Чому не повинно існувати Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (НЕК)

Українські митці та правозахисники виступають проти існування НЕК. Про це вони заявили на прес-конференції, присвяченій початку акції «АнтиНЕК: ні цензурі». Необхідно діяти рішуче, закликають організатори акції, адже комісія не тільки намагається вирішувати, що кому дивитися чи читати, а і підбирається до бібліотек, аби вилучити з їх фондів ті книжки, які моралістам не до вподоби. За словами Олександра Красовицького, директора видавництва «Фоліо», до чорного списку потрапили книжки Андруховича, Жадана, Карпи, Подерев’янського, Паланіка та Бокаччо. До вашої уваги витяги з прес-конференції.

Євген Захаров, УГСПЛ: НЕК в такому вигляді, як зараз, не має права на існування. Це можна пояснювати з точки зору філософії прав людини, можна пояснювати з точки зору європейського права, адже Україна є учасником Ради Європи, і її державні органи повинні дотримуватися прецедентної практики .Європейскього суду з прав людини Не можна не згадати як працює комісія. Про те, що рішення факично приймаються не членами НЕК, а клерками добре відомо.

Є дві логіки щодо інформації. Перша: інформація – це доправова, дополітична реальність, і отже, держава взагалі не має права в неї втручатися. З цієї позиції немає доброї і поганої інформації. Інформацією є те, що є новим. Що є непередбачуваним і не прогнозованим. І дуже добре сказано в одному рішенні Верховного суду США: «Те що для одного брудна лайка, для іншого – любовна пісня». Адже один і той же посил люди можуть розуміти по різному. І взагалі, розмови про те, яка інформація є доброю, а яка поганою – рудименти радянських часів, коли цензура вважалася нормою.

Друга логіка – стримування інформації. Тут презюмується, що інформація може бути шкідливою, наприклад, порнографічна інформація, інформація, яка пропагує війну, насильство, ворожнечу тощо. Обіг такої інформації обмежується державою. За цією логікою побудовано законодавство країн-членів Ради Європи. Цензура, тобто попередня заборона розповсюдження інформації, не допускається. Обмеження свободи інформації розглядаються як винятки. Вони мають бути визначені законом, ясним і прогнозованим, переслідувати певну мету із вичерпного переліку можливих цілей обмеження свободи іфнормації, бути пропорційними переслідуваній меті і необхідними в жемократичному суспільстві. Усі вищезгадані оціночні поняття визгначаються Європейським судом з прав людини у рішеннях по статті 10 Конвенції. Україна побудувала своє законодавство саме за второю логікою, але діяльність Нацкоммору не відповідає практиці Європейського суду, закон «Про захист суспільної моралі» є непередбачуваним, а деякі рішення Нацкоммору є нічим іншгим, як цензурою.

Також слід сказати, що жодна людина, навіть з чудовою репутацією, не має переваги по відношенню до будь-якого користувача інформації. Вони абсолютно рівні. Тому, якщо є людина, яка вказує що треба заборонити, а що дозволити – це брутальне порушення прав людини.

Слід додати, що зазвичай НЕК свою діяльність пов’язує з тим, що треба поставити перепони злочинам на сексуальному грунті, насильницьким злочинам і т.п. Так ось, останні дослідження довели: ніякого причинно-наслідкового зв’язку між злочином і тим, що відбувається за сюжетами книг, фільмів тощо немає! Я маю на увазі книгу «Право свободи» Рональда Дворкіна, одного з найбільш крупних сучасних філософів права, в якій він це переконливо довів».

Лесь Подерев’янський, письменник: Я хотів би наголосити на ось якому аспекті. Ця комісія називається державною. Тобто вона представляє державу. Давайте в цьому розберемося. Що таке держава? Фактично держава – це є чиновники, яких суспільство наймає. За гроші платників податків. Щоб вони забезпечували сервіс. З моїх податків утримуються кошти на міліцію, лікарів, вчителів. Але домовленості, що за мої ж податки держава буде вирішувати що мені дивитися, що читати і як мені малювати – не було! І бути не може. І чому, власне, якісь люди, хоч вони і професійні моралісти, будуть вирішувати це за мене, я зрозуміти не можу. Це абсолютно не входить в функції держави. Мораль не входить в сферу її компетенції. Тим більше в сферу компетенції такої держави як наша, яка не може забезпечити людям гідний прожитковий мінімум.

Якщо когось пече проблема моралі – створюйте громадську організацію, подавайте в суд, робіть якісь дії, але як громадська організація, а не як державна установа».

Юрій Андрухович, письменник: Я почну з того, що зачитую свого улюбленого автора останніх тижнів Василя Костицького. В одному з нещодавніх інтерв’ю він каже: «Щодо аналогів в інших країнах, то думаю, що там, коли вирішують питання про те, як зробити, ніколи не оглядаються на близьких чи далеких сусідів. А самі вибудовують своє життя. То якщо ми весь час будемо виходити з того, що на заході такого немає, то і в нас не має бути, це означає, що ми не можемо позбутися комплексу меньшовартості». Виходить що орган, ним очолюваний – це подолання українського комплексу меньшовартості.

Я думаю, що історія української культури і літератури зокрема, умовно кажучи до 1991 року – це історія  цензури. Я не думаю, що взагалі в Європі є така інша література, яку б впродовж всього часу існування так наполегливо, завзято кошмарили. І раптом цей чинник зникає з нашого життя. І українська література відразу починає вільно дихати. Ми бачимо, як вона дедалі більше, інтенсивніше проникає в світ. Ми стаємо і стали частиною нового літературного діалогу. Проте, минає якісь 20 років цього золотого часу, і будь ласка, знову починаються утиски. Цього разу ця фірма називається інакше, але виконує приблизно ті самі функції. Тому що коли Костицький заперечує цензуру, і каже що те, що вони роблять – не цензура, а експертиза, то хочу сказати, що цензура – один з різновидів експертизи. Цензори в радянські часи були експертами високого рівня. Фактично це підміна понять.

Як і будь яка бюрократична структура НЕК прагне збудувати більше важелів влади, більше тиску,. Більше впливу. Це життєва необхідність будь-якого бюрократа. В зв'язку з чим вони не зупиняється на досягнутому, і ця тенденція стає все більш небезпечною для нашого суспільства.

Буквально вчора на сайті «Телекритика» (першоджерело «Комерсант Україна») був опублікований матеріал про те, що НЕК підготувала наступні зміни до закону, що регулює її діяльність. Там, наприклад, будуть такі нові поняття в цій реакції, як «родинні цінності», «ненормативна лексика», «неповага до батьків». Ви уявляєте собі такі пункти в законодавстві?

Треба бути пильними і протистояти. Не можна віддати жодного міліметру своїх людських особистих територій».

Микола Вересень, журналіст: Ми з Лесем Подерев’янським сьогодні були на цій комісії. І я трохи розповім як вони працюють. В кожній області, виявляється, є представник цієї комісії. І один з таких «товарищей с мест», з Черкас, доповідав. Фраза, яку він сказав була фантастична: «Нам треба більше кінотеатрів, інакше що ж ми будемо контролювати?!». Тож тепер ми знаємо для чого будуються кінотеатри, якщо вони будуються.

Щодо цензури. Пан Костицький постійно повторював одну й ту саму фразу. «Ми не орган цензури». Потім тривала пауза. «Але ми маємо право звернутися до прокуратури».

Потім ми переглянули еротико-порнографічний фільм. Уявіть собі, таке панство в краватках, сорочках сидить і дивиться на двох великих екранах статевий акт. Уважно дивиться. Потім, голос, здається Костицького «Фу яка гадасть! Виключіть це видовище!»

Насправді нам дуже сподобалось. І найкращим шляхом боротьби я вважаю сміх. Треба сміятися над цим усим. Немає нічого біль ефективного ніж іронічна посмішка. Звісно, небезпека від комісії існує, але я не думаю що вона АЖ ТАКА!»

Сергій Тримбач «Спілка кінематографістів України»: Що більше за все мене дивує, що фінансування на діяльність НЕК дорівнює фінансуванню кінематографії в Україні. Послідовно нищиться кіноіндустрія в Україні, а в цей час люди, які мали б її підтримувати, починають боротися за мораль. Над цим треба було б сміятись, якби не було так гірко.

Олександр Ройтбурд, художник: Я 30 років прожив в країні, яка називалася Радянський Союз. І тепер я відчуваю, що несе за собою ця комісія. Звісно хочеться сміятися над ними. Але насправді це не смішно. Це страшно і огидно. Я не знаю що робити. Звертатися до когось аби її розпустили? Але перед виборами цього ніхто не зробить. Бо як же це так, мораль перестали захищати!

Можливо до кожного з них підійти і попросити саморозпуститися? Мені дійсно огидно, що хтось контролює що я повинен вживати. Це мені можна, а це ні. Чому вони мають більше прав, ніж я?

Олександр Красовицький, видавництво «Фоліо»: Я хотів би сказати, що ситуація дійсно може стати жахливою. Тому що якщо державна установа створена, то її складно ліквідувати. Тому ми нічого не можемо зробити крім публічної критики цієї установи, а також крім того, що ми можемо заважати їй діяти в такому руслі як вона діє.

Я хочу навести приклад того, як комісія шукає собі роботу. Півтора місяці тому ця комісія розіслала обласним управлянням культури вказівку, щоб вивчили фонди бібліотек, що там є такого, що потрібно вилучити. Можу сказати, що книжки Андруховича, згідно висновків Донецької обласної бібліотеки – пропаганда міжнаціональної розні, у Жадана – ненормативна лексика, у Карпи і Покальчука – порнографія, у Подерев’янського, нажаль, повний букет. З іноземних авторів до компанії потрапив Чак Паланік та Бокаччо.

Поки що це дійсно смішно, бо немає механізмів вилучення цих книжок з фондів бібліотек, але якщо не почати діяти, він з’явиться».