пошук  
версія для друку
28.09.2009 | Наталя Беліцер, Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Київ

Специфіка діяльності органів МВС у Автономній Республіці Крим

   

Діяльності органів міліції в Криму притаманні всі ті ж проблеми з дотриманням прав людини, що й усюди: «вибивання» зізнань затриманих, тортури, незаконні побори, особливо в іноземців, включно з студентами та іншими, хто перебуває в Україні на законних підставах, тощо. Проте, існує і специфіка такого особливого регіону України, яким є АРК; вона зумовлена низкою чинників, що відрізняють його від решти України. Це  склад населення, де більшість становлять етнічні росіяни/«православні слов’яни», а корінний народ – кримські татари, які повернулися на батьківщину після майже півстолітнього вигнання – відчувають себе дискримінованою меншиною. Це й  базування у Севастополі російського Чорноморського Флоту, що є постійним джерелом політичного напруження. До цього додають надзвичайно болюче, й досі не вирішене земельне питання, традиційно високий рівень кримінальної злочинності й корумпованості місцевої влади різного рівня, наявність парамілітарних «козацьких» угруповань, рейдерство, активність шовіністичних проросійських організацій та політичних рухів, що часто отримують потужну інформаційну та фінансову підтримку ззовні. Все це не могло не позначитися й на певних аспектах діяльності представників силових та правоохоронних органів – у першу чергу, міліції, до яких варто привернути увагу як правозахисної спільноти, так і відповідальних структур МВС України.

Невиправдане застосування сили

Однією з найсерйозніших проблем такого роду є перевищення службових повноважень з невиправданим застосуванням сили, зокрема, проти мирних громадян та під час акцій протесту. Невиправдане застосування сили спецпідрозділами кримської міліції у боротьбі із самозахопленням земельних ділянок позначається у першу чергу на кримських татарах – при тому, що це явище притаманно значною мірою та представникам так званої «слов’янської більшості» півострова. Згадаймо лише деякі приклади: 24 липня 2006 року, під час знесення бульдозерами нежитлових будівель на «поляні протесту» у Судаку, був знесений й житловий будинок, в якому мешкав Шукур Куркчі з родиною; після оголошення ним наміру про самоспалення його та низку інших учасників було побито бійцями спецзагонів міліції, кількох заарештовано. По тому Центр громадських зв’язків кримського ГУ МВС  вдався до відвертої брехні, заперечуючи факти, зняті на відео та показані по каналах телебачення. Найбільш резонансні події відбулися у 2007 році; це побиття кримських татар 1 листопада на вулиці Балаклавській (Сімферополь) та побоїще на плато Ай-Петрі 6-го листопада. У другому випадку було винесене рішення суду про знесення лише однієї самовільної недобудови, власник котрої погоджувався власними силами знести цю будівлю, проте влада, міліція, держвиконавці вдалися до знесення усіх будов кримських татар на плато. Проти 47 неозброєних власників цих споруд були кинуті бронетехніка та близько 1000 бійців «Беркуту», які з безпрецедентною жорстокістю били їх кийками та ногами; повідомлялося також про застосування спецзасобів та вогнепальної зброї. У результаті спричиненого насильства десятки кримських татар отримали поранення різного ступеня, у тому числі, вогнепальні поранення, двоє з них прооперовані За фактом необґрунтованого застосування вогнепальної зброї та поранення цивільної особи було порушено кримінальну справу, але й нараз нічого не відомо про результати розслідування. Тодішній начальник кримської міліції Могильов навіть цинічно припускав, що постраждалий був навмисно поранений своїми товаришами, мовляв, щоби звинуватити міліціонерів. За словами Геннадія Москаля, на той час вже екс-представника президента України в АРК, «довести незаконність побудови розкішних вілл, для котрих земля завжди є, неможливо. А ось якщо треба знести будівлі татар, то для цього підстави знайдуть». Ці події викликали величезну стурбованість та хвилю обурення не тільки в Криму та інших регіонах Україні, а й з боку низки провідних західних аналітиків (див., наприклад, Paul Goble, Window on Eurasia: Ukrainian Militia, Russian Cossacks Join Forces Against Crimean Tatars, November 6, 2007), а також кримськотатарської діаспори по всьому світові. Оскільки швидкої реакції, зокрема, на звернення лідерів кримських татар до центрального та кримського урядів, не було, 18 листопада, на мітингу протесту «проти дискримінаційної політики влади та злочинних дій правоохоронних органів стосовно кримських татар» було прийнято звернення до Верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин з проханням про організацію моніторингу дотримання прав людини в АРК, допомогу у захисті конституційних та національних прав кримських татар.

Безпосередня відповідальність за міліцейську операцію на Ай-Петрі належала начальнику ГУ МВС України в АРК Анатолію Могильову, який був присутній на місті подій. Він очолив кримську міліцію, замінивши на цьому посту Володимира Хоменка – ставленика «помаранчевого» уряду, змушеного піти з посади після виборів 2006 року та відповідних кадрових змін в уряді України та АРК. Це призначення  відбулося вже після відкликання з посади Геннадія Москаля та інших  пертурбацій у силових структурах та правоохоронних органах АРК, названих одним із кримських політологів «кадровою зачисткою у Криму». До того ж, Могильов не мав достатнього досвіду роботи на такій посаді, тим паче у такому складному регіоні, як АРК[1].

Позачергові вибори 2007 року призвели до певного кадрового «реверсу», внаслідок чого Юрій Луценко знов обійняв посаду  міністра внутрішніх справ. Саме до нього звернувся голова Меджлісу кримськотатарського народу з проханням про негайне втручання центральних органів влади у зв’язку з посиленням репресій проти кримських татар з боку республіканської влади та правоохоронних органів. Дійсно, незабаром по тому Могильов був звільнений, а на його місце призначений Микола Іллічов, котрий заявив журналістам, що йому як громадянину України було соромно за дії кримської міліції на Ай-Петрі. Проте намагання покарати винних у перевищенні службових повноважень та невиправданому застосуванні сили та вогнепальної зброї, здається, нічим не скінчилося. Більше того, очікування корінних змін у роботі кримських правоохоронців, на яких наполягав, зокрема, Кнут Воллебек, Верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин, також не дуже то виправдалися. Про це свідчать наступні події.

17 жовтня 2008 року відбулися масові зіткнення у Бахчисарайському районі: цього разу „Беркут” застосував силу проти селян, які організували демонстрацію протесту через те, що агрофірма «Крим» через суди намагалася відібрати у 1,5 тисяч людей вже виділені їм земельні паї, на понад 90% котрих вже були оформлені державні акти. Керував «операцією» заступник керівника ГУ МВС в Криму,  начальник міліції громадської безпеки полковник Микола Федорян, який намагався повністю виправдати такі дії. А в ніч з 5 на 6 листопада співробітником Ялтинського відділку державної служби охорони був смертельно поранений пострілом з пістолету у потилицю 21-річний Надір Берінкулов. Це сталося після інциденту в кафе «Уют», до якого, за свідченнями очевидців, ані Берінкулов, ні двоє його друзів не були причетні. Постріл був здійснений, коли хлопці поверталися додому; дорогу їм перекрило міліцейське авто, з котрого вийшли двоє озброєних міліціонерів, один з яких скомандував «Лягти на землю, стріляю без попередження». Вони підкорилися, але постріл все одно пролунав, та 11 листопада Надір помер у лікарні. 7 листопада про цю трагедію доповіла на засіданні Громадської Ради з питань дотримання прав людини при  ГУ МВС України в АРК її член Еміне Авамілева, президент Ліги кримськотарських юристів «Ініціум». Вона поставила питання про законність застосування у цьому випадку зброї співробітником правоохоронних органів; згідно офіційної відповіді ЦЗГ ГУ МВС, розслідування цієї справи почала Ялтинська прокуратура. Наразі й досі не має жодних результатів цього слідства.

В поточному 2009 році ситуація не надто покращилася. Незважаючи на указ Президента України № 435/2008 „Про додаткові заходи щодо забезпечення додержання права громадян, які проживають на території Автономної Республіки Крим, на землю”, 23 січня на міжвідомчій нараді за участі керівників правоохоронних органів та Сімферопольського військового гарнізону, представників Ради Міністрів Криму, було ухвалено рішення про підготовку та проведення силовими структурами та військовими формуваннями операції по знесенню помешкань (поселення «Яни-Кирим») по вул. Балаклавській, де з 2006 року здійснюється самозабудова тими, хто отримав відмову у виділенні земельних ділянок. Зі слів першого заступника Голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, «вперше у Криму ми стикаємося з тим, щоб спецоперація планувалася з деталями, які припускають застосування різних видів зброї, перш за все, табельної». Кримська міліція підтвердила, що напередодні усі міські медичні заклади були попереджені про можливе надходження великої кількості поранених, у тому числі з вогнепальними пораненнями. 24 січня на захист поселення Яни-Кирим вийшло понад 3000 мешканців; 31 січня було оприлюднене «ОТКРЫТОЕ ОБРАЩЕНИЕ НАРОДОВ КРЫМА К МИРОВОЙ ОБЩЕСТВЕННОСТИ», де серед іншого сказано, що подібні наміри є «спробою розпалити в Криму громадянську війну та тим самим дестабілізувати ситуацію в усій Україні». Мабуть, через активні протести громадськості та інформаційну кампанію, що били на сполох, а також привернення уваги міжнародних організацій, допомогли відвернути загрозу чергового масового насильства й кривавих зіткнень.

Тим часом, увагу громадськості та відповідних державних органів привернув інший кричущий випадок, що стався 22 лютого 2009 року у селі Мирне Сімферопольського району. Вночі до дому сім’ї Хаірових увірвалися співробітники «антитерористичного» спецпідрозділу «Беркут»; вони закидали житловий будинок та людей, що перебували в ньому, «світлошумовими»  гранатами[2]. У результаті вибуху було тяжко поранено мирного громадянина, літнього Мустафу Хаірова, який втратив руку, інші члени його родини (дружина та син, якого було побито під час «штурму»), також ризикували життям. Наступного дня, 23 лютого, в заяві МВС було сказано, що керівництво Міністерства внутрішніх справ України щиро шкодує з приводу цього інциденту, та від імені всієї системи МВС просить пробачення у постраждалого та членів його сім‘ї. Згідно з офіційним поясненням, «за попередніми оцінками можна зробити висновок, що причиною інциденту стали недостатньо професійні дії працівників міліції, які розшукували підозрюваного у скоєнні злочину, зокрема їх неадекватна оцінка загрози, що могла виникнути при затриманні підозрюваного, та не виважене рішення щодо застосування спецзасобів працівниками спецпідрозділу «Беркут»... З огляду на наявну інформацію є підстави вважати, що рішення щодо проведення акції з силового проникнення до помешкання жителя села Мирне, де міг переховуватися підозрюваний, та застосування спецзасобів було помилковим.».


24 лютого дії співробітників спецпідрозділу «Беркут» та Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АРК кваліфіковані як «перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки»; прокурором Сімферопольського району порушено кримінальну справу за ч.3 ст.365 Кримінального кодексу України. 3 березня ГУ МВС України в АРК завершило службове розслідування, начальником ГУ Миколою Іллічовим підписаний наказ про покарання 23 співробітників: двоє з них звільнені з органів внутрішніх справ (щоправда, один з них, пішов на пенсію за власним бажанням), п’ятеро зняті з посад, 8 попереджені про неповну службову відповідальність, іншим оголосили догани та суворі догани. Хоча жодного покарання не понесли ані вже згадуваний полковник Федорян, який особисто віддав наказ про штурм будинку Хаїрових, ані керівник ГУ МВС України у Криму генерал Іллічов. Як бачимо, реакцію правоохоронних органів на цей надзвичайний випадок можна вважати оперативною та адекватною – незважаючи на первісні спроби «зам’яти» цю справу (за свідченням дружини потерпілого, заступник начальника Сімферопольського райвідділу міліції умовляв родину нікуди не заявляти про те, що сталося, обіцяючи відшкодувати всі витрати на лікування чоловіка, а також зробити ремонт будинку). Тому заяву Вінницької правозахисної групи від 23 лютого, де містилася вимога, внаслідок цього трагічного інциденту, «негайної відставки Міністра внутрішніх справ України Юрія Луценко як особи, діяльність якої на посту міністра становить небезпеку спокою та правопорядку в державі», навряд чи можна вважати неупередженою чи спрямованою на реальне поліпшення ситуації в боротьбі з порушеннями прав людини в системі МВС; вона є радше деструктивною та контрпродуктивною.


На превеликий жаль, поруч з такими фактами невиправданого застосування сили співробітниками кримської міліції існують й протилежні, що свідчать про небажання чи неспроможність міліції ефективно втручатися у деякі конфлікти, що були легко передбачуваними. Зокрема, йдеться про конфлікти з явними елементами міжетнічного та міжрелігійного протистояння, що були спровоковані представниками агресивних проросійських організацій («Русская община Крыма», «Русский блок», Евразийский Союз молодежи, «Прорыв» тощо). Гіркою ілюстрацією цього були події в Бахчисараї влітку 2006 року, коли різко загострився конфлікт, що тривав понад 9 років та був пов’язаний з протестом кримських татар проти розташування місцевого ринку на території старовинної святині «Азізлер» (який містив кладовище та мавзолей). 12 серпня, коли вже було досягнуте принципове рішення про перенесення ринку до іншого місця, кількасот кримських «козаків» та привезених на місце подій «активістів» вищезазначених організацій, підбурюваних депутатом ВР АРК від партії «Руський Блок» Олегом Родівіловим (який прямо закликав до татарських погромів),  вдалися до прямого нападу на мирний мітинг кримських татар. (На той час туди приїхали лідери Меджлісу, аби розповісти про домовленість між прем’єр-міністром Януковичем та місцевою владою). В результаті кривавих зіткнень постраждали десятки осіб, включно з журналістами, були перевернуті та пошкоджені автомобілі. За свідченнями очевидців, того дня ледве вдалося уникнути масової різні на етнічному ґрунті, бо «треба було бачити той оскаженілий натовп на вулицях Бахчисараю, єдиним бажанням якого було бажання крові за будь-яку ціну…» –  натовп, який не в змозі були вчасно зупинити нечисленні правоохоронці, бо основні сили кримської міліції були на той час відправлені, за розпорядженням вже згаданого вище полковника міліції Федоряна, до Ялти для забезпечення громадського порядку під час святкування дня міста. Крім того, за свідченням багатьох учасників тих подій, кримські співробітники міліції майже не приховували своє вороже ставлення до кримських татар та, фактично, стали на бік кримінальних елементів та проросійських активістів. У цих умовах, Голова Меджлісу кримськотатарського народу був змушений звернутися до Міністра внутрішніх справ України Луценка з наполегливим проханням замінити кримські спецпідрозділи. Тому, за наказом міністра, кримський загін «Беркуту» був терміново замінений на відповідні підрозділи з Миколаєва та Запоріжжя, що дозволило вирівняти ситуацію та досягти певної нейтральності правоохоронців.

 

В ніч з 18 на 19 серпня того ж року відбувся ще один трагічний випадок, коли в м. Судак після дебошу, вчиненому в місцевому барі, шестеро п’яних російських курсантів Рязанського повітряно-десантного училища та інструктор з рукопашного бою під час  бешкетування у кримськотатарському ресторані побилися з двома місцевими юнаками; один з дебоширів, інструктор-десантник, поранив ножем Ісмаіла Турка та завдав смертельного удару у серце 21-річному Юнусу Расулову. У пошуках та знаходженні винних міліції активно допомагали судацькі таксисти, на яких, а також на свідків трагедії, пізніше чинили тиск, вимагаючи змінити або забрати свідчення на користь потерпілих. Що ж стосується винуватців, усі громадяни Росії, у тому числі й особа, яка зізналася у нанесенні ножових поранень, були таємно, вночі, швидко звільнені з-під варти на підставі «відсутності в його діях складу злочину», справу проти нього закрито, та всі десятеро благополучно поїхали додому. Всупереч численним показанням обурених свідків, кримська міліція та медіа подали цей трагічний інцидент таким чином. що буцімто двоє хлопців здійснили «хуліганський напад» на російських туристів, які змушені були захищатися. Тобто, для захисту свого життя вбивцям-десантникам довелося зарізати двох громадян України.

Політизація правоохоронних органів

Попередній аналіз наведених фактів привертає увагу не тільки до серйозних порушень прав людини, а й до більш загальної проблеми: неприпустимої політизації кримської міліції, що її зазвичай звинувачують в «обслуговуванні» певних політичних сил або змушують діяти в інтересах окремих бізнесових структур. Це спостереження випливає, в першу чергу, з чехарди кадрових змін останніх років та пов’язаного з ними перебігу подій: спочатку, після перемоги «помаранчевих» у 2004 році, потім «реваншу біло-блакитних» у 2006-му, нарешті, спроб наведення порядку у правоохоронних органах АРК з боку центральних органів влади після позачергових виборів 2007 року.

Одним з найяскравіших прикладів втручання ГУ МВС України в АРК в політичне життя можна вважати офіційну заяву Центру зв’язків з громадськістю (ЦЗГ ГУ МВС) від 10 березня 2009 року. Реагуючи на чергову акцію протесту кримських татар проти свавілля влади, організовану низкою кримськотатарських громадських організацій, прес-центр кримської міліції у своїй заяві звинуватив у цьому не реальних організаторів, а Меджліс, торкнувшись також чергової спроби підпалу будинку Меджлісу з «прозорими» натяками на те, що її організував… сам Меджліс. Заява починається з того, що «Теряющий политический вес и поддержку многострадального крымскотатарского народа «Меджлис» любыми путями старается привлечь к себе внимание и, накануне Дня депортации и проведения Всемирного Конгресса крымских татар в Крыму, активизировать протестные выступления граждан. При этом используются любые методы. Подвергаются критике и отрицанию все конструктивные шаги власти и милиции. В политических целях используют даже трагедии своих сограждан»… Наводимо також цитату, що свідчить про повний правовий нігілізм її авторів: «Призывы «Меджлиса» к проведению «массовых акций протеста против произвола и беззакония, совершаемого сотрудниками милиции по отношению к мирным гражданам», являются уголовно наказуемыми деяниями, и при совершении таких акций они будут пресекаться, а их активные участники привлекаться к уголовной ответственности». (Тобто, в ЦГЗ ГУ МВС в Криму невідомо, що такі дії, як заклики до акцій протесту та й самі акції у нашій державі дозволені та не є кримінальним злочином). Закінчується заява наступним: «Преподнесение одного частного случая как тенденцию террора со стороны милиции в отношении всех «мирных граждан» грязно и кощунственно. Однако подобное поведение стало отработанной схемой теряющей актуальность незаконной «общественной организации» [мається на увазі Меджліс кримськотатарського народу]. Викликає великий подив, чому цього разу не кримські політики або медіа, для яких подібні звинувачення стали вже звичною справою, а саме ГУ МВС України в Криму вдалося до політичних та правових оцінок діяльності Меджлісу, забувши про попередні наміри «плідної співпраці» (висловлені, зокрема, Миколою Іллічовим після призначення його керівником кримської міліції), а також про багаторічний незаперечний внесок лідерів Меджлісу у розв’язання конфліктних ситуацій мирними шляхами.

Кримські «козаки»

Крім зазначених вище проблем, одним із критичних моментів, що погіршує ситуацію на півострові, стали намагання угруповань так званих «кримських козаків» виконувати функції, непритаманні ним – або будь-яким іншим громадським організаціям. Згідно з повідомленнями кримських ЗМІ, «прикрываясь «званием» хранителей правопорядка, они «штрафуют» сельских жителей за якобы экологические преступления. А именно: своз мусора в неустановленные места, незаконная рыбалка, сбор подснежников, спил лесополос. Либо вообще берут на себя полномочия третейских судей и за разрешение конфликтов вымогают мзду не меньше 300 гривен, иначе шантажируют тюремным заключением либо просто избивают». Нерідко козаки вдаються до насильства проти мирних громадян, стверджуючи, наприклад, що вони мають право опікуватися «захистом російського православ’я» – як-от в інциденті, що стався 11 квітня 2009 року на території Успенського монастиря (московського патріархату) у м. Бахчисараї, коли козаками був побитий координатор кримських євроклубів Айдер Муждаба. Побитий, з нецензурними образами, на очах у дітей за сам факт перебування на території монастиря, куди він зайшов з чотирма школярами, учнями місцевої української школи, а також за намагання… розмовляти з «козаками» українською мовою. Айдер розповів, що потім дільничний міліціонер вибачився перед ним, але наголосив, що нічого зробити не може, оскільки Успенський монастир уклав угоду з козацтвом, і козаки зараз опікуються правопорядком разом з міліцією, за згоди місцевої влади.


В цьому ж контексті, привертає увагу й повідомлення прес-служби Управління дорожньої автоінспекції ГУ МВС від 17 липня 2009 року про діяльність так званих «екологічних патрулів козаків», які «здійснюють своє так зване «патрулювання» на приватних автомобілях в одязі, схожій на форму працівників автоінспекції (з капітанськими або майорськими погонами, генеральськими лампасами та шевронами червоного кольору)». Вони «працюють незаконно», «представники їх не є співробітниками органів внутрішніх справ», і тому… «зупинятися на їх вимоги необов’язково» [!]. Замість того, щоб вжити необхідних заходів для припинення цього свавілля, ДАІ Криму інформує водіїв, що «представники таких формувань не мають права здійснювати екологічний контроль транспортних засобів, складати адміністративні протоколи та стягувати будь-які штрафи», та радить «шановним водіям, що стикаються з фактами подібних протиправних дій», звертатися до них по телефону гарячої лінії…

 

Ще більше занепокоєння викликають спроби офіційних владних структур залучити кримських «козаків» до незаконного виконання функцій, що безсумнівно належать до сфери компетенції правоохоронних органів. Із найпоказовіших випадків варто згадати боротьбу з незаконною торгівлею, що її проводили навесні 2009 року у м. Сімферополі. Так, 14 квітня на стихійному ринку на пл. ім. Куйбишева з’явилися особи у «козачій формі», які вимагали у торговців по 30 грн. на день за так зване торгове місце», а незгодних платити били, травили собаками або ногами розкидали їхній товар по площі. 15 квітня це безчинство було «легалізоване» за ініціативою сімферопольської міськради: у рейді, що його проводили під керівництвом Ігора Стратилаті, заступника голови комісії по ліквідації несанкціонованої торгівлі міськвиконкому й депутата Залізничної райради, поруч з офіційними представниками  санепідемстанції та митної інспекції брали участь люди у камуфляжі з нашивками «Войско Запорожское Низовое», які називали себе «спецпідрозділом «Ястреб». Саме вони конфісковували товар – звісно, без усяких документів чи опису – й почали вивозити його машинами. Коли розлючені торговці стали шпурляти в них яйцями та картонними коробками та намагалися повернути собі відібране, Стратилаті витяг пістолета та почав стрілянину у повітря. (Пізніше співробітниками міліції було з’ясовано, що п. Стратилаті  безпідставно застосував зброю, та пістолет травматичної дії  «Форд 12-Р» був у нього вилучений).

Наступними днями, після втручання міліції, понад 70 постраждалих написали заяви до прокуратури та СБУ з вимогами до виконавчої влади припинити  «беспредел», що його чинять «бандити в козацькій формі». Відкрите звернення до громадських організацій, лідерів політичних партій, а також на ім’я Н. Карпачової та міністра МВС Юрія Луценка містить аналогічні вимоги покласти край діяльності «козачих перевертнів» та «не допустити повернення  90-х на ринки міста». 17 квітня прокуратура відкрила кримінальну справу, де обіцяла надати правову оцінку діям усіх учасників конфлікту.

Проте, одразу ж виникає питання: як сталося, що сімферопольські міськрада та міськвиконком виявилися необізнаними з елементарними правовими нормами про неприпустимість залучення будь-яких громадських організацій до таких дій, як вилучення чи конфіскація товарів? Тим паче, що в ході перевірки було встановлено, що спецпідрозділ «Ястреб» взагалі ніде не зареєстрований, не має уставних чи інших документів, що один з так званих «козаків» був раніше судимий за крадіжку та пограбування, три з них притягалися до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство, а їхній «десятник» на початку квітня вчинив п’яний дебош у клубі «Альбіон», з приводу чого міліцією був складений протокол та винесене офіційне попередження про недопустимість  подібного у майбутньому.

Однією з найцікавіших деталей цієї гучної справи є рядки з офіційної заяви ГУ МВС України в АР Крим від 15 квітня про те, що «Безусловно, заблаговременное оповещение милиции о проведении рейда и привлечение ее к данным мероприятиям исключило бы возможность возникновения конфликта и факта незаконного изъятия товара». Ця фраза яскраво віддзеркалює парадоксальність ситуації в столиці АРК, де міські органи влади, переймаючись начебто наведенням правопорядку, навіть не сповіщають про свої плани саме ті правоохоронні органи, які мали б здійснювати подібні операції, та спираються натомість на незаконні угруповання з більш ніж сумнівною репутацією.

Дискримінація за етнічною ознакою

Серед інших проблем можна назвати й розповсюджену практику вживання кримською міліцією неприпустимих у цивілізованому демократичному суспільстві, дискримінаційних формулювань. Таке трапляється не тільки в медіа, що висвітлюють кримінальні події, а й у заявах та повідомленнях Центру зв’язків з громадськістю Головного Управління МВС України в АРК, на що неодноразово звертали увагу та українські правозахисники, та міжнародні організації. Колишній голова ГУ МВС в АРК Володимир Хоменко (призначений «помаранчевим» урядом) кілька разів запевняв, що його підлеглі більше не будуть вдаватися до подібної ганебної практики. Проте, переважно антикримськотатарські стереотипи радянської доби  не так легко піддаються викорененню, й в ЦЗГ продовжували створюватися такі «шедеври», як «кримські татари побили російських хлопців», або «затримана група наркоділерів татарської національності» (при тому, що неможливо собі уявити міліцейські реляції, де йшлося б про «п’яних слов’ян, які побили кримськотатарського хлопця», чи про те, що «російські бандити вбивали людей»). Цікаво зауважити, що на дзвінок з цього приводу тоді ще депутата ВР України Рефата Чубарова керівник ЦЗГ О. Домбровський здивовано вигукнув: «Рефат, но они ведь действительно все татары!». Тобто у багатьох ситуаціях простежується свідоме чи підсвідоме сприйняття кримських татар як спільноти, до якої можна застосовувати принцип «колективної відповідальності» чи «колективної вини». Певною мірою це зумовлено й тим, що кримські міліціонери зазвичай ототожнюють себе з російськомовною/православною більшістю, а відсоток кримських татар серед силових структур та правоохоронців Криму усе ще залишається значно нижчим порівняно з їхньою часткою в усьому населенні півострову, далеко не досягаючи пропорційного представництва, на якому неодноразово наполягали в своїх рекомендаціях Рада Європи та ОБСЄ.

Ще одним свідченням розповсюдження етнічних стереотипів серед кримської міліції є хід розслідування сумнозвісної події у Ніжньогірському районі автономії – зруйнування мусульманського цвинтарю у селі Уваровка. Цей злочин було скоєно невідомими особами в ніч на 10 лютого 2008 року, коли вандалами було зруйновано майже усі надмогильні пам’ятники (коло 300). За фактом вандалізму на мусульманському кладовищі міліцією було порушено карну справу. Хоча слідство триває по сьогоднішній день, сам його хід викликає певні запитання; щонайменше викликає подив намагання слідчих спрямувати слідство у одному напрямку. За свідченням одного з оперативних співробітників главку міліції, який безпосередньо брав участь у розслідуванні, головною версією слідства є скоєння злочину безпосередньо кримськими татарами – членами так званих «радикальних ісламських груп». Попри відсутність будь-яких доказів або свідчень про ці факти, слідчі міліції завзято намагалися вибудовувати справу саме за вищевказаної версії. Тому 15 лютого 2008 р. на мітингу у Сімферополі, Перший заступник Голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров закликав залучити до розслідування цього злочину Службу безпеки України, оскільки «расследование обстоятельств резонансных событий последнего времени не может осуществляться силами крымских управлений МВД и СБУ, среди сотрудников которых немало тех, кто исповедует по отношению к крымским татарам явные ксенофобские настроения» (цитується за повідомленням Агенції Кримські новини від 18 лютого 2008 р.).

Дослідивши ситуацію в АРК і визнавши наявність дискримінації певних меншин в Криму за етнічною та релігійною ознаками, в тому числі в діяльності правоохоронних органів, офіс Верховного Комісара ОБСЄ з питань національних меншин провів 6 листопада 2008 року в Сімферополі конференцію «Реформування органів внутрішніх справ та інтеграційні виклики багатонаціональних суспільств» (яку, на жаль, не відвідали керівники кримської міліції). За рекомендацією ВКНМ ОБСЄ в АРК був  ініційований цикл відповідних тренінгів для співробітників міліції, аби зменшити рівень нетерпимості до представників меншин).

Сучасна ситуація та перспективи позитивних змін

Безумовно, не можна стверджувати, що останнім часом в роботі правоохоронних органів АРК не відбулося жодних позитивних зрушень, зокрема, в намаганнях поліпшити  ситуацію з дотриманням та захистом прав людини. Наприклад, 3 червня 2009 року завдяки професійним діям міліції (за допомоги членів громадської організації «Авдет», що вчасно прибули на місце події), вдалося залагодити черговий земельний конфлікт та відвернути масштабні зіткнення на «поляні протесту» по вул. Васильєва, м. Сімферополь. Проте, джерело подібних конфліктів, тобто спірні земельні питання, залишається актуальним; зокрема, затягування Кабміном рішення про відчуження відомчих земель у Криму, що не використовувалися та якими намагалися заволодіти, у тому числі силовими методами, певні комерційні структури, уможливлювало спалахи подальших гострих конфліктів.

Позитивним кроком є створення в Криму, як й в інших регіонах України, Громадської Ради при Головному Управлінні МВС України у Автономній Республіці Крим з питань забезпечення прав людини, а також постійно діючої мобільної групи з моніторингу дотримання прав людини у діяльності ОВС та призначення двох помічників Міністра з прав людини в АР Крим – Арсена Османова та Марини Новікової.  Хоча стосовно ефективності цих структур та їх реального впливу на ситуацію виникає низка запитань (зокрема, стосовно деяких особистостей у складі Громадської ради, прізвища, яких надто часто фігурують у повідомленнях про кричущі порушення прав людини ОВС Криму), сама їх наявність може слугувати основою для подальшого поліпшення ситуації з правами людини в діяльності кримської міліції. Поки що на сайті ГУ МВС України в АРК (http://www.crm-mia.gov.ua) під рубрикою «Права людини» (http://www.crm-mia.gov.ua/forum/) можна знайти лише дуже обмежену інформацію, а назва «Форум ГУ МВД Украины в АР Крым», де окремі повідомлення чи звернення громадян залишаються без відповідей та будь-якого зворотного зв’язку, навряд чи відповідає звичним уявленням про інтернетівські форуми.

Достатньо порівняти мізерну інформацію на цьому сайті з тою, що стосується аналогічних проблем та безперервно оновлюється на Форумі Крим Інтернет порталу Майдан. Вельми показовими у цьому сенсі є гілки стосовно подій 2009 року у м. Судак, одна з яких розпочалася постінгом з красномовною назвою «Ад в Судаке!» (див. http://www2.maidan.org.ua/news/index.php3?bn=maidan_krym&key=1207054308&action=view). Обговорення стимулювала перевірка комісією МВС України «безчинств», що їх чинило у місті керівництво міського відділу міліції у складі начальника судакської міліції Могилевського (останнього вважають «ставлеником» полковника Федоряна, який пішов на підвищення у Сімферополь, залишивши по собі дуже недобру славу), його друга – заступника начальника штабу, керівника кримінальної міліції Ялалова та його заступника Шкляра. Початок обговорення висвітлив надзвичайну заляканість та пасивність місцевих жителів (включно з рядовими міліціонерами), їхню зневіру у можливості змін на краще; лейтмотивом дописів було «Мафія безсмертна!». Протягом кількох місяців у кримських учасників форуму з’явилася надія на те, що центральна влада, можливо, таки здатна сприяти встановленню справедливості та якщо не покаранню усіх винних у знущаннях над місцевими жителями, корупційних діях, «кришуванні» наркотрафіку та інших злочинах, то принаймні відстороненню найбільш одіозних фігур від виконання ними функцій керівників місцевої міліції. Не меншим досягненням цієї боротьби була зміна суспільних настроїв, коли люди повірили й у власну спроможність та різко підвищили активність у відстоюванні своїх прав.

Треба зазначити, що протягом дискусії були надані високі оцінки діяльності міністра Луценка та його ролі у подоланні «безсмертної мафії». (На це варто звернути увагу тим українським правозахисникам, які у відповідь на чергові повідомлення про порушення прав людини співробітниками міліції одразу ж починають вимагати відставки Луценка). Величезні надії покладаються також на Геннадія Москаля, 19 серпня призначеного постановою Кабміну заступником міністра внутрішніх справ – начальником Головного управління МВС України в АР Крим. Судячи з жвавого обговорення цього призначення, кримчани добре пам’ятають діяльність Москаля на цій посаді у 1997-2000 роках, а також короткий – менше року – період виконання ним обов’язків Постійного Представника Президента України в АРК. Форумчани вважали, що значною мірою завдяки його зусиллям наприкінці 90-х був нанесений нищівний удар кримській мафії, та очікували того самого  й тепер. Дійсно, перші ж кроки нещодавно призначеного керівника кримської міліції засвідчили рішучість його намірів; інша справа, наскільки довго протримається на своїй посаді Геннадій Москаль цього разу?

Підстави для цього песимістичного запитання є, і доволі вагомі, оскільки після свого чергового повернення до Криму Геннадій Москаль розпочав активну діяльність одразу на «кількох фронтах». Вона не обмежується боротьбою з різного роду правопорушниками та бандитами, незаконним обігом наркотиків, екстремістськими релігійними організаціями (останнє, на думку авторів, не є справою міліції і може призвести  скоріше до негативних  наслідків), а поширюється і на високих посадових осіб: депутатів ВР АРК, керівників Сімферопольської міськради та міськвиконкому,–  тих, хто за його даними, тісно пов’язаний з криміналітетом та/або належить до корупційних мереж. «Зустрічні удари» були нанесені миттєво: вже 21 серпня, через два дні після постанови Кабміну про його призначення, Донецький окружний адміністративний суд порушив адміністративне впровадження за заявою А. Могильова про відміну цієї постанови, 24 вересня мало відбутися судове засідання по цій справі. Тим часом у ВР депутати від Партії Регіонів також вимагають його відставки, оскільки Москаль ще не склав депутатських повноважень. Цікаво зазначити, що у кампанії по дискредитації нового начальника кримської міліції беруть участь і деякі місцеві «правозахисники». Йдеться, насамперед, про громадянина Ізраїлю Марка Бен-Наїма, якого багато хто вважає провокатором, причетним  до діяльності кількох проросійських організацій у Севастополі та Криму. (Див., наприклад, матеріали Агенції «Кримські новини»: «Москаль превращает милицию в коррупционный орган, - правозащитник», http://www.qha.com.ua/haber.php?id=53777;

«Бен-Наим передал Москалю «набор зека», http://www.qha.com.ua/haber.php?id=55442;

«Бен-Наим готовит очередную акцию против Москаля»,

http://www.qha.com.ua/haber.php?id=55483).

З наведеного короткого огляду проблем, специфічних для АРК, можна побачити, наскільки складною є ситуація в цьому регіоні та наскільки важлива адекватна оцінка й постійна увага до нього з боку органів центральної влади, включно з необхідністю вдосконалення законодавчої бази, без чого всі зусилля кримської міліції залишатимуться лише ситуативною відповіддю на постійно виникаючу ймовірність гострих конфліктів. Якщо ж в результаті наступних виборів почнеться черговий «реверс» демократизації та «європеїзації» Криму, не важко передбачити й остаточного розчарування громадськості у самій можливості системних позитивних змін.  



[1] Після перемоги Помаранчевої Революції Могильов був звільнений з органів МВС та деякий час працював у приватній охоронній фірмі. Повернувся після перемоги Партії Регіонів у 2006 році та на посаду керівника кримської міліції був призначений після роботи в м. Макеєвка Донецької області, де він очолював міський відділ міліції.

[2] Незважаючи на назву, вони належать до військової зброї, ними користуються під час проведення воєнних операцій. Згідно з інструкцією, такі гранати застосовують для захоплення та знешкодження загонів озброєного супротивника кількістю від 2 до 5 осіб.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори