства, не містить окремих положень, що  передбачають відповідальність держави[8] за таке міжнародно-протиправне діяння як геноцид, тим не менше 26 лютого 2007 року Міжнародний Суд у Гаазі у справі Боснії і Герцеговини проти Сербії і Чорногорії дійшов висновку, що держава може бути притягнута до відповідальності за акти геноциду. Так, у справі Боснії і Герцеговини проти Сербії і Чорногорії, Міжнародний Суд встановив, що «події, які відбулися у Сребрениці мають бути кваліфіковані як геноцид, Сербія порушила свої зобов’язання щодо запобігання злочину геноциду».[9] Міжнародний Суд не визнав відповідальність Сербії за дії тих, хто безпосередньо вчиняли акти геноциду у Сребрениці, тим не менше, Суд встановив, що «зобов’язання держави запобігати геноциду відповідно до статті І Конвенції обов’язково передбачає заборону щодо вчинення актів геноциду самою державою, а тому, якщо орган держави або будь-яка особа чи група, чиї дії можуть бути приписані державі, вчиняє акт геноциду або пов’язаний акт, перелічений у статті ІІІ Конвенції, це тягне за собою відповідальність держави».[10] Нещодавно розроблена концепція в міжнародних відносинах «відповідальність захистити» (responsibility to protect/R2P)[11] доповнює це рішення Суду. Ця нова концепція полягає в тому, що держава може бути визнана відповідальною за міжнародним правом у разі, якщо вона не захистила своє населення від геноциду, масових убивств та інших злочинів проти людяності. Таким чином, держава може нести відповідальність за порушення покладеного на нею обов’язку запобігати геноциду і може понести матеріальну відповідальність, що полягає у компенсації.

Також, варто відзначити, що строк давності до актів геноциду не застосовується. Конвенція 1968 року про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, проаналізована у сукупності із нормами jus cogens (міжнародного загального права), що передбачають заборону геноциду, дає змогу повністю скасувати той аргумент, що акти геноциду, вчинені до прийняття цієї Конвенції, не підлягають кримінальному переслідуванню. Конвенція про строк давності усуває будь-які можливі внутрішні законодавчі обмеження щодо переслідування осіб, звинувачених у вчинені актів геноциду. [12] Аналогічний документ, Європейська Конвенція про незастосування строку давності до злочинів проти людства і воєнних злочинів, був прийнятий Радою Європи у 1974 році у Стразбурзі.

Фізична особа як суб’єкт злочину геноциду

Якщо в контексті Голодомору суб’єктом злочину геноциду вважати Й.В.Сталіна та його прибічників, які ймовірно на даний момент вже є померлими, то виходить, що один з елементів складу злочину відсутній і тому кримінальна справа може підлягати закриттю. Тут варто нагадати, що відповідно до обговорених вище положень міжнародного права, яке є частиною національного законодавства, контроль за діями, що мали місце під час Голодомору 1932-1933 покладається на державу.

В той же час, кримінальне законодавство передбачає порушення кримінальної справи щодо померлого лише з метою його реабілітації.

Продовження розслідування для реабілітації померлого може бути здійснено за клопотанням його родичів, громадських організацій, зацікавлених осіб.

Постає питання хто може бути реабілітованим у справі з Голодомором 1932-1933 років.

Реабілітованою може бути особа, яка підлягала притягненню до кримінальної відповідальності. Наприклад, такою може бути особа, репресована у ході здійснення цього злочину, за спротив владі та спроби самодопомоги чи полегшення долі інших голодуючих.

Висновки

В Україні тривалий час здійснюється комплекс заходів як на міжнародному, так і на національному рівні, спрямованих на визнання Голодомору 1932–1933 років як геноциду українського народу. Порушення СБУ кримінальної справи за фактом геноциду під час Голодомору 1932-1933 років є логічним завершенням проходження всіх стадій, визначених законом, для створення належної правової основи для визнання Голодомору 1932-1933 років як геноциду українського народу на міжнародному рівні.

Як слідує з аналізу наданому в цій статті, СБУ порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду у повній відповідності до вимог кримінального законодавства України. На разі СБУ як слідчий орган здійснює досудове розслідування справи. В той же час, без визначення суб’єкту злочину судовий розгляд цієї справи може бути поставлений під сумнів через відсутність складу злочину. Як визначено Міжнародним Судом в Гаазі держава несе відповідальність за порушення зобов’язання захищати своє населення від актів геноциду. А також лише в процесі судового розгляду справи може бути реабілітовано померлих осіб, які чинили опір радянській владі у скоєні злочину геноциду і за це були засуджені.

Більше того, важливість проведення кримінального процесу за фактом Голодомору в Україні 1932–1933 років полягає в необхідності вичерпання всіх внутрішніх засобів, передбачених національним законодавством з метою офіційної оцінки (кваліфікації) державою у відповідних процесуальних документах судових та слідчих органів подій, що мали місце в Україні у 1932–1933 роках.

Зокрема, така кваліфікація може бути надана судом в рамках статті 23-2 КПК згідно з якою  суд  зобов’язаний за наявності підстав винести окрему ухвалу (постанову), щоб звернути увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини й умови, що сприяли вчиненню злочину і зумовлюють вжиття відповідних заходів, а також на деякі інші обставини. Кримінально-процесуальне законодавство, визначаючи повноваження суду як носія судової влади, встановлює, що суд, крім виконання функцій,  пов’язаних із безпосереднім вирішенням судових справ, уповноважений виносити окремі ухвали (постанови), які мають бути ефективним засобом дотримання законності,  забезпечення судом захисту прав і свобод людини.[13]

При цьому, строки давності до злочинів проти людства, яким є геноцид, не застосовуються. Поширення положень Конвенції про геноцид на події в Україні 1932-1933 років,  а також незастосування строків давності до злочину геноциду підтверджується і висновком Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права. [14]

Окрім правового обов’язку дослідити всі обставини геноциду під час Голодомору 1932-1933 років в Україні, Законом України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» покладено загальний моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців відновити історичну справедливість, утвердити в суспільстві нетерпимість до будь-яких проявів насильства.

Здійснюване в Україні розслідування є необхідним не лише для встановлення історичної правди, вшанування пам’яті мільйонів заморених голодом людей, а й для усвідомлення наслідків трагедії та відвернення подібних трагедій у майбутньому шляхом засудження злочинної ідеології, втілення якої у практику було неминуче пов’язане із застосуванням насильницьких методів.

Минуле має цікаву звичку повертатися знову і знову до тих пір, поки уряд-наступник не почне усвідомлювати і виправляти помилки минулого шляхом належних дій.

Довідка «ПЛ»: Богдан А. Футей є суддею Федерального суду претензій США і був призначений на посаду Президентом Рональдом Рейганом у травні 1987 року. Починаючи з 1991 року,  суддя Футей є активним учасником різних програм з верховенства права і демократизації в Україні. Він був радником Робочої групи з питань розробки Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року. Суддя Футей є професором Українського Вільного Університету у Мюнхені і читає лекції на юридичному факультеті Києво-Могилянської Акад

[1] «Міжнародна юридична відповідальність за геноцид: Справедливість у судах», Богдан Футей, матеріали Конференції, присвяченій Голодомору, 25-26 вересня 2008 року, Київ Україна

[2] Застосування Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Боснія і Герцеговина проти Сербії і Чорногорії): Резюме Рішення Суду від 26 лютого 2007 року, № 2007/2, стор. 11 //www.icj-cij.org

[3] «Проблема визначення злочину геноциду в міжнародному праві та його застосування до Голодомору 1932-1933 рр. в Україні», Антонович М.М., Наукові записки. Том 77. Юридичні науки, стор.63

[4] Factory at Chorzow (Indemnity) case (1928), Series A, No 17.

[5] Corfu Channel (United Kingdom v Albania) case, ICJ Reports, 1949, p.4.

[6] Military and Paramilitary Activities in and Against Nicaragua (Nicaragua v United States) case, ICJ Reports, 1986, p.14.

[7] РСП. Ser. A. No 17 (1928) p.29.

[8] Міжнародний Суд. Прес-реліз № 2007/8 від 26 лютого 2007 року

[9] «Міжнародна юридична відповідальність за геноцид: Справедливість у судах», Богдан Футей, матеріали Конференції, присвяченій Голодомору, 25-26 вересня 2008 року, Київ Україна

[10] Там само

[11] http://www.responsibilitytoprotect.org/

[12] «Міжнародна юридична відповідальність за геноцид: Справедливість у судах», Богдан Футей, матеріали Конференції, присвяченій Голодомору, 25-26 вересня 2008 року, Київ Україна

[13] Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику винесення судами окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах» №3 від 28.03.2008

[14] Висновок Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права щодо правового визначення Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду українського народу по відношенню до визначення, сформульованого у Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року, ухваленого на чотирнадцятому пленарному засіданні Комісії у м. Київб 16 травня 2008 року.

Схожі повідомлення

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ УХВАЛА від 5 листопада 2003 року

Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду

Правовий аналіз судової практики за ст. 149 КК України протягом 2011-2012 років

Висновок. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та геноциду (оновлено)

Оперативные подразделения СБУ, МВД, ГНА и других правоохранительных структур в этом году получили свыше одиннадцати тысяч санкций на прослушивание телефонов

Вариация на тему вопроса национальной безопасности

ПРО НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

Європейське рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

Заявление Интернет Ассоциации Украины по поводу заявления СБУ о необходимости контроля над украинским сегментом Интернета

ОБСЄ фіксує порушення прав людини в Криму

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори