пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201017
30.06.2010 | Володимир Яворський, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини
джерело: www.pravda.com.ua

Без інформації немає демократії

   

Демократія - це не тільки чесні вибори. Це також верховенство права та відкритість інформації. Саме на цих трьох цінностях існує сучасна демократія. Тому розчарованим у демократії варто зрозуміти, що двох останніх цінностей в нашій країні ще не досягнуто.

Вільний обіг та обмін інформацією у різних сферах життя виконує багато функцій у демократичному суспільстві.

Без об'єктивної інформації ви не можете зробити правильний усвідомлений вибір на виборах, а ЗМІ не можуть ефективно використовувати свою контрольну функцію за владою.

Без інформації не можливо оцінити роботу чинного уряду, депутатів чи просто оцінити багато суспільних процесів. Вільна її циркуляція є необхідною умовою демократії та розвитку суспільства, котре на основі отриманих відомостей здійснює приймає рішення.

Більшість помилкових рішень пояснюється відсутністю точної та повної інформації. Саме тому, тоталітарні уряди першою справою перекривають доступ до інформації або різними способами її перекручують.

І саме тому та саме зараз необхідно прийняти закон "Про доступ до публічної інформації", котрий вже готовий до прийняття у другому читанні в парламенті.

Багато суспільних конфліктів в Україні виникає від відсутності інформації або коли вона надходить надто пізно. З іншої сторони, багато негативних процесів продовжує відбуватися, оскільки про них нічого не знає суспільство.

До сих пір таємною та захованою за різними надуманими грифами є інформація щодо рішень органів влади. Більшість рішень, котрі визначають зарплату чи інші питання матеріального забезпечення чиновників, використання багатьох видів державного майна, приватизації, відчуження майна залишаються невідомими громадськості.

У числі закритих документів десятки, котрі порушують права людини та основоположні свободи.

Для демократичної влади вигідно відкривати інформацію, знімаючи та попереджуючи суспільні конфлікти. Українська ж влада завжди намагається приховати під грифом, наприклад, "для службового користування" або навіть взагалі без жодних грифів, усі "незручні" рішення, що можуть викликати безліч запитань.

Наведу лише окремі приклади.

Більшість генеральних планів міст залишаються засекреченими, що породжує десятки конфліктів.

Також засекреченими залишаються дуже точні карти країни. Україна і Білорусь - це дві країни в Європі, які ще тримають закритими свої дрібні карти. Внаслідок чого у нас не можуть працювати всі GPS навігатори з достатньою якістю. Наприклад, на офіційному сайті Nokia стоїть інформація про те, що вони не гарантують нормальну навігацію, оскільки їм не надають точні карти. Але ж це абсурд для сучасного світу!

Багато суспільних конфліктів навколо забудов точиться з простого питання: "кому належить ця земельна ділянка?". Чому за 20 років незалежності не створено реєстру власників земельних ділянок, що вирішило би сотні конфліктів? Чому всі рішення про передачу земельних ділянок не оприлюднюються?

Взагалі відсутній реєстр багатьох видів власності, що з однієї сторони не забезпечує її захист й дає квітнути рейдерству та шахрайству, а з іншої - не зрозуміло, що кому належить у цій країні.

У Харкові останній місяць триває конфлікт із забудови старого міського парку та вирубки багатолітніх дерев. Це супроводжується жорсткими масовими протестами, зіткненнями, затриманнями та іншими проявами конфлікту. Але в корні цього конфлікту стоїть відсутність інформації у громадськості.

До сьогоднішнього дня не оприлюдненні усі дозвільні документи на проведення будівництва. Звісно, можливо їх і немає, але тоді це пряма дорога в правоохоронні органи.

Ідея цього будівництва не нова, але громадськість про нього дізнається з початку вирубки дерев, а не на стадії розробки проекту. Жодних консультацій з громадськістю не відбулося.

Ніхто не пояснив для чого і чому це потрібно і чи потрібно взагалі? Це було зроблено після початку будівництва та ще й в дуже загальних словах. Так і не було точно відомо хто, чому саме на цьому місці і що саме буде будувати.

Очевидно, якби громадськість раніше дізналася про будівництво, то її дії могли би бути менш радикальними, оскільки зупинити проект будівництва значно простіше на початку.

Наведу ще декілька прикладів з інших сфер, показуючи, що все будується на доступі до повної та достовірної інформації.

Загалом відомо, що певні продукти містять шкідливі речовини. Держспоживстандарт систематично проводить тести різної продукції щодо наявності шкідливих речовин. "Українська правда" оприлюднює такі тести, котрі для певних виробників були не дуже приємними.

Проте, коли журналісти почали звертатися до виробників, останні відмовились надати інформацію. Вони сказали надіслати їм інформаційний запит рекомендованим листом, на який відповідь буде отримана лише через місяць. Виходить що ще місяць люди будуть "травитися" тільки тому, що інформація не надається.

Не вщухає скандал щодо вбивства студента в Шевченківському районному відділі міліції міста Києва. Зазвичай, такі речі намагаються замовчувати. Тут не вдалося.

Але якщо ви запитаєте в міліції, скільки людей померло у районних відділках за минулий рік, вони вам не скажуть. У них немає таких даних або вони закриті. Що казати, коли навіть рідним загиблих у міліції часто не дають можливість ознайомитися з усіма матеріалами проведеного розслідування. МВС поширює вигідні показники, котрі насправді не кажуть про діяльність міліції, і замовчує невигідні?

Наприклад, часто можна почути віртуальні показники "розкриття злочинів", котрі ні про що не говорять - вони віртуальні, оскільки не збігаються з кількістю засуджених за злочини осіб: тобто, міліція звітує про розкриття, а суд каже, що злочин не розкрито, але це вже до статистики не включається.

Отже, насправді злочин не розкрито, але звітність гарна. Закритість інформації правоохоронних органів обмежує суспільну дискусію щодо ефективності діяльності міліції і відповідно відкладає на майбутнє так назрілу реформу правоохоронних органів.

Багато інформації засекречується ще з огляду на радянські стандарти, що давно не відповідають сучасним умовам глобального інформаційного обміну.

Засекречується історія минулого століття. Тисячі архівних документів замість дослідження істориками припадають пилом у архівах СБУ та інших органів влади. Суспільна дискусія над нашим минулим штучно стримується владою.

Можна ще наводити сотні прикладів з абсолютно різних сфер життя: економіки, культури, спорту, науки та інших. І всюди ключовим питанням буде: чи є точна та швидко отримана інформація.

Світ вже багато років живе в глобальному інформаційному суспільстві, де наша країна залишається острівцем зі своїм внутрішніми та зовнішніми парканами. Ці паркани не тільки обмежують розвиток нашої демократії, а гальмують загальний розвиток країни, котра випадає із загального цивілізаційного інформаційного потоку.

Саме тому необхідно реформувати систему доступу до публічної інформації й першим кроком для цього прийняти відповідний проект закону, що зараз вже повністю готовий до прийняття у парламенті.

30 червня 2010

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори