пошук  
версія для друку
01.02.2010 | Людмила Назарець
джерело: www.dt.ua

Судові невиконавці

   

У нашій «правовій державі» людина може цілком безкарно і спокійно ігнорувати рішення двох судів. І зовсім не обов’язково бути для цього депутатом або олігархом. Судово-правова система нашої країни до такої міри «гнучка», що здатна прогнутися під бажання кожного, м’яко кажучи, шахрая.

У судовій практиці є справи, які в коридорах називають «дріб’язковими». До них належать, наприклад, усілякі позови з проханням замінити браковану продукцію на якісну. Здавалося б, елементарна і проста процедура. Суд виносить відповідне рішення, а виконавча служба відстежує, аби брак було ліквідовано.

Проте, якщо судовий виконавець недобросовісно ставиться до своїх службових обов’язків, то стороні, яка програла у суді, жодні судові рішення не страшні. І це можна довести на прикладі «простого смертного», котрий спробував примусити замінити браковані балконні двері на нормальні.

У Державній виконавчій службі Шевченківського району м. Києва виконавчий лист було зареєстровано у червні 2008 року. Відтоді постраждалій стороні у прийомні дні регулярно, як на роботу, доводилося ходити до державного виконавця Сергія Юрпольського, який вів це питання. У цього державного виконавця були всі координати приватного підприємця Віктора Зирянського, зобов’язаного, відповідно до рішення суду, замінити браковані балконні двері. Спочатку під час зустрічей Сергій Олександрович обіцяв вирішити справу протягом місяця. Однак невдовзі взагалі перестав будь-що робити. Кожен візит позивача до Юрпольського закінчувався порожньою розмовою.

4 листопада 2008 року (майже через п’ять місяців) С.Юрпольський виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, посилаючись на те, що за зазначеною адресою відповідач не мешкає. Ніяких інших заходів щодо встановлення місця проживання і роботи відповідача Юрпольським вжито не було. Позивачу довелося повторно звертатися в суд, який виніс ще одне рішення про стягнення із Зирянського моральної шкоди.

Під час судового розгляду було подано запит у податкову інспекцію, яка одразу ж надала всі дані про підприємця Зирянського, а головне — розрахунковий рахунок його фірми.

З усіма цими документами виконавчий лист другого суду зареєстрували в Шевченківській виконавчій службі м. Києва 7 жовтня 2009 року. Під час зустрічі з тим самим державним виконавцем позивач наполягав на арешті рахунку. Але знову почалася тяганина. Сергієві Олександровичу ну ніяк не хотілося заарештовувати рахунок. Він постійно зволікав. Причому робив це абсолютно відкрито, ніби насолоджуючись своїм становищем. Час минав. Може, таку тактику було обрано для того, щоб рахунок встиг спорожніти? Хто знає, чому так поводився державний виконавець? Але все йде до того, що й друге рішення суду не буде виконане. Принаймні, на переконання позивача, із розмов з Юрпольським це проглядалося.

Такий стан речей особливо пригнічує з огляду на надання виконавчим службам нових прав. До Закону «Про виконавче провадження» було внесено суттєві зміни, справедливо використовуючи які, можна було б дуже серйозно «притиснути» шахраїв.

Наприклад, виконавець має право накласти штраф в розмірі до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо відповідач не з’являється за викликом виконавця, можна залучати органи внутрішніх справ, вносячи відповідну постанову. Більше того, виконавець може скласти подання на притягнення до кримінальної відповідальності. Але з вітчизняними державними кадрами все залишається лише на папері.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори