пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201019
06.07.2010

Помер Петро Січко

   

Помер Петро Січкоучасник національно-визвольного руху, член Української Гельсінкської групи, громадський діяч.

Ця сумна вість прилетіла 5 липня 2010 року з Риґи (Латвія), де він гостював у дочки Оксани.

СІЧКО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ народився 18 серпня 1926 року в с. Витвиця Долинського р-ну Івано-Франківської обл. у селянській родині. 1942 року вступив до Юнацької сітки ОУН, 1943 став учнем 6-го класу Львівської ґімназії. Навесні 1944 Провід ОУН спрямував його в Карпати до Другої старшинської школи УПА-Захід “Олені” в Рожанках. Закінчивши її в листопаді того року, спрямований до Чорного лісу в загін командира “Різуна”, де був політвиховником сотні, згодом куреня. Влітку 1945 на підроблені документи вступив на філологічний факультет Львівського університету, але через підозру полишив його. Наступного літа вступив на філологічний факультет Чернівецького університету, де створив підпільну студентську "Організацію борців за вiльну Україну" (ОБЗВУ).

12 лютого 1947 року, на 21-му році життя, Петро Січко був заарештований у Чернівцях і конвойований до Головного слідчого органу МВД Прикарпатського округу у Львові. Витримав тяжкі фізичні і психологічні тортури, та нікого не видав. Сподівався кари смерти, та 23–26 червня 1947 вiйськовий трибунал вiйськ МВД Львiвської обл. засудив його на 25 р. позбавлення волi, 5 р. заслання та 5 р. поразки в правах за ст. 54-1а, 11 КК УРСР («зрада батьківщини», «організаційна діяльність»).

З липня 1947 Січко карався в таборі Шодрово (Кемеровська обл.), де в’язні масово вимирали від голоду та виснажливої праці. Навесні 1949 етапований у Тайшетські табори (ОЗЕРЛаг). За участь в акціях непокори, страйках його перекидали з табору в табір, яких обійшов десятки.

Восени 1949 етапований морем на Колиму, в Магаданську обл.. Навесні 1954, перебуваючи в лікарні, познайомився з політв’язенкою Стефанією Петраш, яка вже вийшла на заслання. На початку січня 1956 Січко теж вийшов на поселення без права виїзду і на Стефана, 9 січня, вони одружилися. 24 березня за постановою комiсiї Президії Верховної Ради СРСР строк Січкові скорочено до 15 р.

22 грудня 1956 у пос. Стекольний, на 72-му кілометрі від м. Магадана, народився син їхній Василь, якого батьки сповили у вишивану сорочку і благословили на продовження своєї боротьби.

20 березня 1957 р. Січко постановою Магаданського обласного суду звільнений з місць позбавлення волі без права проживати в західних областях України, однак на Великдень того року сім’я повернулася у с. Витвиця й оселилися в хаті матері. П.Січко влаштувався диспетчером гаража в м. Долина, згодом нормувальником у Долинському будівельно-монтажному цеху.

1957-58 Січки самотужки побудували хату в м. Долина й оселилися в ній. 1959-63 П.Січко навчався на заочному відділенні Львівського політехнічного інституту за фахом "Економіка машинобудування і легкої промисловості". До захисту дипломної роботи не допущений через відмову співпрацювати з КГБ.

1958-77 Січко працює диспетчером, старшим економістом на заводі металовиробів у с. Верхній Струтень, начальником планово-виробничого відділу управління механізації, з 6 грудня 1973 – інженером, старшим інженером по праці та зарплаті.

26 липня 1960 року в Січків народився син Володимир, 10 квітня 1963 – дочка Оксана.

1972-73 П.Січко закінчив у Львівському сільськогосподарському інституті однорічний заочний економічний факультет.

1974 син Василь, який закінчив середню школу, не був прийнятий на журналістський факультет Львівського університету як син колишніх політв’язнів, та наступного року йому вдалося вступити до Київського університету, звідки був з другого курсу виключений. Василь оприлюднив заяву про відмову від радянського громадянства, вийшов з комсомолу, у зв’язку з чим були спроби запроторити його до психлікарні.

3 листопада 1977 року Петро Січко звільнений з посади старшого інженера по праці й зарплаті, а напередодні 60-річчя Радянської влади міліція затримала його «за підозрою», що він хоче вбити декана і парторга факультету журналістики КДУ. Тримали його кілька днів. 7 листопада надіслав скаргу Президії Верховної Ради СРСР, Президії Верховної Ради УРСР і Прокуророві УРСР про переслідування його на роботі, однак 21 грудня був звільнений, оголосив страйк. На диво, був відновлений на посаді.

Коли 17 січня 1978 року сина Василя підступно схопили кагебісти і в наручниках запроторили в Івано-Франківську психіатричну лікарню на експертизу, батько поїхав до головного психіатра Міністерства охорони здоров’я СРСР О.О. Чуркіна, який сказав, що в радянській психіатрії відречення від громадянства вважається шизофренією. Тоді 19 лютого 1978 Січко звернувся до ООН з клопотанням про еміґрацію своєї сім’ї.

26 лютого 1978 син Василь, а 30 квітня батько стають членами Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод, їхні підписи з’являються під документами Групи “Рух за права людини на тлі національних змагань українського народу”, “Наші завдання”, “Звернення до Комітету ООН у справах прав і свобод людини...”. 7 листопада 1978 Січко оприлюднив заяву про порушення прав людини в СРСР – на прикладі своєї сім’ї. У листопаді 1978 звернувся до Верховної Ради УРСР з протестом проти закриття церкви в с. Ілемня, знищення дзвіниці в с. Спас, перетворення діючої церкви в м. Рожнятів на музей атеїзму.

9 січня 1979 батько й син пробилися до зали, де йшов судовий процес над членом УГГ Василем Стрільцівим, і звернулися до свідків звинувачення з закликом не йти проти свого сумління і не піддаватися тискові КГБ. У них проводять обшуки, їх викликають до КГБ.

30 квітня Петро Січко подав заяву про геноцид українського народу, нею ж у зв’язку з переслідуванням сім’ї зрікся радянського громадянства.

22 травня, у день похорону у Львові композитора Володимира Івасюка, який був знайдений у лісі замордованим і повішеним, Січків та В.Стрільціва викликали в КГБ в Івано-Франківськ. На Трійцю, 10 червня, Січки виступили на громадянській панахиді на Личаківському кладовищі у Львові на могилі Івасюка, звинуватили владу в убивстві композитора і закликали присутніх підтримати діяльність УГГ. Учасники панахиди скандували "Слава Україні!".

27 червня прокурор Львівської обл. порушив кримінальну справу проти Петра та Василя Січків за ознаками ст. 187-І КК УРСР ("розповсюдження наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад"). Заарештовані вони 5 липня, причому сина спрямували на 40-денну психіатричну експертизу. У розслідуванні участі не брали. 22 листопада їм пред’явлено обвинувальний висновок, та обидва його не підписали. 4 грудня у Львівському обласному суді відбувся судовий процес над Січками, про який родина не знала. Січки зіґнорували суд: не давали показів, відмовилися від останнього слова, не вставали: “Сидимо, сину?” – “Сидимо, тату”. Коли їх живосилом піднімали: “Висимо, сину?” – “Висимо, тату”. Вирок: батькові – 3 р. таборів суворого, а синові – 3 р. таборів посиленого режиму. На прощання батько хотів потиснути руку синові, але його схопили конвоїри, наклали ручні кайдани і так їх затягнули, що він ледве не зомлів. Січки відмовилися одержувати копії вироку і оскаржувати його в касаційному порядку. 24 грудня їм надали побачення на одну годину.

З 25 грудня 1979 Петро Січко карався таборі УЛ-314/11, м. Брянка-6 Ворошиловградської (Луганської) обл.. Коли його привели в цех, де мусив працювати на токарному верстаті, він побачив, що тут порушені всі правила техніки безпеки. Тільки коли в цеху навели хоч "косметичний" порядок, став до роботи – нарізання труб. 6 березня 1980 Січка просто в цеху жорстоко побили невідомі йому карні в’язні, і його ж запроторили на два тижні до ізолятора (карцера). Як тільки дружина Стефанія приїздила на побачення – його кидали до карцеру. Перше побачення відбулося 29 вересня 1980.

Тим часом 21 березня 1980 року молодший син Володимир був виключений з механіко-математичного факультету КДУ (бо “радянській державі невигідно вчити ворога) і за відмову йти до війська 9 січня 1981 він теж був ув’язнений на 3 р..

Загалом 1981 року Стефанія 33 рази їздила на побачення з чоловіком та синами, возила передачі. Тільки деякі її поїздки були успішними.

1981 в США вийшла книжка про родину Січків "A Family Torn Apart", вид-во КПЛ СКВУ, яку підготувала Ніна Строката-Караванська.

3 грудня 1982 син Василь був підло звинувачений у "виготовленні та збуті наркотичних речовин" і 4 січня1983 засуджений ще на 3 р. ув’язнення. 26 травня 1982, за 40 діб до закінчення терміну ув’язнення, батькові теж пред’явлене нове звинувачення за ст. 187-І КК УРСР, а 19 липня судова колегiя в кримiнальних справах Ворошиловградського обласного суду винесла вирок: 3 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму. 31 жовтня Петра Січка привезли в Херсон, до табору ЮЗ-17/90, де умови утримання були особливо тяжкі. Звільнений 26 травня 1985. За ним було встановлено адміністративний нагляд на 1 рік. Улаштували його на пилораму заводу залiзобетонних виробiв у Долинi.

11 березня 1988 за підписом 19 членів Української Гельсінкської Групи, в т.ч. Петра і Василя Січків, було оприлюднено Звернення УГГ до української та світової громадськості про відновлення її діяльності.

26 квітня, у день другої річниці чорнобильської катастрофи, члени Українського Християнсько-Демократичного Фронту, керованого Василем Січком, уперше піднесли на мітингу у Львові синьо-жовтий прапор. Офіційна дата заснування УХДФ – 1 листопада 1988, Установчий з’їзд – 13 січня 1989 (з квітня 1990 – Українська Християнсько-Демократична партія, УХДП). Василя обрано Головою, Петра – членом Головної Ради, він же голова Івано-Франківської ОО. З 22 грудня 2002 Петро Січко виконував обов’язки Голови УХДП, а на VІІ з’їзді 8 – 9 березня 2003 обраний її Головою. Партія, одначе, 2003 р. знята Мін’юстом з реєстрації. 1994, 1998 і 2002 рр. Петро Січко висувався кандидатом у народні депутати України, одначе голоси підтасовували.

4 квітня 1989 Петро Січко виступив на вечорі 40-ліття Володимира Івасюка в Будинку вчителя в Києві. У 10-у річницю його загибелі УХДП організувала панахиду на Личаківському цвинтарі.

4 червня 1989 УХДФ організував екологічний мітинг у Калуші, де виступили обидва Січки. 7 червня батько був за це заарештований на 10 діб. Кілька таких мітингів Січки організували в м. Долина, за що мали по 15 діб арешту, 18 і 29 вересня Петро був побитий міліцією, мав струс мозку.

9 вересня 1996 померла вірна його подруга і сподвижниця Стефанія Петраш, 17 листопада 1997 за нез’ясованих обставин трагічно загинув у США син Василь Січко. Дід з невісткою Лесею виростили і виховали його дітей Петра і Стефу.

Указом Президента України Віктора Ющенка від 8.11. 2006 Петро і Василь Січки як члени УГГ, а Стефанія Петраш як неоголошений член УГГ були нагороджені орденами «За мужність» І ступеня.

Жив у м. Долина. Родина має намір поховати його у Львові, біля дружини Стефанії та сина Василя.

Упродовж двох поколінь ─ з початку 40-х рр. ХХ ст.─ родина Січків вела цілеспрямовану героїчну боротьбу за незалежність України та за права людини. Їхні блискучі спогади, інтерв’ю, статті, заяви, листи, знімки увійшли до видання: Три повстання Січків: У двох томах. Т. 1. Спогади Стефанії Петраш-Січко. Документи / Харківська правозахисна група; Редактор-упорядник В.В.Овсієнко. Харків: Фоліо, 2003. ─ 256 с.; Т. 2: Спогади. Інтерв’ю. Листи. – 2003. – 240 с. Книжку можна прочитати на сайті Харківської правозахисної групи:  http://archive.khpg.org.

У передмові до видання сказано: «Вчитаймося в ці тексти і зробімо собі іспит сумління, принаймні ті, хто рівний Січкам за віком: а як тоді поводилися ми? А чи належно, у згоді з сумлінням і Божими заповідями живемо ми зараз, в умовах стократ більшої свободи, коли за слово правди і за громадянську поставу вже «ніхто не поведе тебе в кайданах» (Т.Шевченко)? І не кажімо на виправдання собі: «Такий був час». Або: «Тепер не ті часи». Бо, як казав Василь Стус, «завжди час Голготи».

Вічна пам’ять і слава великим пожвижникам українського духа.

Володимир Каплун, Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група.

5 липня 2010 року.

 

Телефон Січків у Долині: невістка Леся, онука Стефа 0-3477-20-444; онук Петро: 093-987-59-96.

Адреса: вул. Панаса Мирного, 14, м. Долина Івано-Франківської обл., 77500.

Тел. Василя Овсієнка: 044-285-12-11; 066-66-33-046.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори