пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200931
09.11.2009 | Євген Захаров
джерело: www.dt.ua

Верховний суд України: неповага до правосуддя?

   

Сильна і незалежна судова влада — головна передумова дотримання прав людини та основних свобод. Відсутність поваги до правосуддя, механізмів підтримки незалежності судів, їх авторитету роблять захист прав людини ілюзорним.

Хто тільки не посягає на авторитет правосуддя! Вищі посадові особи держави постійно дозволяють собі не виконувати судових рішень, порушувати їх, ображати всіх суддів гуртом, називаючи їх мафією, — хоча мають на увазі впійманих на гарячому або тих, хто прийняв неугодні рішення... Суддів весь час хочуть тримати на короткому повідку, постійно недофінансовуючи судову систему. Звідки ж візьметься повага до правосуддя?

Тому в наших українських реаліях автор цих рядків завжди був категорично проти будь-яких дій правозахисників, які б підривали інститут правосуддя, — пікетів біля судів, інших способів тиску на суд тощо. Ви програли суд? Подайте апеляційну скаргу. Не почули ваших аргументів? Звертайтеся до касаційної інстанції. І тут невдача? Звертайтеся до Європейського суду, якщо є для цього підстави, чи до іншої міжнародної інстанції. Врешті-решт —
переможете. А тиснути на суди — річ, по-моєму, марна.

Ну, а що ж робити, якщо вищий орган судової влади — Верховний суд України — виявляє волаючу неповагу до правосуддя? Це дуже тривожний сигнал, що ставить під сумнів усю вищенаведену аргументацію. Це крах основ, коли ґрунт вислизає з-під ніг. Такий випадок потребує ретельного розгляду, вияснення причин і мотивів. Що ми й пропонуємо зробити читачеві. Мова піде про справу Олександра Яременка.

27 січня 2001 р. Яременко був затриманий за підозрою в убивстві 26 січня таксиста М., а також в інших злочинах. Того ж таки дня під час допиту в Харківській районній прокуратурі м. Києва у присутності адвоката Олексія Хиврича Яременко зізнався в інкримінованих йому злочинах. 1 лютого працівник міліції Харківського РВВС м. Києва допитав Яременка в зв’язку з убивством таксиста Х., скоєним у 1998 р. Злочин кваліфікувався за частиною 3 статті 101 КК як нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого. Ця стаття не передбачає обов’язкової присутності адвоката під час допиту, як у випадку обвинувачення в убивстві. Згодом Яременко зазначав у своїх скаргах, що працівники міліції били його, вимагаючи підписати відмову від адвоката і визнання у скоєнні вбивства Х.

2 лютого Яременко розповів своєму адвокатові Олексію Хивричу про те, що сталося 1 лютого. Той порадив відмовитися від свідчень, заявити про свою невинність і оскаржити застосування насильства. Того ж таки дня Олексій Хиврич заявив клопотання про проведення медичного обстеження Яременка у прокуратуру, проте його так і не було проведено.

Того ж самого дня Яременко підписав відмову від адвоката Хиврича, стверджуючи, що той перешкоджав йому зізнатися в убивстві Х. Згодом він неодноразово заявляв, що насправді відмову підписав під тиском слідчого прокуратури Г. та працівників міліції. У наступні дні Олексій Хиврич безуспішно намагався зустрітися зі своїм підзахисним. 9 лютого Хивричу повідомили, що його відсторонено від справи рішенням слідчого Г. на підставі статей 61 і 130 КПК. Тим часом призначили нового адвоката. В його присутності вже було пред’явлено обвинувачення в убивстві Х. за статтею 93 КК. Яременко зізнався, що скоїв убивство Х. разом із С. влітку 1998 р.

Упускаючи подробиці боротьби Олексія Хиврича, Яременка та його дружини за повернення адвоката у справу і розслідування скарги на незаконне насильство, зазначимо, що 24 квітня Хивричу дозволили захищати Яременка. 21, 23 і 24 червня перевірку заяви Яременка про побиття проводив той самий слідчий прокуратури Г. Він опитав трьох працівників міліції, названих Яременком, і всі три заперечили, що застосовували якийсь тиск або інші незаконні дії.

20 листопада 2001 р. апеляційний суд м. Києва визнав Яременка винним у вбивстві М. і Х., не взявши до уваги заяв про недобровільність зізнання у вбивстві 1998 р. Апеляційний суд посилався на те, що ці «заяви перевірялися органами прокуратури», і «за результатами перевірки... не було отримано будь-яких даних, які б підтверджували факти порушення закону працівниками органів дізнання та слідства».

18 квітня 2002 р. Верховний суд України залишив без змін вирок апеляційного суду. У відповідь на докази Яременка про порушення його права на захист Верховний суд зазначив, що він не встановив доказів порушення права на захист чи інших істотних порушень кримінально-процесуального закону, які могли б послужити підставою для скасування вироку апеляційного суду.

Яременко звернувся в Європейський суд із прав людини зі скаргами на катування та порушення справедливості судового процесу. 12 вересня 2008 року рішення Європейського суду набрало чинності. Суд визнав, що немає достатніх доказів жорстокого поводження, тому що ефективного незалежного розслідування заяви Яременка та його адвоката про жорстоке поводження проведено не було. Суд добачив у цьому порушення обов’язків держави і встановив, що тим самим було порушено статтю 3 Європейської конвенції. Суд також добачив порушення ст. 6 п. 1 у тому, що було порушено право заявника «берегти мовчання» і що він був примушений свідчити проти себе. Суд відзначив, що осудження Яременка за злочин 1998 року основувалося головним чином на його визнанні, отриманому слідчим за відсутності адвоката, від якого Яременко відмовився наступного дня, а також відмовлявся пізніше, починаючи з березня 2001 року. На думку суду, іншими доказами це визнання не було підтверджене, а відсутність будь-яких невідповідностей і непослідовності докладних свідчень, даних Яременком та іншим обвинувачуваним С. про обставини вбивства 1998 року, навело суд на думку, що ці свідчення були добре узгоджені й отримані всупереч волі обвинувачуваних. Суд також відзначив, що два інших адвокати, які «захищали» Яременка, лише формально виконували обов’язки, що не могло компенсувати відсторонення адвоката Хиврича. Суд особливо обурив трюк із підміною статті обвинувачення, що дозволило провести допит за відсутності адвоката й отримати визнання у скоєнні злочину, а потім — відстороненням адвоката від справи. Суд вважає це грубим порушенням права на захист (ст. 6 п. 3(с)).

Рішення Європейського суду повинно бути виконане. Для цього необхідно наново переглянути справу Яременка, оскільки Європейський суд визнав докази його вини у скоєнні вбивства 1998 року незаконними. За всіма канонами права, визнання хоча б частини доказів скоєння злочину незаконними руйнує вирок і вимагає розгляду всієї справи наново. Тому наприкінці 2008 року адвокатом Аркадієм Бущенком було подане клопотання у Верховний суд України про перегляд судових рішень у справі Яременка в порядку виключного провадження.

Природно було очікувати, що Верховний суд скасує вирок апеляційного суду 2001 року, визначення Верховного суду 2002 року і клопотатиметься про перегляд цих рішень у новому процесі. Проте сталося несподіване: судова палата у кримінальних справах і військова судова палата на своєму спільному засіданні просто виключили з вироку явку з повинною та інші докази, отримані 1 лютого 2001 року під час допиту Яременка як підозрюваного, залишивши вирок у силі! Вони вважали достатніми саме ті докази, які викликали сумніви Європейського суду й привели його до думки про їх фальсифікацію.

Таким чином, рішення Європейського суду в справі Яременка не було виконане. Верховний суд дав підстави для нової скарги в Європейський суд на порушення права на справедливий суд: він вийшов за межі своєї компетенції й оцінив факти, на що не мав права у цьому судовому процесі. Виходить, що судді Верховного суду, які беруть участь у цьому процесі, не зрозуміли, в чому полягає рішення Європейського суду в справі Яременка, і повністю його проігнорували. Вони навіть оскаржили висновок Європейського суду про те, що розслідування заяв про катування не було проведено належним чином.

На запит про те, хто з членів палат як голосував під час ухвалення рішення, була отримана відповідь: кримінально-процесуальний закон не передбачає поіменного голосування щодо прийняття рішень спільним засіданням.

Очевидно, судді Верховного суду не розуміють, у яке становище вони поставили і себе, і державу. Тепер вона опиниться під пресингом інститутів Ради Європи, міжнародних та національних правозахисних організацій і, зрештою, все одно буде змушена змінити свою позицію.

Спільне рішення палат Верховного суду має ще один важливий аспект: фактично, воно дає індульгенцію правоохоронним органам на збереження практики вимагання явки з повинною незаконними насильницькими методами і порушення права на захист. Адже жодного покарання за це не буде, навіть якщо такі дії визнає порушенням Європейський суд. А Верховний суд мав же можливість послати протилежний сигнал, спираючись на рішення Європейського суду в справі Яременка.

«Дзеркало тижня», № 43 (771) 7 — 13 листопада 2009

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори