пошук  
версія для друку
22.03.2010 | Олександр Северин
джерело: maidan.org.ua

Блиск та злидні беззаконників

   

Якщо придивитися до відомої скульптурної постаті Феміди – уособлення правосуддя, то мені виглядає, що, тримаючи в одній руці терези для зважування аргументів, в іншій вона тримає все таки меча, а не, скажімо, вантуса.

Але якщо в державі не забезпечується неухильна відповідальність кожного за порушення закону (тим більш – за намірне, свідоме, зухвале порушення закону посадовцями та державними органами), така держава неуникнено матиме проблеми, а вірити конституційній нормі про те, що вона, мовляв, «правова», будуть хіба вар'яти.

Якщо народні депутати вважають за найвищий пілотаж законодавця і юриста мистецтво фінтити вухами, інтерпретувати чорне як біле і щоденно юридично перемагати українське суспільство, то вони не лише є негідними мандатів і порушниками присяги, але і не правниками, а хіба ремісниками, а у гіршому випадку – вправними крутіями: до біса, велика штука – вести перед у змаганні, де ти сам можеш змінювати як завгодно правила, виходячи з потреб ситуації.

Коли після створення «тушкованої» коаліції, яка хутко подарувала українцям невимовне щастя – уряд Азарова, дві компаній нардепів звернулися (вочевидь – з різною метою і різними очікуваннями, позаяк йдеться про 68 регіоналів та 56 юле-тимошенківців) до Конституційного Суду України щодо конституційности змін до Регламенту Верховної Ради України, внесених Верховною ж Радою України 09.03.10, на авансцену вийшов новий міністр юстиції України пан Олександр Лавринович і розклав все по поличках.

«Hавіть якщо гіпотетично уявити, що суд визнає зазначену норму регламенту неконституційною, рішення Конституційного суду набуває чинності з моменту проголошення, а не відучора» – сповістив міністр справедливости, - «тобто, рішення КС буде враховуватися при формуванні вже нової коаліції. Закон має зворотну силу тільки в одному випадку - коли мова йде про кримінальне переслідування людини, і ухвалений закон пом'якшує міру його відповідальності. Рішення суду набирає чинності з моменту його прийняття і з цього дня норма, яка визнана неконституційною, не може застосовуватися"1.

Принагідно зауважу, що Лавринович не сказав всієї правди: за рішенням КСУ №1-рп від 09.02.99 зворотню силу можуть мати і закони, котрі пом'якшують або скасовують відповідальність такою юридичних осіб, «проте надання зворотньої дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі». Але гаразд, в контексті це не важить, в контексті важить не це.

Важить це, що засаднича нелегітимність створення коаліції не фракціями, а тушками обумовлена тим, що на час внесення, розгляду, голосування, підписання Президентом змін до Регламенту ВРУ існувало і існує зараз рішення КСУ №16-рп/2008 від 17.09.08, яке, визначаючи суб'єктами формування коаліції лише фракції, унеможливлює легітимне створення, легітимне існування і легітимну діяльність коаліції, створеної в інший спосіб – без попередніх змін витлумаченої Судом в цьому рішенні норми статті 83 Конституції України2. Тож ініціатори і співучасники змін до Регламенту свідомо, якщо не з прямим то з непрямим умислом (не сумніваюся, що пан Лавринович не згірш за мене знає, що це таке) порушили Конституцію та депутатську присягу. Так саме – як і новоспечений гарант, який, нічтоже сумняшеся, витвір завзятих коаліціантів підписав замість накласти очевидно необхідне вето – порушив присягу Президента.

Справді, за статтею 73 чинного Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, визнані неконституційними, «втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність». Відтак, визнання КСУ неконституційними змін до верховнорадянського регламенту прямих юридичних наслідків не матиме, окрім звісно чергового підтвердження або свідомого правового нігілізму або вар'ятства коаліціантів, підтверджень чому і так, на мою думку, вистачає.

Добре чи зле є те, що зазначену статтю 73 Закону сформульовано саме так? Напевно що добре, адже уявіть, які наслідки могло б у протилежному випадку мати теоретично можливе визнання неконституційним з моменту прийняття, наприклад, якогось з базових законів про оподаткування чи то Цивільного кодексу. Проте правова система має включати в себе запобіжний і карний механізми проти свідомого прийняття законів (не кажучи вже про підзаконні правові акти), що прямо суперечать Конституції – надто, за наявности відповідних висновків Конституційного Суду з аналогічних питань.

По-перше, виглядає доречним передбачити, що законопроекти, що стосуються визначених чи то окреслених Конституцією України питань організації діяльности та повноважень органів державної влади, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, а також конституційних прав і свобод людини та громадянина, підлягають попередньому розгляду Конституційним Судом на предмет їхньої відповідности Основному Закону.

По-друге, має існувати механізм юридичної відповідальности депутатів і Верховної Ради в цілому за прийняття актів на порушення норм Конституції України, відповідно розтлумачених на той момент Конституційним Судом України – адже голосуючи у такому разі за завідомо неконституційні нововведення, депутати порушують Конституцію, порушують свою депутатську присягу. Потрібно встановити і забезпечити реалізацію юридичної відповідальности за невиконання рішень Конституційного Суду України (тобто наповнити практичним сенсом абзац четвертий ст.70 Закону «Про Конституційний Суд України»), без чого норми про обов'язковість і остаточність його висновків підвисають у забрудненому псевдоправовими випарами Вєрхосовєта повітрі.

По-третє, позаяк ні першого ні другого нема і навряд чи буде без попереднього радикального переформатування «політикуму» і зміни системи політико-правових відносин – то що нам залишається? («Кулемет» – неодмінно скаже Хтось, але попри те, що його можна у принципі зрозуміти, на практиці буде неправий, адже закликати до кулемета, повторюся, вправі лише той, хто вже сам за нього взявся, беручи також на себе всю відповідальність за наслідки таких закликів. Інакше такий хтось впадає у смертний гріх гапонщини).

Залишається сподіватися, що перед Конституційним Судом України буде поставлене чи вже поставлене питання не лише про неконституційність змін до Регламенту ВРУ, але і про відповідне додаткове тлумачення базової конституційної норми статті 83, прийнятої, як знаємо, задовго до вельми узурпаційного голосування за зміни до Регламенту.

Залишається діяти, використовуючи статтю 55 Конституції України, де «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльности органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб», крапка. І позаяк на сьогодні не встановлено (і бозна коли буде встановлено) іншого механізму – вимагати визнання протиправними3 дій Президента-підписанта і депутатів, що голосували за неконституційну «каку» в адміністративній юрисдикції. «Для чого?» – можливо спитає набридливий хтось, справедливо вважаючи, що шансів перемогти в таких справах – нуль цілих і невідомо скільки десятих.

Є кілька аргументів, для чого, котрі, втім, я нікому не нав'язую, не маючи до того ж ні такої можливости, ні такого бажання:

а) Для маніфестації громадянської незгоди. Кожен, хто вважає, що цього недостатньо має повне право запропонувати і здійснити краще.

б) Для того, щоб кожне негативне рішення суду чи то відмова у відкритті провадження ставали документальним, юридично вагомим доказом системного заперечення владою як зазначеного положення ст.55 Конституції України, так і норми ст.3, де сказано, що «держава відповідає перед людиною за свою діяльність».

Крім того – «нуль цілих» шансів – то коли позивачів кілька, кільканадцять. Були б тисячі – ми б іще подивилися хто кого, а поза тим, свідома спільна дія об'єднує для головного, нівелюючи розбіжности в окремому. Тому:

в) Для гуртування незгідних.

Цивільне суспільство – не в кількости громадських організацій і не в наявности сприятливого для нього законодавства чи то донорів, воно – у здатности на практичну дію тут і зараз, бо так треба.

Зрештою, залишається усвідомити, знати і не забувати, що ті політичні сили і окремі політики, що заплямували себе порушенням Конституції, конституційних прав і свобод, чи то навіть соромицькими намірами скоїти такі порушення – вартують не нашої підтримки і наших голосів, а хорошого копняка

Напевно що лише, з одного боку, звичка відчувати власну елітарність, вседозволеність і недоторканність, а з іншого боку – відсутність звички думати (або ж прикра обмеженість відведених природою можливостей) заважають теперішнім «коаліціантам», рівно як і колишнім політреформаторам, голосувальникам за Закон «Про КМУ», конституційним змовникам і так далі затямити просту істину:

Кожного разу, коли ви ламаєте Конституцію через товсті депутатські коліна, кожного разу, коли ви з презирством не помічаєте конституційних прав, свобод, інтересів посполитих (котрі, як нам колись повідомив Василь Кисельов, є «ніхто»), кожного разу, коли ви підміняєте закон і процедуру доцільністю – ви підписуєте собі (поодинці і скопом) вирок. Навіть якщо його виконання в часі буде дещо відтермінованим.

Зламати процедуру, звести на пси бодай якусь повагу до права, призвичаїти загал до нормальности сваволі – легко. Виправити це потім – важко, якщо взагалі можливо у строк, менший за століття.

По-перше, каденції закінчуються вкупі з недоторканностями, прокурори і очільники інших правоохоронних служб змінюються.

По-друге, якщо навіть не кулеметолюбний Хтось врешті візьметься за омріяну справу, а просто до влади прийде такий як ви, але сильнійший за вас, якби ви не пошкодували (знов-таки поодинці і скопом) за поламаними вами процедурами і за упослідженим вами правом.

І коли закордонний братішка з більшими нафтогазовими м'язами і ще більшим імперським нахабством почне правом сильного повертати вас у статус слуг царських – не нарікайте, бо це ви зруйнували державу.

І якщо ваші діти, що звикли їздили на Рorshe і жити в Кончі, раптом позбудуться і того і іншого через позазаконну, але рішучу і брутальну «придурь» нового – такого самого як ви, але сильнішого – якби вони спересердя не сказали вам кілька ласкавих слів.

Ті хто останніми роками під різнокольоровими прапорами хвацьки витанцьовують чечьотку на румовищі права і держави, можуть вже починати молитися за те, щоб їх найскоріше замінив при владі не співмешканець їхнього серпентарію, а далеко розумніший і кращий за них. А ми йому посприяємо.

1 http://www.pravda.com.ua/news/2010/03/16/4868166/

2 Детальніше – тут: «Спокушені жлобством» http://maidanua.org/static/mai/1267778310.html

3 Про практичний бік – тут: «Не подобаються коаліція і уряд – судіться з Януковичем» http://maidanua.org/static/news/2010/1268316395.html

22.03.2010

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори