Замість відпустки, наручники…
Коли ветеран і інвалід праці 3-ї групи Євген Прийма, який до недавнього часу працював робітником на кар’єрі ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», вирішив піти у чергову щорічну відпустку, він і гадки не мав, що завершиться це перебуванням у наручниках, судовими репресіями та тривалим лікуванням.
Отже, 28 липня 2009 року він подав відповідну заяву про надання щорічної відпустки за 2009-2010 роки на ім’я начальника Тернівського кар’єра Гаврилюка М.П. Начальник, який до того ж є депутатом Тернівської районної у місті Кривому Розі ради за списком Партії регіонів, відповів відмовою, посилаючись на використане у 2009 році право на отримання щорічної відпустки за період з 2008 по 2009 роки.
Він цілковито проігнорував подану в заяві мотивацію про встановлене законодавством право ветерана праці на одержання щорічної відпустки за бажанням працівника у зручний для нього час, оскільки Закон України «Про відпустки» (ст. 10) визначає, що «щорічні відпустки за другий та наступні роки можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. А пунктами другим та сьомим частини тринадцятої цієї ж статті передбачено, що
інвалідам, ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною щорічні відпустки за їхнім бажанням надаються в зручний для них час.
У відповідь на повторні заяви робітника адміністрація, як і раніше, наполягала на тому, що ним «використане право на отримання чергової щорічної відпустки у 2009 році та підстави для надання ще однієї (? – авт.) щорічної основної відпустки у 2009 році відсутні…».
А тим часом події перемістились у площину пригод із кримінальним забарвленням.
Про поновлення порушеного права та притягнення до встановленої законом відповідальності посадової особи Євген Прийма звернувся 03.08.2009 року до Тернівської районної прокуратури м. Кривого Рогу.
Одначе, за повідомленням прокурора району В. Лантушенка, «проведеною перевіркою в діях адміністрації підприємства не виявлені порушення вимог чинного законодавства, у зв’язку з чим підстави для прокурорського реагування відсутні».
Для певності працівник звернувся за роз’ясненням до Міністерства праці та соціальної політики України, яке підтвердило його право на використання щорічної відпустки за період роботи з 08.07.2009 по 07.07.2010 р.
Прокуратура Дніпропетровської області листом від 01.02.2010 року зобов’язала прокурора Тернівського району «повторно провести ретельну перевірку усіх викладених доводів заявника та прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства».
01.03.2010 року громадянин Прийма Є. В.. знову звертається до обласного прокурора зі скаргою на бездіяльність прокурора Тернівського району, що полягає у невиконанні доручення прокурора області та порушення вимог ст. 97 КПК України і просить «порушити кримінальну справу і притягти до встановленої законом відповідальності по факту зловживання владою та посадовими повноваженнями збоку начальника Першотравневого кар’єру ВАТ «Північний ГЗК» Гаврилюка М. П., прокурора Тернівського району м. Кривого Рогу Лантушенка В. П. …».
Тим часом, 22 березня заявнику вдалося одержати копію постанови районної прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи. Цього разу районна прокуратура в особі помічника прокурора юриста 2 класу В. Білайца (після багатьох «ретельних» перевірок, які доходили висновку, що «адміністрацією підприємства … правомірно відмовлено в наданні … щорічної основної відпустки за 2009 – 2010 р. р.), нарешті, усвідомила, що « ненадання гр.. Приймі Є. В. відпустки з 30.07.10 р. не відповідає вимогам ст. 10 Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
Отже, хоч і манівцями, але ж приїхали! Але ж, оскільки претендент на відпустку на десятий день після подання заяви про надання відпустки був звільнений (за досить сумнівною мотивацією), то «підстави для надання щорічної відпустки у зручний для гр. Прийми С.В. відсутні». А ще прокуратурою «в ході перевірки не встановлено будь-яких фактичних даних, які б вказували на ознаки злочинів в діях службових осіб ВАТ «Північний ГЗК» (!).
Є. Прийма цю постанову оскаржив як незаконну та необґрунтовану і поставив вимогу повернути матеріали для додаткової перевірки та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України. Але ж, відвідуючи прокуратуру двічі на день з 12-го по 15-е квітня, одержати очікувану копію нової постанови він не спромігся.
Нарешті, 16 квітня Є. Прийма потрапляє на особистий прийом до прокурора району В. П. Лантушенка. Він наполягає на наданні копії постанови щодо його заяви про злочин у зв’язку з вичерпанням всіх передбачених законом строків її розгляду.
Далі розповідь самого Є. Прийми: «Від прокурора послідувала категорична відмова у наданні мені відповідного процесуального документу, всупереч інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28.12.2005 р., № 9 гн.
На прокурора ніякого враження не справило моє посилання на Указ Президента України № 109/2008, який зобов’язує приділяти особливу увагу вирішенню проблем, з якими звертаються ветерани війни та праці, інваліди та інші громадяни, які потребують соціального захисту та підтримки… Прокурор викликав міліцію. До кабінету впустили якогось затриманого чи заарештованого і слідом зайшли п’ятеро чи шестеро працівників Тернівського РВ у бронежилетах і почали вимагати від мене проїхати до відділку для складання адмінпротоколу.
Працівникам міліції я заявив, що я інвалід і ветеран праці, що вже тривалий час домагаюсь від прокурора поновлення порушеного права та законних інтересів. Я пропонував скласти на місці акт про причини мого перебування у кабінеті прокурора, я пояснював, що з причин інвалідності мені протипоказані стреси, що я вже почуваю себе зле і прошу викликати лікаря. Правоохоронці зі словами про те, що не треба ховатися за інвалідністю, накинулися на мене, вирвали з-під мене крісло, витягли з кабінету до приймальні, кинули на підлогу, заламали руки та одягли наручники і винесли із прокуратури до міліцейського автомобіля. Я знову просив викликати лікаря, але мені не дали для цього навіть відібраного мобільного телефону.
Мене вкинули до автомобіля і доставили до міліцейського відділку, де більше години протримали у наручниках Мої прохання про надання медичної допомоги, про забезпечення присутності адвоката чи навіть дати води були проігноровані. Із відділку мене «звільнили» після більш ніж трьохгодинного затримання, без складання адміністративного протоколу про затримання. Мені вручили папірець без означення його найменування, яким зобов’язали прибути до райвідділу міліції 19 квітня.
Тільки о 19-ій годині мене було обстежено у міській клінічній лікарні № 2, надано первинну допомогу, встановлені нанесені міліціонерами травми та відзначено погіршання загального стану здоров’я, рекомендовано звернутися до лікарні за місцем проживання.
Наступного дня терапевт клінічного відділення міської лікарні № 14 призначив відповідне амбулаторне лікування та порекомендував пройти огляд у інших спеціалістів.
19 квітня по дорозі до лікарні я зайшов у райвідділ міліції зареєструвати заяву про неможливість за станом здоров’я перебувати там за призначеним викликом. Та мені не дозволили вийти з приміщення. Я подзвонив черговому Міністерства внутрішніх справ України і попросив допомоги та захисту. Проте, працівники міліції без будь-яких пояснень із застосуванням сили вкинули мене до спецавтомобіля та повезли до суду. Суддя Тарасенко О.В. не звертав уваги на мої слова про те, що я перебуваю на лікуванні, що міліція захопила мене по дорозі до лікарні і що мені дуже зле. Він на високих тонах не дозволив мені присісти та жартома сказав міліціонерам, щоб вони пошукали таку «медичну довідку», щоб мені можна було дати 15 діб арешту, а судове засідання призначив на 23 квітня.
Із залу суду я потрапив до лікарні на стаціонарне лікування за направленнями терапевта і невропатолога, де перебував по 28 квітня. Лікуючий лікар припускає, що відтепер прописані ним ліки мені доведеться вживати все життя…
12.05.2010