пошук  
версія для друку
29.01.2010

Замість копії рішення – протокол про адмінпорушення

   

Цікава історія недавно відбулася в одному з судів міста Харкова. Громадянка України, намагаючись отримати копію постанови суду з метою оскарження в апеляційному суді у справі, в якій вона була адміністративним відповідачем, не лише не змогла цього зробити, а ще й була притягнута до адміністративної відповідальності. Ми зустрілися з героїнею історії Оксаною Нестеренко, експертом з доступу до інформації, правозахисником.

– Програвши справу, я вирішила подавати апеляційну скаргу. Але для того, щоб оскаржити рішення суду, треба було з ним ознайомитися, і я звернулася із заявою про бажання отримати копію постанови. Зареєструвавши заяву, через десять днів (до речі, в кодексі про адміністративне судочинство України про жодні 10 днів мова не йде) я звернулася до канцелярії з метою отримання копії постанови суду. Проте, попри наявність заяви про надання копії рішення сама копія була відсутня. Секретарка цивільної канцелярії спробувала з’ясувати, чому копія постанови відсутня, зателефонувавши помічниці судді, після чого повідомила, що копію постанови мені не дадуть, бо так розпорядився суддя, і додала, що надішле мені відповідь письмово.

– Відповідь? Мається на увазі копія рішення суду?

– В тому ж і справа, що ні. Я нагадала, що для того, щоб скласти апеляційну скаргу, мені потрібно ознайомитися з рішенням суду і що заяву на отримання копії цього рішення я вже написала.

– Надали?

Ні! Секретарка цивільної канцелярії сказала, що від неї нічого не залежить і вона не може надати копію рішення без дозволу судді. Тоді я попросила надати мені обґрунтовану офіційну відмову у видачі копії рішення. Секретарка відповіла, що такої відмови не писатиме і запропонувала звернутися до помічниці судді, який розглядав справу. Що я і зробила.

– Що Вам відповіла помічниця судді?

– Вона сказала, що суддя надасть мені відповідь письмово. Я перепитала, чи мається на увазі, що я отримаю копію рішення суду поштою? Помічниця сказала, що ні. Копію рішення не надіслали, надіслали відповідь судді. Я зазначила, що для складання апеляційної скарги мені потрібне рішення, і з цивільної канцелярії мене спрямували до вас. Але помічниця відповіла, що копії мені не нададуть і щоб я негайно залишила приміщення. Тобто суд, який мусить бути інстанцією, що покликана виборювати людські права, якщо вони порушені, сам стає порушником права людини на доступ до суду, себто, до себе самого, бо відмовивши в наданні копії постанови фактично позбавив мене можливості подати апеляційну скаргу. Додам, що характерною ознакою спілкування працівників цього райсуду з громадянами є небажання представлятися, навіть відмова повідомляти своє прізвище.

– Що Ви робили далі?

Я зазначила, що якщо мені не нададуть копію постанови, я буду скаржитися до голови райсуду, на що помічниця судді мені відповіла, що я можу скаржитися, куди завгодно, і до того ж, якщо я не залишу приміщення, вона викличе охорону і мене виведуть силоміць. Тобто, мало того, що робітники суду не виконали своїх прямих обов’язків, вони ще відверто принизили мою честь і гідність, давши чітко зрозуміти, що вони, маючи владні повноваження, є «власниками життя», а пересічні громадяни, подібні до мене, жодних прав не мають. Я лише законослухняна громадянка, яка намагається боротися за відкритість влади. А потім прийшов охоронець і на мою спробу пояснити ситуацію заявив, що оскільки секретарка вважає, що я мушу залишити приміщення, я повинна це зробити. Отже, копію рішення суду я так і не отримала.

– І не написали апеляційну скаргу?

Написала. Я повернулася до канцелярії, попросила дозволу подивитися матеріали справи і на їх основі написала апеляційну скаргу. Не зважаючи на всі перепони, що чинилися в суді першої інстанції, зараз справа одного запиту перебуває на розгляді в адміністративному апеляційному суді.

– Тобто, можна Вас привітати бодай з проміжною перемогою?

Ні, не все так просто і на цьому справа не скінчилася. Письмової відповіді, яку зі слів секретарки нібито мені надіслано, я так і не отримала, не отримала я поштою й копії судового рішення. Натомість прийшов конверт, у якім містився протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185-3 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке я нібито вчинила і який складено старшим секретарем.

– У чому ж Вас звинуватили?

– В тому, що я нібито виявила неповагу до суду: голосно розмовляла по мобільному телефону, заважала судді, який начебто перебував у цей час у нарадчій кімнаті, ухвалювати рішення тощо, і що все це відбувалося протягом двадцяти хвилин. Насправді, я була там не більше п’яти хвилин і телефоном не користувалася. Та й протокол про адміністративне правопорушення складено з порушенням чинного законодавства. В такому протоколі повинні бути вказані прізвища та адреси свідків, потерпілих; пояснення порушників, ці ж відомості у ньому відсутні. Також в протоколі повинен бути підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності або, у разі її відмови від підписання протоколу, в ньому робиться про це запис. В протоколі, який я отримала поштою, відсутні всі перелічені дані і – повторюся – його складено за моєї відсутності. Відбулося два судові засідання, були вислухані свідки – секретар цивільної канцелярії та помічниця судді, сам же суддя у засіданні не з’явився, надавши пояснення письмово. Мене визнали винною в неповазі до суду і присудили адміністративний штраф у розмірі 120 грн.

– Плануєте оскаржити рішення суду?

– Звичайно! Бо мене визнали винною, а це в даному випадку несправедливо. Зараз ми з адвокатом готуємо апеляційну скаргу, яку найближчим часом подамо до суду вищої інстанції. І ще. Хочу порадити всім громадянам: коли ви йдете до суду, навіть, якщо вам треба просто взяти копію рішення, беріть із собою одного, а краще двох свідків, і диктофон не завадить, щоб потім можна було підтвердити, що ваша поведінка була цілком у рамках закону, а також можливі порушення українського законодавства з боку працівників суду.

Отак, фактично намагаючись захистити своє право на доступ до інформації в суді, громадянка України зіткнулася з ситуацією, коли суд сам порушив її право на доступ до інформації. Кумедно?

Підготував В. Бацунов

Комментарий адвоката С. И. Медведева

В первую очередь я хочу обратить внимание на формальные нарушения, допущенные при составлении протокола об административном правонарушении, наличие которых, считаю, делает невозможным не только признание Нестеренко О. В. виновной в совершении административного правонарушения, но и рассмотрение данного дела по существу в судебном заседании.

Протокол об административном правонарушении составлен с нарушениями действующего законодательства.

Так, в соответствии со ст.ст. 254, 256 КУоАП протокол об административном правонарушении составляется секретарем судебного заседания или секретарем суда. При этом в протоколе должны быть указаны фамилии и адреса свидетелей, потерпевших; объяснения правонарушителя. А эти данные в протоколе отсутствуют.

Также в протоколе должна стоять подпись правонарушителя или присутствовать отметка о его отказе от подписи. Но в протоколе, по которому рассматривалось дело, отсутствуют все перечисленные данные. Более того в ходе судебного разбирательства было установлено, что протокол об административном правонарушении в отношении Нестеренко О. В. составлялся старшим секретарем суда, которая не присутствовала при инциденте. Протокол был составлен по указанию председателя Киевского районного суда г. Харькова, после получения последним ряда докладных записок. Как результат – протокол об административном правонарушении был составлен спустя значительное время после конфликта.

Последнее обстоятельство, вместе с отсутствием подписи правонарушителя в протоколе или отметки об отказе от подписи, доказывают тот факт, что протокол об административном правонарушении составлялся в отсутствие Нестеренко О. В. и значительно позже происшедших событий, что в свою очередь является грубейшим нарушением не только прав правонарушителя, но и требований КУоАП.

Кроме того, в протоколе не указаны конкретно какие действия были расценены лицом его составлявшим, как правонарушение – «Неуважение к суду».

И наконец, считаю, что протокол об административной ответственности за неуважение к суду может составляться лишь по распоряжению председательствующего.

При таких нарушениях суды, обычно, направляют административные материалы для «дооформления» органу составившему протокол об административном правонарушении. При этом, следует заметить, суды выполняют уже не роль органа правосудия, а своего рода роль обвинения, т. к. в таком случае судам необходимо принимать решение по существу. В КУоАП не предусмотрен так сказать институт «доследования».

Теперь по существу самого дела и обстоятельств конфликта, который, как я считаю, незаконно и необоснованно квалифицированы как «неуважение к суду».

На всех языках слово суд означает как минимум два понятия.

Первое: орган государственной власти, которым охватывается вся структура судебной власти, включая судей и, так называемый, технический персонал обеспечивающий работу судов, как государственной организации.

Второе: процесс отправления правосудия, а именно непосредственное рассмотрение уголовных, административных, гражданских и хозяйственных дел. Именно в этом процессе специальным статусом и полномочиями наделены, как судья или суд из нескольких судей и заседателей, так и секретари судебных заседаний.

Как следует из диспозиции ст. 185-3 КУоАП законодатель предусмотрел ответственность за «неуважение к суду» именно в свете второго определения понятия СУД. При этом, только в ходе судебного заседание возможно составление соответствующего административного протокола, к примеру за неявку без уважительных причин по предыдущим вызовам. Не соблюдение установленных в суде правил, как одно из действий неуважения к суду, также относится именно к самому процессу отправления правосудия, к рассмотрению дел в судебном заседании, ибо только в судебных заседаниях устанавливаются определенные правила, которые, кроме всего прочего, отражены в УПК, ГПК, КУоАП и Кодексам административного судопроизводства Украины. Какие-либо иные правила установленные в суде не существуют. Во всяком случае, они отсутствуют в Киевском районном суде г. Харькова на информационных стендах. Более того, мне не доводилось видеть подобные правила и в других судах.

В ходе же судебного следствия установлено и это не отрицает Нестеренко О. В., последняя после вынесения решения по интересующему ее делу ею было написано соответствующее заявление на получение копии решения для дальнейшего обжалования в установленном Законом порядке через канцелярию. Придя в установленное время в суд для получения копии решения, ей в канцелярии по гражданским делам копию решения, в нарушение действующих норм, не выдали. Сослались на непонятные проблемы и направили к секретарю или помощнику судьи Плетнева В. В. Именно в их кабинете, где работают именно секретарь и помощник судьи, Нестеренко О. В. требовала выдачи копии интересующего ее решения. Но ее законные требования не понравились секретарю и помощнику судьи, что послужило основанием приглашения сотрудника подразделения «Грифон» и выдворения Нестеренко из их кабинета.

При таких обстоятельствах составление протокола о совершении правонарушения нельзя расценить иначе как психологическое давление на истицу со стороны работников суда. Цель неизвестна, но ею могло быть, как нежелание выдать копии решения для составления мотивированной апелляции, так и оправдание, мягко говоря, некорректного поведения сотрудников суда, как государственной организации. Возможно, целью составления данного протокола было и одно и другое.

Возвращаясь к диспозиции ст. 185-3 КУоАП административная вина заключается в неподчинении председательствующего, а следовательно данное обстоятельство должно быть подтверждено протоколом судебного заседания, подписанным председательствующим и секретарем. Но такого протокола нет и не было, ибо все происходило вне судебного заседания. Кроме того, объективные свидетели правонарушения могут быть только в судебном заседании, поскольку помимо председательствующего и секретаря в судебных заседаниях всегда присутствуют другие граждане, участники процесса.

Как я уже упоминал, в протоколе об административном правонарушении должны были быть указаны свидетели, а их в протоколе нет. Но и это еще не все. В судебном заседании из показаний Гетьман Н. А. было установлено, что в кабинете находились только она, помощник судьи и Нестеренко О. В. Но объективность показаний Гетьман Н. А. и помощника судьи, как свидетелей, вызывает сомнения, т. к. они являются сотрудниками суда и непосредственными участниками конфликта. Они прекрасно знают причины конфликта, а также знают, в общем-то, о законности просьбы или требований Нестеренко О. В. Более того, в том толковании диспозиции ст. 185-3, в котором составлен протокол в отношении Нестеренко О. В. они сами являются «судом».

Также хочу отметить, что административные дела о правонарушениях предусмотренных ст. 185-3 КУоАП должны быть рассмотрены в течение суток после совершения правонарушения. Но этот срок нарушен не только не по вине Нестеренко О. В., но и без какого-либо участия или неучастия с ее стороны. Рассмотрение дела стало невозможным в указанный срок в виду нарушения порядка составления административного протокола, о которым я упомянул выше.

Немного хочу сказать об умысле, который был у Нестеренко О. В. Моя подзащитная пришла в суд получить копию решения для написания мотивированной апелляции. И, хотя ею была соблюдена процедура, копии решения она не получила. Единственным желанием Нестеренко О. В. было получить копии решения. Другого какого-либо, в том числе и внезапно возникшего умысла у нее не было. Тем более у нее не было умысла проявить неуважение к суду в том понимании, в котором он изложен в законе, но и к судье Плетневу В. В. как судье, должностного лица организации суд. Неуважение, которое с очень большой натяжкой можно назвать, таковым, если и было проявлено к техническим работникам суда, как организации, и то в виду неправомерных действий самих этих работников, которые не надлежаще отнеслись к своим служебным обязанностям, но и проявили, со своей стороны, неуважение к Нестеренко О. В.

В сложившейся ситуации не может быть уважения без взаимного уважения. Не стоит, думаю, забывать, что суд как государственный орган, да и как орган отправления правосудия, существует для людей и его работники, в свою очередь, не должны нарушать их права, унижать честь и достоинство нарушая своими действиями их права, забывая о своих обязанностях.

Подводя итог, хочу сказать, что в результате судебного рассмотрения настоящего дела установлено, что действия Нестеренко О. В. не подпадают по квалификацию их по ст. 185-3 КУоАП, умысла у Нестеренко О. В. на проявление неуважения к суду как к органу, отправляющему правосудие, в процессе рассмотрения дела не было. В то время как для ответственности по ст. 185-3 КУоАП необходим только прямой умысел.

Более того, считаю, что со стороны сотрудников суда, а именно со стороны секретарей Киевского районного суда имела место дискредитация суда, как государственной организации, из-за невыполнения своих служебных обязанностей, допустивших не подготовку копии решения, сроки обжалования которого истекали, нарушивших моральные и этические нормы общения с гражданами, чем спровоцировали конфликт.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори