MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Моральний кодекс будівника лікарняного комунізму

30.11.2009   
Інна Сухорукова
Комітет з біоетики при Міністерстві охорони здоров’я разом з Правлінням асоціації лікарів України пропонує приняти етичний кодекс лікаря

Інакше не назвати те, що вигадав Комітет з біоетики при Міністерстві охорони здоров’я разом з Правлінням асоціації лікарів України. Виходячи з цього документу, лікар винний всім і в усьому, а його інтереси захищати взагалі нікому.  Наразі нам відомо, що далеко не усі лікарі – члени асоціації України підписали цей відверто комуністичний документ.

Чому комуністичний? А чим він відрізняється від вищезгаданого морального кодексу будівельника комунізму?  Теж суцільна декларативність, теж невігластво стосовно чинного законодавства України. І така сама невизначеність: хто саме будуватиме у нашій нещасній країні отой лікарський комуністичний рай? У медичному кодексі на це є відповідь: медичні організації. Але не прописано – які саме. Чи це є комунальні і державні медичні заклади? Чи громадські організації лікарів? Чи усіх лікарів, у тому числі – приватних, зобов’яжуть примусово вступати до якихось громадських організацій, асоціацій чи профспілок? Так, це незаконно, але чи звертає увагу у нас хтось на оте законодавство? Навіть чинна Конституція, прийнята парламентом 5 років тому з грубими порушеннями процедури – і тому не є чинною з точки зору нормальної юриспруденції А прийняти якийсь кодекс, списавши його, як погані школярі з російського, і до того ж значно погіршити – чи то важко?

Справді, ми звикли робити щось і для когось, а не для себе. Всесвітня організація лікарів – Всесвітня медична асамблея у 1994 році прийняла Женевську Декларацію Всесвітньої медичної асоціації, є Хельсінкська декларація Всесвітньої медичної асоціації: рекомендації для лікарів з проведення біометричних досліджень над людьми. В 1994 році етичний кодекс російського лікаря прийняла Росія, в якій вже на той час діяв закон «Про обов’язкове медичне страхування». Нарешті, дійшло й до України, в якій, зазначимо, немає ще й досі ніяких законів про медичне страхування. Є ст.. 49 Конституції України – суто декларативна про безоплатну медичну допомогу, яка перешкоджає введенню нормального закону про медичне страхування. Є низка суперечливих законодавчих актів, які начебто регламентують роботу нереформованої галузі. І все. Медицина у нас, всупереч положенням ст. 49 Конституції – суцільно платна, вкрай бідна і фінансується гірше, ніж в будь-якій країні Європи (включаючи Росію та Білорусь).

Звичайно, кодекс  розробляється для ВООЗ, Всесвітньої асоціації лікарів тощо. Бо ті, хто вигадав цей документ чудово знає, що працювати він в Україні не буде. Хіба черговий раз підкреслить,  що лікарі – бюджетники у нас – кріпаки, які залежать від усіх, починаючи з чиновників медичної галузі, закінчуючи КРУ, правоохоронними органами. Як ми усі знаємо, зарплатня у лікарів така мізерна, що вони або мають приватну практику, або підробляють у будь-який спосіб: наглядають за хворими, розповсюджують медичні засоби та ліки (мережений маркетинг), навіть виконують роботу молодшого медичного персоналу: ставлять крапельниці, роблять перев’язки тощо.

Кодекс все це забороняє, крім того, він зобов’язує лікарів «бути активними членами лікарських громадських організацій», що прямо суперечить ч.2 ст.36 Конституції України та Закону України «Про об’єднання громадян».

І без цього комуністичного невігластва Україна втрачає щороку найкращих своїх лікарів, яким усе наше вітчизняне ідіотство набридло до не схочу. У всьому світі для них знаходиться робота і особливо  в Східній Європі, і в Ізраїлі, і в арабських країнах, і в Туреччині. Немає їм життя тільки на Батьківщині, де як за часів кріпацтва є кріпаки та холопи. І до холопів та кріпаків відносять усіх, хто працює за своїм фахом, досвідом, здібностями. Від науковців, лікарів та педагогів – до робітників заводів і шахт.

Поки цей кодекс не затверджено на загальнодержавному рівні. Немає ані наказу Уряду, ані рішення Верховної Ради. Отже, є час придивитись уважно до положень Кодексу і визначити, що в ньому навіть не зрозуміло кого він стосується: лікарів – членів асоціації, лікарів усіх медичних закладів (тоді див. ч.2 ст. 36), тих, хто добровільно його підпише? А тоді яка процедура підписання – і що буде з тими, хто, по-перше, не є членом лікарської асоціації, і, по-друге, розуміє, що Кодекс в багатьох положеннях суперечить законодавству України? На всі ці питання відповіді немає.

Залишається запитати авторів цього невігластва: «Любі друзі, а ви не хочете використовувати свою енергію у мирних цілях, і не повзти у «світле» комуністичне минуле, а попрацювати на майбутнє і України, і медичної галузі, розробивши дієві закони її реформування?».

 Поділитися