пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200928
17.10.2009 | Ольга Гончарова

„І ми листівку змайстрували, надрукували — й по ночах вона, розклеєна, кричала поміж народу, що зачах”

   

У жовтні цього року виповнюється 50 років із дня першого арешту та ув’язнення за антирадянську діяльність поета Олекси Сергійовича Різникова (Різниченка).

60-ті роки в Одесі були роками національного відродження, духовного піднесення. Літературна студія в університеті, де навчався Олекса в 1962-1968 рр., об’єднувала таких згодом відомих людей, як Г. Клочек, В. Яворівський, П. Осадчук, М. Холодний, А. Колісниченко, О. Олійників, М. Суховецький, О. Шеренговий, Б. Сушинський, С. Караванський, Г. Горст, Д. Буханенко, А. Качан, М. Палієнко. Приїздили до Одеси в ті роки Василь Симоненко, Василь Стус, Микола Вінграновський, Лесь Танюк.

В часи хрущовської відлиги, вражений розвінчанням культу Сталіна, подіями в Угорщині, Олекса Різників на початку липня 1958 року. запропонував своєму приятелеві Володимиру Барсуківському скласти листівку “Обращение к народу”. 20.07 1958 у Первомайську, де мешкали батьки Олекси, на березі річки Синюхи зустрілися Олекса Різників та Володимир Барсуківський. Удвох склали її текст, який згодом доопрацьовували у Кіровограді і давали читати кільком друзям, зокрема, Станіславу Швецю. Це "Обращение к народу» містило цілком зрілі гасла: "Довольно раскалывать мир на два так называемых лагеря! Долой атеистическую пропаганду! Дайте свободу народу! Долой фашистскую диктатуру партии!". Листівку підписали: «Союз борьбы за освобождение народа (СОБОЗОН)». Видрукували до півсотні примірників її на машинці харчокомбінату, де працював Барсуківський, а також на машинці С.Швеця. 7 – 8 листопада 1958 р. Олекса різників поширив цю листівку в Кіровограді, а в Одесі Барсуківський. Кілька листівок поширили їхні друзі. Деякі листівки пильні громадяни позривали і негайно принесли в КГБ.

Наприкінці вересня 1959 р. слідчий відділ УКДБ Одеської області порушив кримінальну справу проти О. Різниківа та В. Барсуківського, а 1 жовтня їх заарештували. Військовий трибунал Одеського військового округу визнав доведеною вину в проведенні “антирадянської агітації і пропаганди” за ст.7 ч.1 Закону “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” в редакції від 26.12.1958 р. Слідство щодо Олекси Різникова та Володимира Барсуківського вів підполковник КГБ Мєнушкін: "У вас есть стихотворение "Вам". Скажите, кто это люди, которые не знают, “с жира делать что” и “тратят тысячи на пустяки”? – "Спекулянти, які обдурюють людей". – "Алексей Сергеевич... Ладно. У вас есть рассказ "А все-таки хорошо". Там написано, что нам нельзя обгонять Америку, потому что голый зад виден будет. Что вы имели в виду?" – "Ну, почув такий анекдот".

Через кілька днів юнаки призналися до листівки, визнали себе винними, що зробили це під впливом критики культу особи Сталіна. Слідство тривало три місяці. «Національного моменту» в «злочинній діяльності» Р. та Барсуківського не виявили (тест: листівка і вірші російськомовні, до вбивства 15.10. 1959 р. в Мюнхені Степана Бандери поставилися байдуже). Тим часом їхнє національне прозріння відбулося саме під час слідства. Р. брав у бібліотеці українські книжки, зокрема, «Тюремні сонети» Івана Франка в перекладах на російську мову. А коли 1.01. 1960 р. його звели в одній камері Одеської тюрми з В.Барсуківським, то вони перейшли на українську мову, записували з радіо і вивчали українські пісні. Напередодні суду, що відбувся 15.02 1960, Р. написав двозначного вірша, що розібрав і очистив механізм свого життя, і зачитав його на суді замість останнього слова:

Я все прочистил, все я смазал,

Суда, раскаянья слезой,

Другую жизнь собрать я должен

И я клянусь, что соберу!

Насправді йшлося про нове життя українця.

Суд урахував позитивні характеристики і призначив обом покарання тривалістю по півтора роки у в’язниці суворого режиму. Олекса Різників відбував строк у Мордовії.

Рік перебування в таборі ЖХ-385/11, сел. Явас, Мордовія, де Олекса побачив сотні полонених воїнів Української Повстанської Армії, де він познайомився з раніше не знаними творами Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Б. Грінченка, М. Старицького, О. Олеся, зміцнив його новопосталі переконання свідомого українця. Звільнився 1.04 1961 р. з п’ятьма дерев’яними чемоданами книг. 

11 жовтня 1971р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч.1 ст.62 КК УРСР) Олекса Різників був знову заарештований, а 19 травня 1972р. засуджений Одеським обласним судом на п’ять з половиною років таборів суворого режиму.

Цього разу Олекса Сергійович відбував покарання у до таборі ВС-389/36, в с. Кучино Пермської обл., куди прибув у кінці літа 1972. Відповідь на касаційну скаргу з Верховного суду одержав аж у листопаді 1972 р. і тиждень (5 – 12.12) тримав голодівку протесту, а також до кінця терміну голодував 11 числа кожного місяця. Спілкувався з Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком, Олесем Сергієчком, Володимиром Мармусом, Тарасом Мельничуком, з євреями-«самольотчиками». Розробив собі програму-мінімум на всі 5 років: з литовцем Сімасом Кудіркою та латвійцем Ґунаром Астрою вивчав литовську і латиську мови, працював над кореневим "Компактним словником", багато читав, досліджував виникнення мов і щодня писав вірші. Усі вони, крім перших двох  зошитів, збереглися (від 76-го вірша до 1700-го). 1973 р. Ар’є Вудка вивчив кілька віршів Різникова і разом з віршами інших ув’язнених українських поетів через три роки вивіз їх у пам’яті і опублікував їх у 1977 р. в Мюнхені окремою книжкою «Поезія з-за колючих дротів». 

За місяць до звільнення (11.05. 1977) з вісьмома чемоданами книг Р. етапований до Миколаєва. Примусово поселений у Первомайську, біля матері й батька. Два роки працював у пологовому будинку електриком. У 1980 р. влаштувався в інтернат для неповноцінних дітей, де пропрацював 10 років.

У кінці 80-х Р. створював Народний Рух, товариство “Просвіта”. 1989 р. у видавництві "Маяк" вийшла його книжка віршів "Озон". У грудні 1990 Р. прийнято до Спілки письменників України. Друга книжка, "Терновий вогонь" з доданою до неї статтею "Я винен тим, що українець», вийшла у видавництві "Український письменник" 1993 р. За неї в 1995 р. Р. присуджена премія Павла Тичини.

Нині Олекса Сергійович – член національної спілки письменників України, почесний громадянин міста Первомайська, проживає у місті Одесі.
Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори