пошук  
версія для друку
07.04.2010 | Людмила Кучеренко

«Що, циган, хочеш Пасху мені зіпсувати?..»

   

У п’ятницю напередодні пасхальних свят мені зателефонував житель с.Драбинівки Новосанжарського району Іван Іванцов. Чоловік слізно просив допомогти у ситуації, яка на перший погляд, і не вимагала втручання журналіста-правозахисника.

Його дружина з 7-місячним сином знаходилися у дитячому відділенні ЦРЛ. Та оскільки малюк одужував, батькам порадили забрати дитину додому, а необхідні ін’єкції 2-3 дні щоб поробили медики сільської амбулаторії. З цим проханням і звернувся батько немовляти до головного лікаря амбулаторії. Втім, разом з відмовою отримав від лікарки й порцію хамства, мовляв, ти що, циган, хочеш мені Пасху зіпсувати?!

Цієї зими був випадок, коли у другій половині дня до 40о С підскочила температура у 10-річного сина Івана. Та коли звернувся до медиків за допомогою, то почув докори, що у них робочий час до… 14.30. Наче хворобі можна наказати, коли вражати людину!.. Три місяці тому рідна сестра Івана народила дитину, але за цей час новонародженого жодного разу не провідали ні лікар, ні педіатрична медсестра. Коли викликають лікаря, то приїздить через годину-півтори, або й зовсім не приїжджає. «Лікарка практично не приховує зневажливого ставлення до циган, - додав Іван. – А у Драбинівці живе кілька ромських сімей».

- Хочете, пане Іване, я вгадаю прізвище вашого лікаря? – спитала я, вислухавши його сумну розповідь. – Наталія Сімон.

- А звідки ви знаєте? – здивувався чоловік.

- Надто знайомий «почерк» роботи, точніше, ставлення до людей.

Й справді три роки тому на сільській сходці у сусідній Крутій Балці довелося почути чимало нарікань на якість медичного обслуговування ще під час її роботи на посаді головлікаря амбулаторії сімейної медицини (про це була публікація). Нерідко ігнорувала виклики; вивезла з амбулаторії аптеку (а до райцентру 40 км), аби дошкулити сільському голові; вимагала з людей кошти на бензин для «швидкої допомоги», оплату аналізів; ділила пацієнтів та тих, до яких уважна й безвідмовна, і на тих, для яких їй доброго слова шкода; не відробляла того часу, який табелювала і т.д. Прикро, що жителі Крутобалківської сільради відзначали риси, які просто не мають бути притаманними людям у білих халатах: брак співчуття, недоброзичливість, зверхність, що межує з цинізмом. Одна жінка, резюмуючи, так і сказала: «Не врачі вони, а рвачі…» Сама ж стаття називалася: «Немилосердна медицина».

Коли ж тамтешній сільський голова Ліна Остапченко, реагуючи на численні скарги, почала наводити елементарний порядок у медичній галузі, Наталія Петрівна поставила питання руба: або та має піти, або вона. У сільського голови, щоправда, вистачило розуму не піддатися шантажу.

Демарш Н.Сімон закінчився її добровільним звільненням. Понад два роки вона працює на аналогічній посаді в Драбинівці. Тут їй створили умови, яких не мають чимало інших її колег: виділили квартиру, службовий автомобіль, повністю укомплектували штат амбулаторії сімейної медицини. Та й зарплатня лікаря сімейної медицини вельми пристойна. Все це, на жаль, ситуацію принципово не змінило: людяність і любов до ближнього або є, або їх немає. Про клятву Гіппократа просто мовчу: певно, забула про неї Наталія Петрівна.

І все ж я зателефонувала Наталії Сімон, сподіваючись, що вдасться владнати по суті дріб’язковий конфлікт. Але вона не захотіла говорити з журналісткою, кинувши слухавку, власне, вкотре засвідчивши, кажучи казенною мовою, низький рівень культури спілкування.

Головний лікар Новосанжарської ЦРЛ Ольга Гиря, до якої я звернулася, вже знала про конфлікт у Драбинівці й підтвердила, що Н.Сімон не мала права відмовляти І.Іванцову, якщо зі стаціонарної медустанови є лист призначення його дитині, й запевнила, що проконтролює ситуацію.

З Іваном у мене теж була розмова про те, що свої права треба вчитися відстоювати й самим, бо на всі випадки журналіста не накличешся. А поскаржитися на Н.Сімон її керівництву треба було ще тоді, коли вона зволікла з наданням допомоги 10-річному ромському хлопчику, котрий міг померти від високої температури. Адже це не просто вияв жорстокості й професійної деформації, це вже дискримінація за національною ознакою, що кваліфікується як кримінальний злочин, бо роми – такі ж громадяни України, як і українці, росіяни чи євреї.

Про вміння боротися за свої права й про те, куди слід звертатися в разі їх порушень, буквально за тиждень до випадку в Драбинівці йшла мова під час моніторингового візиту помічника міністра внутрішніх справ з прав людини у Полтавській області Антоніни Стучилової, президента правозахисної громадської організації Полтавський обласний медіа-клуб Людмили Кучеренко та священика-рома із Закарпаття отця Георгія селами Новосанжарського та Глобинського районів Полтавщини, де проживають ромські сім’ї.

Нехай поки що роми набралися сміливості попросити захисту у журналіста-правозахисника, а згодом вони самі зможуть знайти управу на тих, хто не хоче належно виконувати свої посадові обов’язки чи страждає на ксенофобію.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що Н.Сімон вибачилася перед Іваном Іванцовим за інцидент, протягом свят сама робила ін’єкції дитині, а також вже двічі оглянули 3-місячне немовля його рідної сестри Тетяни.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори