Інтрига зберігається, але вибір є
Трирічна епопея з виборами судді Європейського суду від України (http://human-rights.unian.net/ukr/detail/191716, http://human-rights.unian.net/ukr/detail/191771) нарешті добігає кінця.
Після прийняття Великою палатою консультативного висновку по українському питанню (http://human-rights.unian.net/ukr/detail/193605), Микола Онищук, дотримуючись даного слова щодо виконання українською стороною будь-якого рішення Європейського суду, в останні дні свого перебування на посаді міністра юстиції, доповнив список претендентів на посаду судді Європейського суду від України третім кандидатом і передав його Парламентській Асамблеї Ради Європи.
14 квітня 2010 року три кандидата: Сергій Головатий, Анна Юдківська та Станіслав Шевчук пройшли співбесіду в комітеті ПАРЄ з вибору суддів. І тепер залишилося дочекатися рішення Парламентської Асамблеї. Саме вона 27 квітня обере суддею Європейського суду одного з трьох кандидатів. Кого саме?
За плечима кожного кандидата безцінний досвід. Наприклад, Сергій Головатий – юрист-міжнародник, кандидат юридичних наук, народний депутат України усіх шести скликань, двічі обіймав посаду міністра юстиції України. Будучи постійним і незмінним членом парламентської делегації України в ПАРЄ починаючи з 1995 року, він не тільки неодноразово очолював різноманітні комітети ПАРЄ, але й кілька разів обирався віце-президентом Парламентської Асамблеї. З 1995 по 2000 рр. і в 2005 році був членом Венеціанської Комісії. Сьогодні Сергій Петрович в Україні залишається народним депутатом (на цей раз) від Партії регіонів, а в ПАРЄ – третім віце-президентом правового комітету. Це людина – трибун. Правник, який знайшов себе у політиці. Він завжди безкомпромісно відстоює свою думку, хоча його судження часто різкі і категоричні. І хоча за 20 років своєї парламентської діяльності він перебував мало не в кожній фракції, мета його шляхетна: «мене цікавить все, що відбувається в Україні від березня 1990-го року, коли я був обраний до ВР УРСР, пройшовши всі етапи становлення незалежної держави і розвитку до сьогоднішнього дня, беручи участь у цьому.
Мене цікавило одне: чи Україна розвиватиметься у бік утвердження права, Конституції, демократії, в бік утвердження в політичному житті моральних цінностей і етики, а чи вона буде скочуватися в бік хаосу, брехні, обманів, корупції, «торгів на базарі» у парламенті, нівелювання інститутів влади, деградації і так далі?
Я хотів би бачити Україну цивілізованою…
На жаль, сьогодні світ відвернувся і передовсім Європа від України, зрозумівши, що це безнадійна справа.
Україна сама не як країна, не як держава в особі очільників цієї держави за останні кілька років, а до них належить і Президент Ющенко, і Прем’єр Тимошенко, і спікер Яценюк, на жаль, вони нанесли великий іміджевий удар по Україні…» (З виступу на радіо «Свобода» 11.11.2008 р.http://radiosvoboda.org/content/article/1347972.html).
Пана Головатого часто не розуміють в Україні. Натомість йому симпатизують і підтримують у Парламентській Асамблеї Ради Європи. Якщо його оберуть суддею Європейського суду Україна втратить яскравого політика, бо перебуваючи в статусі представника України в Європейському суді, Сергій Петрович, навіть з етичних міркувань, змушений буде утримуватись від емоційних оцінок чільників української держави.
Послужний список Станіслава Шевчука дещо коротший від послужного списку п. Головатого. Але у свої 39 років колишній випускник Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого вже доктор юридичних наук і професор кафедри публічного права юридичного факультету Міжнародного Соломонового університету. Він не тільки викладає в університеті, а й керує відділом верховенства права Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Спеціалізуючись на європейському праві, пан Станіслав проходив стажування в США, Великобританії, Німеччині, Бельгії. Та саме головне те, що він вже працював суддею Європейського суду від України в якості судді ad hoc з січня по вересень 2009 року.
Якось журналіст розповів, що в кабінеті п. Станіслава на видному місці знаходиться портрет екс-президента США Джона Кеннеді. На запитання «Чому?» Станіслав Шевчук пояснив: «Мій психотип – це Кеннеді. Він особистість, певний орієнтир. Але це не означає, що я – американський розвідник. А моїми інтелектуальними орієнтирами є українські професори Петро Мартиненко, Микола Козюбра, Володимир Буткевич. Якщо у нас є люди такого рівня, то українська правова система має майбутнє» (http://gazeta.ua/index.php?id=281990&eid=778&lang=ru).
Постать третього кандидата вирізняється серед інших не стільки статтю, скільки тим, що Анна Юдківська пройшла шлях від правозахисника до юриста Європейського суду через адвокатуру і третейський суд, в якому працювала суддею. Тобто, подаючи заяву на участь в національному конкурсі по відбору кандидатів на посаду судді Європейського суду, вона вже мала величезний професійний досвід правозахисної роботи, здобутий не в парламентських кулуарах, не за письмовим столом і не на публічних трибунах. На переконання самої пані Анни, цитую, «Досвід, тверда позиція та переконаність у правильності того, що робиш, з'являється після місяців та років ВЛАСНИХ спроб пробити глуху стіну вітчизняного правосуддя, врятувати невинних та допомогти хоч чимось тому, хто потрапив у скрутне становище. Цей досвід набувається в багатогодинних очікуваннях слідчих та суддів, у спілкуванні з підзахисним в умовах прослуховування кімнат побачень СIЗО, в ознайомленні з матеріалами справи в темних коридорах судів без будь-яких умов, в марних спробах зламати замкнуте коло міліція-прокуратура-суд тощо» ( http://hradvocate.info/aboutUkr.htm ).
Свою правозахисну діяльність п. Анна почала з 1996 року. Її першими вчителями були Марек Новицький – легенда правозахисного руху, самий відомий в світі вчитель прав людини і Григорій Гінзбург – найвидатніший український адвокат. Вже працюючи адвокатом в Печерській колегії адвокатів, вона вдосконалювала свої знання Європейської конвенцiї та практики Європейського суду в Iнститутi Прав людини та гуманітарного права iм. Рауля Валенберга (Швецiя), а потім пройшла стажування з міжнародного судового захисту прав людини у Нiдерландах. Паралельно, п. Анна допомагала провiдним правозахисним органiзацiям України – в проектi Харкiвської правозахисної групи вона була адвокатом у справах, пiдтриманих Фондом професiйного захисту жертв катувань, а також адвокатом «Фонду правової допомоги жертвам порушень прав людини» Української Гельсiнської спiлки з прав людини. Вона захищала iнтереси бiженцiв, жертв полiтичних репресiй, iнвалiдiв, жертв катувань, соцiально незахищених осiб тощо і представляла iнтереси своїх клiєнтiв в Європейському судi з прав людини. Два роки тому Анна Юдківська захистила кандидатську дисертацію на тему «Презумція невинуватості», в якій, базуючись, в тому числі, і на власному адвокатському досвіді, доводила, що презумпція невинуватості є альфою і омегою всіх інших процесуальних гарантій обвинуваченого в кримінальному процесі. Тепер працює над докторською, досліджуючи питання впливу персональних переконань судді та зовнішніх обставин суспільства на його рішення, як ці переконання формуються та змінюються з часом.
Готуючи до друку цю статтю, я на персональному сайті Анни Юдківської (http://hradvocate.info/links.htm), серед безлічі корисної інформації, знайшла цікаву думку, що належить Анні: «Суддями не народжуються та на суддю ніде не вчаться. Щоб бути гідним цієї посади треба дуже любити людину та оцінювати обставини кожної справи через призму цієї любові та поваги до людини. Така любов та відповідний досвід виховують інтуїцію щодо того, що добре, а що погано навіть там, де немає конкретних знань».
Анна Юдківська широко відома у професійному колі. Колеги цінують і поважають її за високий професіоналізм, виняткову порядність і самовіддану любов до справи, якою вона займається. Її кандидатуру активно підтримують відомі правозахисники, юристи і колишні радянські дисиденти. Їх листи продовжують надходити до ПАРЄ.
Безумовно, усі три кандидата є гідними претендентами на посаду судді Європейського суду. Та все ж, через надмірну політизацію обома сторонами процесу, інтрига довкола виборів зберігається. І якщо Україна, виконавши рішення Європейського суду, залишила у минулому свої політичні фобії, то запитання щодо здатності ПАРЄ прийняти справедливе рішення залишаються. Зокрема, невідомо наскільки депатути ПАРЕ готові до об‘єктивного оцінювання професіоналізму усіх кандидатів, враховуючи десятирічний досвід особистого знайомства і роботи з одним із них. Чи не перетвориться голосування по трьом кандидатам у голосування «за» або «проти» цього єдиного? І чи буде це справедливим по відношенню до інших кандидатів і до України?