пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200926
16.09.2009 | Євген Захаров
джерело: www.pravda.com.ua

Чи є 17 вересня святом в Україні?

   

23 серпня 1939 р., тобто 70 років тому радянська та фашистська імперії підписали свою знамениту угоду, що увійшла в історію під назвою «Пакт Молотова – Рібентропа». Саме цей день сучасна ОБСЄ визначила як День пам’яті жертв нацизму та сталінізму. Пакт означав початок Другої світової війни. Військові дії Німеччина почала 1 вересня. Наслідками Пакту був розподіл між імперіями-агресорами Польщі, окупацію Радянським Союзом Литви, Латвії та Естонії, встановлення там комуністичних урядів та масові депортації. Пакт передбачав також віськову агресію СРСР проти Фінляндії.

Розподіл цей не тільки роз’єднував, як то було з Польщею, а і з’єднав деяки країни, що опинились між двома страшними велетнями. 17 вересня радянські війська вступили на територію Польщі, що мало наслідком возз’єднання Східної ї Західної України. Секретний протокол до Пакту передбачав, що Польща буде розділена між СРСР і Німеччиною, і саме українські землі Польщі увійдуть до СРСР. Тобто формально 17 вересня дійсно є початком існування України, майже в її сучасних кордонах. Багато хто з громадян України, навіть її колишній Президент Кучма, пропонували відзначати цей день як свято, не зважаючи на усі ті біди, які несла об’єднаній Україні і радянська, ї нацистська окупації. Я категорично заперечую таке бачення історії. Спробую обґрунтувати свою точку зору.

До недавнього, зовсім недавнього часу, світова історія протягом тисячоліть була, в більшості, історією імперій, яки визначали обличчя свого часу. Всі вони переживали однакові по суті періоди становлення і занепаду, зовнішніх війн і хиткого миру, а потім – розпадалися під тиском могутніших країн-гігантів. І так було до XX сторіччя, коли історичний час прискорився, і те, що відбувалось протягом століть або, навіть, тисячоліть, почало відбуватись за декілька десятків років. А третьому Рейху історія взагалі відвела близько 12 років життя. І зараз імперії продовжують існувати, але їхнє буття лежить в прокрустовому ложі нового часу з його непохитними викликами.

Однак історія СРСР і нацистської Німеччини і розглядається фахівцями, як надзвичайне явище світової історії. Найперше, що було притаманне двом супердержавам 20-го сторіччя, – це ідеологізація, зведена до абсолюту. Користуючись психіатричною термінологією, – демонстративна ідеологізація. Кожний громадянин цих країн повинен був стати часткою цієї ідеології, позбавленою власної волі і власного розуміння. Тоталітаризм – відкриття 20 сторіччя –  найяскравіше втілився саме в цих імперіях, але ці ідеології, тим не менше, тільки маскували звичайні для імперії цілі: загарбництво заради нього самого, домінування на якомога більшій території якомога більший час.

Буття двох тоталітарних суперників-гігантів відзначилось безпрецедентним в історії насильством і, як наслідок, кількістю жертв серед мирного населення. Цьому сприяли модерні військові технології, введені в дію учасниками Другої Світової Війни. В 30-ті роки кожна із імперій прагнула використати їх для повного панування світом.

Східна Європа, яка опинилась в зазначений період меж двома агресивними велетнями, відчула на собі основні найважчі наслідки територіальних суперечок двох монстрів. До того ж їх страждання продовжувались у повоєнному часі, бо перемога СРСР над нацистами надала йому преференції панування (повного чи часткового) в Східній Європі ще на 44 роки до оксамитових революцій 1989 року. Західна Україна справді була приєднана до Східної по волі Сталіна, але це не можна визначати як свято, а тільки як день жалоби. Цей день коштував десяткам мільйонів українців життя й свободи, і, насправді, не об’єднав українську націю, на мій погляд, досі. Бо п’ята радянської імперії ретельно винищувала усі паростки національної культури і національної свідомості. Бо мешканці Східної України не сприймають цінності Західної – і навпаки. А на цьому ґрунті живляться безсоромні політики і проросійськи імперські сили. Україна в своїх сучасних кордонах ніколи не була державою, як Польща, Угорщина, чи Болгарія. Отже, територія, що опанував як свою невід’ємну частину Радянський Союз, має вчитись державності з нуля. І це дужа важка праця, адже історичні коріння в різних частинах України різні.

Російська ї Австро-Угорська імперії дуже різні за своїм менталітетом ї формами існування. Отже, возз’єднання двох Україн дуже повільно відбувається і в нашому часі. Попри всі спроби політиків її розділити, попри всі впливи ззовні, з кожним роком народжуються нові громадяни нової України, яки вважають її своєю Батьківщиною. У 1939 р. на Україну відразу після окупації західних територій впало страхіття репресій: вбивства, катування, переселення. Недарма ОУН, визвольний національний рух, з перших місяців почав боротися з радянською окупацією. Недарма вони шукали союзників навіть в Німеччині, бо у 1941 році не могли оцінювати справжніх намірів нацистів. Але швидко прозріли.

І недарма УПА почала спротив німецькім окупантам, коли при панічній втечі радянських військ фашисти вирішили, що перемогли, і перестали приховувати свої справжні цілі. Їх панування в Західній Україні мало чім відрізнялось від радянської окупації. «Ціль терору – терор», цими словами Джордж Оруел визначив існування України під двома тоталітарними режимами. Терор з боку радянської влади настільки шокував населення Західної України, що визвольній рух УПА продовжувався там аж до початку 50-х років. Це один з небагатьох випадків в історії, коли партизанський рух так довго існував без будь-якої допомоги ззовні, без так званої «Великої землі».

З нацистами ОУП-УПА воювало не так довго, але не менш запекло, недарма від рук нацистів загибло багато членів ОУН – членів національного підпілля, представники інших антифашистських організацій, серед яких –  талановиті українські поети Олена Теліга, Олег Ольжич. В нацистських таборах опинився і лідер однієї із течій УПА – Степан Бандера. Бандерівці на відміну від мельниківців і всупереч радянській пропаганді, почали с самого початку нацистської окупації спротив німцям. Мельниківці спочатку намагались співпрацювати с фашистськими окупантами, потім зрозуміли, що вони не принесуть волі Україні і теж почали воювати з окупантами, але перед радянською владою винуватими виявились однаково. Мешканців Західної України після перемоги СРСР в війні переселяли до Сибіру селами, а тих, кого хоч якось підозрювали в належності до УПА, кидали до таборів, чи розстрілювали.

Так, Сталін об’єднав українськи землі, але вони щедро политі кровью українців. Вони – українці – не були потрібні цьому недолюдку, як і іншій потворі – Гітлеру. Україна відбулась проти їхньої волі, і святкувати 17 вересня здається мені таким же диким, як би євреї святкували початок Голокосту. Адже створення Ізраїлю відбулось так швидко і відносно безболісно тільки, як наслідок шоку, що пережив Західний світ, дізнавшись про масштаби і подробиці бійні євреїв в Європі. Однак Ізраїль святкує свою незалежність з 10 серпня 1948 р. Отже, і нам належно святкувати 24 серпня 1991 р. Це день нашої волі, якої ми мусимо бути варті.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори