Висновки із надзвичайної ситуації під назвою А/Н1N1 в Україні
Медицини у нас як системи немає. Є тільки її недолуга імітація. І дарма політики вдають, що вони щось робили або роблять заради запобігання епідемії грипу. Вони усі однаково винні і в ситуації, що склалася на цей момент, і тому, що до цього моменту призвело.
По перше, А/Н1N1, так званий свинячий грип вирує в більшості європейських країн світу. Але спілкування із громадянами Америки, Німеччини, Польщі, Ізраїлю і Росії доводить, що аніякої паніки в Європі, Америці і Росії немає. В аптеках цих країн вільно можна придбати і противірусні ліки, і маски, і все, що потрібно як завжди. В аптеках ані черг, ані ажіотажу. І новини не нагадують хроніку бойових дій.
Чому ж у нас така паніка, така смертність у західних регіонах, така недолугість аптечної мережі тощо?
Перше і найголовніше: нереформованість і некерованість нашої системи охорони здоров’я. Ми очікуємо реформ цієї галузі з 1996 року – з прийняття першої Конституції незалежної України. Але досі нічого не дочекалися окрім декларативної ст. 49 Конституції України про безплатність вітчизняної медицини в комунальних і державних медичних закладах. Ви таке коли-небудь в цих закладах бачили? Я – майже ні. В розвиток цієї ст. 49 Конституції було прийнято багато законотворчих актів, цікавих лише тим, що вони дуже вдало суперечать один одному. Не було зроблено жодного кроку для створення сучасної системи медичного страхування, окрім низки законопроектів (здається, 10), які депутати справно подають до Верховної Ради, а їх товариші нардепи і вухом не ведуть. Хай собі лежать, чи паперу шкода?
Верховна Рада неприйняттям, зухвалим, скажімо неприйняттям цього закону зробила і робить зараз злочин проти народу України. Нагадаємо, що смертність в Україні вдвічі перевищує відповідні показники в Європі, населення України скорочується такими темпами, що виборців у ВР незабаром майже не залишиться, а депутати, які „страшно далеки от народа” піклуються тільки про своїх братів по розуму – чиновників від медицини та фармацевтичні кампанії, від яких, імовірно, мають чималі зиски. Інакше, як можна пояснити, що очевидні навіть не для фахівців, зміни до законодавства за 18 років незалежності так і не відбулися?
Мені можуть закинути, що є приклад Білорусії, де існує тільки державна медицина і вона домінує, а також і приватні медичні заклади, куди звертаються за своїм бажанням. І в Білорусії немає ані черг в аптеках, ані паніки, ані нестачі ліків.
Так все це і є, але ж Білорусь зберегла стару радянську систему охорони здоров’я в її рідному вигляді. А в Україні, в найголовнішій для людей сфері, чиновники вивели за мічурінською системою такого собі гібрида – монстра. Медицина державна, але і комунальна, і приватна. Комунальна медицина взагалі нікому не підпорядкована після прийняття Закону України „Про місцеве самоврядування”. Зазвичай, коли немає спеціального розпорядження уряду, Мінздрав може тільки рекомендувати міським департаментам охорони здоров’я робити чи не робити щось. Коли про таке місцеве самоврядування дізнаються громадяни країн з розвинутою демократією, вони або сміються, або жахаються: там, де давно існує система приватних лікарняних кас (страхових компаній) – Мінздрав керує усім. Крок в бік – втрата ліцензії. У нас теж, начебто, держава контролює аптеки, але де ви бачили, щоб вона дійсно так робила? Ані дієвого механізму контролю за якістю ліків, ані за ціноутворенням, ані за тим, чого саме потребують пацієнти і чи є необхідні ліки у продажу, що є первинно необхідним для пацієнтів - ціни страшні, ліки неякісні.
І от наша влада, яка ретельно дбає тільки про себе, тобто про ”обраних” в обох сенсах цього слова, та про „призначених” (чиновників) сама себе вперла в дурну халепу. Контролювати неконтрольоване дуже важко. Важко відстежити, чи не підвищувалися ціни на означені ліки в усіх загалом аптеках. Важко простежити шлях усіх безкоштовно наданих до комунальних медичних закладів препаратів. Все це недієве, неефективно і, що основне у такій ситуації – неоперативно.
Якби ми мали введене обов’язкове медичне страхування, яке б виконували приватні страхові компанії, вони б самі стежили за якістю ліків і мали б свої аптеки – і це було б вигідно усім, крім чиновників – паразитів. Якби була б справжня стратегія розвитку вітчизняної медицини, спрацювала б служба прогнозу – хоча б епідемічного. А так Мінздрав не додумався навіть до того, до чого додумались бабусі на лавках біля будинків: ”Так скільки ж західняків за кордоном працюють! Як їм заразу не привезти”. Отож.
Невже ми дійсно не готові до демократії? Невже нам потрібні Франко чи Піночет, чи якісь „чорні полковники”, щоб припинити оцей бардак? Не знаю. Не хотілося б так думати А в голову – лізе!
P.S.Взагалі, якщо думати про дії нашого уряду під час епідемії, про раціональність та адекватність цих дій, то у тій медичній халепі, яку наша влада усіх років і кольорів створила – вони, на наш погляд, дуже адекватно ввели карантин, не чекаючи звичайного 30% ураження вірусом школярів та студентів. Але це можна і треба було б зробити без галасу і політичних бійок, бо саме це викликає відразу у громадян, і, як наслідок, перешкоджає владі робити протиепідемічні заходи. Дуже серйозними нам здаються висновки судмедексперта з Буковини, доктора наук, професора Віктора Бачинського. Його висновки були викладені в п’ятницю, в статті на УНІАНі. Він стверджує, що ми маємо справу з невідомим мутуючим штамом, вкрай агресивним, який вимагає застосування інших стандартів лікування, про що патологоанатоми сповістили і РНБО, і Мінздрав. Вірус, за словами патологоанатомів, викликає миттєвий розвиток двобічної пневмонії з геморагічним набряком. І не рекомендує відміняти масочний режим і карантин.
Медики, як бачимо, діють. Варто було б державі створити протиепідемічну комісію з патологоанатомів, фтизіатрів і вірусологів і допомагати і довіряти їм, а не заважати на кожному кроці. Плітками і суперечками. Чисто політичними і непристойними у такому серйозному випадку.