пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"200932
01.12.2009 | Євген Захаров

Зміна норми про визначення моральної шкоди – нова удавка на шиї журналіста?

   

17 листопада Верховна Рада України ухвалила законопроект народних депутатів України А.Портнова та О.Лавриновича «Про внесення змін до Цивільного кодексу (далі – ЦК) України  щодо відшкодування моральної шкоди» (реєстр. № 4332 від 08.04.09 р.), яким внесені зміни до статті 23 ЦК. До п. 4 ч.2 статті 23, яка формулює, одну з причин відшкодування  моральної шкоди «у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи» в кінець фрази додали  «у тому числі шляхом поширення недостовірної інформації». Ч.3 статті 23 викладена тепер в такій редакції:

«3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, статусу особи, якій завдана така шкода, характеру та способу поширення недостовірної інформації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості, а також матеріальне становище особи, яка нанесла таку шкоду».

У зв’язку з ухваленням цих змін в медіа середовищі поширилися думки, що вони спрямовані проти журналістів і що необхідно домогтися вето Президента. Про це писали і журналісти, і медіа юристи. Ось характерні висловлювання: Альберт Фельдман, шеф-редактор «Обозревателя»: «17 ноября был принят еще один закон, в котором степень наказания зависит от статуса пострадавшего (если пострадал депутат, то наказание выше)», «Анализ внесенных в ГК изменений показал, что депутаты решили выстроить надежную материальную преграду критике в свой адрес и в адрес своих лидеров — кандидатов в президенты»[1], «Депутати чинять спробу нажитися на журналістах. За цим законом посадовці зможуть претендувати на більший розмір відшкодування моральної шкоди у справах проти журналістів, посилаючись на свій особливий статус»[2] (Тарас Шевченко, директор Інституту медіаправа). І подібних прикладів можна навести багато. 

Вимогу визначення розміру відшкодування моральної шкоди в залежності від статусу особи, якій завдана така шкода, вони сприйняли так само, як депутати, що проголосували за цей законопроект. Як сказала в інтерв’ю інтернет-виданню «ОстроВ» голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Анна Герман, «Я считаю, что это справедливо, потому что если это, скажем, Президент страны, или премьер-министр, у них ставки очень высоки, и они потратили много сил для того, чтобы достичь своего положения. И тот, кто несправедливо попытается их столкнуть с высоты, должен будет компенсировать этому человеку ущерб соответственно»[3]. Думку, що новий закон буде використаний саме таким чином, поділяє її перший заступник Андрій Шевченко, не голосувавший за ці зміни. «Этот законопроект вопиющим образом нарушает принцип равенства граждан перед законом. Получается, что обидеть депутата у нас стоит дороже, чем обидеть учителя, но дешевле, чем обидеть Президента. Опять получается ситуация, когда все равны, но некоторые равнее», – каже депутат.  – «Эти изменения, несомненно, будут использоваться против СМИ. Теперь украинский журналист вынужден будет писать лишь гороскопы и прогнозы погоды — за любые высказывания в адрес власти его смогут запросто “затаскать” по судам. Причем, по украинским судам”, – підкреслив Андрій Шевченко[4].

Звичайно, якщо й судді будуть тлумачити внесені зміни саме таким чином, то вся практика визначення моральної шкоди може суттєво змінитися. Проте, на мою думку, цього не станеться, і насправді ці зміни не загрожують журналістам. Погляньмо на ухвалений закон уважніше.

Доповнення п.4 ч.2 статті 23 ЦК нічого не змінює: за приниження честі, гідності і ділової репутації шляхом поширення недостовірної інформації суди і так стягували моральну шкоду. Суд має встановити, достовірна інформація була розповсюджена чи недостовірна, і якщо недостовірна, чи був у журналіста злий умисел.

Що ж до нового формулювання частини 3 статті 23, то визначення розміру шкоди в залежності від статусу особи може бути розтлумачене зовсім не так, як її бачать депутати і побачили журналісти, а в контексті наведених вище принципів Європейського суду з прав людини, які підтверджені в багатьох рішеннях за статтею 10 Європейської конвенції. А саме (не буде зайвим повторити це ще раз!):

Політику, звичайно, надається право захищати свою репутацію, навіть коли він діє не у своїй приватній якості, але вимоги такого захисту повинні бути зважені у світлі інтересів відкритої дискусії з політичних питань, оскільки виключення зі свободи висловлювання повинні тлумачитися вузько. Тому межі прийнятної критики ширше стосовно політиків, які виступають у своїй публічній якості, ніж по відношенню до приватної особи. Перший неминуче і свідомо сам робить себе відкритим для детальної перевірки кожного його слова і вчинку як журналістами, так і всім суспільством, і він повинен показати вищий рівень толерантності, особливо, коли він сам висловлює публічні твердження, які легко піддаються критиці.

Згадаймо, що за статтею 17 Закону «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду є джерелом права у національній правовій системі. Це спонукає український суд тлумачити вимогу визначення відшкодування моральної шкоди з врахуванням статусу потерпілої особи саме з позиції Європейського суду: якщо це приватна особа, розмір шкоди має бути більше, якщо публічна особа – то менше.

Безсумнівним позитивним моментом нової редакції закону є вимога врахування матеріального становища особи, яка нанесла шкоду. Ця норма дає можливість захиснику журналіста чи ЗМІ вимагати зменшення розміру відшкодування в залежності від рівня доходів журналіста чи наявної суми коштів на рахунку ЗМІ.

Помилкою законодавця є виключення вимоги врахування «ступеню вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування». Але ця помилка не скасовує принципи цивільного права! Все одне, суди будуть опиратися на статтю 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Залишається ще одне питання: з частини 3 статті 23 ЦК прибрали врахування «глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливостей його можливості їх реалізації». Фактично виходить так. що при визначенні розміру моральної шкоди прибрали таку причину, як каліцтво. Але насправді і це не так, оскільки автори законопроекту не чіпали п.1 ч.2 статті 23, в якому сказано, що моральна шкода полягає «у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я». А в тій же статті 1167 ЦК встановлено, що у випадку каліцтва, завданого джерелом підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини.

Отже, нова редакція статті 23 не повинна вплинути на судову практику, якщо судді будуть опиратися на право, і може навіть її покращити, хоча, як видається, автори законопроекту про це не дбали. Проте не будемо гадати про мотиви народних депутатів – як на мене, цілком марна праця.

 


[1] Милан Лелич. Политики смогут оставить журналистов «без штанов»?, Главред, 19 ноября, http://ukrrudprom.ua/digest/Politiki_smogut_ostavit_gurnalistov_bez_shtanov.html?ref=subscribe

[2] «Телекриктика», 19 ноября, http://telekritika.ua/news/2009-11-19/49311

[3] http://www.ostro.org/articles/article-75353/

[4] Милан Лелич, цит. стаття.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори