пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201010
13.04.2010

Щодо рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2010 року

   

Позиція Центру політико-правових реформ щодо рішення Конституційного Суду України

про можливість окремих народних депутатів брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України

       8 квітня 2010 року було оприлюднене рішення Конституційний Суду від 6 квітня 2010 року № 11-рп у справі за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України (далі - Рішення).

       У Рішенні Конституційний Суд розтлумачив, що положення частини шостої статті 83 Конституції та частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради у системному зв’язку із низкою інших положень цих актів слід розуміти так, що «окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракції у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України».

       Поважаючи Рішення Конституційного Суду, мусимо з прикрістю визнати, що його обґрунтованість і послідовність не піддається нашому розумінню. Можливо, причиною цього є наш недостатній фаховий рівень, оскільки в іншому разі доводиться ставити під сумнів професійність та/або незалежність суддів Конституційного Суду України.

       Так, рішенням від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008 у справі про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді України Конституційний Суд розтлумачив, що «словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України", …слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об’єднання … кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України». При цьому у мотивувальній частині цього рішення чітко зазначено, що «до складу коаліції депутатських фракцій можуть увійти лише ті народні депутати України, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію.», а також, що «Конституція України визначила суб’єктів формування коаліції депутатських фракцій – депутатські фракції».

       Рішення від 17 вересня 2008 року узгоджується і послідовно розвиває правову позицію, викладену в іншому рішенні Конституційного Суду від 25 червня 2008 року у справі про перебування народного депутата України у депутатській фракції, де зазначено, що «за Конституцією України фракційне структурування Верховної Ради України і формування коаліції депутатських фракцій є обов’язковими умовами її повноважності….Належність народного депутата України до фракції Основний Закон України закріплює як його конституційний обов’язок, а не як право…..Конституція України пов’язує чинність представницького мандата народного депутата України з його входженням і перебуванням у депутатській фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за списком якої він був обраний».

       З часу прийняття Конституційним Судом  рішень у 2008 році відбулися політичні зміни, проте жодне конституційне положення змінене не було. На наш погляд, абсолютно незрозуміло як конституційні положення про формування коаліції депутатських фракцій, не зазнаючи жодних змін, могли набути нового, практично протилежного змісту при прийнятті Конституційним Судом аналізованого Рішення у незміненому, порівняно з 2008 роком, складі. Посилання Конституційного Суду України на прийняття Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» виглядає непереконливим, оскільки відповідно до статті 8 Основного Закону «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». З викладеного напрошується висновок щодо залежності правової позиції Конституційного Суду, насамперед, не від положень Конституції, а від політичної ситуації в державі. При цьому висловлюємо повагу та підтримку викладеним в окремих думках з послідовною та зрозумілою аргументацією позиції суддів Конституційного Суду П. Стецюка та В. Шишкіна, які відстоюють верховенство Конституції.

       Також викликає питання закладене у Рішенні трактування природи мандата народного депутата. Зокрема Конституційний Суд вказує на «всенародний характер представництва народних депутатів у Верховні Раді та наявність у них мандата на вільне його здійснення». Однак, стаття 81 Конституції закріплює право політичних партій (виборчих блоків політичних партій) припинити повноваження народного депутата у разі його невходження до фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу з неї, що європейською спільнотою, зокрема Венеціанською комісією, було розцінено як закріплення «імперативного» мандата. Тому вкрай незрозумілим є те, як зазначене положення Конституції може поєднуватися із вільним здійсненням представництва народу, що по суті є характеристикою вільного мандата члена парламенту. Можливо мається на увазі, що вільна природа мандата народного депутата полягає у тому, що він може бути «вільним» після позбавлення його мандата за рішенням вищого керівного органу партії.

       За величиною знаку запитання, який виникає після аналізу Рішення Конституційного Суду від 6 квітня, із усіх рішень Конституційного Суду, прийнятих за історію його існування, воно може конкурувати хіба що із рішенням від 25 грудня 2003 року № 22-рп у справі щодо строків перебування на посту Президента України (так зване «рішення про третій строк Л. Кучми»).

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори