пошук  
версія для друку
27.01.2010 | Катя Кот
джерело: www.ukrprison.org.ua

За гуманізацію в’язниць зеки мають платити?

   

Верховна Рада України ухвалила 21 січня 2010 року Закон про внесення змін до Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України (щодо забезпечення захисту прав засуджених осіб в установах виконання покарань) Законом передбачається низка змін умов тримання засуджених, зокрема зняття обмежень на кількість посилок та передач для засуджених, на зняття обмежень на телефонні розмови, хоча й з 2012 року, вводяться певні поступки для довічно ув’язнених тощо.

Безперечно, це є важливі і давно очікувані покращання умов тримання засуджених, наближення їх до європейських стандартів. І можна було б тільки вітати ці зміни, якби… Якби не зміна частини 3 ст. 121 Кримінально-виконавчого кодексу України. До ухвалення Закону ця норма передбачала, що „із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред’явити йому позов через суд.”

Очевидно, що вона стосувалася лише тих засуджених, які „злісно ухиляються від роботи”. Саме за відмову працювати – звісно за умов, коли було ДЕ працювати, ЩО робити – за таких умов вартість їх перебування в колонії за відсутністю коштів на особових рахунках могла стягуватися судом з їх доходів, які вони отримуватимуть після звільнення, на волі.
Кардинально іншою стає ситуація після прийняття змін, внесених у цю статтю 21 січня.

Нова редакція ч.3 ст 121 КВК передбачає, що
Із засуджених, які не працюють (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 115 цього Кодексу), вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред’явити йому позов через суд.

Зі вступом Закону в дію адміністрація установ отримає право стягувати через позови до суду вартість утримання в колонії з усіх засуджених, які не працюють. І вже не має значення, чи забезпечує установа (держава) можливість засудженим заробляти кошти чи ні, чи бажає працювати особа чи ні – платити за перебування в колонії прийдеться усім. І із засуджених, які не мають роботи, але мають на особових рахунках кошти, наприклад, отримані від родичів, можна буде утримувати вартість перебування у колонії. У випадках, коли такі кошти відсутні, адміністрація матиме право звертатися до суду з позовом про утримання цих коштів з особи після її звільнення.. І тоді, виходячи на волю у нинішній складний час, іноді не маючи даху над головою, роботи, можливостей її знайти, не маючи часто документів (паспорту, який вилучила при затримані міліція і не повернула) – людина муситиме заробляти кошти, аби – за рішенням суду! – повернути кошти за своє перебування в ув’язненні.

Варто взяти до уваги, що більшість засуджених не працює не зі своєї волі, а тому, що держава за 18 років майже нічого не зробила для створення достатньої кількості сучасних робочих місць в установах виконання покарань. Тепер за цю недолугість держави, за її байдужість до засуджених мають розплачуватися самі засуджені громадяни. Такий крок Верховної ради суперечить ст. 5 КВК України, яка проголошує серед принципів кримінально-виконавчого законодавства і принцип взаємної відповідальності держави і засудженого. Рішення Верховної Ради України покласти на громадян, які відбувають покарання, вимогу сплачувати наслідки бездіяльності держави щодо створення реальних можливостей працювати у колонії, таке рішення є безвідповідальним.

Крім того, реальна загроза такого позову з боку адміністрації установ виконання покарань може бути елементом тиску на засудженого. Не виключено також, що створяться умови для того, аби судді вимагали хабарі за те, щоб при визначенні покарання вони не доправляли винного до в’язниці (бо потім прийдеться оплачувати його перебування в ній), а виносили покарання, не пов’язані з позбавленням волі.

І саме таку зміну до Кодексу ухвалила Верховна Рада 21 січня разом з низкою позитивних, важливих норм.

„Донецький Меморіал” вважає таку зміну норми ч. 3 ст. 121 КВК України категорично неприйнятною.

Саме тому керівник „Донецького Меморіалу” запропонував Президенту України накласти вето на ухвалений 21 січня 2010 року Закон та запропонувати Верховній Раді взагалі скасувати ч. 3 ст. 121 КВК України. Ми закликаємо колег з інших громадських організації підтримати нашу вимогу відміни ухваленої норми.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори